Фанфіки українською мовою
    Фандом: Stray Kids
    Жанр: Фентезі
    Мітки: AU
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Фелікс прокидається о пів на першу дня, вмивається та снідає, чи може обідає- не знає, проспав довше потрібного, відчуває себе наче не з цього світу, не розуміється в ньому.

     сидить на кухні, чекає поки чайник закипить.

    заливає окропом чай з саусепа, збоку стоїть цукорниця: звичайна прозора, з пластику, сірого кольору, її купила ще мама, роки три тому. п’ять ложок цукру це максимум для чаю Фелікса, та навіть так він не здається йому надто солодким, тому додає шосту, сьому.
    залишає чай холонути на кухні, а сам йде по книгу.

    «За п’ять кроків до кохання»

    Фелікс перечитує цю книгу вже десятий раз і ще стільки ж перечитає, він надто сильно прив’язався до головних героїв, не може почати читати інші книги, бо вони не будуть такими ж захватними та драматичними як ця. він звик до книги, звик до персонажів, подій, розлученого кохання, його лякають інші книги, бо він не знає розвитку подій в них, не знає персонажів.

    він знову боїться.

    боїться починати щось нове.

    загадка.

    Фелікс згадує Чана, він й не забував про нього, і згадує його загадку.

    «раз ти згадав моє ім’я, то у підсвідомості ти вже розгадав загаду»- лунає в його голові,- але я сам не знаю яку..- тихо лунає в кімнаті.

    Фелікс сидить у маленькій вітальні, що нагадує комору у селі його давно померлої баби.

    потрібно сходити до неї на могилу.

    на телевізорі увімкнене вогнище в каміні, хоч якось Лікс намагається створити затишок у квартирі, навіть якщо він такий несправжній.
    на плечах його дитяча рожева ковдра з зайцями. ця ковдра знає всі феліксові таємниці, ці зайці бачили всі його сльози та істерики, після розлучення батьків, всю його лють на батька та образи маму, через якісь дрібниці, які в дитинстві здавалися йому найстрашнішою проблемою, яка тільки може у нього бути.

    “найстрашнішою проблемою, яка тільки може у нього бути”

    сторінки книги гортаються одна за одною, Фелікс знає на пам’ять всі діалоги героїв, всі їхні секрети та сльози. речення на сторінках обведені сірим олівцем, а поруч зірочка, яка позначає феліксове захоплення чи натхнення. чай на кухні стоїть забутий та холодний, та це нічого, Фелікс пізніше вип’є, холодний чай навіть смачніше. книга вже давно вивчена на пам’ять, читається легко й без проблем.

    ” весь цей час я жила заради лікування, але тепер я хочу лікуватися заради життя.”
    і Фелікс знову плаче, це речення кожного разу робить боляче.

    від читання відриває вібрація телефону, у Фелікса він завжди без звука у режимі “вібрація”.

    все одно ніхто не дзвонить і не пише.

    окрім Джісона.

    Фелікс заливає чай окропом під Джісоновий лепет, а сам п’є холодний. Джісон прийшов рівно двадцять хвилин тому і вже встиг розповісти про весь свій тиждень, успіхи та провали на роботі, проблеми в стосунках та сварки в сім’ї, коли Джісон з Феліксом- його язик розв’язується і він не може витримати його за зубами. говорить навіть те, що Феліксові знати не потрібно було.

    – ти не знаєш нікого, на ім’я Чан?- Фелікс колотить ложкою чай, намагається розмішати цукор який тільки-но закинув у чашку, він геть не слухає Джісона, літає десь у своїх думках.

    – Чан?- Джісон задумується, згадує чи не чув десь таке ім’я.- а фамілія у нього яка?

    – ось цього я вже не знаю.- точніше не пам’ятає, якби пам’ятав- то давно б вже знайшов його в соцмережах чи ще десь.

    – ну добре, а виглядає хоч як?

    у голові Фелікса спливає образ білосніжних кучерів, ніжний голос та ім’я і більше нічого.

    – ну, у нього білосніжне кучеряве волосся і ніжний голос, настільки ніжний, що це в буквальному сенсі мед для вух, мені хочеться завжди торкатися його кучерів та слухати його дитячі розкази.- Фелікс захоплено згадує й розказує, сильно ж Чан засів у феліксовій голові, чи краще сказати “серці”?- а, ще у нього дуже мила усмішка, настільки мила, що я буквально танк, коли він усміхається!- нарешті Фелікс запам’ятав ще щось крім кучерів, голосу та ім’я.

    Чанова усмішка- найдорогоцінніше що є у Фелікса.

