Зникла запальничка

Знову ті дівчата крутяться біля Лева, краще б вчилися, а не на чоловіків задивлялися. Завжди першокурсниці, як тільки побачать Лева Костянтиновича, починають бігати за ним, як собачки, напевно, думають, що він — дорослий, гарний, впевнений чоловік — може звернути увагу на цих маленьких, закоханих дівчаток. Ох, як же вони бісять Данила.

Звідки вони знають, можливо він взагалі ґей! Ці дівки навіть не задумуються про це, бо якщо гарний чоловік, то точно любить жінок, дівчат, але точно не чоловіків, хлопців. А Данило про це думав, думає та думатиме по тисячу разів на день. І він не вважав, що це погано, бо Лев міг не подобатися тільки дурню.

Зараз він теж про нього думав, точніше про те, як би то до нього так підкотити, щоб не прилетіло за це. Задача тяжка, але ж така цікава. Данька ліг на траву й зробив ще одну затяжку, сигарета кінчалася, а адекватні ідеї так в голову і не приходили. Хлопець знову випустив дим з рота, сигарета скінчилася. Що поробиш прийшлося діставати ще одну. Сигарета була, а от запальничка кудись зникла, він перевірив кишені, перерив навіть траву. Але так її й не знайшов.

Прийшлося йти назад до академії. Данило у звичній манері йшов стежкою засунувши руки до кишень, настрій був не найкращий, але побачивши Лева він моментально вирівнявся, ну, а усмішка намалювалася сама по собі. Виявилося, що цікавіше не придумувати, як заговорити з викладачем, а імпровізувати на місці.

— Доброго дня, Леве Костянтиновичу! — Чоловік відповів на усмішку хлопця, своєю не менш щирою.

— Доброго!

— А ви не бачили моєї запальнички? — Поцікавився Даня.

— Ні, — Лев тяжко вдихнув повітря, — тобі варто було б припинити палити. Та я знаю, що ти мене не послухаєшся, тому просто запропоную підкурити своєю, і пообіцяю, що пошукаю твою, — чоловік знову посміхнувся студентові.

— Леве Костянтиновичу ви просто чудо. І дякую, буду вам винен! — Напевно Данька ніколи не був таким радим, як зараз. Цей чоловік міг бути настільки хорошим, що хотілось поцілувати його прямо тут і зараз. Та тут і зараз не вийшло б, бо він побачив трьох першокурсниць, яких Марія ледве стримувала. Ще б трохи й вони  б набігли на викладача, як шалені. Марія поглянула на нього жалібним поглядом, мовби говорячи «бери та тікай». Данька так і зробив.

— Вибачте, — кинув він, — але ви мені справді потім подякуєте. — Після цих слів він повів Лева за собою, а той зрозумівши в чому саме причина не став брикатися.

***

Вони вже не бігли, а йшли, але не по стежці, з неї вони звернули майже спочатку. Данило вів чоловіка у своє, особливе місце.

— Тут гарно, — промовив викладач.

— Так… моє улюблене місце, — хлопець присів на світло зелену свіжу траву.

— То ось де ти прогулюєш пари, — Лев засміявся присідаючи поряд.

— Так, але ні однієї вашої пари я тут не прогуляв.

— Похвально, — до цього вони не дивилися один одному у вічі, але зараз їхні погляди перетнутися. — Дякую тобі, що врятував мене від тих першокурсниць, вони завжди мене підстерігають, бо знають що в цей день в мене більше пар нема і я абсолютно вільний, — чоловік трохи помовчав, а потім додав, — а от у тебе пари ще не скінчились.

— Не хвилюйтеся, Леве Костянтиновичу, це для інших викладачів не новина, що я не прийшов, щоб послухати їхню дуже нудну і нікому не потрібну інформацію, — хлопець дістав сигарету, та згадав, що не має запальнички, тому почав ховати її назад.

