Невизначеність

     Тут, в найвідомішому портовому місті,в Лі Ює,зазвичай теплий клімат,пеструюча палітра фарб мерехкотіла перед очима від кожної вулички. Люди за прилавками ринків завжди заохочували перехожих придбати щось у їх,між іншим,не скромних крамничках. Народ жодного разу не пошкодував,що їх правлячим Архонтом був саме Моракс — Володар Каменю. Щедрий Бог подарував людям не тільки перемогу у війні Архонтів, але й природні дари: дорогоцінні камені,найвідоміший назвали в честь самого Рекса Ляпіса — «кор ляпіс»;блискучі мінерали;підземні води та буйні струмки. Але знедавна Моракс «пав»,він більше не той Рекс Ляпіс, яким його запам‘ятав люд,він більше не митець,який одним рухом руки здіймає могучі гори,він більше не всесильний воїн,що з неба рушить нескорені списи по всьому Тейвату. І це зовсім не означає,що він втратив всі свої сили. Він прагне стати людиною,хоча б трохи відчути як це,як жити,цінуючи кожен день,не думаючи,що попереду ще кілька дисятиріч,а може й більше;як не відчувати ерозію в своїй пам‘яті,яка кривдить не тільки твій мозок,але й передається реакцією на все тіло. Наразі ж Екс-Архонт працює у ритуальному поховальному бюро,а ім‘я його тепер Чжун Лі,хоч майже ніхто і думки не має,що саме ця людина колись була Богом їх народу.

      По вікнам,прикрашеними різбляними обрамами,банка Північного Королівства турохкотів дощ,який йшов вже протягом трьох днів і навіть не думав зупинятись. Зливи в Лі Ює не були для населення як град посеред літа,все таки місто знаходилось напроти порту,але такою тривалістю дощі не вирізнялись. Ось так,одинадцятий Передвісник Фатуї йшов швидким кроком по безлюдним вулицям,дощ дійсно розлякав всіх торговців та покупців,які квапно поспішали в сухий дім,відкладучи закупку сувенірів на потім. Тарталью зовсім не лякав дощ,навпаки,така погода була йому до душі,хоча,битися,звісно,в брудній каламуті було не з найкращих занять. Йому подобалось відчувати часточки води не тільки в своїх силах,але й у повітрі,так він відчував перевагу у схватці. Завертаючи за переулок Передвістник пройшов повз «Народний вибір»,в ресторані Сянь Лінь кожен день яблуку ніде впасти,навіть в таку погоду вона бігає з підносами її кращої їжі і обслуговує відвідувачів,що не втратили можливість не тільки сховатись від зливи,але й скуштувати одні з найкращих страв усього Тейвату. Зробивши короткий,трохи пом‘ятий видих,Тарталья пішов далі,зранку викликали в Банк,навіть поснідати не встиг,а запах різної їжі і прянощів так і тягнув забити на роботу і відснідати в закладі. Але таке вже відбувалось,навіть не декілька разів,і за ще одне запізнення Тарталью не поластять по голові,тому той впевненим кроком почав підніматись по сходах з червоного дерева,від доща доволі склизько,тому краще не спішити. Тільки-но лишилось завернути останній прольот на сходах,Передвістник почув крізь дощ якусь нерозборчиву лайку,здається,говорило близько двох-трьох чоловіків. Чайльд відбив пальцями по поручню сходів декілька разів в роздумах,придумуючи якусь оригінальну  відмазку його майбутнього запізнення і вирішив,що краще забубенної нудьгуватої промови працівників в банку буде втручання у чиюсь сварку.

    Через декілька хвилин Тарталья вже прошмигнув за дім,йдучи на чиюсь лайку,за стіною дощу почало вимальовуватись три силуети. Підійшовши блище,Чайльд роздивився,промокшого до нитки,торгівця,в руках в нього вже був майже запакован і складений прилавок з товаром,але,судячи з усього, хтось спинив чоловіка і той не вспів скласти речі вчасно і,мокнучи під дощем,до тепер,лаявся на двох інших людей. Зліва стояв чоловік у оливковому суртюку,трохи сідою бородою,в окулярах із золотою обрамою,з парасолею в руках,пояснюючи щось торгівцю і ще одному чоловіку…це був Чжун Лі,його повільний темп вимови,трохи схрипший тембр було важко сплутати Чайльду з кимось іншим. Довге волосся,обрамлене навколо обличчя,з цікавою заколкою на хвості, було мокре від дощу. Рубашка та піджак,хоч теж промокші наскрізь,але сиділи на ньому ідеально. В руках він тримав щось схоже на якусь кам‘яну пластину з написами,літери яких Тарталья бачив вперше.

