Село

Це невеличка замальовка, просто з моєї голови. Якщо щось не зрозуміло – пишіть)

– Ти розумієш, що якщо я зроблю як кажеш ти, то між нами нічого не буде? Я поїду в Київ вчитися, і ми не будемо бачитись – намагався донести свою думку до старшого. Але той мов завжди був спокійний, мов дохлий удав.

– Так, розумію – холодно відповідав Спартак, намагаючись не показувати на лиці жодної емоції.

– Але ж я можу залишитись тут, поступити в Житомир, вчитися. І головне, у НАС все буде добре! – злився він.

– Немає ніяких “нас”, це була помилка – завжди спокійний та стриманий блондин почав злитися. Ні, не на Женьку, а на свої почуття до нього, які він не міг стримати. Тому він вирішив так сказати, втікти від проблем, таким чином, щоб дистанціювати його від такого неправильного Спартака. Лише градус в кімнаті підвищувався.

– Що, помилка!? Ти так це називаєш!? – кричав кучерявий.

– Так, Женю, саме так. Я піддався спокусі. І більше я її не повторю. – кажучи це, він розумів, що так він зрізає всі відносини з його сонечком нанівець. І не важливо, які це були відносини: товариство, дружба чи щось більше. Все це вже було не важливо, тому що цього вже немає і не буде…

– Але ж… Я хотів… Хоча знаєш, хрін з тобою, це все хуйня. Я не хочу більше тебе бачити!

Пройшло 3 роки після цієї розмови. А Спартак знову пам’ятав наче вчора. І цей звук дверей, які начебто закрилися назавжди.

Чи згадував він той день? Постійно.

Чи розумів, що буде саме так? Так.

Чи вважав, що зробив тоді правильно? Так.

Чи хотів це виправити? Дуже.

А міг би? Ні, на жаль, ні.

Всі дороги були перервані такою дурною і безсенсовою розмовою.

Весь стоїцизм котився в прірву лише при згадці про кучерявого.

А Женя, що ж Женя? В нього своє дуже веселе, сповнене юнацького максималізму життя. В нього купа “друзів”, як він їх собі називав. Але іноді залишаючись після якоїсь дуже веселої тусовки один, у квартирі, яку винаймав. Напившись, як остання свиня, курячи на кухні, він згадував значущу частину свого минулого. Він знав, що зі Спартаком все окей. Бабуся часто розказувала про нього, запрошуючи до себе в село, але той завжди відмовляв, посилаючись на зайнятість в університеті чи на роботу. Але скільки разів було, що він брав телефон до рук, дивлячись на номер контакта, який вже вивчив напам’ять, але так і не наважувався натиснути на екран.

– Женічка, приїжджай скоріше, бабуся в лікарні! – голос мами обірвав реальність.

– Що сталося?

– Інфаркт міокарда – як вирок прозвучало з телефону.

Покидавши перші речі, що попались під руку, в портфель, він нервово дзвонив другу.

Саня гнав найвищу допустиму швидкість, іноді все-таки порушуючи правила, хоч як він це не любив робити. Він мовчав, його другу зараз було важко, і він підтримував його мовчки. Не хотілось казати якусь символічну хрінь. А в голові Жені була зграя думок, і майже всі були погані.

Не все було так погано, розповів лікар. Бабуся наче молода, все буде добре.

За ці 3 дні переживань сім’я Яновичів прийшла до висновку: “Оскільки батькам не можна взяти відпустку через роботу, Женю відправлять доглядати за бабусею”.

І ось він знову відкриває калідку у дворі, несучи сумки та пакети. Тут нічого, наче, і не змінилось. Трохи покосився хлів, підросли дерева, а кімната, так і залишилася хлопчика, який бачив мрію. Бабуся напевно лише пилюку протирала. Смажачи картоплю та готуючи салат на вечір. Він подивився на сусіднє подвір’я. Світло не горіло.

Рейтинг цих персонажів у фф пішов на спад, ми всі знаємо чому. Хочу трішки його підняти:)