страх і ризик

Хьонні винирнув з пекельно гарячої води, тримаючись руками за ванну. Хлопець почав розтирати руками своє тіло, яке покрилось мурашками від мимовільного холоду, який йшов з кімнати. Всі ті злі переживання вчорашнього вечора знову охопили хлопця, який ледве не бився в конвульсіях від того, що не може нічого зробити та зрозуміти. Після тих спогадів прокинулась і тривога, яка була вже схожою на страх. Ніхто не знає, чому ті духи обрали саме його. Впевненість в тому, що от-от станеться щось погане прогресувала. І від цього краще не ставало. Він ніколи не думав, що стане боятись себе. Блондин закрив очі, аби заспокоїти своє серце, яке от-от здавалось вискочить з грудей. Він не знав, де тут початок, а де кінець. Що, якщо буде ще гірше і це все закінчиться фатально? Всередині хлопця було безмежне відчуття болю та страху, з якими потрібно навчитись справлятись.

 

Погода була жахливою. Дощ лив без перестану. Але ж для Хвана він був деяким спасінням, щоб змити всі свої гріхи. Крижаний вітер відразу ж схопив в обійми. Здавалось, навколо все так тихо. Але чому цей спокій знаходився будь-де, а не всередині хлопця? Цей страх був до болю жахливий. Чому все так? Чому він не може спокійно жити? Чому не може знайти відповідь на просте питання: чому ці духи завжди приходили до нього? Хоч все стало доволі стабільно, але ця тривога нікуди не зникала. Обійшовши майже всі бібліотеки, він не знайшов там нічого й подібного до цього. Звичайно, було ще декілька надійних варіантів. Перший – просковзнути у кабінет директора Дофрану. Другий – зазирнути в бібліотеку з відділом “Темний світ”. І жоден варіант ніяк не заспокоює хлопця. Лише навпаки, додає бензину в вогонь. Темний світ був загадкою і по сей день. Це нагадувало спілку з дияволом. Хоча, як Темний світ і не пов’язаний з історією Дофрану, викладачі та адміністрація академії забороняє навіть заговорити про нього. Було багато спроб відкрити ту таємницю потаємного світу, і що за нею стоїть. Це завершилось не дуже добре. Саме тоді розпочалась війна між Дофраном та Араями. Дофран зазнав крушінь після їх вторгнення. Відкриваючи щось про Темний світ, людина автоматично викликає Хаос. Поряд з ними стоять і Араї. І от саме після того випадку це стало гріхом. Всі ці роки професори намагались обшукувати всі книги про Темний світ та Хаос, та знищити їх. Книг було занадто багато. І звичайно ж, деяка кількість книжок залишилась непоміченою.

 

Похмура погода не припинялась, а заняття відміняти ніхто не буде. Мінхо як завжди йшов попереду хлопців. Він швидко рухався вперед, не звертаючи увагу на людей, які на жаль, потраплялись йому на очі. Хутко ховаючись від дощу, він разом з хлопцями забіг у кафе неподалік з академією. В один момент в його полі зору з’явилась його одногрупниця Кван Юрі. Не сказати, що вони були ворогами, але і друзями їх теж не назвати. Кван та Лі постійно перетиналися то в аудиторії або ж у кафе, відблагородивши один одного лише звичайним кивком або вітанням. Іноді вони навіть могли обізвати один одного, чи пускати недоброякісні погляди. Звичайно, через деякий час не обійшлось і без дрібних конфліктів та непорозумінь, через що їх кожного разу чекало покарання – замінити чергових. Але не зважаючи на це, Юрі здавалась йому загадковою більше, ніж будь-хто. Саме це він і любив у людях. Він мріяв дізнатись про них більше. І от саме зараз, він знову застав її в тому кафе. Вона сиділа, читаючи якусь книжку. Біля неї був улюблений пудинг Мінхо, який не пройшов крізь поля зору хлопця; батончики та чашка ароматного чаю. Темна шкіра дівчини гарно відблискувала на сонці, а очі з темно карого перетворились на янтарний. А вилиці виглядали так, ніби ними можна було порізатись. Дівчина іноді заглядала в вікно, даючи змогу відпочити очам. А потім знову, поправляючи своє розкішне чорне волосся, поверталась до читання, акуратно перелистуючи сторінки своїми тендітними руками. В один момент Мінхо зрозумів, що дуже довго спостерігав за Юрі, тому вирішив піти до неї.

