Безкрилий ангел та маніяк-живодер

Чонін лежав на твердому матраці, пружини якого боляче впивалися в його лопатки. Він слідкував поглядом, як маленькі вогники настільної лампи відкидали на стелю сонячних зайчиків. Уявив себе під зоряним небом, у свіжому полі. Але вдихнувши глибше, відчув лише запах затхлого номера, замість омріяної прохолоди. Тому хлопець перевернувся на спину та з головою закутався у два покривала: один його власний, а інших – з запраними плямами готелю. Хоча на вулиці стояло не менше двадцяти п’яти градусів, його руки були холодні руки впродовж всього року.

Чонін стомлено прикрив очі, коли двері з душу відкрилися і звідти вийшов розпарений Бан Чан. По його міцному торсі стікали мілкі капельки. Він останній раз витер волосся вологим рушником та, скинувши його на підлогу, підійшов до ліжка зачісуючи коси назад долонею. Там, де вони залишилися, не те що вдосталь номерів, там навіть нормального прибирання не було. Два номери з окремими ліжками зайняли Хьонджин з Феліксом та Мінхо з новеньким, тому йому нічого не залишалося, крім ночувати з Чонін в одному ліжку.

– Слухай, якщо тобі некомфортно, я можу спати й на підлозі, — запропонував він, коли зрозумів це.

– Хьон, перестань, ми ж найкращі друзі й постійно спимо разом вдома, — запевнив друга Чонін.

Бан Чан проходить по кімнаті та сідає на простирадло. В повітрі літає незручність, яка йде тільки від старшого. Чонін скрутився калачиком та продовжував слідкувати за його діями з-під опущених повік.

– Знаєш, якщо добре не висушити волосся, так і захворіти можна, — трохи хриплим голосом сказав молодший, вилазячи зі свого кокона покривал та підхопивши з підлоги рушник сів позаду Бан Чана, — не проти, якщо я їх висушу?

Він перегнувся і тільки після ствердного кивка, накинув на голову старшого рушник та почав старанно витирати вологе волосся. Здавалося Бан Чан від такого невинного і водночас інтимного жесту навіть замурчав. Нарешті ніяковість зникла та на її місце прийшла приємна затишність. На поверх вище група підлітків влаштувала якусь вечірку, а через ненайкращу шумоізоляцію гучні баси потрапляли і в їх спальню. Чонін продовжував масажувати голову старшому, поки той розтікався перед його ногами.

– Хьон, а що буде, якщо той хлопець все ж заявить на нас в поліцію?, — запитав він, впевнившись що волосся висохло, — ти не боїшся?

Бан Чан на секунду завмер, але вже через мить розвернувся лицем до хлопця та подивився йому в очі.

– По-перше, не думай про це, — сказав він беручи холодні долоні меншого у свої, — а по-друге, думаю він не дуже хоче розказувати комусь про його смерть. Якби він любив того чоловіка, то хоча б виглядав збентеженим його смертю. Йому ж було абсолютно плювати.

Чан продовжував погладжувати тильну сторону долонь великими пальцями, тим самим заспокоювати хлопця. Він ще досі не міг заспокоїтися та іноді здригався. Очі Чоніна були опущені на їх зведені руки та ніжно посміхався кінчикам вуст.

– Мені так страшно було сьогодні, — зізнався він підіймаючи погляд до очей старшого, — я весь час думав: а якби ми не поїхали, якби затримались на трохи обідаючи?

– Перестань мучити себе цими дурними думками, — відповів старший, — це вже відбулося. Навіть Мінхо в цьому не винен, а ти й поготів. Погані речі просто відбуваються, і якщо ти продовжиш себе в усьому винити, стане тільки гірше. Хочеш повернутися до таблеток?

– Нізащо. Вони з мене овоча робили, — надувся менший падаючи на пір’яну подушку.

– Тоді перестань постійно доймати себе цим, — сказав він, влаштовуючись біля друга та закутуючись в покривало. Чонін влаштувався на його плечі та поклав руку поперек живота, тісно притискаючи хлопця до себе. Спочатку Бан Чан напружився, але вже через декілька секунд розтанув та обійняв у відповідь друга. Він гладив його по спині допоки не почув тихеньке сопіння, яке оповістило його, що хлопець заснув. Через декілька секунд він і сам прикрив очі, потрапляючи в царство Морфея.

