Вітаємо в Україні, друже.

 1.

Потужній холодний вітер дує прямо в обличчя, сніг голосно, на фоні нічної тишини, хрустить під масивною підошвою берців. Парубок повертається додому, після шумного вечора в караоке з друзями в честь його приїзду. Він не поспішаючи заходить в під’їзд якогось хмарочосу, та піднімається на тридцять шостий поверх.

Не дивлячись на те що на вулиці мінус десять градусів, він йшов в літній футболці яка здаєтся замала йому, через неї можна побачити міцне спортивне тіло. Ще на хлопці були чорні об’ємні штани, та шкірянка в руках яку він здаєтся не збирається одягати. Чесно кажучи в такому вигляді він не був схожий на простого хлопця, темні довгі коси зібрані в хвіст, чорна маска та кепка які закривали все обличчя, придавали йому підозрілості. Охоронець в магазині з підозрою в очах уважно слідкував коли той купував дві склянки рому та пачку м’ятної жувальної гумки. Ну смутний тип, не можна його з очей спускати.

Коли ліфт піднявся на потрібний поверх, парубок взяв торбинку з покупками та підійшов до потрібної квартири. Ще раз уважно перевіривши вірність номера він подзвонив у двері. Пройшло пару хвилин та йому так ніхто і не відкрив двері, після чого він ще раз подзвонив чекаючи відповіді. За дверима почулися шорохи, та здаєтся низький голос хлопця, який вже встиг пригадати всі існуючі мати та посваритися зі стільцем, стоявшим по середині кімнати. Коли той нарешті відкрив двері на нього зразу налетіли з міцними обімами.

–Чон.. –не встиг сказати шокований Юнгі, якого вже так міцно обійняли, йому навіть здалося що його хочуть придушити.

–Бляха, Юн! Я так радий тебе бачити! Ти не уявляєш як сильно я сумував за тобою–сказав Чонгук, ще міцніше обійняв бідного Юнгі, який вже стараєтся якось відліпити від себе Чонгука.

–Трясця, Чон Чонгук! Ти зараза, мені зараз хребет зламаєш – почав бурчати той, нарешті обійнявши хлопця у відповідь – Уявляю. Я теж сумував але навіть не думай що я тебе так легко пробачу за те що ти мене в чотири ранку розбудив, бляха! Біжи в квартиру, або я тебе зараз туди силою запіхну – рявкнув Юнгі на Чонгука та несильно вдарив його по голові, переможно посміхаючись після того як Чонгук його відпустив та зайшов у велику квартиру.

Хлопці пройшли на кухню та, стали робити чай з бутербродами. В кімнаті з’явилась затишна атмосфера, вони багато сміялися та просто обговорювали все і зразу .

– Доречі! – голосно сказав Гук зашуршавши пакетами – Я приніс гостинець. Ось, твій улюблений  – він передав склянку рому Юнгі.

– Ти знаєш чим мене можна порадувати – посміхнувся Юнгі, після чого поставив ром в невеликий холодильник де стояв весь його алкоголь – Але вже пізно, тому потрібно лягати спати. Я підготував все в кімнаті ти можеш вже йти та відпочивати.

Вже через хвилин п’ятнадцять Чонгук зайшов у доволі велику кімнату, з вікнами в підлогу та виглядом на прекрасний нічний Київ. Підійшовши до вікна він ахнув від картини яка з’явилась перед ним, красивий помаранчевий схід сонця ідеально поєднувався з ще не до кінця проснувшимся містом, а ззаду почувся скрип дверей та тихе:

– Вітаємо в Україні, друже.

****