 

– Ей, Кван! Напевно знову свою драму читаєш?, – саркастично вигукнув Лі, вмощуючись на місце навпроти.

 

– Мимо,- дівчина повторила емоцію та інтонацію Мінхо. Хлопець часто помічав її акцент, який тішив його вуха, хоч він не був у змозі це прийняти, – От, читаю як позбутись надокучливого хлопця, який вічно заважає,- дівчина хотіла була замахнутись книжкою по голові Мінхо, але той швидко відреагував і одним рухом висмикнув у дівчини підручник.

 

– Краще взяла б книгу “Як навчитись хитрості і швидкості”, – переможно всміхнувся той, дивлячись на дівчину, нахиливши голову вбік.

 

– А ти б краще прочитав книгу ” Де взяти мізки?”- може допомогло б,- фиркнула Юрі, одночасно відблагородивши слабким ляпасом по руці Лі, рука якого намагалась непомітно викрасти її горіховий батончик.

 

– Я ж один хотів взяти,- образливо закотивши очі, пробурмотів Мін.

 

– Обійдешся, – переможно прошепотіла дівчина, одночасно виходячи з буфету, залишаючи ображеного Мінхо, який дивився їй у слід.

 

Заповнений буфет стає більш пустим і пустим через розклад студентів у яких от-от мають початись заняття. Тому Мінхо послідував прикладу всіх порядних студентів і ліново поплівся у свою аудиторію, де повинне проходити заняття з професором Кан.

 

Дзвінок. В кабінет заходить професор впевненою ходьбою зі своїми речами, тримаючи їх в руках. Чоловік привітав усіх присутніх студентів лиш одним кивком без зайвої церемонії. Професор пробігся очима по аудиторії і невимушено всміхнувся, помічаючи, що всі ставляться до нього з повагою, не пропускаючи його пару. Студенти уважно слухали професора, коли він починав говорити. І звичайно ж, справа не обійшлась без спільного проекту. Аудиторія оживилась, адже не кожного дня випадає така можливість заробити гарну оцінку. Правда, на цей раз професор вирішив обрати пари самостійно. Він пробігає очима по списку та по всій аудиторії, називаючи пари та тему проекту. Фелікса він поставив з одною дівчиною-відмінницею, тому можна вважати, що молодшому Лі пощастило. Далі йде черга Хвана, якого поставили в пару з Кім Синміном. Теж заучка, але вже з почуттям гумору. Старший Лі насторожився, коли професор поставив хлопців з кимось іншим, адже з іншими людьми він почував себе не в своїй тарілці. І нарешті черга дійшла до Мінхо…….

 

– Наступна пара – Лі Мінхо та…..Кван Юрі,- в аудиторії на пару секунд повисла тиша, а Мінхо отримав…. полегшення, яке вирішив не показувати. Просто неймовірний збіг. Професор вже давно озвучив тему, яку Лі навіть і не планував записувати, та продовжив розподіляти групи для проекту. Лі неочікувано повернув голову до Кван, яка вже пускала в хлопця мимовільні вогники в очах, що не пройшло й повз Хвана та Фелікса. Хоча, могла зробити більш дружелюбний вигляд.

 

– Правила є правила, Кван, – приречено прошепотів Лі, нагороджуючи дівчину заспокійливою посмішкою. Вони одночасно відвернулись один від одного, і просиділи в тиші всі пари, поки інші групи вже обговорювали план проекту та домовлялись на зустріч.

 

 

Кінець заняття. Хлопці стояли біля аудиторії, роздумуючи їхній наступний план дій.

 

– Це погана ідея, Мінхо,- раз за разом повторював Хьонджін.