***

Хьонджин лежав в одних спортивних штанах на твердому ліжку. Затиснувши сигарету між губами він дивився як дим проходить у відкриту фіранку та розчиняється в темряві ночі. Легені наповнювалися їдким куривом, а вогонь вже підійшов до самого фільтра, але хлопець не спішив загасити її в переповненій попільничці. Він нещодавно вийшов з душу, змивши з себе весь бруд. Під нігтями так і не вимились залишки запеченої крові і Хьонджин продовжував дивитися на них, не в змозі відвести погляд. На перший погляд, могло здатися, що він був найспокійнішим, але кількість викурених сигарет говорила про протилежне.

Фелікс був у ванній кімнаті вже цілу годину. І хоча для когось це може здатися дивним та приводом для переживання, та Хьонджин прекрасно знав, що той любить упорядковувати свої думки гарячим душем.

Він все-таки виліз звідти. Весь червоний та гарячий. Після нього тоненьким струменем валив пухкий пар.

– Я вже думав ти там втопився, — сказав Хьонджин не відриваючи погляду від сигарети, наче вона була найважливішим в цій кімнаті.

– Навіть не сподівайся, я тобі такого задоволення не доставлю, — відповів ущипливим словом у відповідь Фелікс. Хоча й знав, якби Хьонджин справді щось запідозрив, то б одразу перевірив, — досить курити, і так дихати нічим.

Фелікс підійшов до вікна, щоб ширше відкрити кватирку, але холодне повітря швидко окутало його, та він вирішив залишити його на провітрюванні. Хьонджин і не думав підкорюватися словам друга та продовжував травити свій організм.

– Треба буде того пацана десь висадити, — задумливо пробубнів він, стискаючи губами сигарету, через що слова ставали ледь розбірливі.

– Навіщо? Ти з сам захотів його забрати, — здивовано запитав Фелікс, не знайшовши логіки в його словах.

– Так я погодився з тим, що мужика того потрібно закопати,  а не брате іншого з собою, — сказав він викидаючи недопалок у відчинену кватирку, тому що попільничка вже була переповнена.

– Боїшся, що він все-таки донесе на нас в поліцію?, – з усмішкою запитав Фелікс, — все ж ти допомагав закопувати той труп, а не я.

– Ні, він не піде в поліцію, — знов поринув у свої думки Хьонджин, — якби хотів – то погодився б на пропозицію Бан Чана та побіг до копів. А він хотів поїхати з нами.

– Але ж він був посеред лісу, — сказав Фелікс, влаштовуючись в ногах хьона, — я б теж всіма силами старався вибратися звідти.

– Ніхто б не сів в машину до людей, на яких ти хочеш заявити в поліцію, — зітхнув він, наче докладав величезні зусилля, щоб довести щось п’ятирічці, та підклав руки під голову, — тим паче, що ми не вкрали якусь дрібничку, а збили людину. На смерть. Він ще і його закопував.

– Може ти й правий, — сказав Фелікс починаючи чухати зап’ястя, сам того не помічаючи.

– Досить, дай сюди, — Хьонджин підвівся та схопив того за долоню, стараючись не задіти обгорілу шкіру. Він дістав з рюкзака якийсь крем, та закатавши рукава великої кофти, почав втирати круговими рухами його в руку. Фелікс боявся поворухнутися та сполохати цей момент. Всі, коли бачили його опіки старались відвернутися, хтось навіть кривився. Всі, окрім Хьонджина. Він постійно оброблював їх кремом, в перші дні перемотував бинтом, коли вони нещадно пекли. Це було набагато більше тої словесної підтримки, яку надавили хлопці. Хьонджин завжди знав коли можна дуріти та підколювати, а коли краще до нього не доторкатися.

