1

Not strong enough – Boygenius

  Ремус поцілував його. Змазано, ніяково, трішки промазав, майже одразу вийшов з кімнати, роздратовано хлопаючи тяжкими дверима, але поцілував.

  Усе тіло Сіріуса пронизив неприємний холод, поступово наповнюючий кожен міліметр його шкіри, від пальців на ногах до вух. Нібито сталося те, чого він так сильно бажав протягом довгого часу, про що він мріяв, коли був наодинці з собою, відчуваю сором і огиду від себе. Але його нудило, у шлунку звʼязувався міцний вузол, який не давав йому розігнутися і піднятися з ліжка, вийти з кімнати, наздогнати Люпина, поставити хоча б декілька запитань, заспокоїти себе. Хлопець не був впевнений у своїй спроможності говорити, в горлі стояв ком, який погрожував перетворенням на гіркі сльозі, якщо він посміє відкрити рота і випустити звук.

  Джеймс був на тренуванні, яке Сіріус вирішив пропустити, відсилаючись на біль у суглобах. Він не був впевненим у тому, що Поттер знає, де знаходяться суглоби, тож це спрацювало. Пітера запросили на виконання домашнього завдання у компанію дівчат, на що він відреагував із великим ентузіазмом. Іноді Сіріусу здавалося, що він був єдиним з усіх чотирьох, хто дійсно вчився і готувався до екзаменів. Щур.

  А Ремус залишився в кімнаті, сидячі на його ліжку, увесь такий зайнятий, в розкиданих залишках минулорічних конспектів, в спробах знайти щось, що йому стовідсотково зараз не потрібно, просто щоб задовольнити свій інтерес стосовно якоїсь трансфігураційної теми за третій рік навчання. Сіріус, у свою чергу, навіть не намагався вчитись, сподіваючись, що його, як завжди, врятує чарівна академічна інтуїція, яка завжди вмикалася виключно на самих екзаменах, протягом останніх пʼяти з половиною років навчання. Він тільки й міг робити, що заважати Ремусові працювати, перекладаючи паперці на інший бік ліжка, загинаючи їхні куточки і періодично шкрябаючи сорочку друга на спині. Іноді він отримував за це по руках, але це були просто жартівливі викази обурення та засудження з боку Люпина. Початок весни дарував їм можливість насолоджуватися холодним вітром, який іноді бив так, що хотілося загорнулися в пʼятнадцять ковдр і більше ніколи не виходити на вулицю, але навіть з такими умовами їм не хотілося зачиняти вікна. З першим березням бажання оживати і квітнути зʼявлялося майже в усього крила їхнього гуртожитку, іноді викладачі та викладачки навіть жалілися на те, що з такими вимахами сенсу від опалення абсолютно немає.

  Сіріус дозволяв собі більше капостів, ніж зазвичай, аргументуючи свою, відверто кажучи, дитячу поведінку тим, що Ремус сидів на його території, тож повинен був дотримуватися його правил існування. Він ліг упоперек ліжка, чуючи хрускіт втомленого від життя паперу під собою. Холодне повітря неприємно обдувало пару оголившихся сантиметрів шкіри на його животі, які до цього прикривала сорочка, але Блеку занадто подобалася його позиція, він відчував, що навіть за бажанням не зможе зробити зайвий рух, щоб відтягнути одяг на місце.

  — Я зараз влаштую тобі безкоштовну лоботомію цим олівцем, присягаюся..

  — Що таке лоботомія?

  — Це.. добре, лежи вже, лайно ти мале.

  Із зусиллям він подув на свій русий чубчик, який сильно відріс за останні декілька місяців. Ремуса його волосся сильно дратувало, особливо, коли потрапляло в очі, що траплялося дуже часто. А Сіріусу навпаки навіть подобався деякий безлад на його голові, особливо смішно було дивитися на сусіда після довгого вихідного сна, який в нього міг тривати 10-12 годин. Люпин був схожим на собаку більше, ніж Бродяга: приліпле до опухлого обличчя, десь, на диво, кучеряве та скуйовджене волосся хаотично розташовувалось на усій наданій йому площині. Хаос.

