1

Кожен раз він дивився на Ремуса з думкою, про те, що може зізнатися, може зробити це хоч зараз, заплющити очі і гучно, швидко, чітко промовити слова «я тебе люблю», думаючи над тим, що треба замінити останнє на «кохаю», тому що те, що він відчуває до свого найкращого друга у народі називають міцним коханням, таким, що хочеться плакати, битися головою об стіну, тільки щоб вимкнути цю кнопку, більше не відчувати цей тиск у грудях кожен раз, коли він посміхається, або задумливо дивиться на щось, примружуючи карі очі. Сіріус хотів би, щоб проблема була у тому, що Люпін – хлопець, але це зовсім інше, щось інтимніше. Він його найближча людина. Зізнатися йому у своїх почуттях значило втратити не тільки компаньйона, однокурсника, сусіда по кімнаті. Він втратить свого найкращого друга, любого Муні, який, здається, тільки нещодавно почав йому довіряти. Він просто не витримає короткі холодні погляди з його боку та ніякові ввічливі посмішки, які випускалися б зі словами «доброго ранку». Обіймав Ремус тільки обраних, якщо так можна сказати, людей. Сіріус, здається, єдиний розумів причину: йому страшно, що іншим буде огидно торкатися його шкіри, навіть якщо на ньому купа шарів одягу з довгими рукавами, навіть якщо обійми не включають у себе цей контакт. Він так боявся налякати інших, що вирішив збудувати величезну залізну стіну, яка буде відділяти його від усіх. Спостерігаючи за ним, Блек тільки і міг, що думати про те, що життя жахливо несправедливе. Кожен раз, коли Люпин знецінював свої знання в якійсь сфері, він був шокований, бо розумів, що з усіх його друзів, знайомих, іноді навіть професорів, Ремус мав найширший спектр знань, він був розумакою сотого левелу, і все ще не міг побачити це, не міг визнати свій потенціал.

  Одного разу вночі Сіріус не витримав і просто забрався у ліжко до Ремуса. Не подумайте, він не планував займатися чимось збоченим. Вони часто робили так, коли були на 2-3 курсах, мовчки закутувались у чуже простирадло, коли сильно сумували за домом та батьками, але з роками це почало ставатися все рідше і рідше.

  Спочатку Ремус зовсім не рухався, але Блек міг почути те, як його дихання стало гучнішим, майже міг відчути напругу його тіла. Звісно, ця ситуація здивувала його, але він би не зміг вигнати друга, насправді, Сіріус на це і розраховував.

  Тоді, як йому здавалося, він вчинив егоїстично, навіть неправильно, бо Ремус не знав і не міг знати його намірів: йому просто хотілося відчути тепле тіло поруч зі своїм, хоча б так, хоча б в якості приятеля, сусіда по кімнаті, вдихнути запах його волосся, дешевий шампунь «3 в 1», який іноді цупив у Люпина Джеймс, щоб спробувати ефект «маглівської бідності». Відчувши два легких похлопування на своєму плечі Сіріус придвинувся трішки ближче, достатньо, щоб покласти кучеряву голову трішки ближче до голови друга. Подушка захрустіла від його невпевнених рухів. Він пролежав так дві-три хвилини, знаючи, що Ремус не спить. Відчуття провини повинно було наздогнати його в той момент, тому що Блек знав, дуже добре знав, що Муні не зможе заснути з кимось у його ліжку, він занадто тривожний для цього, але на свій жаль, насправді, йому дійсно було шкода в якомусь ступені, Сіріусові було байдуже. Він боявся зробити зайвий рух, відчуваючи теплу долоню Люпина на своїй потилиці; вона просто лежала там, довгі пальці іноді щось настукували; тиша. Несподівано для себе, він відчув сльози у своїх очах. Усе тіло пробило жаром, відчуття крапель поту на спині викликало неприємні мурахи по тілу. Він почувався таким жалюгідним, намагаючись не видавати жодного звуку, щоб не дай Боже не привернути зайву увагу до себе. Він був втомленим від мовчання, від стримування себе, від брехні. Тому що кожен раз, коли вони залишалися вдвох, наодинці, він слідкував за кожним своїм рухом, вимірюючи ступінь підозрілості в них; він не дозволяв собі дивитися на Люпина занадто довго, щоб не викликати запитальних поглядів, які майже межували з відкритим засудженням. Після кожної такої «події» він відчував хвилю тривожності, яка накривала його повністю і залишала безпомічним.