Фелікс продовжував слідкувати за діями старшого, поки той був повністю зосередженим на своїй роботі. Він плавними рухами втирав прохолодний крем в шкіру покриту рубцями та червоними плямами. Фелікс часто розчісував її до крові, тому тут можна побачити лінії від нігтів також. Хьонджин посадив меншого між своїми розведеними колінами та ніжно обробляв старі опіки. Його досить довге світле волосся постійно норовило впасти йому на очі, тому він постійно відкидав його головою. Фелікс не витримавши мук хлопця, підхопив довгий локон волосся вільною рукою та заправив його за вухо. Хьонджин на мить завмер, відірвавши погляд від своєї роботи. Вони були так близько, що їх носи ледь не торкались один одного. Це стало зрозуміло, тільки після того, як Хьонджин підняв свою голову. Фелікс споглядав як тремтіти вії хлопця, як його зіниці бігали по обличчю. На секунду вони опустилися до його губ, коли Фелікс облизнув їх. В горлі пересохло і він не міг вимовити ні слова. Страшно було навіть моргнути. Здавалося, цей момент виявиться просто жартом уяви. Він, стараючись не сполохати друга, почав повільно нахилятися до його обличчя. Можна почути кожний переривчастий вдих один одного.  Фелікс прикриває очі і в той же момент Хьонджин з усієї сили пхає його ногами з ліжка. Чується жалобний стогін. Фелікс розпластався на підлозі, потираючи забитий поперек.

– Якого…?, – тільки й зміг видати він.

– Вже пізно, — хриплим голосом сказав Хьонджин, відвертаючи палке обличчя від друга та залазячи під простирадло, — йди спати.

Фелікс просидів там ще декілька секунд, а після крекчучи піднявся та під ніс буркнув:

– Боягуз.

***

Промені вранішнього сонця пробивались крізь відкриті штори та прочинені двері. Через них же й потрапляв легкий літній вітер. Відчувався аромат вранішньої роси та міцного тютюну. Хан повернувся у своєму ліжку та сонними очима оглянув кімнату. На сусідній постелі нікого не знайшлось. Він неохочу підвівся та почимчикував у ванну кімнату, щоб хоч трохи прокинутися. Але до неї так і не дійшов. Джисон зупинився навпроти відчинених дверей, помітивши на ґанку знайомий силует. Як правило темне волосся Мінхо в сонячних проміннях сяяло золотом. Воно було розпушене після довгого сну та стирчало в різні сторони, зробивши його схожим на їжачка. Хан завмер перед дверима, не наважуючись зробити ні кроку. Здавалося, поворушись він зараз і цей ангел розправить свої крила та відлетить на небеса.

Мінхо начебто відчув пильний погляд між своїх лопаток та обернувся до Джисона. Від іскорок в очах Лі він здригнувся всім тілом та опустив голову вниз, роздивляючись старий паркет. Хан зробив нерішучий крок вперед, та не почувши протесту, підійшов до хлопця. Той, відкинувши голову, докурював сигарету:

– Я тебе розбудив?, — не відриваючи погляду від помаранчевого сходу сонця сказав Мінхо, — вибач, не хотів.

– Ні, ні, що ти, — замахав руками Хан, — я сам прокинувся.

Мінхо посміхнувся на реакцію такого, здавалося б, невинного питання.

– Тут дуже красиво, скажи, — змінив тему він, стараючись більше не бентежити знайомого, — вночі це місце не було таке прекрасне.

Хан перевів свій погляд від сонного обличчя Мінхо на схід сонця. Промені ледь пробивалися поміж скронями дерев. Цей невеличкий хостел був в самому пригороді, тому ще оточений густим лісом. «Напевно, люди сюди нечасто заїжджають, тому проживання й було таке дешеве», – подумав Мінхо.

-Думаю, хлопці вже мали прокинутися, — прокашлявшись сказав він, щоб хоч трохи розрядити атмосферу, — ми маємо поїсти.

Хан проводив поглядом оголену спину Мінхо, коли той викинув недопалок на підлогу та розміреною ходою зайшов назад в номер. Тільки коли він почув шум води в ванні, наважився відмерти та зайти в кімнату. Через те, що Джисон не мав ніякого більше одягу, він залишився в футболці нового знайомого та натягнув на стрункі ноги класичні штани від брудного смокінга. Поки він одягався, Мінхо встиг прийняти душ та почистити зуби якоюсь одноразовою щіткою, яку люб’язно надав готель та яку він завернув в поліетиленовий пакетик і забрав з собою. «В інших мотелях їх може не бути, а зуби ж треба чимось чистити», – розмірковував він. Мінхо вийшов з ванни витираючи обличчя вафельним рушником та поглянувши на Джисона сказав:

– Не переживай, купимо тобі щось на заправці.

Він понишпорив у своєму наплічнику та дістав звідти якусь просту футболку з сорочкою та довгі шорти, які доходили до литок. Як тільки вони закінчили перевдягатися в двері стукнули рівно три рази. Мінхо ні на секунду не сумнівався хто там стоїть.