 

– Це чудова ідея,- поправив його Лі.

 

– Це небезпечно!

 

– Зате екстремально! Додай хоч якісь фарби у життя, Хван, – наче додавав бензину у вогонь, відповів старший Лі, поки молодший дивився на суперечку своїх друзів, перевівши погляд з одного на іншого.

 

– Проситись йти з вами буде поганою ідеєю, так?,- неочікувано перебив старших Фелікс, невинно почухуючи шию.

 

– Навіть не надійся, Ліксі. Заради твоєї ж безпеки. Добре, твій брат без мізків,- ці слова змусили Мінхо закотити очі і з благанням подивитись на свого друга,- Але ти…Комусь потрібно мати здоровий глузд.

 

– Ти ж сам хотів дати знайти відповіді. Хочеш знайти – треба діяти,- впевнено всміхнувся той.

 

– Тебе не переконати, так?, – втрачаючи останню надію, приречено відповів Хьонні.

 

– З тобою приємно мати справу, Хван,- Мінхо засяяв ще більше.

 

Наступні пари пройшли непомітно швидко. Тренер Пак, що викладає дисципліну бою, уже афішував свої наступні плани. На тому тижні вони об’єднуються з однією групою і будуть практикуватись разом з тренером, аби підвищити свій рівень підготовки до бойової техніки.

Хлопці не поспішаючи йшли по коридору академії, направляючись до виходу. Багато студентів вже встигло вибігти з будівлі після завершення розкладу занять. Сьогоднішній навчальний день уже закінчився, що не скажеш про чергові витівки хлопців. Коли вони проходили повз кафе, Мінхо побачив невелику незнайому компанію з трьох людей, що сиділи зовні. Їх було троє, вони сиділи далеко від них, але Лі зміг їх помітити. Вони розмовляли, сміялись. Компанія не помітила Мінхо, який вже як кілька хвилин їх розглядає. Але його увага зацікавила зовсім не відсутність інтреса з їх сторони. Вони були особливими. З двух хлопців – один був крупний, м’язистий, ніби спортсмен, з темним, злегка кучерявим волоссям. Інший – медовий блондин з неймовірно гарними карими очима, але трішки вищий та не такий м’язистий, як перший, хоча теж добре накачаний. І третьою була дівчина поряд з ним, яка дуже на нього схожа. Ідентичні очі. Ідентична приваблива посмішка. Певно, його сестра. Мініатюрна дівчина з медовим блондом була на фоні хлопців такою крихітною, що іноді хлопець втрачав її з виду через широку спину блондина. Саме і він притягнув його увагу. Якби не хлопці, які вже хвилин як п’ять, чи навіть більше, не кликали зачарованого Мінхо, він би спостерігав і далі.

 

 

Настінні світильники в коридорі були приглушені, коли хлопці йшли у бік академії якомога тихіше, щоб не привертати увагу охоронців на першому поверсі. Звичайно, Лі не відчував страху, адже такі моменти були не одноразовими. І всі вони були успішними. Що не скажеш про Хвана. Йому з самого початку не сподобалася ця ідея. Щоб пришвидшити пошуки потрібної інформації, вони вирішили розділитися на різні корпуси. Коли Лі благополучно піднявся нагору, в коридорі майнула постать, яка навіть не помітила його. Лі не звернув на це уваги. Шукаючи потрібний кабінет, Мінхо знову почув якісь кроки, що лунали зовсім близько. Рудоволосий хлопець подумав, що це охоронець. Сховавшись за сходами, що ведуть угору він помітив знайомий силует. Її він очікував побачити тут в останню чергу. Лі був здивований, що Кван ходила пустим коридором в таку пізню пору, враховуючи, що вона була відмінницею. Але зараз, судячи по її вигляду і не скажеш, що вона вчиться на відмінно. Чорний м’який облягаючий комбінезон дуже добре сидів на ній, даючи вид на помітні вигини тіла. Довге чорневе волосся, зав’язане у високий хвіст, підстрибувало при кожному її кроці. Зараз перед хлопцем була абсолютно не та Юрі, яку він знав. Дівчина була максимально обережною в рухах, щоб не привернути зайву увагу. Але не помітила, як прямо позаду неї стоїть Лі, обпираючись на перила ліктем, схрестивши руки на грудях.

