Безсилля

Дізнавшись про загибель Деймона, Рейніра розлютилася і впала у розпач одночасно. Вона не була рада навіть розгрому військ Крістона Коля і тому, що столиця все ще знаходилася під її владою – Деймон був її козирем, її правою рукою, зрештою її чоловіком. Востаннє щось подібне королева переживала тоді, коли до неї дійшли чутки про коронацію Ейгона. Злість і безсилля охопили монаршу особу, що не сховалося від Мисарії — коханка Порочного принца, може, й не відчувала до покійного тих почуттів, що й раніше, але як ніхто інший жадала помсти. Знаючи, що Рейніра бажає того ж, леді над шептунами негайно з’явилася в тронний зал, яким, ніби поранений звір у клітці, з боку на бік металася володарка Вестероса. Ледве побачивши відвідувачку, королева взяла себе в руки і обличчя її набуло відповідного виразу: гордовито-холоднокровного.

— Що привело вас до мене, леді Місаріє? – Беземоційно поцікавилася правителька.

— Ваша величносте, — шанобливо вклонилася Бліда П’явка, — до мене також дійшли ці сумні чутки. Того, кого забрав Невідомий, не повернути, але, як любив говорити сам Його високість — кров за кров.

— Отже, ви маєте план відплати? — у голосі Рейніри пролунали нотки зацікавленості.

— Звісно, — впевнено кивнула лисіянка. — Однак свої думки я можу викласти вам лише без свідків, — жінка зиркнула на гвардійців, що безмовно стояли на своїй посаді, охороняючи свою пані. Королева негайно жестом наказала їм залишити тронний зал і ті підкорилися.

— Я вас слухаю, — сфокусувавши на своїй інформаторці пильний погляд фіолетових очей, сказала правителька.

— У нашій владі є мати і сестра Еймонда, на чиїх руках кров принца Деймона, — нагадала Місарія. – І тут я можу запропонувати вам кілька варіантів: можна стратити їх публічно, чого, не сумніваюся, і хотів би ваш чоловік, можна відправити обох до борделя – нехай кожна народить свого байстрюка – знаю, пропонувала вам це раніше, але, смію зауважити, що ви даремно відмовилися від подібної кари — це саме те, що заслужили ці дві зарозумілі повії. Якщо ж Еймонд все ще живий, щодо чого у мене є сумніви, можна використовувати Алісенту з Хелейною як приманки, щоб змусити його з’явитися в Королівську гавань, а тут уже він буде цілком у вашій владі – підозрюю, що Вхагар вже точно розділила долю свого противника, інакше б тут все давно палахкотіло в драконячому полум’ї.

— Боюся, що через перші два варіанти нас усіх піднімуть на вила, — дуже проникливою і не схильною до того, щоб бачити ситуацію в рожевому світлі, Рейніра не могла не помітити, що останнім часом ставлення народу до неї помітно змінилося і притому не на краще, а ось її полонянок, особливо її зведену сестру, дружину узурпатора, люди любили і бажали їх звільнення. — А що до другого, то гадаю, що коли мертва Вхагар, то і її вершник теж.

— У такому разі я маю запасний козир у рукаві, — зловісна тінь пробігла по обличчю леді шептунів, і вона понизила голос до змовницького шепоту: — Хелейне в створеній нами ізоляції нічого не відомо про долю своїх дітей, а отже можна підпустити до неї доброзичливця, який повідомить їй новину про загибель Мейлора у всіх можливих подробицях – у мене навіть є на прикметі потрібна людина – а що буде далі, впевнена, ви й самі розумієте.

— Але ж Хелейна й так божевільна, — посміхнулася Рейніра. — Як кажуть на Залізних островах, «те, що мертве, померти не може», а отже, втрата розуму нашій лже-королеві вже точно не загрожує.

– Збожеволіти – ні, а ось звести рахунки з життям – цілком, – від того, наскільки буденним тоном це було вимовлено, королева мимоволі здригнулася. Може, в іншій ситуації вона б і стала вагатися, але, згадавши Деймона, миттю відкинула геть усі сумніви.

— Що ж, тоді наказую вам реалізувати ваш план якнайкраще, — безпристрасно розпорядилася правителька.

— Корюся Вашій величності, — смиренно вклонилася Бліда П’явка, після чого різко розгорнулася і швидким кроком покинула тронну залу.

***

— Мені треба до Королівської гавані. Негайно, — Еймонд не хотів більше слухати нотацій Аліс Ріверс про те, що вона попереджала його про сумний кінець битви з Деймоном і відчайдушно рвався додому, ніби передчуючи недобре.