    Джісон слухав не перебиваючи, намагався згадати хоч когось, хто б підходив під опис Фелікса, слухаючи його- дивувався, що Фелікс вперше так захоплюючи розказує про когось, а не щось. можливо він закохався? чи дійсно просто захопився людиною? втім, все одно, якщо цей Чан важливий для Фелікса- Джісон допоможе йому знайти його, він хоче бачити свого друга щасливим і не самотнім, хоче знову побачити його прекрасну усмішку та веснянки, які більше не сяють на його лиці і які Фелікс ховає за смутком та сірим в’язаним шарфом, який колись для нього зв’язала його бабуся.

    Джісон шукає у списку контактів когось, на ім’я Чан, Лікс стоїть йому над душею і дихає прямо в вухо, але у списку Джісона немає нікого, у кого б ім’я починалося на “Ч”, Фелікса це розчаровує, але не засмучує, він радий що змін розповісти комусь про своє захоплення у вигляді людини.

    людини зі сну.

    Фелікс не розповість Джісону що Чан зі сну.

    навіть якщо Джісон зрозуміє його, не засміє за безглузде захопленість чи прив’язаність.

    він все одно не скаже, навіть Джісону.

    не сьогодні.

    Джісон пішов, залишивши після себе банановий запах парфуму, чий слід Фелікс вже бачить фізично, цей запах вже такий рідний, як і сам Джісон.

    все ж таки вони як брати, навіть якщо й не рідні й спільних корінь не мають.

    Джісон так само як і Фелікс не був радий новому чоловіку своєї матері, йому було стільки ж, скільки й Феліксу, вони народилися в один рік і місяць, з різницею в один день. ходили в одну школу, але в інші класи, обідали за одним столом, а потім разом грали в баскетбол на фізкультурі. Джісон був першим, хто прийшов до Фелікса, коли його батько пішов; Фелікс був першим, хто прийшов до Джісона, коли його мати привела нового чоловіка в дім, який змушував Джі називати його “батьком”. Джісон був тим, хто обіймав й заспокоював Фелікса після смерті бабусі; тим, хто витирав його сльози; тим, хто був з ним поряд після смерті матері; тим, хто врятував його від самогубства.

    тим, хто подарував йому торт на двадцять п’ять років та тим, хто побажав йому щастя й довгих літ життя.

    з Феліксом завжди був поряд Джісон, а не його батько.

    для Фелікса батько вмер скоріше за бабусю та маму.

    Лікс вкрився рожевою ковдрою з зайцями, яка все ще пахла спогадами та сльозами з дитинства. все ще пахла бабусиним селом, сіном, розбитими колінами й долонями після падіння з коня, домашні помідори, щойно зірвані з грядок та теплі від сонця; першим випавшим зубом, розбитою бровою у бійці за маленького котика, якого хтось залишив у пакеті біля річки, напевно той “хтось” так і не наважився вбити живе створіння; ночами у маленькій коморі на залізній розкладушці з купою пружин, які у свій час відслужили своєрідним батутом для Фелікса та відчиненим вікном з якого в комору потрапляла купа комарів та жуків, спати без відчиненого- пекло ще те; та бабусиними казками, які вона щоночі придумувала, щоб вуха й фантазію внука потішити.

    на годиннику пів до другої ночі, книга вже закрита лежить на журнальному столику поряд з пустим стаканом, на телевізорі все ще включене відео вогнища, воно йде п’ять годин, залишилося ще одна година і тридцять хвилин.

    Фелікс лежить в очікуванні дії снодійного,
    лежить в очікуванні моря.

    Фелікса зустрічає шум моря та приємний морський вітер, який розносить його чорняве волосся, яке він пофарбував ще у п’ятнадцять, щоб хоч якось позбутися останньої згадки про батька, на щастя зовнішністю Фелікс пішов у покійну матір: ті ж самі веснянки, які розсипані чумацьким шляхом на його обличчі; м’який характер, який з часом змінився; той же ніс, брови та губи; ті ж самі очі, які більше не сіяють ні у матері, ні у сина.

    Фелікс заходить по коліна у воду, виходить на берег та присідає гратися з морським камінням, позаду з’являється море.

    море, на ім’я Чан.

    – привіт, море Чан.- Фелікс озирається, ззаду стоїть море, у блакитній сорочці та білих шортах, з соняшниковою панамою та білосніжними кучерями на голові.

    – привіт, сонце!- Чан обіймає Фелікса зі спини, притискається до його щоки своє, ділиться з ним теплом та квітковим ароматом гортензії.- я так сумував за тобою! моє життя геть сіре без тебе!- сідає поряд, бере феліксову руку у свої й залишає там слід своїх медових губ.

    знав би Чан наскільки життя Фелікса сіре без моря.

    – що робив сьогодні? знову перечитував ту драматичну романтику?- Чан вже знає, що щоосені кожного місяця раз у два тижні Фелікс перечитує свою улюблену книгу.