— Давай підкурю, — Леве простягнув руку з запальничкою і вже за декілька секунд хлопець випускав з рота густий дим з різким запахом. — А історію не прогулюєш, бо вважаєш її не нудною?

— Можливо…. і так… — ну а що йому ще зоставалось відповісти.

Лев довго дивився на профіль хлопця, уважно слідкуючи за тим, як дим все новими порціями то вдихався в легені то випускався з них. Викладач подумав, що, мабуть, він весь пропахне запахом сигарет, і, що деякі викладачі будуть здивовано на нього дивитись, бо знають, що він ніколи навіть близько не підходив до сигарет, не рахуючи цього разу.

— Кидав би ти курити Данька, дівчата з тобою не захочуть цілуватися і ти швидко втратиш свою популярність серед них.

Данило розсміявся.

— Невелика втрата, якщо дівчатам не подобається, то комусь точно сподобається, — хлопець затушив сигарету об землю і повернув голову до чоловіка, — а ви колись цілувалися з людиною яка курить?

Здається це питання ніяк не змусило Лева зніяковіти.

— Ні, це перший раз коли я взагалі так близько бачу сигарету, — він мило посміхнувся.

— Дівчатам це не сподобається, вони вважають, що ви зовсім інший.

— Якщо не сподобається дівчатам, то точно сподобається комусь іншому, хіба не так? — Вони розсміялися.

— Ви як завжди праві!

Сонячне проміння ніжно скакало поміж гілок дерев, це створювало атмосферу чарівності, атмосферу чогось незвичайного. Вітер розвіював волосся і це здавалося благодаттю, на вулиці було жаркувато.

— Леве Костянтиновичу, я хотів би у вас запитати, чи є у вас дівчина?

Данило думав, що втратить розум від нервів, тому знову дістав сигарету, це була рекордна кількість викурених за день, раніше він так багато не курив. Лев знову протягнув руку з запальничкою при цьому хитаючи головою в несхвальному жесті.

— Ні, немає в мене дівчини, — за поглядом Лев зрозумів, що хоче сказати хлопець й опередив його, — і хлопця теж

— Добре, — сигарета, як ніколи, була порятунок. — Ви мені подобаєтесь, Леве Костянтиновичу.

Викладач виглядав сумним. Що його засмутило? Те, що Данька закоханий в нього, чи те, що він не може відповісти тому взаємністю? Чи ще щось?

— Я не бачу в цьому нічого поганого, звісно ні, але…

Далі Данька вже не чув і не розумів, що казав викладач в нього у вухах шуміло, а стукіт серця немовби натякав, що серце от, от захоче вистрибнути з грудей.

— Це буде невідповідально з моєї сторони… — Лев все говорив про наслідки, про неправильність, про відповідальність. Данило затушив сигарету і кинув окурок кудись трохи далі.

— То, ви говорили, що ніколи не цілувались з людиною яка палить. — раптово сказав він.

Лев шоковано дивився на студента.

— Так, але я зараз не про….

Данило притягнув його до себе, — волосся під його рукою було таким м’яким, — й поцілував його прямо в губи. Нормального поцілунку не вийшло, бо викладач так і не відповів йому. Хлопець відсунувся від Лева, встав провів рукою по обличчю і втік. Такі реалії, ніхто не застрахований від невзаємності, і студент не бачив нічого поганого в тому, щоб просто втекти від цього.

Лев нічого йому не сказав, йому було жаль хлопця, але не варто його втішати, не варто говорити щось, що дасть невиправдані надії. Це зробить тільки гірше. І хай Данило тепер буде курити в рази більше, хай тепер він буде уникати викладача, це все стане для нього лиш болючим минулим, досвідом.

Чоловік встав, обтрусив свої штани від трави, хоча вони цього не потребували й попрямував якомога далі від цього місця. Схоже, він зіпсував його атмосферу, тепер хлопець ніколи більше сюди не прийде, жаль, бо місце правда було чудовим, пару хвилин тому так точно.

Наступного дня Данила на історії магії не було…