Малюй для мене

Коротка передісторія.

Т/і працює в компанії джупа помічником режисера і інколи підміняє візажистів якщо в когось виникають обставини при яких вони не можуть вийти на роботу. Відповідно через це вона знайома зі Стрей Кідс, в компанії вона близько 4-х місяців і майже з усіма скізами вона здружилась майже з початку(тобто було типове спілкування більше схоже на дружнє ніж на робоче) а от з Хьонджіном якось не знаходили спільну мову і нормально спілкуватись почали близько місяця- півтора тому.

Постукавши у двері, довго чекати не довелося, майже відразу її відкрив Чан.

– О привіт, щось трапилося?

– Я до Хьонджіна, він забув свої пензлики в студії та попросив захопити коли додому їхатиму.

– Аа зрозуміло, проходь, він у себе в кімнаті – показувавши рукою в глиб квартири промовив Чан.

Почекавши поки я зайду він зачинив двері на засувку і пройшов на кухню. Я вже бувала в них вдома тому чудово знала де чия кімната. Роззувшись я пройшла невеликим коридором до світлих дверей.

“Тук тук тук”

– Секундочку! – долинуло з кімнати за зачиненими дверима.

Приблизно через хвилину Хьонджін відчинив двері, він був у шортах та напівзастебнутій спортивній кофті, швидше за все саме цю хвилину він витратив на те, щоб її одягнути. На голові була шпилька, що утримувала його чубок, щоб не заважав.

– Привіт, проходь. Впустивши мене в кімнату він назад зачинив двері.

– Привіт, я принесла пензлі про які ти говорив. Тобі пощастило, що я ще була в компанії та живу поряд з вами. А то чекали б вони на тебе до закінчення вихідних.

– Дякую тобі велике. Взявши пенал хлопець пройшов до не великого майже порожнього полотна, на якому були лише тонкі лінії простим олівцем. Поки що було не зрозуміло, що за картина повинна вийти, але думаю це буде щось цікаве. На столі, що стояв поряд з мольбертом, були розкладені фарби з іншим приладдям для малювання, там же стояв келих, здається з білим вином, але можливо це був інший напій.

– Та немає за що. Завжди рада допомогти.

– Може, хочеш каву чи чай?

– Ні, дякую, я тільки каву допила.

– Може, якщо ти не поспішаєш додому ми могли б глянути фільм чи ще що. Якщо хочеш звичайно.

– Та я в принципі не поспішаю … Аа .. Ти планував малювати?

– Так, виникла невелика ідея, думав втілити.

– Чи можу подивитися, якщо ти звичайно не проти?

– Але він ще не закінчений, по суті навіть не почав, тільки начерк зробив.

– Я мала на увазі подивитися не на готову картину, я розумію що ти тільки почав, я говорила про те, чи можу я посидіти з тобою поки ти малюватимеш.

-Аа, а тобі не буде нудно просто сидіти та дивитися як я малюю?

– Нуу може це прозвучить трохи дивно, але мені завжди хотілося подивитися на те, як ти малюєш. Я завжди бачила тільки кінцевий результат, але було цікаво як ці чудові роботи створюються. Але якщо тобі не комфортно малювати коли хтось поруч, то все нормально я зрозумію.

– Та ні все нормально, я просто трохи здивований тим, що комусь може бути цікаво дивитися як я малюю.

– Я давно думала про це, але не говорила оскільки думала що це може здатися дивним чи буде не зручно.

– Та чому дивним, та й після кількох років з хлопцями думаю мене вже нічим не здивувати. Ну якщо тобі не буде нудно, то тоді присідай на ліжко я поки включу музику, ти ж не проти?

– Ні, звичайно не проти, я тільки за.

– Тоді добре.

Хьонджін включив не голосно легку музику, поки я знаходила підходящу позу для сидіння, щоб було зручно і добре видно полотно. На щастя кімната була невелика тому довго шукати не довелося.

Хьонджін підійшов до стільця біля полотна і вже збирався сідати, але на пару секунд про щось замислився дивлячись на стіл.

– Чи не хочеш трохи вина? Що б не так нудно було сидіти.

– Так думаю можна трохи, тиждень був важким, якраз трохи розслаблюся.

– Добре. Почекай тут хвилинку.

Хлопець вийшов із кімнати, швидше за все пішов за келихом.

Щось він довго, тільки я подумала про це як почула що двері відчиняються.

Він увійшов у кімнату з келихом та тарілкою нарізаних фруктів, яку поклав біля мене на ліжко.

Ось, пригощайся, думаю до вина буде якраз.

– Та що ти не потрібно було.

– Так, потрібно не потрібно, їж.

– Ой який серйозний, дякую. Я м’яко усміхнулася дивлячись на хлопця після чого він підійшов до столу дістаючи з невеликого холодильника, який стояв під столом, пляшку і налив трохи більш ніж половину келиха мені та трохи долив у свій.

Розвернувся і подав мені склянку.

– Дякую. Ти точно впевнений що я не буду тобі заважати?

– Ні звичайно, не хвилюйся. Так навіть цікавіше, до речі ти перша хто спостерігатиме за тим як я малюю.

– Оу правда? Круто.

– Ага.