– Заходь, Чонін, — сказав він на швидку руку застилаючи постіль та збираючи всі речі по кімнаті.

– Як ти здогадався, що це я?, — зайшовши в кімнату запитав він.

– Інтуїція, — пожартував Лі, прекрасно пам’ятаючи схибленість молодшого робити все по три рази.

– Круто, — не зрозумівши іронії в словах друга відповів Чонін, — а, точно, Бан Чан просив передати, щоб ви виходили їсти. Там внизу є маленьке кафе.

– Добре, ходімо, — відповів Мінхо пропускаючи вперед Хана, який весь цей час стояв не видаючи ні звуку.

-Розслабся, ніхто тебе тут не з’їсть, — тихо шепнув він Джисону на вухо. На що той видав тільки натягнуту посмішку.

Вони пройшли не більше десяти метрів до невеликого ресторанчика. Він чимось нагадував кав’ярню Синміна. Тут також було мало місця і багато квіті. За прилавком стояла жінка в віці, яка була більше схожа на власницю цього закладу ніж на звичайну продавчиню. Знайти інших хлопців не склало труднощів. З найбільшого тут стола їм весело махав Фелікс, біля нього сидів Хьонджин, який пив велику чашку кави та робив якісь замальовки в своєму скетчбуці, а навпроти розташувався Бан Чан, який щось уважно читав в меню. Чонін підійшов до нього та сівши біля старшого старався заглянути через його руку та прочитати хоч щось. Мінхо сів біля нього, тільки тому, що не хотів бентежити нового знайомого постійними розмовами наймолодшого. Джисону не залишалося нічого, окрім як сісти поруч з Феліксом.

– Готові зробити замовлення?, — жіночка з’явилася майже нізвідки, від чого майже всі здригнулися.

– Так, я тости з сиром, — сказав Бан Чан, передаючи меню в руки Чоніна. Той почав активно його гортати.

– Я буду каву і, — Мінхо поглянув очима в меню і сказав найдешевше, що було там, щоб не затримувати жінку, — і омлет в беконом.

– А я буду млинці з полуничним джемом, — нарешті обрав Чонін, — Джисон, ти що будеш?

– Еее, — по його обличчю можна було сказати, що цього питання він не очікував, — також омлет?

– Добре, ще щось?, — вона записала все в невеликий блокнот.

– Так, зробіть легку вівсянку на воді, — сказав Хьонджин не відриваючись від зошита.

– Ти ж не снідаєш, — здивовано запитав Фелікс, коли жінка вже відійшла від них та пішла відносити замовлення на кухню, — навіщо тобі вівсянка?

– Вона не мені, — відповів він підіймаючи погляд та уважно дивлячись на друга, — вона тобі.

– І перш ніж ти почнеш скиглити і обурюватися, — продовжив Хьонджин, присікаючи на кореню всі майбутні слова друга, — мене не цікавить твоя думка. Ти нічого не їв вже два дні окрім нещасного бутерброда вчора в лісі. Найменше що я хочу, так щоб ти тут звалився через голод. Або ти сам з’їси вівсянку, або я буду насильно в тебе її впихати. Ми не здвинемось ні на крок, поки ти не поснідаєш, а через неприємний інцидент вчора ми і так відхиляємося від графіка.

Фелікс сидів роззявивши рот від здивування і витріщивши очі на Хьонджина. На відмінну від нього лице Хвана було розслаблене. Він спокійно попивав свою чашку кави та їв невелику цукерку, яку жінка принесла в подарунок. За столом стояла гробова тиша після хвилинного монологу. Хан переводив погляд з одного хлопця на іншого, стараючись знайти відповіді на обличчі хоч в когось.

– Не звертай уваги, — сказав Бан Чан помітивши його стурбованість, — в нас таке постійно відбувається.

Вони чекали на своє не промовивши ні слова. Жіночка принесла тарілки та швидко розставивши їх на столі відійшла назад за прилавок.

– Може краще поговоримо, що будемо робити з цим пацаном, — почав Хьонджин, — я не впевнений, що його можна брати з собою.

– Але ж куди він піде?, — відповів на це Фелікс, — я думаю він не завадить, якщо поїде з нами. Тим паче він має гроші.

– Але ми його зовсім не знаємо, він може виявитися якимось маніяком!, — сказав Чонін, зовсім не переживаючи, що цей потенційний маніяк сидить навпроти нього.

