Розділ перший

Набагато зручніше було б просто забути про свої почуття. Це є істина. Але Синмінові подобалось відчувати, навіть якщо це не взаємно. Йому подобалось мріяти і уявляти своє життя з Мінхо, таким яким би воно могло бути лише в його вигаданому світі. 

Того дня все було як завжди: Мінхо знов обіймав Джисона, а Синмін гортаючи бабл час від часу дивився збоку на них з посмішкою. Йому подобався його хьон. Та й він це не приховував. 

-Синмінааа. Кім Синмііін! 

А ще йому подобалось як Мінхо кликав когось з мемберів, це стосувалось не лише його. Коли він звертався до когось з мемберів, його голос змінювався, він продовжував кінцівку імені і ім’я ставало таким милим в звучані. Що навіть якщо поганий настрій, ти всерівно будеш посміхатись. 

Коли Симнін повернув голову, Мінхо дивився на нього так, ніби насміхався. Синмін зрозумів що його хьон знову щось задумав і фиркнув. Що ж, ну добре… 

-Дя. 

Синмін як завжди, грайливий. 

– А? Та ні, нічого) 

– А можливо да? Ти ж гукав. 

– Тобі здалось. 

Після усміхненого обличчя Синмін зрозумів, що Мінхо передумав. Але потім знов буде говорити, що це Синмін до нього починає перший. Тож він просто підійшов і сів Мінхо на коліна. 

– Ти нічого не сплутав? 

– Ні. Дуже зручне крісло. 

– Ану швидко встав з моїх колін, Кім Синмін. 

Але було видно що він навіть не збирається його відпускати. А коли ж Синмін вирішив піднятись, то Мінхо швидко притягнув до себе ближче й обійняв його за талію. Навіть Бан Чан посміхнувся, який підняв свою голову коли відчув якийсь рух, коли Синмін проходив повз, щоб вміститись на руки Мінхо. 

Можливо не просто так мембери та фанати чекають на повернення розлученої пари. Адже від них можна очікувати будь-що.