Частина друга. Я буду корисним.

– Хлопча? – сказавши це її брови піднялись у гору. Повітря довкола наповнилось дивною тяжкістю. Його тіло намагались задавити своєю силою, дихати ставало все важче. Погляд припав до незнайомки. Раніше не було видно її очей, темно зелені і глибокі як найтемніша частина лісу у нього в дома. Шкіра світла, без єдиної родинки чи шраму. Риси обличчя ледь загострені. Стало ніяково і він поступово опускав погляд. Захотілось одразу ж сховатись від неї. Тільки, не було куди. Мимоволі, він почав розглядати детальніше одяг незнайомки. Виглядала вона неймовірно. На таких в його містечку говорили: «Дорого – багато». На ній було сорочка білого кольору з пишними рукавами прямого крою, чорний корсет з золотистими візерунками, і чорні штани. У низу штанів були ще одні золотисті візерунки. Трохи схожі до тих що на корсеті.

Погляд блукав в один момент по жінці, в інший за її спину. Вдалечінь. Куди завгодно, аби не в її очі.

Замітивши що її нагло розглядали, незнайомка також почала оцінувати зовнішній вигляд Аякса. На відмінно від неї, зовнішній вигляд хлопця бажав би бути кращим. Зараз він виглядає так, ніби з найбруднішого болота виліз. Світло сірі штани в плямах, і скоро стануть брудно сірі. Куртка яка була тепло коричневого кольору і нагадувала мед, зовсім скоро перетвориться в темну і болотисту.

Раптом вона ступила крок вперед. Від неочікуваності його погляд знову припав до смарагдових очей. – А я думала, за мною пришлять когось сильнішого, ніж просто хлопка з Оком Бога. – Зловіща атмосфера що літала в повітрі розвіялась, в її очах блиснуло щось невідоме. Вона огляділа Аякса з голови до ніг і промовила:

– Як тебе звати хлопча?

Важко ковтнувши і зібравши думки до купи він промовив:

– А..Аякс, – трохи охриплим голосом відповів він.

–  Аякс, – незнайомка повторила його і знову звела разом свої брови. – Ти не схожий на монстрів що живуть тут. Мабуть, маєш здоровий глузд, раз так спокійно стоїш біля мене. – На її обличчі з’явилась ледве помітна посмішка.

Над ним що, насміхаються? Спокійно, він тут аж ніяк не стоїть. Це взагалі чудо що він стоїть. Ця жінка так несподівано з’явилась. Ще б трохи і можна було віддати душу Кріо Архонту.

Біля голови відчувся дивний тупий звук. Меч витягнули з крони дерева. Прокрутивши його декілька разів в руці, і розвіяли.

Знову цей прийом. Цікаво, а куди зникають предмети?

Незнайомка розвернулась, і почала крокувати в протилежному напрямку від Аякса.

Вона йде? Ні, не можна. Вона єдина хто нагадує людину в цьому незрозуміло місці. Я не можу її просто так відпустити.

В наступну мить його тіло рвонуло вперед. Він швидко догнав жінку і встав перед нею, розвивши руки в сторони. Його погляд був направлений прямо в її очі.

Потрібно напроситись подорожувати з нею. Вона сильна і можливо. Знає як вийти з цього місця.

– Що ти робиш?

– Я.. я хочу, – язик і гуди ніби забули як виговорювати звуки. Чому так важко щось сказати? – Я хочу піти з вами. Візьміть мене з собою.

Між ними застигла тиша і щось невідоме. Щось, що заставляло всередині розпалювати вогонь цікавості. Їх погляди припали один до одного, ніхто не відводив його навіть на секунду. Збоку здавалось що вони граються у дивогляди. Той хто моргне хоч раз – програє.

Жінка хмикнула від такого жесту, і почала підходити до Аякса. Вже через декілька хвилин, стояла навпроти нього. Незнайомка була вищою за хлопця, тому її суровий погляд оцінював його з верху вниз.

– Я ціную свій час, і сили. Не витрачаю часу на людей які мені не принесуть користі, приємних відчуттів, грошей, досвіду чи інше. – Голос її звучав спокійно і низько. В деякі моменти здавалось, наче вона спеціально його сповільнила, щоб донести як можна краще свої думки. – Чим ти, можеш мені бути корисним ?

Здавалось що це найвідповідальніший момент в його житті. Від відповіді прямо залежить його життя. В голові було пусто, всі думки вирішили покинути його, залишивши самому викручуватись з ситуації. Єдине що залишилось це імпровізація. Наговорити все що може він зробити, лиш би його взяли з собою.

Його погляд зачепився за яскраво червоний предмет що горів біля стегна незнайомки. І ідея сама прийшла в голову.

–  Я бачу що у вас пані піро Око Бога. І ваш птах в небі був неймовірний. В мене ж гідро елемент, з ним можна буде спростити ваше життя. Все що буде стосуватись води я можу брати на себе. – Аякс виговорив те що першим пройшло в голову. Голос намагався контролювати щоб надати більше впевненості.

