у всьому винна жуйка
від nils— Хей, Синмін-а! — яскраво рожеве волосся хлопця розвивається на вітру, поки він на скейті розсікає дороги біля школи. Кінець травня приємно огортає теплом сонечка та особливою атмосферою. Школа вже майже скінчилась, а екзамени не змушують чекати на себе.
Але коли тобі шістнадцять і вітер грає в голові, вони не здаються для тебе такими страшними. Розбиті коліна від падінь зі скейту вже не турбують, бо заклеєні милими пластирами з собачками. Може, надто по-дитячому, але Чоніну все одно. Йому подобається одягати великі речі та пахнути м’ятними жуйками, які він використовує постійно.
— Чого тобі, Ян? — обертаючись спитав Кім. В нього тільки що скінчилися заняття, хочеться завалитись до себе в кімнату і просто відпочити від усього, а не слухати такого дратуючого молодшого. Шагаючи по тротуару набагато швидше, ніж до цього, Чонін не відставав від нього.
— Ну чого так грубо, хьон? Я лише хотів спитати, не проти ти прогулятись зі мною ввечері? — він посміхнувся, легко відштовхуючись однією ногою від землі.
— Я не хочу, Чонін. Поклич когось іншого, — відповів брюнет та звернув у сторону свого дому.
Хлопцю може й хотілося би піти, але такий сонячний хлопець повинен спілкуватись з кимось краще. У Синміна проблеми, не такі глобальні, можливо, як у інших, але вони є.
Єдине рішення, яке він знайшов, це забуватися через цигарки. Погано? Так. Чи хоче він щось змінювати? Абсолютно ні.
Вітер тушить останній сірник, ніби говорячи «не треба», мабуть він сьогодні не покурить.
***
Брюнет готується до чергового екзамену, ну як готується, удає. Перекочує ручку між пальцями та замислившись заліпає на стіну, роздивляючись кожну тріщинку. З дум його висмикує стук.
— Що за? — через деякий час це повторюється ще раз і ще раз. Стілець швидко від’їжджає, зачіпаючи махровий килим. Тихо відматеривши все на чому світ стоїть підходить до вікна. Відсуває штору і бачить там його…
«Чортів, Ян Чонін!»
Зі злістю відчиняє вікно і чує :
— Ну нарешті, думав і помру тут, — жаліється молодший, роблячи сумну моську.
— Знаєш, а ти дійсно помреш, — зробивши задумливий погляд, потираючи двома пальцями підборіддя, — Якого хуя, Чонін?
— Я ж казав, що хочу погуляти. Невже ти такий тугодум, хьон? Спускайся! — переминаючись нога на ногу крикнув молодший. Виглядає він просто як ходяча милість. Вже доволі темно, але він зміг розгледіти рожеві кучері, фіолетове худі з якимось принтом.
Трохи подумавши Кім вирішив вийти. Ви тільки не подумайте тільки для того, щоб надрати зад цьому розумнику. Наспіх накинувши якесь худі, бо на вулиці прохолодно вискочив у двір. На небі — розсип зірок опаляють його як маленькі ліхтарики.
«Постарався на славу», посміхнувся Синмін. Так стоп. З чого б мені радіти?
— Ти. Отримати захотів? Нащо кидаєш каміння у моє вікно? — вставши напроти Чоніна, він зміг добре розгледіти принт це були зірки, а над ними напис «let’s look at the stars together and kiss?». І хто таке придумав? Якийсь ідіот романтик.
— Чого ти такий злий? Скільки мені повторювати, Я ХОЧУ З ТОБОЮ ПОГУЛЯТИ,— зробивши акцент на останні слова повторив молодший. Від нього знову пахне м’ятною жуйкою та апельсиновою газировкою. Так приємно. Чому він весь з себе такий cutie?
Осунувшись у думки, брюнет і не помітив, як його потягли у далеко від дому. Але він на диво не пручається. Вони вийшли на тропу біля невеликого магазинчика. І нащо вони тут? Вже далеко за десять годин перевалило, але вони зупиняються біля входу.