 

– Я би не радив тобі ходити темно вночі по пустому коридору самій, Кван,- насмішливо прошепотів Мінхо дівчині, яка проходила повз хлопця. Вона його не помітила, що змусило її злегка підстрибнути. Впізнавши цей дратівливий голос, вона гучно видихнула, аби заспокоїти своє серце, яке швидко билось від неочікуваності.

 

– А я би тобі радила поменше бути кретином, Лі,- повертаючись до нього, роздратовано відповіла Кван, дивлячись йому у вічі, нахиливши голову вбік. Вона стояла прямо перед факелом, жовте неправильне світло якого робило її шкіру на тон світліший та золотистіший. А очі світились яскравіше ніж будь-коли.

 

– Як думаєш, кого охоронець знайде першим і здасть директору?,- насмішливий тон Мінхо змусив дівчину закотити очі і злоякісно на нього подивитись.

 

– Сподіваюсь – тебе, ненормальний, – промовила дівчина нагородивши його ядовитою посмішкою.

 

– Сама ненормальна, – відповів він їй у відповідь. Як тільки дівчина збиралась йти геть, вони обидва почули кроки, які йдуть до них. Рефлекторно, Лі швидко підійшов до Кван і закрив її губи своєю рукою, а другу помістив їй на плече. Знайшовши найближчі двері, він повів її туди. На благо їм, вони були відчинені. Хлопець в агонії вперся спиною у двері й відчув, що ось-ось провалиться крізь землю через власне почуття нікчемності. Лі все ще продовжував тримати руки на губах дівчини, яка миттєво укусила його та не боляче штовхнула ліктем бік Мінхо. Шумно зашипівши, Лі роздратовано покосився на Кван, почухуючи місце удару, на що дівчина лише потиснула плечима.

 

– Сам винен, – відповіла Кван, яка вже розглядала незнайому кімнату.

 

– Я врятував тебе, взагалі-то. Ти повинна дякую мені сказати за це, – шукаючи потрібну літературу, він одночасно спостерігав за дівчиною. Мало що їй спаде на думку. Раптом, вона озброєна. Хоч це була і параноя Мінхо, але все рівно він був обережним.

 

– Це було очікувано,- вона знову потиснула плечима, дивлячись на картину.

 

– Що саме?,- зацікавлено спитав Лі, який на мить відволікся від книги.

 

– Те, що ти мене не кинув там саму. Ти не з тих людей, хто буде здавати когось. Бо тобі немає від цього вигоди. Ти допоможеш цій людини і будеш очікувати від неї того ж самого – допомоги, – повертаючись до хлопця, задумано почала вона,- Тож….дякую, Лі, – Мінхо стояв наче приклеєний до підлоги від спокійного тону Кван. Вони завжди сварились, але зараз….Вони вперше нормально поговорили. Його це дивувало і лякало одночасно.

 

Кван знову повернулась до картини. Вона зачаровано на неї дивилась, поки Лі та Кван не почули різкі кроки в їхню сторону. Її струсило, наче електрошоком, повертаючи її до розуму. Схвильовано шукаючи Мінхо, вона навіть не помітила, як він в одну мить опинився поруч з нею, і легко взявши її за руку, потягнув у найближчу шафу. На щастя, вона була просторою, що не завдало їм дискомфорту. Двері з гучним шумом відчинились. Через ледве помітну щілину у дверях вони помітили директора Дофрану та ще якусь постать, лице якої вони не змогли побачити через чорну мантію капюшона, який закривав його лице.

 

– Ти,- директор заговорив перший,- Тобі не місце тут. Ти загроза для нас.

 

– Навпаки, містер Чон. Я – ваше спасіння, – отже, це був чоловічий голос. Він звучав доволі впевнено та…. по диявольському владно.