— І як же ти туди поїдеш? – посміхнулася відьма Харренхола. – Сліпий і без дракона.

Її слова ніби полоснули принца ножем по серцю, чому той мимоволі скривився. Чаклунка мала рацію — зараз він був зовсім безпорадний і безсилий.

— І що ти пропонуєш мені робити? — з роздратуванням, що ледве можна було приховати, поцікавився Одноокий дракон. На підсвідомості блукала тривожна думка про те, що якби Аліс хотіла, то могла б легко вбити його – зараз він був повністю в її владі, як донедавна була вона, і це не могло не лякати.

— Навчитися бачити без очей, — загадково промовила чаклунка.

***

Еймонд добре пам’ятав той день, коли вони із сиром Крістоном Колем захопили Харренхол. Саймон Стронг, кастелян фортеці, присягався всіма Семерими, що вірний короні, і що протистояти Деймону на Караксесі він просто не міг.

— Ваша високосте, помилуйте — жодному замку не вистояти проти драконячого полум’я, тож я просто не мав іншого виходу, — схиливши коліно, злякано бурмотів сір Саймон, який нещодавно був бранцем і знову став ним.

Еймонд нічого не відповів на це, а лише наказав принести меч, після чого кинув зброю до ніг старого Стронга:

– Якщо ти справді не зраджував мене, тоді Воїн дасть тобі сили здолати мене, – дивлячись на супротивника крижаним поглядом єдиного ока, сказав Таргарієн. Колишній кастелян з невимовним жахом глянув спочатку на блискучий клинок, а потім на того, з ким йому судилося битися, після чого невпевнено взяв рукоять, здавлено охнув, але все ж таки підняв меч. Згадуючи це, Одноокий, а тепер уже повністю сліпий, дракон без дракона, з гіркотою подумав про те, що зараз би старому Стронгу нічого не варто було б перемогти, настільки безпорадним він став. Але тоді все, природно, склалося інакше – перший же випад сіра Саймона пронизав повітря, і близько не зачепивши опонента, тоді як той одним помахом позбавив старця правої руки по плече. Хлинула багряна кров і несамовитий крик оголосив двір Харренхолла. Втім, недовго нещасний кастелян був у шоці — удари мечем йшли один за одним з різних боків, блискавичні й короткі з довгими паузами, між ними, щоб дозволити жертві усвідомити всю глибину своїх страждань, але не дати звикнути. Зрештою, Еймонд все ж таки вирішив проявити милосердя, і відрубана голова сіра Саймона покотилася під ноги на смерть переляканих онуків убитого, змушених бачити цю страшну картину.

— Вхагар голодна, нагодуйте її, — не обертаючись, наказав принц найближчому до нього лицарю, кивнувши на пошматовані останки Саймона Стронга. Той, перебуваючи в, мабуть, не меншому шоці, ніж родичі загиблого, кинувся виконувати наказ, гадаючи, чи не чекає на нього якась ще страшніша доля, якщо він посміє зволікати. Втім, жахливу долю того дня королівський регент приготував лише представникам будинку Стронгів — він особисто стратив безліч із них, незважаючи ні на вік, ні на благання про пощаду. Вхагар тоді наїлася так добре, що півтори доби проспала у дворі і ніхто не наважився потурбувати її сон.

Аліс Ріверс теж мала стати їжею для грізної дракониці захисника королівства, але коли Таргарієн з закривавленим мечем і божевільним поглядом з’явився на її душу, рука в нього здригнулася. Кажуть, щоразу, коли народжується Таргарієн, боги кидають монету і весь світ завмирає, чекаючи чи випаде божевілля чи велич. Монета молодшого брата узурпатора явно приземлилася на ребро, так і застигла на місці, виявивши світові обидві свої сторони. І якщо в океанських глибинах очей Хелейни відбивалися велич і чесноти Еймонда, то в малахітових очах Аліс Ріверс принц побачив відображення своєї темної сторони. Тієї ж ночі захисник держави сповна поринув у своє безумство.

Він жадав володіти і наказувати, Аліс була не проти підкорятися.

— Не дивись на мене так, ніби нічого не боїшся, адже тоді мені доведеться тебе засліпити, — палко прошепотів принц, повільно проводячи лезом кинджала по щоці, завмерлої пд ним жертви. Руки її були намертво обплетені біля зап’ясть мотузкою і прив’язані до узголів’я. Чорне волосся жінки зміями розпустилося по оксамитових простирадлах ложа, а сама вона ніби гіпнотизувала поглядом свого пана – так, що істинність його панування викликала сумніви.