  Блек відчував як сльози скочуються по його обличчю, неприємно западаючи у ніздрі, та залишаючи мокрий слід на подушці, лежати на якій було майже огидно. Раптово, прислухавшись до тиші, він почув розмірене дихання поруч з собою. Ремус спав. Його долонь все ще залишалася на потилиці Сіріуса, але сам він солодко, мирно спав, майже як мала дитина, яка впала у ліжко наприкінці дня, виснажена своїми дивними активностями. Абсурдність цієї ситуації майже змусила хлопця сміятися, але він стримався, ковтаючи солоні соплі в себе, щоб не забруднити колись чисту наволочку ще й цим. Блек розумів, що колись він дійде до кінцевої точки, коли тримати усе у собі стане неможливим. В нього було два варіанта: ізоляція або зізнання. Від кожного з них хотілося плакати ще сильніше, тому що не так він собі уявляв шостий рік навчання. Насправді, він ніколи навіть не розглядав можливість того, що його кумедні почуття виявляться взаємними. Бо це Ремус, так? Ремус ніколи не виглядав зацікавленим у дівчатам, а тим паче у хлопцях, на питання романтики та стосунків він завжди дивився із байдужістю в очах, мляво знизуючи плечима. На минулорічні недо-походження Сіріуса по дівчатах він дивився із краплею засудження та нерозуміння, а на запитання: «Чому в тебе ще немає дівчини» він завжди відповідав щось на кшталт: «А нащо?». Усім було безмежно зрозуміло, що чекати чогось романтично-авантюрного від Люпина не варто, це все одно ні до чого не призведе, але Блек, завжди тільки він, здається, часто про себе вигадував якісь питання, щоб підколоти друга стосовно цього, щоб дізнатися щось більше ніж монотонне бурчання під ніс. Думки ці, звісно, ніколи не були сказані вголос. Він занадто сильно боявся того, що очевидність його почуттів стане занадто помітною, і не тільки для Ремуса. Тож він просто мовчав. Як і завжди.

Лежати було дискомфортно. До вологих щік Сіріуса липнуло його довге волосся, подушка під ним, здається, була мокрою в кінець, тіло все ще било жаром через нерви та, здається, підвищений артеріальний тиск. Але він боявся рухатися, а вставати не хотів від слова зовсім. Більше за все тому, що боявся розбудити Люпина, який так солодко спав дуже рідко, переважно через домашнє завдання, яке він завжди намагався робити краще за всіх. Іноді його це дивувало, тому що в минулі роки Ремус ставився до цього набагато легше: часто він взагалі не робив абсолютно нічого з того, що давали їм вчителі.

  Коли очі Блека здалися йому занадто тяжкими, для того щоб тримати їх відкритими, він вирішив, що все ж таки треба вибиратися з-під ковдри та тихо перелазити на своє ліжко. Підлога в їхній кімнаті безбожно гучно тріщала від кожного кроку, цю проблему обіцяли вирішити вже півтора роки, але поки що вони отримали абсолютно нічого. Його паличка була занадто далеко, щоб він мав змогу зарадити цьому тут і зараз. Примирившись зі своїм крихким становищем, він повільно, можна сказати, з великим небажанням, привстав на ліжку, спираючись на ліктях. Люпин спав на спині, рука, яка буквально 20 хвилин тому давила на його потилицю, розслаблено лежала долонею вверх. Навіть уві сні його обличчя іноді приймало тривожний вираз, нібито навіть вночі його голова продовжує генерувати дивовижно велику кількість думок усіх видів. Вставати було дійсно фізично тяжко. Голова тріщала від різкого підйому вверх, віскі наливалися пульсуючим болем, перед очима і без того було досить темно, кімнату освітлювало тільки не зашторене вікно, але тоді усе стало вугільно чорним. Вирішивши трішки посидіти так, не рухаючись, Сіріус склав ноги по-турецьки, чуючи, як під ним шарудить бавовняно-паперова тканина наковдрника. Тиша давила на його вуха, в яких періодично, частіше за все вночі, зʼявлявся дивний дзвін. Несподівано гучний на фоні нічної кімнати звук поруч несподівано налякав парубка, який одразу ж повернув тяжку від тиску голову до його джерела. Ремус повернувся обличчям до нього, лежачи на правому боці тіла. Він вже не спав.

  Подумки Сіріус називав себе дурнем за те, що не пішов одразу, як зміг підняти себе, але його мозок все одно не міг сфіксуватися на чомусь окрім Люпина. Світло-русе неслухняне волосся чубчиком спадало йому на очі, які все ще дивилися на нього, нібито намагаючись розгадати якусь таємницю. Відвівши втомлені очі, Сіріус пригнічено подивився на свої ноги. В його голові не було жодної думки і мчав караван роздумів водночас.

  — Блек, — в тиші заспаний хрипкий голос Ремуса звучав напрочуд гучно, — залишся.