 

– Ніхто вас не запрошував сюди. З вами Дофран зазнає крушінь та падінь. Академія просто перестане існувати,- директор бісився, злився.

 

– Ми просто знищим руни, містере….,- по тону голосу хлопця було видно, що діяв він обережно, без зайвої агресії та переконання.

 

– Ні!,- хлопець не встиг навіть і договорити, як директор його перебив,- Ви ні за що не зруйнуєте руни. Ти ж сам розумієш, що після них відкриється і світ Араїв. А мені цього не потрібно. Я не буду ризикувати життям своїх студентів.

 

Юрі та Мінхо переглянулись між собою. У обох в очах панували недорозуміння та страх.

 

– Добре,- він відходив назад поки геть не вийшов з кабінету, гучно закривши двері. Вони одночасно видихнули. Лі підняв руку, щоб відкрити дверцята шафи, але як тільки неподалік роздався шум, Юрі швидко вдарила Мінхо по руці. Сильно та боляче. Мінхо стримує писк, коли повз них проходить директор. Вони знову переглянулись між собою і завмерли від страху, що їх зараз спіймають. Але цього не стається через раптовий шум. Це був охоронець, який повідомив, що на території академії діється щось дивне. Директор відразу відправився за ним. Юрі і Мінхо з легкістю видихнули. Обережно відкриваючи двері, вони блаженно вийшли з шафи. Нарешті свобода. Кван, як зачарована, відразу направилась до картини.

 

– Ти і дірку в тій картині зробиш,- підмітив Мінхо.

 

– Вона дивна. Сам подивись,- Мінхо підійшов до картини, але нічого знайомого він не побачив. На картині був намальований брюнет з гарними рисами обличчя та родинкою під оком та дівчина, точна копія Юрі,- Чому ця дівчина так схожа на мене? І хіба це не твій друг?,- перевівши погляд на намальованого хлопця, запитала Кван.

 

– Хван?,- здивовано глянув на дівчину Хо,- Ні. Це точно не він. Волосся інше, погляд теж. Це не може бути він.

 

– Можливо, це якийсь предок? Але чому тоді наші портрети знаходяться у кабінеті у директора?,- роздумуючи, уточнювала дівчина, протираючи шию.

 

– І гадки не знаю, але нам потрібно йти, поки директор не повісив уже нас замість картин,- він йшов вперед, відкриваючи двері кабінету, обережно висунувши голову. Перевіривши, що все чисто, Хо махнув дівчині головою, щоб та пройшла вперед. Мінхо вийшов за нею. Як тільки рудоволосий вже виходив з кабінету, в один момент у спину хлопця щось врізається. Різко повернувшись, він побачив, Хьонджіна, який теж не на страх перелякався. Спокійно видихнувши та втихомиривши страх, вони одночасно промовили:

 

– Хван, це ти? Знайшов щось?

 

– Мінхо, це ти? Знайшов щось?,- обидва хлопці негативно похитали головою, поки погляд Хвана не помітив дівчину, що стояла за спиною Мінхо.

 

– Юрі? Що ти тут забула?,- Мінхо теж задумався над цим питанням, адже через швидку оперативність та пошуки різноманітних книг, він геть забув запитати чому вона тут. Тому, Лі швидким кроком перейшов на бік Хвана та очікував її пояснень, закивав головою.

 

– Мене цікавить аналогічне запитання, містер Шерлок Холмс та доктор Ватсон,- її прискіпливий погляд змусив хлопців переглядусь між собою і завмерти від нестачі слів.

 

– Для мене честь бути Шерлоком Холмсом,- саркастично відкланявся їй Лі, розбавляючи атмосферу тим же, перевівши тему.

 

– Не тікай від розмови, Лі. Чому ви тут?,- Юрі переводила поглад з одного на іншого в очікуванні пояснень, так само, як і вони.

 

– Ми….,- Хьонні знову подивився на Мінхо, який різко відвів очі вгору. Зрозумівши, що від відповіді він не втече, він приречено продовжив,- ми просто гуляли…?

 

– У академії? Посеред ночі, коли вас зможуть спіймати?,- прискіпливо поглянувши на хлопців, дівчина прижмурилась.