—Мене не хвилює,чорт забирай,хто з вас двох правий,мене хвилює лиш те,що ви забираєте мій час. —Емоційно жестикулюючи випалив продавець.

—Це не підробка,цій плиті,щонайменше,пара дисятирічч,якщо поглянути на скол каменю,—прохолодно мовив Чжун Лі,—можна помітити зароговілі кристалічні утворення.

—Що за маячня? Кристали такої породи можна знайти на найближчій горі без зайвих проблем,а він,—чоловік у суртюку вказав на бідного торговця,—шахрай та брехун!

Чжун Лі не практикував втручання у чиїсь справи,якщо його ніхто не просить,але довести правоту в сфері,де він почуває себе як риба у воді,стало ділом принципу.

—Довести достовірність моєї інформації можна просто..—доказати екс-Архонту не дали.

—Що за галас,а бійки нема? —З ноткою знущання у голосі спитав Чайльд,який щойно підбіг до прилавку. Торгівець вже хотів махнути, на вже трьох, людей рукою,гадаючи,що такими темпами сюди прийде ще купа людей,щоб посперечатися під проливним дощем. Невже в них нема справ важливішої за цю?

—Тарталья. —Чжун Лі зробив короткий кивок у його сторону,—нічого страшного,і,як ти сказав,бійки,точно не буде.

—Як прикро,—Чайльд підпер підборіддя рукою,спираючись ліктем об прилавок,—а що це таке?—Передвістник із фальшивою зацікавленістю подивився на плиту у руках Чжун Лі.

—Фальшива підробка! Ні копійки б не заплатив цьому шарлатану.—втрутився чоловік у суртюку.

Екс-архонт лиш мовчки обвів його поглядом,і через декілька секунд звернув свою увагу на мапу,що виглядала з-під прилавку. Діставши її Чжун Лі,схоже,почав аналізувати побачене. Обдарувавши всіх своїм скляним поглядом ще раз,прокашлявся у кулак,і,здається,нарешті налаштувався щось сказати. У Чайльда в голові виникло кумедне порівняння Чжун Лі із суддею,який вже от-от має винести вирок на засіданні,саме так зараз виглядав Екс-Архонт.

—За цією мапою буде можливо знайти інші плити. Вони знаходяться біля,або навіть у підземеллях. Неможливо було б їх підробити,енергетичний барʼєр підземелля сам створював умови кристалізації утворень на зараговілих частинах..—Чжун Лі на одному диханні без зайвих зупинок все пояснив. —Тому якщо вам так цікаве минуле життя цих плит,можете спорядити себе у розвідницьку мандрівку.

—Спорядити? Себе? Пане,здається ви щось плутаєте. Я колекціонер,а не шукач пригод!–В тому ж обурливому тоні сказав чоловік у суртюку. —Чому б не знайти когось,хто б зробив це за гроші..

—Ми з паном Чжун Лі візьмемось,—Чайльд нарешті втрутився у розмову. Від такого наглого рішення Чжун Лі сторопів. Але ненадовго.

—Тарталья,я правильно розчув, «Ми»?

—Так!—Без краплі сумнівів відрізав Чайльд. Четверте імʼя Аякса було саме Наглість.

—Чому? В мене є свої особисті..доволі важливі справи,—насправді,Чжун Лі зараз нічим таким,на що б давив час,не був зайнятий. Але ж і причин йти разом з Чайльдом в нього не було.

—Ну подумайте самі,пане Чжун Лі! У кого як не у Вас намічене око на всі речі які помотала історія. Тим паче,ніколи не пізно,навіть у Ваш вік,скористатись можливістю і відправитись у невелику мандрівку,ще й не просто так,а по ділу!—Чайльд дуже хотів відправитись у розвідку чи хоч кудись разом з Чжун Лі. Все тому,що йому кортілося перемогти хоч одну бійку з Екс-Архонтом. Якщо Чайльд викликав на поєдинок,то мав перемогти будь-якою ціною,і в нього дійсно завжди вдавалося виходити сухим із води. Але поки не з Чжун Лі. Не дивлячись на те,що він павший,він все ще минулий Архонт і сил в нього вдосталь. У Аякса руки чухались потішити своє власне его.

  Через ще хвилин десять під проливним дощем чоловіки дійшли до якогось консенсусу. Чайльду вдалось умовити Чжун Лі.

—Тільки от в Банк мені все-таки треба заскочити. Підете зі мною,щоб не підхопити застуду?–Запропонував Чайльд.