    це вже як традиція.

    – так, а ще сьогодні приходив Джісон, розказував про сварку з хлопцем і матір’ю, вона знову лізе у їх стосунки й намагається розлучити.- виявилося, що Фелікс все ж таки слухав Джісона, хоч й одним вухом, але слухав. -бач не рада, що її син зустрічається з хлопцем і у неї не буде внуків. Джісон навіть радий цьому, не любить дітей.- Фелікс пхає руку Чана собі в кишеню, була б змога- запхав би цілого й носив всюди з собою.

    була б змога.

    Чан намагається слухати уважно, не хоче впустити ні однієї дрібниці у розповіді.

    весь цей час його вуха слухали голос Фелікса, очі дивилися на його вуста, а серце мерехтіло від фантазій в голові.

    він прослухав геть все на світі, навіть шум моря й теплі подихи вітру.

    – давай у наступному сні сходимо на побачення.- голова моря падає на плече Фелікса.

    Фелікс мовчить, переварює почуте, підбирає слова, які від несподіванки розгубив між камінням і які вже забрали хвилі моря.

    – тільки при одній умові: ти маєш заснути сам, без снодійного.- звісно, це ж Чан, він от вже місяць намагається відучити Фелікса від снодійного та ніяк не вийде,

    але тепер він знайшов спосіб.

    Феліксу не потрібно говорити “так, я згоден, давай сходимо” бо Чан і море знають, що Фелікс вже місяць закоханий у хлопця з білосніжними кучерями, й причин відмовлятися від побачення- немає.

    та сам Фелікс ще не знає, не хоче усвідомлювати.

    – я спробую, але якщо не вийде..

    він не встигає договорити, його перебивають хвилі моря

    – вийде, ти тільки спробуй.- голова все ще лежить на плечі Фелікса, а соняшникова панама загороджує промені ніколи не згасного сонця від веснянок, Чан не хоче, щоб вони вигоріли.

    але саме сонце вже вигоріло.

    – тоді пообіцяй, що з’явишся у наступному сні без снодійного.- Лікс говорив невпевнено, тихо, чомусь він все ще думав, що якщо перестане пити снодійне- ніколи більше не побачиться з Чаном, не почує хвиль моря та не пограється зі слизьким камінням.

    – обіцяю, Ліксі. я з’явлюся.- Чан цілує Фелікса в чоло, притискається до його грудей та міцно обіймає.- скажи, чому ти все ще не відмовився від снодійного?- море дивитися знизу вверх,- тільки правду кажи.- море прагне правди, прагне чесно сердечного зізнання.

    – боюсь, що більше не побачуся з тобою, море. таке відчуття, що як почну засинати сам- ніколи більше тут не опинюся, ніколи не почую твого ніжного голосу й шум моря, не доторкнуся до твоїх кучерів та слизького каміння, не побачу тебе та вічне сонце.
    я боюсь, втратити тебе, море.- з його вуст звучить друга правда за останні декілька років, на очах з’являються прозорі буси, які от-от попадають на землю.

    море притискається ще сильніше до сонця, настільки сильно, що зараз перетвориться на пар.

    – обіцяю що нікуди не зникну, я завжди буду з тобою, всюди й у всіх снах.- море залишило мокрий поцілунок на щоці сонця й забрало назад свою воду.

    – коли ми вже зустрінемося, Чані? я хочу притиснути тебе до себе й нікуди не пускати, хочу ходити з тобою за руку на зло всьому світові і його “правильним” поглядам на життя інших людей. хочу прокидатися з тобою в одному ліжку, а не в голові.- Фелікс притискає долоню Чана до свого лиця.

     сонце притискає до себе море, не помічаючи як те поступово перетворюється на пар й відлітає на небо.

    Фелікс дає волю сльозам, все ж таки та вони мають бути вільними.

    Чан вперше бачить як Фелікс плаче, тепер йому самому хочеться плакати, тому він виганяє Фелікса зі сну,

    – ми побачимося у реальності, обіцяю.- кидає на прощання.

    Фелікс прокинувся весь у сльозах, його улюблена подушка промокла, він обертає її на інший бік і продовжує лежати не в змозі більше заснути.

    весь час дивиться в одну точку, думками він у минулому, згадує маму, бабусю, батька. згадує мамину запіканку та бабусині пиріжки, які дуже смакували разом; згадує свої дитячі біціглі, через які вперше розбив собі коліна та роздряпав руки, а все через те, що йому не терпілося “стати дорослим” щоб кататися на двох колісних біціглях, тому попросив батька зняти опорні коліщата, проїхав п’ять метрів і впав.

    як же добре тоді було.

    і нарешті він згадує море, на ім’я Чан.

     

    0 Коментарів