Відпивши трохи зі свого келиха хлопець сів перед полотном, починаючи робити невеликі мазки, змішуючи рожевий колір з бежевим, зафарбовуючи майже все полотно.

Я поставила телефон на беззвучний, щоб не відволікати його дзвінками та звуками повідомлень. Погляд Хьонджіна був дуже зосереджений на полотні, уважно підбираючи кольори він наносив різні відтінки, які зливалися в один колір. Я навіть не думала що буде так цікаво, але те як поступово порожній білий квадрат починав ставати все більше схожим на малюнок було все цікавіше спостерігати за ним.

Пензлі в його руках здавалися чарівним інструментом який давав життя та емоції, а на те як він вдивлявся в палітру, ретельно вибираючи наступний колір, можна було дивитися вічно.

Ми сиділи в тиші, лише тиха музика на тлі яка здавалась майже не помітною. Це були пісні різних гуртів, виконавців та років. У тому числі були й пісні їх самих, наприклад : «Sorry i love you», пісня Чана «I hate to admit it», «Ice cream» Хьонджіна та інші, так само були їх сольні пісні які я раніше не чула, швидше за все вони їх не випускали. Вина в келихах поступово ставало все менше, а кольорів на полотні все більше. Здається це має бути ваза з квітами. Так точно, фіолетова ваза з білими квітами, що стоїть на столі.

Так само як на полотні змінювалися кольори, на обличчі хлопця змінювалися емоції. За цим так само було цікаво спостерігати, як він дивився на майбутню картину, впевнено, спокійно, те як підтискав губи коли йому щось не подобалося і він починав нашаровувати кольори змінюючи їх, наприклад як було з фоном який з бежево-рожевого став синьо-блакитним. Те як на його руках з’являлися невеликі плями від фарби які він витирав рушником, те як він відпивав вино, залишаючи невеликі плями на склі від фарби, яку не вдавалося стерти сухим рушником до кінця.

Задивляючись на полотно я не завжди помічала коли він обертався до мене і як тільки я помічала його погляд і ледь помітно посміхалася, він відразу переводив погляд на картину. Це було всього кілька разів, не знаю для чого. Подивитися чи не заснула я з нудьги, чи ж чекав коли я піду, не знаю.

Так минуло приблизно годину, не говоривши жодного слова один одному, лиш періодично підливаючи вино у склянки.

Тишу перервав голос хлопця.

– Тобі справді подобається дивитися як я малюю? Не обертаючись, сказав хлопець.

– Так, звичайно, це дуже цікаво. Я зрозуміла, що коли я бачу кінцевий результат це лише 10% від того, що є. А зараз дивлячись скільки кольорів потрібно для кінцевого результату про які ніхто не дізнається, оскільки будуть бачити лише фіолетовий або синій, це здається так ніби я доторкнулася до таємниці, яку ніхто не дізнається. Не впевнена як це можна описати, але це викликає ще більше любові та захоплення твоїми роботами. Це навіть цікавіше, ніж я думала. Спасибі що дозволив подивитися. А тебе не напружує моя присутність?

– Ні, зовсім ні. ..невелика пауза … Ти помічала що трохи відкриваєш рот коли задивляєшся?

– Що? Правда? Ні я не звертала увагу, напевно я виглядаю безглуздо в такі моменти.

– Ні, зовсім ні, це швидше мило.

Я не знала що можна сказати на це тому лише посміхнулася і допила залишок вина.

– Тобі може налити ще?

– О ні ні, дякую, мені вистачить.

– Добре.

Він обернувся назад до картини, продовжуючи робити мазки, доповнюючи картину все новими кольорами, мені здавалося, що вона вже закінчена, але по мірі того як Хьонджін додавав кольори, світлові відблиски та тіні вона становилася все більш прекрасною і повноцінною.

– Слухай, за майже дві години, що я тут ніхто з хлопців жодного разу не заглянув.

-О, вони ніколи не заходять коли я малюю, хіба що якщо щось термінове.

– А чому так? Ти просив чи…

– Ні ні, я ніколи не просив про це, думаю їм просто не особливо цікаво. Не знаю я ніколи не питав. Але якщо чесно я іноді почуваюся самотнім у такі моменти, мені подобається малювати, але разом з тим я починаю багато думати про всяке і стає сумно. А просити когось із хлопців що б були поруч якось незручно.

– Я думала тобі навпаки подобається бути одному.

– Не зовсім, я люблю спокій і тишу, але не люблю почуватися самотнім.

– Мм.

Я не знала що сказати йому на це, я теж не любила бути однією в порожній квартирі, але не думаю що варто навантажувати його своїми почуттями. Можливо іншого разу.

Ближче до кінця він став додавати краплі води на фоні тим самим змиваючи верхній шар фарби відкриваючи нижні, це було дуже несподівано і результат був дивовижним.

Але він на мить зупинився дивлячись в одну точку на картині, ніби думаючи над чимось. Незабаром я зрозуміла, про що.

– Якщо хочеш я говоритиму коли малюватиму і якщо буде бажання і не будеш зайнята я був би радий що б ти приходила. Якщо хочеш звичайно.

– Оу правда? Так звичайно я тільки за, це дуже цікаво.