  — Блек.

  Він тільки промичав у відповідь, відчуваючи неймовірну втому, яка накотилася на його тіло, хоча увесь день він займався абсолютно нічим.

  — Ти закрив мені увесь матеріал. Я розбирав це хороші сорок хвилин.

  Голос його був незадоволеним, але все ще не перетікав у роздратований тон.

  — Нащо ти повторюєш матеріал за, о Мерлін, третій, третій рік?! — Блек змучено зітхнув, так, нібито цим займався він, а не Ремус, — Дівчат ти так все одно не привабиш, їм подобаються хлопці, які грають у квідич.

  Говорив він це із великою іронією в голосі, кусаючи нижню губу зубами після останньої фразі і жартівливо вказуючи великими пальцями на себе.

  — Яка ти все ж таки шльондра, Бродяга.. — Ремус похитав головою у своїй «розчарованій» манері, криво виділяючи щось синім маркером, — в голові тільки дівчата.

  — Я? Шльондра?

  Від здивування він навіть змусив своє тіло рухатись, тяжко спираючись на лікті.

  — Нікого в цій кімнаті більше немає.

  — Я хочу почути аргументи, юначе. Ти не можеш звинувачувати мене в шльондрстві просто так.

  — Шльондрство? Сам слово вигадав?

  Він пирснув, змахуючи волосся зі свого обличчя рукою.

  — Ар-гу-мен-ти. Я хочу аргументи.

  — Добре! За останній рік я жодного разу не бачив тебе без якоїсь дівчини на вечірках. Памʼятаєш Беккі?

  — Хто така Беккі?

  — А я про що.. А Лілібет? А Наомі? Може, Юстіану?

  — Наомі я памʼятаю. В неї була родимка над губою.

  — Так от, до чого я веду.. ти і дня не переживеш без дівочої уваги. Таке враження, що починаючи з пʼятого курсу, ти повільно обростаєш цим сексуально-романтичним лайном.

  Із закінченням свого невеличкого монологу, він махнув рукою у повітрі, нібито це щось повинно завершувати. Чути такі тези конкретно від людини, яка складала усю частку тих самих романтичних думок в його голові було до смішного дивно, тому що Ремус навіть гадки не мав, як справи йдуть насправді.

  — Тобі в цьому житті хоч хтось подобався, га?

  Люпин скинув на підлогу черговий папірець, заляпаний чорнилом, вдаючи, що він не почув поставлене до нього запитання. Він навіть не підійняв очі, нібито абсолютно ігноруючи присутність Блека у кімнаті в той момент.

  — Сцикло.. — роздратовано смикнувши свою сорочку, Сіріус всівся на ліжко, відчуваючи дивний неприємний біль у спині, який відвідував його кожен раз після тривалого лежання в одній позі, — тебе ж ніколи з дівчиною на вечірках не бачили, так і скажи, що просто заздриш мені.

  Звісно, з цим він дуже загнув. На загальне здивування, фанаток в Муні було дуже багато. Кожен раз, коли той сідав робити домашнє завдання в бібліотеці, його поступово оточували дівчата різної вікової категорії з усіх чотирьох факультетів. Деякі з них ніяково сідали навпроти нього, користуючись привілеєм-великого-стола, інші напряму просили допомогти з якимось «дуже складним завданням», комплексність якого, насправді, була на рівні першого року навчання. Іноді другого.

  Йому доводилось спостерігати за цим рази два від сили, кожен раз, на своє здивування, Сіріус виходив із бібліотеки роздратованим. Ремус думав, що це від того, що дівчача увага дістається комусь, окрім нього, але, насправді, Бродяга хотів, щоб його друг пояснював щось так спокійно і методично йому, хвалив його, коли в нього виходило тупе примітивне заклинання, і ніжно стискав його плече, щоб висловити своє схвалення.