 

– Ми любим екстремальні емоції,- посмішка Лі не зходила з його обличчя,- Але ти теж далеко не пішла.

 

– Бачу, ви знайшли спільну мову,- зауважив Хван.

 

– Можливо, якби твій друг не був кретином,- Кван обирає цей момент, щоб вдарити Мінхо по руці. Мінхо стояв наче нічого не сталось. Він вже звик до цього. Хван одразу ж взяв їх за руки, коли почув, як хтось наближається до них. Провівши їх за куток, вони щиро сподівались, що на цей раз їх ніхто не побачить. Суперечка між Юрі та Мінхо вибила їх з колії, коли до них наближалась тінь. На цей раз вони навіть не будуть здивовані, що вони натрапляться комусь на очі. Очікувати можна було чого-завгодно. Трійка висунула свої голови через куток. Коридор був пустий. Жодної душі. Навколо було темно через затухаючий факел. У коридорі царувала тиша, до поки Юрі ненавмисно наступила на ногу Мінхо. Рука Хвана, яка миттєво накрила рот Лі, не дала пройти крику Мінхо вперед. Болісно зашипівши, він прибрав руку Хьонні і пригнічено подивився на дівчину.

 

– Серйозно? Ти вбити мене вирішила?,- гнівно прошепотів Лі.

 

– Я ж ненавмисно,- хлопець зловив жалісний погляд дівчини.

 

– Ви обоє,- блондин перевів вказівний палець з Юрі на Мінхо, – Можете хоч одну хвилину зробити вигляд, що ведете себе пристойно?

 

Вони переглянулись і піддались прикладу Хвана, який весь час мовчав. Він уже сто разів пожалкував, що Мінхо втягнув його в цю авантюру. Звичайно ж, у нього язик без кісток. Розбудить і мертвого – доведе і терпеливого. Йому вже не раз доводилося бачити чергові витівки Лі, що він навіть здивується, якщо щось не станеться феєричного за добу. Спілкуватись з Мінхо той ще екстрим та адреналін.

 

Все було відносно спокійно, повільно, ледве дихаючи, вони вийшли з-за кутка. Пішла безмовна пауза. Вони йшли по пустому темному коридору, тримаючись поруч один біля одного.

 

– Ви це чули?,- зі страхом прошепотіла дівчина, ще міцніше тримаючись за спину Лі, після почутого шуму. Той, вийшов вперед, закриваючи дівчину та друга собою, уважно та обережно роздивившись територію, яку майже не було видно. Лише десь там, вдалечінь ледве догорав самотній факел. Тільки місячне сяйво іноді дає приглушене холодне світло. Вони причаїлися, переглядаючи один одного. Збільшивши кроки, вони впевнено пішли далі. Атмосфера стала занадто підозрілою та пригніченою. Як і очікувалося, думки трійці справдилися. Тепер їм точно хтось йде назустріч. Але вони не могли не використати свій останній шанс і не заховатись за черговим кутком. Відтепер вони чітко чули гучні кроки поруч з ними. Тиша пригнічувала, дражнила. Вони відчували кожен вдих і видих один одного. І здається подихи того, хто знаходився поряд з ними. Вони зрозуміли, що їх вже не троє. Лі, як найстарший та сміливіший, обережно пройшовся вперед, зазираючи навколо. На здивування, нікого не було. Але ж…вони точно чули кроки. Мінхо подав знак, кивнувши головою, що все чисто. Хьон та Юрі вискочили з-за кутка вслід за рудоволосим хлопцем. Він збирався йти вперед, але різко повернувшись до інших “любителів екстриму”, він врізався в чиюсь постать. Швидко зібравшись з думками, Лі відразу прикрив собою хлопця та дівчину, витягуючи кулаки вперед, готуючись до самооборони. Постать підійшла ще ближче. Місячне сяйво освітило його лице, як і лице Мінхо.

 

– Мінхо?,- здивовано запитала постать навпроти?

 

– Чан?,- так само здивовано запитав Лі.