Відпустити тебе

Коли у двері подзвонили, Женя виходив з душу. Не парячись з приводу одягу, з мокрим рушником на стегнах хлопець відкрив і закляк.
– Мені без тебе погано. – Витримавши паузу в дві хвилини, за які Янович здається кліпнув тільки раз, Спартак вирішив одразу почати з важливого.
– Зате мені без тебе заїбісь! – Женя був такий злий, що його ніздрі роздувались все ширше і ширше.
– Давай поговоримо? – Обличчя Субботи було червоним, та Янович не звертав на це уваги.
– А що, закінчились лохи, які вірять в твою херню?! – Хлопець говорив на підвищених тонах, майже перейшов на крик, але тримався, бо пам’ятав про сусідів, яким буде до смаку ця сцена.
– Так чого ж ти просто двері не зачиниш?
Від злості у Яновича розширились очі та він міцно стис зуби. Потягнув за ручку та Спартак зробив крок вперед і його боляче прибило дверима. Він вхопився рукою за обличчя і застогнав від болю. Його окуляри впали до квартири і здається тріснули.
– Ти що, придурок?! – Все ж не стримався. Суббота вліз до вітальні і притулився до стіни, розтираючи щоку.
– Будь ласка, давай поговоримо.
– Йди до сраки. – Євген розвернувся і рушив в глиб квартири. Одягаючись, він чув, як на кухні стукають чашки. Мабуть, Спартак заварює чай, як завжди. Як було колись, до скандалу.
Женя затримався, глибоко вдихнув і рушив на зустріч неприємній розмові.
Суббота сидів за столом і куняв, тримаючись за вушка чашок.
– Ти що, п’яний? – Женя був дуже здивований і навіть, на якісь пару секунд, забув про свою злість.
– Що? – Спартак скинув голову в бік рідного голосу та очі його рухались, як в заповільненій зйомці.
– Що, слава брехуна виявилась занадто важкою? – Янович все стискав щелепи та звук засвистівшого чайника відволік його. Хлопець видер з рук Субботи чашки і став готувати напої. – Навіщо ти прийшов? – Він стояв спиною до Спартака та намагався стримувати дику злість, що вирувала в грудях.
– Я дуже скучив. – Хлопець говорив спокійно і монотонно. Від цих слів у Жені пішла пілоерекція по всьому тілу, здавалось волосся і справді ворушиться. Він ніби остовпів і перелив кип’яток через верх. Вода хлюпнула на одяг, що миттєво пристав до тіла і боляче припік шкіру, від чого хлопець сіпнувся і вилаявся. Суббота зірвався з місця і почав стягувати з Яновича штани.
– Якого біса ти робиш?! – Він так очманів, що з несподіванки відвісив ляпаса Спартаку, від чого той завалився на підлогу. – Вибач, я не хотів! – Женя впав на коліна перед колишнім другом і допоміг йому сісти. Спартак так пильно вдивлявся в ці прекрасні зелені очі, що Янович ні слова не вимовивши, вмостився навпроти. Важку тишу перервав Суббота:
– Я штани хотів стягнути, бо не можна тканину накладати на свіжі опіки, гірше буде.
– Я вже зрозумів. – Женя подивився донизу і взявся підтягувати свої спортивки. Тоді встав і пішов до ванної, скидаючи мокрий одяг. Діставши аптечку, хлопець прийнявся мастити легкі опіки якоюсь незрозумілою маззю. Зупинивши погляд на своєму обличчі у відображенні дзеркала він промовив сам до себе:
– Вижени його, – і нічого не відповів.
Накинувши на себе халат, Янович повернувся на кухню, та Спартака там вже не було. Він спав на його ліжку навіть не знявши пальта. Женя вилаявся собі під ніс і пішов на диван, прихопивши відкорковану пляшку віскі.

