Алкоголь як спусковий гачок

Це був вечір суботи, у компанії було невелике свято на честь дня народження одного з головних менеджерів. Оскільки завтра у всіх був вихідний, то всі спокійно відпочивали та трохи випили.

Чан поїхав давно, Чанбін з Джісоном схоже не збиралися їхати, хоча вже було майже 12 ночі, я не особливо любила такі заходи, але все ж відмовитися не могла тому вирішила що вже й так досить побула й можна попрощатися та їхати додому.

Підійшовши до компанії людей я сказала про свої плани та ще раз привітавши іменинника попрямувала до виходу, майже дійшовши я почула що хтось кличе мене

– Т/і!! Почекай!

То був Хьонджін.

– Слухай я теж додому вже їду, якщо хочеш можемо разом на таксі поїхати, щоб два не викликати, нам же все одно в один бік.

– Та можна в принципі. Я вже викликала таксі, має десь під’їхати.

– О зараз я тоді тільки речі візьму. О і якраз зайду до тебе візьму ту куртку, що збирався розмалювати тобі.

-Аа точно, я весь час забуваю її принести. Тоді біжи одягайся я почекаю тебе внизу.

– Добре.

Спустившись на ліфті я попрямувала до заднього виходу, там вже стояла машина, яку я викликала, сівши в таксі я сказала адресу куди будемо їхати та попросила трохи почекати, вже через кілька хвилин підійшов Хьонджін і ми поїхали.

Нам було їхати хвилин 15 до мого будинку.

– Я до речі вже маю кілька ідей, що можна буде намалювати, думаю тобі має сподобатися.

– Ох я впевнена, що мені точно сподобається. Я подивилася на Хьонджіна і посміхнулася відповідаючи й отримала широку усмішку у відповідь.

– Як тобі сьогоднішній вечір?

– Було весело, але якщо чесно я не дуже люблю такі заходи.

– Хах, та я помітив. Тобі не дуже комфортно в натовпі.

– Що прям так видно? А я думала я гарна актриса. – Я трохи засміялася, не знаю в чому була причина, в алкоголі або в тому, що мені просто було комфортно з ним, але мені хотілося говорити про що завгодно і дуже довго. До того ж він зараз такий милий… Так, а це вже точно алкоголь.

– Що ж, акторка з тебе не дуже.

Перекинувшись ще парою фраз машина зупинилася біля мого будинку. Після того, як я вийшла Джині попросив таксиста почекати його пару хвилин. І ми обоє попрямували до квартири. Піднявшись на сьомий поверх я підійшла до дверей, ми продовжували базікати про те про се поки підіймалися, а я розуміла що не хочу що б цей вечір закінчувався.

– Я тебе тут почекаю, поки принесеш куртку,

добре?

– Так добре, зараз.

Взявши шкіряну куртку з шафи, я попрямувала до виходу, де стояв темноволосий хлопець.

Я простягла йому куртку, але все ж таки не відпустила відразу.

– Слууухай … — Правду кажучи, впевненості було замало — Нам же завтра не потрібно рано вставати, а я так не хочу зараз бути одна, може зайдеш поп’ємо чаю або ще що, поговоримо. Якщо хочеш звичайно.

Я протараторила зі швидкістю світла, щоб не передумати.

– Нуу… Чому б і ні.

– Добре, тоді проходь.

Вже почавши роззуватися Хьонджін підскочив та почав взуватись.

– Ти чого?

– Та внизу ж таксист чекає, зараз я спущусь відпущу його.

-Аа ой, я зовсім забула.

– Та в мене теж із голови вилетіло.

Ти поки що став чайник або що ти там планувала, а я зараз швиденько збігаю.

Поставивши чайник я підійшла до холодильника, щоб взяти щось поїсти, але мій погляд впав на пляшку червоного вина, яку я купила місяці два тому, але не було приводу її відкрити. Поки я дивилася і думала що буде краще чай або щось міцніше почула як повернувся Хьонджін і попрямував у кухню.

– Слухай, я чайник поставила, але — я обернулася з пляшкою в руці показуючи її хлопцеві, що стоїть навпроти. Може залишити чай на завтра?

Він кинув погляд то на пляшку то на мене.

– А чому б і ні, де в тебе келихи?

– Вони у верхній тумбочці над раковиною. Візьми їх, а я поки поріжу сир і подивлюся що ще є. Відкрий ще вино, штопор у верхній шухлядці.

Через кілька хвилин закуски були нарізані, точніше нарізаний сир і помитий виноград.

– Будемо тут чи…- Хлопець стояв із пляшкою в одній руці та келихами в іншій.

– Пішли краще до вітальні там зручніше.

Ще через кілька хвилин ми вже сиділи на дивані з вином, а на фоні не голосно грала музика яку я включила на телевізорі.

Пройшло вже приблизно пів години як ми ось так сиділи розмовляли про все поспіль, про роботу, про корпоратив, про музику. Потроху спустошуючи пляшку.

Але ось настав момент тиші, який був досить легким і не відчувалося напруження, яке іноді виникає під час тиші.

– Слухай …- Хьонджін першим перервав мовчання – Можна поставити одне можливо дивне питання?

– Так звичайно.

– Чому тобі подобається дивитися як я малюю? Ну, наприклад, я в цей момент зайнятий мені це подобається, але чому тобі це цікаво. Просто сидіти та дивитися.

– Оу.. Це досить несподіване питання.

Але все дуже легко. Спочатку я просто хотіла глянути як це. Але потім я зрозуміла, що це дуже цікаво. По-перше, коли я дивлюся на готову картину, то бачу лише кінцевий результат. Але коли я спостерігаю за тим, як ти малюєш, я розумію що те що бачу я, іншим побачити не дано. Я бачу як спочатку з’являються окремі лінії які перетворюються на малюнок. Кольори які нашаровуються один на одного, створюючи унікальний відтінок. Те як мазок за мазком вимальовується цілісна картинка.