— Проклята відьма, ти немов зачарувала мене, — відчуваючи власне безсилля — безсилля протистояти чарам, пробурмотів Еймонд, завмерши на мить, після чого ледь помітним рухом розсік своїм лезом білосніжну шкіру на шиї Аліс, а потім припав губами до червоної цівки: металевий присмак – огидний і привабливий одночасно. А потім несподівано відірвався, щоб розпороти сукню кольору хвої від горловини до самого подолу і вивільнити з нього таке бажане тіло. Подейкували, що Ріверс немолода і їй років сорок, а то й усі п’ятдесят, проте виглядала чаклунка немов юна діва, і зараз, гола і безсила, вона лежала перед ним, змушуючи тремтіти від збудження, впиваючись власним всесильством.

Таргарієн знову гірко посміхнувся, намагаючись відігнати тяжкість спогадів — зараз його компаньйонка могла легко зробити з ним те саме, а то й гірше, і він навіть очікував відчути холод сталі на шкірі так само, як раніше відчувала вона.

Коли обпалюючий меч кинджала знову торкнувся її тіла, Аліс навіть не здригнулася, лише хворі вогники затанцювали в її очах. А потім вона засміялася, і в цьому сміху не було нічого людського. Цей сміх обрушився на голів Еймонда, немов бойовий молот, скрушуючи і збиваючи з ніг. Цей сміх дзвенів у вухах голосами вбитих Стронгів, передсмертним криком Люцеріса Веларіона і риданнями збожеволілої Хелейни. Від цього сміху хотілося втекти подалі, аби більше ніколи, ніколи більше його не чути. Випустивши кинджал, принц-регент зробив різкий ривок, і пальці вмить зімкнулися на горлі харренхольської відьми, задушуючи в ньому ненависний звук.

— Заткнися, — прошипів Таргарієн, відчуваючи як від виду Аліс, що задихається під ним, його знову накриває гарячою хвилею збудження. Він не пам’ятав скільки часу душив її, але зупинився лише тоді, коли чомусь стало холодно, і принц одразу зрозумів чому — божевільний вогонь в очах його жертви ледве тлів. Щоб воскресити його, Еймонд потягнувся до найближчої свічки, безжально виливаючи розпечений віск на полонянку, що ще не оговталася від задушення. Розплавлена субстанція боляче палила і жалила ніжну шкіру, змушуючи її червоніти, а харренхольську відьму — звиватися на ложі — сміх її тепер змінився хворобливими стогонами і ось їх одноокому принцові хотілося слухати цілу вічність.

***

Він стояв, схрестивши на грудях руки, напружений наче натягнута тятива і все чекав холоду сталі, а потім і смертельного танцю витончених рук на своїй шиї, але ні того, ні іншого не було. Це дратувало ще більше, ніж власне безсилля від отриманої сліпоти – він не хотів бути перед нею настільки вразливим, ні, тільки не перед нею.

— Все добре, Ею, все добре, я з тобою, — від одних дотиків Хелейни його серце готове було здійнятися в небеса, вище за будь-якого дракона, так це було добре, настільки прекрасно. Еймонд відчував, як сестра притискає його до себе, ніжно гладячи сріблясте волосся, і хотів просидіти так хоч цілу вічність.

— Дя-кую, — насилу видихнув він, зустрічаючись з дівчиною поглядом. Скільки ж у ньому було доброти та співчуття — у жодної живої істоти принц стільки не бачив ні до, ні після. Дивно, але якби на місці Хелейни будь-хто, навіть матінка, Таргарієн, мабуть, згорів би від сорому — вічно відчував себе і так надто слабким, він найменше хотів, щоб його бачили в момент панічного нападу від фантомного болю в очах, що пустує. Одноокий дракон брехав, що його перестали мучити подібні явища, щоб здаватися сильнішими, тоді як насправді вони нікуди не пішли, і щоразу, коли те місце, по якому ковзнув кинжал Люцеріса Веларіона, охоплювало полум’я, Еймонд повертався того злощасного вечора, коли він знайшов Вхагар, втративши око.

– Що трапилося? — співчутливо поцікавилася Хелейна, допомагаючи братові підвестися.

«Нічого», — він сказав би так кожному, але тільки не їй, ні, тільки не їй. Їй він завжди казав лише правду.

“Avy jorrāelan” – це була найбільша правда Еймонда.
“Avy jorrāelan drējī” – це була найбільша таємниця Хелейни.

Avy jorrāelan (висока валірійська) – я тебе кохаю
Avy jorrāelan drējī (висока валірійська) – я теж тебе кохаю