Вовки

Дмитро ішов пів дня намагаючись як омога менше зупинятись, аби наздогнати групу солдатів. Але почало темнішати і він вирішив ночувати прямо на дорозі. Дмитро розвів багаття, розклав самодільний спальник, заварив чаю і дістав з рюкзака їжі. Це було трохи картоплі і курятини, які він почав смажити на багатті.

Ніч була тиха, небо майоріло зірками. Місяць був повний, а вдалені було чутно вовче виття.

– Хм – бурмотів Дмитро собі під ніс – Не знав, шо вовки живуть так близько до поселень – на хвильку він притих задумуючись – Хоча може то собаки просто?

На цьому він і закінчив роздуми. Дмитро дістав мішечок з тютюном, зкрутив тонюсьньку сигаретку, закурив, ліг на спальник і поклав руки під голову вдивляючись в нічне небо. В голові в нього були думки про Артема, йому було сумно від того, що він не виказував Артему те, що відчував до нього, а тепер навіть не знав чи побачить його колись, але ці думки періодично перебивало урчання в животі від запаху смаженої курки. Коли вона була готова Дмитро не міг стримуватись і з’їв курку разом із картоплею дуже швидко, та за кілька хвилин почув в траві на іншому кінці дороги шелест.

– Хто там!? – крикнув Дмитро заряджаючи автомат.

Відповіді не було.

– Хто там блять лазить! – сказав він голосно, встаючи на ноги.

Прицілившись в місце де чув шум, Дмитро побачив в високій траві два відблеска світла вогнища. Пригледівшись краще він зрозумів що то очі. Трохи лівіше звідти він почув іще шелест, потім з іншого боку. Без сумніву це була зграя вовків.

– Сука – протяжно прошепотів Дмитро – Курку мою походу учуяли.

Один вовк дуже повільно виходив з трави. Він був величезний, зростом майже Дмитру по груди, з дуже довгою пащею та облізлою шерстю.

– Такий величезний – думав Дмитро – То от як ви мутували зарази…

Вовк підходив все ближче, дуже повільно, а з трави вийшло ще кілька. Він повільну відкинув недопалок в траву, де той догорав, повільно пускаючи білий дим. Дмитро витягнув одну довгу і товсту палицю з багаття, один її кінець горів. Він почав повільно водити нею зі сторони в сторону. На хвильку вовки зупинились, та потім знову рушили.

– От блять – швидко промовив Дмитро – Хулі ви не боїтесь суки, а?! Схоже, шо по іншому ніяк.

Він кинув палицю в сторону вовків, що змусило їх відскочити і вона впала в траву. Дмитро швидко прицілився в вовка який був до нього ближчий за інших, його погляд зпорожнів. Постріл, ще один, коротка павза, невелика автоматна черга. Два вовки мертві, один з простреленою лапою відповзав в сторону. Ті, по яких Дмитро не стріляв, чи то не попав втекли назад в траву, яка почала загоратись від палиці, що в неї впала. Хлопець пидійшов ближче до пораненого вовка, його погляд все ще був порожній. Він навів автомат на голову тварині:

– Вважай це милосердям – мовив він коротко і тихо не своїм голосом, пустивши кулю прямо в потилицю.

Погляд у Дмитра знову став звичайний, він на швидкоруч зібрав свої речі і розкидав дрова з багаття в траву, від чого вона ще сильніше загорілась. З невідомої йому причини тіло охопив жах. Дмитро побіг, він ніколи так не бігав. За кілька хвилин бігу виднілось маленьке поселення, яке підсвічувалось підіймаючимся сонцем.

– Ану стій! – крикнув чоловік, що стояв біля хати на дорозі в село – А ну стій блять! Я зара стрілятиму сука! – волав він підіймаючи автомат.

Дмитро сповільнювався:

– Я… там… цей… – намагався говорити він задихаючись – Вовки… трава… горить…

Чоловік побачив перелякані Дмитрові очі:

– Йди но зі мною – казав – Віддихаєшся і розкажеш.