Ранок зустрів Євгена неприємним відчуттям, що за ним стежать. Суббота сидів під стіною навпроти дивану і не зводив очей з хлопця.
– Чому ти досі тут? – Женя перевернувся на інший бік, щоб не дивитись на співрозмовника.
– Бо ми так і не поговорили.
– Суббота, якщо ти ще не зрозумів, цієї розмови не буде. – Він важко видихнув, підвівся і пішов в ванну. Спартак рушив за ним і відкрив двері, коли Янович хотів спустити штани:
– Посцяти без тебе хоча б можна? – Лють вже не була такою концентрованою, як вчора. Але це все ще була лють.
– Вибач. – Спартак прикрив двері та рушив на кухню, щоб заварити чаю. Дві чашки з холодним напоєм стояли на столі, а навколо була розлита вода. Спартак прибрав, заварив свіжого чаю і сів за стіл. Дуже свербіли руки. “Мабуть, нервове” – подумалось хлопцеві.
Коли Євген зайшов на кухню, Суббота вже знав, що його зараз поженуть звідси.
– Я не говоритиму з тобою і тим більше не чаюватиму. Вимітайся, інакше я викличу поліцію. – Він був налаштований серйозно, а телефон в руці стискав з такою силою, що той міг тріснути.
– Жень…
– Йди геть! – Янович не дав йому договорити. Він розвернувся до Спартака спиною, щоб не ловити такий болючий погляд і набрав номер.
– Доброго дня. В моїй квартирі невідомий чоловік і він не хоче йти. Можете допомогти?

Що Женя говорив далі; як диктував адресу; як сказав, що злочинець, що незаконним шляхом пробрався в його житло виглядає, як вороже налаштований і психічно нестабільний, Спартак вже не слухав. Він думав тільки про те, чому прийшов сюди. Підвівшись, коли Женя поклав слухавку, він промовив в абсолютну тишу рідної квартири:
– Я кохаю тебе, сонечко.

Янович не обернувся. Його плечі напружились, кров у венах почала пекти, а погляд помутнішав – він плакав. Так просто його, дорослого чоловіка, довели до сліз чотири слова. Як Суббота підійшов він не чув. Та від дотику чужої руки до своєї злякався і відсахнувся. І Спартак побачив почервонівші очі та мокрі щоки. Вони лиш на секунду зустрілись поглядами та Женя не витримав – його накривала істерика. Суббота потягнув до нього руки, щоб обійняти, та хлопець почав відбиватись:
– Ні, будь ласка, ні. Я більше не можу. – Сльози лились сильніше, почала боліти голова і дуже хотілось впасти в ці обійми та виплакатись. Хотілось до болю в грудях. Та в голос він повторював лише заперечення.
– Навіщо ти це сказав? Я не хотів цього чути. Я не хотів знати, що ти теж мене кохаєш, не хотів! – Янович говорив швидко, з надривом і задихаючись стражданням. Спартаку здалось, що його власне серце щойно зупинилось. “Теж”. “Ти теж мене кохаєш”. Жені вже нікуди було відходити, тому Суббота притис його до стіни і обійняв щосили. Так вони і з’їхали на підлогу.
– Припини… – Янович ледь штовхнув хлопця в груди і обм’як – всі сили в секунду покинули його. Спартак взяв його на руки і відніс на ліжко, вкрив ковдрою та пішов на вихід. Зараз вони точно не поговорять. І навряд Женя в захваті від всієї ситуації, тому краще піти.
“-Знову тікаєш?” – раптова думка зупинила Субботу на порозі спальні. “- Від себе не втечеш”. Розвернувшись і знову підійшовши до хлопця, що максимально скрутився в позу ембріона, Спартак зрозумів, що теж плаче. Все-таки він людина. Людина, що має почуття та емоції.

В двері подзвонили і представились поліцією. Суббота втерся і рушив до них. Відчинивши пояснив, що ніякого злочинця не було, це просто був жарт, щоб злякати друга. Та ситуація вийшла з-під контролю. Декілька разів вибачившись і пообіцявши більше так не жартувати, Спартак зачинив двері.

Вмостившись на ліжку позаду Жені, який здається так і не поворухнувся, Суббота притисся до спини, що злегка тремтіла від коротких схлипів і обійняв його. Так вони й заснули знесилені емоціями, що густою димкою тримались в повітрі.