Тобто це щось на кшталт того, якщо читати роман, але при цьому прочитати лише останній розділ. Ти бачиш, що у героїв все добре, вони разом і все прекрасно. Але при цьому ти не знатимеш як все почалося, не знатимеш які проблеми у них були. Не знатимеш як вони пройшли шлях від знайомих, або навіть незнайомців, до людей готових прожити все життя разом. Як вони впізнавали один одного, як підлаштовувалися один до одного. Все це ти не дізнаєшся якщо прочитаєш лише останній розділ книги.

Ось тому мені стало справді цікаво дивитися весь шлях, від білого полотна до готової картини. Це щось більше, відчуття що ти можеш побачити трохи більше, ніж інші люди. Побувати за кулісами, так би мовити. Так само дуже заворожує спостерігати не лише за полотном, а й за тобою. Те як ти вибираєш кольори, як думаєш що зробити, щоб воно мало такий вигляд як ти хочеш.

Плюс сидіти в практично тиші з легкою музикою на тлі дуже заспокоює особливо наприкінці тижня. Це як мінітерапія. А ще …. Можливо я завтра пошкодую але .. Ти дуже красивий коли зосереджений на чомусь. Кожен раз коли в тебе щось не виходить або виходить не так, як ти запланував ти трохи хмуриш брови, цього практично не помітно, або як ти стискаєш губи коли промальовуєш дрібні деталі. Навіть як ти заколюєш волосся виглядає так мило і по домашньому. І твій погляд завжди такий чіткий, але… Був один момент.

– Який?

– Можливо я просто собі напридумувала, але той вечір коли ти малював на мені, ти спочатку був таким як завжди, але потім став дуже тихим особливо той момент коли ти зав’язував мені волосся, а потім вийшов разом з Джісоном і повернувся з вологим волоссям ніби вмивався та став знову таким як ти буваєш завжди. Я не впевнена чи дійсно було щось дивне, чи мені здалося, але до того як вийти ти був ніби …

– Збуджений. – це було сказано тихо і не зовсім впевнено

– Що?

– Думаю це не те, що ти планувала почути та можливо ти розсердишся, але ти була чесна зі мною щойно і я хочу бути чесним у відповідь. Я був трохи збуджений, якщо це можна так назвати. Але це було не в вульгарному плані або типу того, це швидше емоційно. Спочатку це було просто весело та цікаво, новий досвід. Але в процесі сидячи так близько торкаючись пензлем тіла, відчуваючи подих, все почало здаватися не реальним. Таким що викликало незрозумілі думки, точніше кашу з різних думок без можливості щось зрозуміти. Це здавалося так… Для мене це відчувалося навіть більш інтимним, ніж секс.

І мені було дуже не зручно за ту ситуацію, але я не можу нічого вдіяти, а коли я вийшов, то дійсно пішов вмитися, щоб заспокоїтися і повернутися в нормальний стан. І напевно я був навіть радий що Хан зайшов тоді. Вибач за це і сподіваюся ти мене не пошлеш.

– Ох так от воно що… Ну значить мій “слух” мене не підвів.

– Ти про що??

– Коли ти так поводився я подумала про те що твій погляд говорив за тебе, але я не була впевнена втому, що я правильно його почула, тепер я розумію що я була близька.

– То ти не гніваєшся?

– Та чому я маю сердитися? Це навіть мило.

Я побачила що його голова була опущена, а погляд спрямований кудись у стіл. Йому реально так ніяково за це?

– Еей. Я підняла його голову взявши легенько за підборіддя, щоб побачити його очі та потім прибрала руку.

– Поглянь на мене. Ти справді так через це переживаєш?

– Не те що б переживаю, просто думаю про те, як це звучить. Та й досі намагаюся сам себе зрозуміти. Пробач ще раз, якщо я зробив щось не так.

– А тепер послухай мене тобі нема за що просити вибачення, ти не зробив нічого поганого, ти ніяк не образив мене. Я іноді дивуюсь тому на скільки ти хвилюєшся за те, що ти робиш. Я не маленька дитина, я чудово розуміла що я роблю, і для мене це був також дуже емоційний момент, особливо в плані довіри та від того, що ти збудився, тим більше в тому плані про який ти зараз говорив, нічого поганого не сталося. Більше того у мене в самої були мурашки щоразу коли ти торкався мене пензлем або руками, я переконувала себе в тому, що це було від різниці температур. Я до останнього намагалася не подати виду. І можливо через алкоголь я зараз так багато говорю, зате я кажу те що думаю. Той момент коли ти спускав шлейки, або коли проводив руками по шиї, це було дуже чуттєво і…

У процесі того як я це говорила, його очі то опускалися, то дивилися на мене, то кудись у стіну. Але на останніх словах я зловила його погляд, він дивився прямо мені в очі, або навіть у душу. Так пройшло буквально пару секунд, але це здавалося вічністю, а його погляд переходив з очей на губи та назад, що змусило мене трохи зависнути.

– Аа, я піду принесу ще … Чого-небуть.

Я казала це вже встаючи з дивана, після чого попрямувала на кухню.

Через хвилини 3 туди ж підійшов і Хьоджін.

– Слухай вже пізно, я, мабуть поїду додому, я вже викликав таксі. Дякую за приємне проведення часу. Я днями постараюся розмалювати куртку, тоді напишу тобі коли буде готово, гаразд?

– Так, так добре, і тобі дякую.

Ми пройшли в коридор де Хьонджін взувся, після чого вийшов у під’їзд. Швидше за все, сьогодні у нас обох буде про що подумати.