  Його реакція дратувала Блека більше, ніж ті кляті дівчиська. Спочатку він не розумів, з якого переляку йому так хотілося мати Люпина в якості свого особистого репетитора з усіх предметів, а потім, через деякий час, картина домалювалася.

  Іронічно, що саме за причиною надмірної уваги до своєї персони, Ремус перестав так часто відвідувати бібліотеку. Якось він сказав, що сенсу від цього дуже мало, тому що навчання виходить занадто довгим. Якщо взагалі виходить.

  — Люпин, ти сцикло, — невгомонно продовжував Сіріус, більше бажаючи вивести друга на емоції, ніж насправді образити, — навіть в очі подивитись мені не можеш.

  Але він подивився. Одразу після цих слів на нього піднялися бурштинові очі, в яких нібито маячив роздратований знак питання.

  — Навколо тебе завжди стільки гарних дівчат, а ти максимум, що можеш зробити, це ніяково посміхнутися їм, хоча міг би отримати їхні трусики, якщо б захотів.

  — Боже, ти огидний..

  Насправді, Блек погоджувався із тим, що ця фраза звучала до біса гидко, але він не збрехав.

  — Тож, чому ти завжди один? І не прикривайся шрамами, я благаю тебе, нікому немає до них діла, ти і сам це знаєш. Чому ти відмовив Сарі Йорк, коли вона запропонувала тобі піти на ту срану «парну вечірку» з нею?

  Слова лились самі собою, Сіріус не був впевнений у тому, що цілковито контролював цей потік у той момент. Складалося таке враження, що увесь зміст його переплутаних думок почав повільно витікати за межи його голови, поки він спостерігав за цим з далекого, третього місця.

  Ремус не рухався, порожньо дивлячись другові в очі. Його пальці все ще тримали перо, під ступнею лежав підручник, куточки губ напружено зімкнулися. Цокання годинника різко стало неприємно гучним, усе навколо замерло, інших звуків не існувало. Цок-цок. Невже Сіріус сказав занадто багато? Невже їхні жарти нарешті перейшли у неприємне реальне русло, в якому хтось з них двох робить фатальну помилку? Цок-цок. В його голові промайнула мить дивного дежавю: коли Блек був маленьким, його мама завжди карала його мовчанням і повним ігноруванням його особи поруч, змушуючи хлопчика буквально вимолювати в неї хоч слово, одне слово, один погляд в його бік. Цок-цок. Він відчував, як його щоки почали наливатися червоним, пульс почастішав, а на загривку виступили перші краплі поту. Цок-Цок.

  В наступні три секунди стався дивний, навіть шокуючий наслідок «фатальної помилки» Сіріуса Блека. На його губах опинилися чужі губи, обвітрені, сухі, губи його найкращого друга, який різко скоротив і без того невелику відстань між ними, щоб поцілувати його. Це було дуже швидко, Ремус майже одразу відсторонився, розгублено дивлячись в очі хлопця, нібито намагаючись знайти в них якусь відповідь. Ефект несподіваності подарував Сіріусу декілька секунд знаходження у незрозумілому просторі, який забирав у нього всі думки і емоції, залишаючи тільки, чомусь палаюче, відчуття на шкірі та губах, яке повільно розповзалося по усьому тілу. Не дивлячись на розгубленість, він знайшов у собі сили подивитися Люпинові в очі. Напевно, цей погляд був настільки наляканим та розгубленим, що обличчя Ремуса набуло сірого відтінку. Ніколи ще Муні не виглядав таким сполоханим, навіть у найгірших для них ситуаціях в його погляді читалася тиха впевненість, яка, здається, вела його по життю, допомагаючи залишатися стабільно спроможним на рішення та кроки вперед. Ця впевненість зникла. Такого беззахисного Ремуса він ще перед собою не бачив. За інерцією, Блек обережно простягнув руку до коліна друга, просто щоб доторкнутися до нього і дати зрозуміти, що усе добре, хоча сам він зовсім не був упевненим у цьому, але той відсахнувся, майже моментально опинившись на іншому кінці ліжка, дивлячись на нього, як на небезпечного звіря.