— І що ти збираєшся робити? Якщо ти не бачиш він зачинений, — фиркнув старший та відвернувся від Яна. Як перед його очима замахали чимось залізним. Ключ. — А хороший хлопчик вже не такий хороший. Де ти його взяв?
— Це крамниця моєї тітки, позичив так сказати, — пожав плечима підліток та відчинив двері.
Вночі атмосфера інша, більш таємнича. По ніжним очам після темряви б’є яскраве світло не переймаючись за інших. Біля входу стояла каса та лежали деякі ласощі, лівіше — газовані напої, алкоголь та лід. По іншому периметру стояли полки з іншим товаром та холодильник з морозивом.
— Хей, хьон, хочеш морозиво? — Кім ще не встиг відповісти як Ян ковазая як на льоду попрямував до холодильника з бажаною насолодою. Витягнувши один пломбір для себе, а інше шоколадне для Синміна. Наблизившись до нього зі спини поклав руки на його плечі та ближче до вуха крикнув «бу»
— Зовсім розуму нема? — молодший протягнув йому пачку ніби вибачаючись, — Звідки знаєш, що я люблю шоколад? Дякую, жуйка, — посміхнувся старший показуючи прекрасну усмішку. А молодшого відключило від нашого світу.
— Чому це я жуйка? — обурився Чонін на що Синмін тільки пожав плечима, — Тоді ти пес! — облизуючи морозиво показав пальцем на співрозмовника. Тут йому прийшла ідея і він піднявся.
— І куди ти? — приходить Жуйка з двома баночками пива протягуючи йому вільну руку, щоб він піднявся.
***
Два хлопці лежать на траві підперши під голову руки дивляться на зорі. Знаходитись у тиші комфортно і вона не напружує. Вони вже встигли поговорити про все.
— Як думаєш чи можна закохатися за одну ніч? — питає молодший дивлячись на обличчя Кіма. Тепер він пахне не тільки м’ятною жуйкою, а й малиновим пивом.
— Не знаю Жуйка, не знаю. Проте нема нічого не можливого, — він переводить погляд з неба на очі хлопця і бачить галактики.
— І все ж чому Жуйка? — не вгавав Ян, йому вже набридло лежати тому він підняв корпус та сів опираючись руками о землю. Відчуває дихання біля шиї та руку у лівій кишені джинс.
— Ось чому. Ти завжди носиш з собою м’ятну жуйку. Цікаво наскільки довго ти без неї проживеш? — прокручує у руках наполовину пусту упаковку з під дірол.
— Хей, віддай! — молодший тягнеться до руки брюнета, а він підіймає її ж далі. Жуйка майже сідає на нього — Загарбник жуйок, віддай! — його рука вже знаходиться у землі і Ян тягнеться, щоб забрати, та його підводять руки та він падає стикаючись з чужим лобом. Синмін не знає, що на нього найшло, але він звинувачує у всьому алкоголь та атмосферу.
Він видавлює всі чотири штуки, які там залишились та закидає їх до рота.
— Кхм, якщо хочеш візьми, — шепоче він у вуста Чоніна та чекає на реакцію. Він цілком міг відмовитись та просто слізти, але…
У повітрі витає інтимна атмосфера. Він м’яко посувається ближче до його губ і в рішучому русі, ледь доторкається своїми губами до жуйки, роблячи ніжний поцілунок.
Цей поцілунок наповнений ніжністю та почуттям, яке пронизує кожну їхню клітину. Час сповільнюється, а серця їх б’ються сильніше, створюючи музику двох. Вони повільно цілуються перекочуючи жуйку з рота до рота. Коли кисню стає дуже мало вони відсуваються та видихають у вуста. І Кім бачить, що Чонін посміхається і розуміє він все спланував.
Літо пахне для нього не димом цигарок та самотністю, а м’ятною жуйкою та апельсиновою газировкою якою пахне його власна Жуйка.
Цікава, легка історія. Є помилки, але не суттєво. Автору нат
нення 🌻