– Якби він був маніяком, то вбив би мене уві сні, — встав на захист Хана Мінхо, — а я живий і здоровий.

– Все, досить, — голосно сказав Бан Чан. Йому вже набридли ці безглузді суперечки, — проголосуємо. Хто за те, щоб залишити Джисона?

Руку підняв Фелікс і Мінхо.

– Добре, а хто проти?

Руку підняв тільки Чонін.

– Ти ж був проти, — обурено гримнув він на Хьонджина.

– Я не був проти, я утримався від голосу.

– А так можна?, — запитав Чонін у Бан Чана, — ти теж чогось не проголосував.

– Мені, як і Хьонджину, все одно поїде він з нами, чи ні.

На це Чонін опустив очі в тарілку і почав за обидві щоки їсти ще гарячі млинці. Сонце вже майже зійшло і досить сильно впиралося в вікно.

– Ну двоє проти одного, — підбивати підсумки Бан Чан, — ти можеш поїхати з нами.

– Але, якщо не хочеш, ми можемо висадити тебе біля першої ж зупинки автобуса і ти зі спокійною душею відправився додому, — з надією переконати Джисона сказав Чонін.

– Ні,  я готовий їхати хоч на край світу, тільки не додому, — відповів той, відрізаючи шматочок підгорілого омлету і закидаючи його собі до рота. Фелікс сидів поруч з ним, згорбившись над невеличкою тарілкою прісної вівсянки. Він почухував давно загоєні опіки та повільно запихав її собі в рота під пильним наглядом Хьонджина.

– Слухай, він точно якийсь злочинець, — пошепки сказав Чонін на вухо Бан Чану, зовсім не переживаючи, що всі за столом його чули, — бачиш як не хоче додому.

– Боже, заспокойся, — стомлено зітхнув той, — подивися на нього.

Чонін уважно витріщився на Хана. Він хоч і чув всю розмову, старався не подавати вигляд та щось уважно розглядував в своїй напівпустій тарілці з-під сніданку.

– Єдине, що він може зробити, — старався заспокоїти його старший, — так це втомити дохлого хом’яка в унітазі.

Спроба вийшла не зовсім вдала. Чонін здригнувся і тепер в його погляді було щось між тваринним страхом і гидкою образою.

– Він ще й хом’яків топить, — тремтячим голосом сказав він, — йому не можна залишатися з нами. Від хом’ячків може перейти до котів або собак. А там і люди не далеко.

– Це був просто приклад, — сказав Бан Чан, дожовуючи свій сендвіч з сиром, — не топить він ніяких хом’яків, перестань себе накручувати і швидше доїдай. Хьонджин правду сказав, ми відхилилися від графіка. На морі не вийде довго побути. Добре, що хоч ми взяли днів з запасом.

Після його слів, навіть Фелікс почав їсти свою вівсянку з якимось ентузіазмом. Хьонджин відклав свій блокнот і за два ковтки допив вже остиглу каву. Джисон запихав у себе підгорілий омлет на пару з Мінхо, якого той повністю влаштовував. Чонін старався промокнути своїми млинцями та ввібрати в них весь джем і тільки коли він підняв тарілку з намірами облизати з неї залишки варення, Бан Чан зупинив його, помітивши незадоволений погляд продавчині. Він піднявся та дочекавшись поки всі його пропустять вийшов з-за столу, щоб заплати за сніданок. Джисон потягнувся вже за гаманцем, але Бан Чан зупинив його, сказавши, що той зможе заплатити на заправці. На виході з ресторану стояв невеликий банкомат. Чонін зняв звідти досить велику суму, поки всі хлопці відносили свої речі назад в авто. Висилитися не склало труднощів, і вже через декілька хвилин вони всі сиділи на своїх місцях. Джисону виділили місце поряд з Феліксом, яке взагалі то належало Хьонджину, але той відсипався перед нічним водінням. Сонце досить сильно пекло навіть крізь зашторені вікна, кидаючи в салон машини сонячних зайчиків. Здавалося в цей момент все вирішило почекати та просто плити по течії. По мікроавтобусу лунали розмірені біти пісень Mother Mother. Про вчорашній неприємний інцидент не нагадувало нічого, окрім двох самотніх лопат щільно замотаних з поліетиленові чорні пакети.