  Тоді Сіріус відчув, як в один момент він повернувся на перший рік навчання, у потяг Гоґвортс-експрес, де він простягнув руку хлопчику, який відскочив від неї, як від вогню. Так багато кроків назад.

  Тоді його кінцівки відчувалися неймовірно важко, а горло почало наливатися огидною тяжкістю, яка зазвичай говорить про бажання плакати. Під його пильним поглядом Люпин підскочив з ліжка, натягнув на ноги кросівки, після чого різким рухом відкрив дверцята тумбочки, хапаючи звідти помʼяту пачку цигарок. Вигляд в нього був шалений, очі без фокусу бігали по сторонах, нібито намагаючись знайти, за що можна зачепитися. Той контроль, який зазвичай мав Ремус, безбожно покинув його тіло, залишаючи бідного парубка обеззброєним.

  — Муні..

  Голос Сіріуса звучав жалюгідно і слабо, в ньому відчувався присмак підступних сліз, які він намагався стримувати в собі, силою всмоктуючи їх всередину.

  Намацавши у кишені запальничку, Люпин хаотично взяв зі свого ліжка, яке було сусіднім до ліжка Блека, сіру куртку, яку намагався одягти, прямуючи до виходу з приміщення. Кроки його здавалися неймовірно гучними в мертвій кімнатній тиші, навіть скрипіння підлоги ставало на другий план.

  Сіріусу залишилося тільки дивитися на свою подушку. Він не зміг пересилити себе, повернути голову в бік друга, коли той вийшов з його поля зору, не зміг сказати щось ще, окрім того тихого звертання. Все, що могло йому про щось донести, це гучний хлопок дверима, який дзвенів в його вухах ще декілька секунд опісля.

  Тіло нібито повільно наповнила густа тяжка маса, не даючи Блеку зробити хоча б маленький рух рукою. В голові стояв стабільний білий шум, думок, в теорії, могло б бути настільки багато, що його свідомість вирішила, що краще їх не буде взагалі. Раніше таке вже траплялося, але після сімейних сварок, важких і серйозних, коли навіть Регулус не хотів розмовляти з ним.

  Нащо Ремус це зробив? Він знає, що йому подобаються хлопці? Це була провокація, щоб перевірити, чи насправді Сіріус збоченець?

  Першим чітким рухом було кліпання, коли картинка перед очима стала відносно чіткою. Перед собою він бачив ті самі папірці, деякі вже настільки помʼяті, що вирівнювати їх не було сенсу, тільки якщо за допомогою магії. Зробивши змучений видих, Блек заходився механічно збирати макулатури в одну нерівну стопку, щоб перевірити частково відновлену мобільність свого тіла.

  Знаєте ці перші 10 хвилин після того, як сталося щось страшне? Ваш мозок заново поновлює свою роботу, поступово генеруючи деяку кількість думок, яка, чомусь, неймовірно різко перетворюється на швидкоплинну нескінченність. Найдивніший, навіть, найнеприємніший час для вашого організму. Коли руки вже не німіють, а змушені щось робити. Коли очі бачать усе настільки чітко, що недогледіти щось, що хотілося б опустити, майже неможливо.

  Знаючи Ремуса, в першу чергу, як свого сусіда і найкращого друга, Сіріус розглядав можливість того, що у кімнату та їхній корпус в цілому він повернеться, тільки коли усі будуть спати. А на наступний день він вдаватиме, що нічого не сталося. Тому що він знає, що Блек не наважиться розповісти про це комусь. Якось, в процесі розробки якогось чергового пранку, Люпин згадав, що з усіх них найсильніше постраждати від наслідків може саме Сіріус. Чому? «В нього є репутація». Тоді він не до кінця зрозумів, що його друг мав на увазі під цією фразою, але тоді, сидячі на своєму ліжку, ці слова звучали, на диво, дуже чітко в його голові. Репутація. Так, він ніколи не був слухняним учнем, але професора його любили. Тому що він, коли хоче, старанний, смішний і харизматичний, тому що він приємна біла пляма його сімʼї, до якої і без того часто ставляться з упередженням. Але якщо по школі поповзуть плітки про те, що Сіріус гей.. Проблема навіть не у самому факті наявності цих пліток, а в тому, що заперечувати їх буде морально тяжко. Це ж правда. Він «педік» і він завжди про це знав. Усвідомлення цього факту не було важким, але публічне зізнання ніколи не входило в його плани.