Чжун Лі ввічливо кивнув головою. Руда макітра і Екс-Архонт розчинились,повільно віддаляючись у стіні з дощових крапель.

  Всередині Банку Північного королівства було доволі тепло і,наскільки це можливо у Фатуї,затишно. Тарталья прочовгав по зеленому килиму до Катерини,так само демонстративно підпер рукою підборіддя.

—Вверх по Сходах Вас буде чекати Шостий Передвісник Фатуї. Не змушуйте його так довго чекати. —Відрізала Катерина,стріляючий погляд Чайльда,який намагався відтягти час та неминучу перепалку на неї,на жаль,не діяв.

Хитнувши головою в сторону Чжун Лі,у жесті трохи зачекати,Чайльд піднявся по сходам.

—А ти все ще носиш свій дурнуватий капелюх,Скарамучча. Він тобі сьогодні,напевне,слугував парасолькою?—Кепкуючи поцікавився Чайльд,увійшовши в кабінет.

—Тарталья. —Процідив між зубами Скарамучча.—Ти запізнився на бісову годину! —Спокійне, горде обличчя хлопця змінилось на дуже зле.

—Не перебільшуй,—Чайльд дістав з шухляди кишеньковий годинник,—дивись,тільки на пʼятдесят шість хвилин.

Різкий удар кулаком по столу змусив Чайльда на трохи прикрита рота. Він не боявся Скарамуччу. Скоріше,йому просто подобалось діяти на нерви,схожим темпераментом на нього,людям.

—В мене нема на тебе часу. Слухай сюди.—Шостий Фатуї простягнув трохи помʼятий листок,який сам зімʼяв у себе в руках від нервів.—Читай.

Чайльд пройшовся очима по строкам. Потім ще раз,для впевненості того,що він все правильно зрозумів.

—Ти зараз серйозно?

—В тебе на все три дні.

—Почекай,я..—Чайльду не дали доказати.

—Після того як він віддав серце Бога Цариці,його сили значно послабшали. Звісно,він все ще може дати значну відсіч,але твоя задача зробити так,як написано на листку. —Скарамучча взявся за дверну ручку.—І памʼятай:Сніжна не любить сліз,—Він покинув кабінет.

Тарталья лишився на пару хвилин один на один зі своїми думками. Вони роїлися наче бджоли у вулику,лились на мозок як тягучий,солодкий та липкий мед.

—Ти ще зайнятий?—Трохи охриплий голос Чжун Лі вивів з роздумів. —Вибач,твій колега вийшов з кабінету,двері лишились відчиненими,я подумав,що можу зайти.

—А,так,звісно,все гаразд.—Ось,знову зʼявилась натягнута посмішка на обличчі. Аякс вже по рефлексу починає посміхатись при чужих людях.

—Все гаразд? Ще не бачив тебе таким серйозним і зосередженим.—Зауважив Чжун Лі.

Все таки секундну напругу в очах він помітив. Чайльду і ця риса характеру подобалась у Екс-Архонта. Хоч багато про що він замовчує,але у присутності Чайльда він зазвичай говорить відкрито і прямо. Аяксу подобалось хоч тут відчувати себе не якимсь вигнанцем суспільства і мати близьку людину поруч. До тепер. Сьогодні Тарталья отримав клятий листок з порученням,у якому йому відкрито наказують ослабити павшого Архонта,довести до піку,в котрому Екс-Архонту доведеться використати максимум своїх сил. Потім мають підійти інші Фатуї,і далі,як передав Скарамучча,Чайльда це більше не стосується. Десь на поверхні Тарталья тільки за,щоб нарешті запропонувати чесний бій Екс-Архонту. Але чесний,чорт його забирай,Чайльд ні на хвилину не сумнівається в тому,що Чжун Лі під силу розібратись з якоюсь купкою Фатуї,та це все одно підло.

Але такі думки тільки від обличчя Тартальї. Думки Аякса дуже різняться зі своєю робочою особистістю. Аякс,ламке «Я»,яке волало про допомогу,кричало протягом трьох місяців у Безодні,натомість стало впертим,рефлекс виживання і тяга до бажання відчуттів накладались один на одного,плутались у павутинні. Врешті решт Аякс признав,що він небайдужий до Чжун Лі. Зі скрипінням зубів і піною у рота,але признав. А зараз,коли Чжун Лі,здається,довірився йому,погодився удвох на мандрівку,Чайльд має зрадити таким жахливим чином? Обірвати й так тонку нить довіри,яку вибудовував дуже довго?

—Так. Проблема буденна і не варта ваших хвилювань.