  Під білою футболкою, по вологій від поту спині, пройшлися мурахи. Його тіло начебто не було спроможним зробити хоч щось, голос зник і не хотів повертатися, в горлі знову стояв неприємний ком. Люпин не розуміє, що він робить, тому що він сприймає цю ситуацію із зовсім іншої перспективи, нормальної, не такої збоченої, яка була наявна у Сіріуса. На одній з долонь, на які він спирався, хлопець відчув дотик теплої шкіри. Якщо до цього йому було просто спекотно, то тоді він горів, відчуваючи, як до щік приливає кров. Вже тоді він знав, що навіть за бажанням не зможе забути цю ніч.

  Великий палець Ремуса ледве відчутно погладжував тильну сторону долоні хлопця.

  — Будь ласка..

  Ще ніколи голос Муні не звучав так мʼяко, ще ніколи він не виглядав так беззахисно поруч з ним. Ще ніколи не просив його зробити щось таким голосом. Сіріус вагався, не знав, як краще вчинити, чи варто залишатися у цьому ліжку.

  Якщо він ніколи не зможе отримати Ремуса, так, як він хотів його мати, тоді якийсь сенс у тому, щоб зараз йти? Навряд чи колись ще буде така можливість, навряд чи він зможе дозволити собі уявити, що все так, як він цього хоче. Невже дати собі помріяти протягом деякого часу це так погано? Невже це може зашкодити комусь, окрім нього самого?

  Обережно, боячись випустити зайвий подих, Блек опустив своє тяжке, наповнене тривогою, тіло на чужу постіль. Він намагався взагалі не ворушитися, смирно лежачі на спині. На якусь мить усе завмерло, кімната наповнилася густою тишею, яка затікала в усі отвори. Чулося тільки похрапування Джеймса, шморгання носом прихворівшого Пітера і розмірене тепле дихання Люпина, який обережно поклав голову у плечовий вигин свого друга, впираючись носом йому у шию.

  Не дивлячись на те, що це майже все, про що Сіріус мріяв в останні півтора роки, він не міг радіти. Гіркий присмак брехні відчувався в його роті, все це неправильно. Хлопець не міг зрозуміти, чому Ремус попросив його залишитися, але точно знав, що причини бажання знаходитися в одному ліжку в них різні. Він не зміг би заснути навіть із використанням снодійного, в голові крутилося занадто багато гучних запитань і, нарешті, не стосовно його найкращого друга. Стосовно того, як пояснити своїм сусідам те, що він ночує не у своєму ліжку. Звісно, вони памʼятають про їхні нічні міграції на перших курсах, коли у темряві було страшно і нудно усім, але аргументувати таку ситуацію цим буде майже дурно.

  Сіріус знав, що Джеймс знав. Їм не потрібно було говорити про це, інформація передавалася майже повітряно-крапельним шляхом. Іноді Поттер дивився на нього з жалем, це дратувало більше за все, іноді пропонував звернути увагу на дівчат з інших факультетів, просто «щоб відволіктись від тяжкої реальності». Блек пробував цілуватися з якоюсь Еллі на одній з їхніх майже-маленьких-вечірок, але нічого, окрім ніяковості він не відчував. Тож, в цілому, йому залишалося тільки коротко знизувати плечима, коли Джеймс пускав питальні погляди в його бік.

  Чи знав Пітер? Якщо чесно, іноді складалося враження, що він дізнається про все першим, навіть якщо його не інформують. Але чи міг він здогадатися, що Сіріус поклав своє око на хлопця, не говорячи вже про те, на якого конкретно. Блек не був впевнений в цьому, його голова починала повільно плавитися від усіх цих запитань, які вирішили добити його саме зараз, вночі.

  Колись Марлін сказала йому, що уся правда завжди випливає наверх, в незалежності від того, як сильно ти намагаєшся її приховати. Не те щоб Сіріус не чув про це раніше, вчителі завжди говорили щось таке, згадуючи про академічну доброчесність, але ці слова, сказані його подругою, його однолітком, відчувалися зовсім по-іншому. І тоді, помірно вдихаючи і видихаючи кімнатне повітря, Блек зрозумів, що зараз він вже нічого не хоче робити. Він може, але не хоче. Чи буде він зізнаватися, чекаючи на якусь конкретну відповідь? Ні, в цьому немає сенсу. Але здригатися кожен раз, коли Ремус дивився на нього якось інакше, окрім як схвально, питаючи себе, чи значить це, що він усе знає, усе вже давно зрозумів, парубок не збирався. Він втомився від себе, від усього цього. Він втомився. Він хоче відпочити.

  Заплющивши очі, він відчув, як по всьому тілу пройшлися мурахи. Ілюзія полегшення могла дозволити йому спати тієї ночі, вселяючи в нього думки про те, що усі нестикування, усі незручні запитання і напади сорому залишаться йому-у-майбутньому, тож усе, що повинен був робити Блек, це спати, забуваючи про все, що його турбує. І він спав.