  Напружену тишу кімнати порушили тихо відчинені двері. Сіріус боявся дивитися на них, але знав, що прийшов не Ремус. Пітер або Джеймс. Або хтось з дівчат забула тут щось.

  — Йо, — щур, — я сраний профі в чарах. Залік у мене в руках, я просто сплю і бачу.

  Голос його був піднесений, на обличчі, яке нарешті потрапило в поле зору Блека, сяяла самовдоволена посмішка. Переселивши себе, Сіріус підняв два великих пальці вверх, щоб показати хоч якусь очікувану реакцію.

  — Ти виглядаєш так, нібито тебе камазом пʼятнадцять разів переїхали, — казав він це, вочевидь, жартуючи, але тиха реакція друга дещо збентежила хлопця, — Бродяга, все добре? Де Ремус? Ви посварились чи що?

  — Та трішки, — голос його звучав все ще слабо, тож посеред своєї відповіді довелось прокашлятись, — та трішки через домашнє завдання.. поцапались.

  Брехня брехнею, Пітер це бачив. Але він вирішив не допитуватись, дозволивши Блеку обманювати його. Збентеженість все ще майорила на його обличчі, поки він хаотично кидав свої речі на ліжко, у спробах звільнити хоч трішки місця в шафі.

  — Тобі віконце не заважає, га? Може, закрити вже?

  Переповзши на інший бік ліжка, щоб спиною спиратися на подушку, Сіріус кивнув самому собі, після чого розгублено згадав, що Пітер цього руху не побачив.

  — Так, напевно. Якщо тобі не складно, Піт.

  Кинувши насторожений погляд у бік сусіда, Петтігрю зробив три великих кроки у сторону стіни, щоб припинити нескінченний потік вітру в їхню кімнату.

  — Я зараз в їдальню, щось попоїсти візьму. Є якісь побажання? Сьогодні, і тільки сьогодні, працюю безкоштовним курʼєром, — говорячи це, він із огидою, відображеною на обличчі, розглядав пляму незрозумілого походження на своїй, колись ідеально білій, сорочці.

  Подумавши пару секунд, Блек негативно хитнув головою у бік. Так, фізичний голод поступово нагадував про себе, викликаючи дивні звуки у шлунку, але думки про те, що дійсно доведеться щось їсти, викликали у нього нудотні позиви.

  Спантеличено кліпачючи очима, Пітер почухав свою біляву потилицю і, перекотившись через ліжко Джеймса, яке розділяло їх, опинився поруч із Сіріусом. Швидко обсмикнувши одяг, він випустив запиханий видих.

  — Слухай, я не знаю, що у вас там насправді, бляха, сталося, але.. не засмучуйся, бро. Все буде добре.

  Недовго думаючи, він нахилився і залишив на кучерявій маківці невинний швидкий чмок.

  — Я все ж таки візьму тобі щось, будеш ти це їсти, чи ні – не моя проблема. Чао!

  — Як знаєш.

  Двері тихо зачинилися, знов залишаючи Блека наодинці з собою. Його поцілував Ремус Люпин, і це скоріше погано, ніж добре. Його поцілував Ремус Люпин, який, здається, більше ніколи не буде його найкращим другом. Його поцілував Ремус Люпин, чиї записи зараз лежали на його ліжку, розкладені не за тією послідовністю, в якій зберігалися усі ці роки. Його поцілував Ремус Люпин. І це, здається, кінець.

Always an angel, never a god,

Always an angel, never a god,

Always an angel, never a god.