– Хмм.. лише це? Трохи мало користі. Я раніше подорожувала по різних місцях, і спокійно обходилась лише з своїм елементом. Хочаа.. – Її рука торкнулась підборіддя, і на декілька секунд здалося що жінка заринулась в роздуми. – А ти дійсно можеш допогти з дечим. Хмм.

Почувши ці слова всередині тіла відчулось тепло надії. Крихітне. Ледь помітне. Але воно було. І він зробить все щоб ним скористатись.

– Давай так. Я тобі дам завдання, так би мовити «тестове». Щоб перевірити, чим ти можеш бути корисним? Якщо виконаєш його добре, то так і бути, візьму тебе з собою.

В момент цих слів в його очах можна було побачити іскри щастя. Він впевнено замотав головою і відповів прикладаючи руку до грудей:

– Звісно, я виконаю ваше завдання. – Шляху назад не має. Або він буде з цією незнайомкою, що збільшить шанси на виживання або залишиться сам. А скільки тоді він зможе протриматись? Повність сам?

– Хмм, твоє бажання і рвання похвальні, – на її обличчі замаячіла ледь помітна посмішка. Тіло  незнайомки відмерло і спокійними кроками пройшло біля хлопця. Він ж одразу підійшов до неї та зрівняв їхні темпи ходу, щоб чути що вона говорить.

– Я тут не просто гуляю. Як правило, я проживаю в зовсім іншій стороні. Просто. Моя добра подруга, попросила мене знайти в цьому лісі речі які вона залишила тут досить давно. Я намагалась їх найти але… Це як шукати голку в копиці сіна. Вона ж не пам’ятає місця де залишила їх. Лише сказала, що це була печера. – Закінчивши свій опис вона направила погляд на малого Аякса, – твоє завдання, віднайти ці речі у лісі.

Сказавши це її очі зажмурились. В середині зіниць спалахнуло щось. Ніби.. насмішка? Вона думає що я не зможу знайти їх? І дійсно, це було б дуже важко якби, Аякс вже їх не знайшов. В тріщині у якій він спав, лежав хлам накритий шкурою. Мабуть, це воно. В середині грудень почало розтікатись щось приємне, воно поступово піднімалось вгору заставляючи передчасно усміхнутись. Він вже виграв. І цій Пані доведеться його взяти з собою. Він легко випустив повітря з легень і прикрив очі, щоб взяти контроль над собою і не сміятись.

– Зрозуміло. Якщо я найду ці речі, як вас найти? Чи ви весь час будете перебувати тут? – змахнувши рукою, він вказав на місце недавньої сутички.

Жінка простягнула йому пусту долонь руки, і вже за мить на ній з’явився дивний прямокутний папірець. Він освічувався теплим червоним світлом. Аякс уважно вглядався в нього. Наступної миті на ньому почало прописуватись його ім’я червоними буквами.

– Візьми, Аяксе. Щойно ти найдеш потрібні мені речі, просто назви моє ім’я і скажи що знайшов те що шукаю. Я тоді з’явлюсь перед тобою.

– Аа…а як вас звати? І чи точно ви прийдете коли покличу? Як знати що це правда? – трохи  невпевнено спитав він.

– Скірк. Моє ім’я Скірк. А щодо гарантій. Ти тримаєш їх у своїй руці. Якби мені було не цікаво, ти б тут зараз зі мною не говорив, – її погляд став серйозніший, і віддалено нагадував погляд хижої тварини. Але якої, він не зрозумів. – Я не трачу час на те, що не цікавить мене або ж не принесе користі.

– Зрозумів. Я виконаю ваше завдання. – В голосі Аякса звучала тепер впевненість. Але не тільки в ньому, очі запалали, в них можна буро розгледіти море що піднімає хвилі перед бурею. Скірк при підняла краєчки своїх губ і повільно почала розчинятись у повітрі.

– Тоді чекатиму. – останнє що прозвучало перед її зникненням. Тіло ніби розчинилось на сотні маленьких вогників і зникли піднявшись в небо.

Аякс розвернувся, і спокійним кроком йшов до печери. В голові прокручуючи раз за разом думки про завдання яке вже в нього в кишені

***

Як він і думав : колбочки з рідиною і меч, дійсно були тим що шукала Скірк. Він прикликав її не одразу, щоб здалося ніби він дійсно шукав по лісу, і старанно виконував завдання. Почекав майже добу, яку потратив на освоєння гідро Ока Бога. Вода що була в річці якраз підійшла для тренувань. І йому навіть вдалось відчути її в своїй голові, сформувати невеличкий водяний шарик та при підняти його над рікою. На це було потрачено весь день.

Покликавши Скірк і вручивши їй речі які він найшов, погляд  на обличчі жінки став задоволеним. Уважно оглянувши меч, і здається побачивши те що потрібно вона похвалила хлопця. І простягнула йому руку. Аякс без довгих роздумів також простягнув свою. З цього моменту почалось їхнє проживання разом.

Спочатку Скірк телепортувала їх в інше місце. На місцевість де росла темно-синя трава і був зведений 2 поверховий будинок. Навколо нього росло безліч дерев і ялинок. Звісно вони не виглядали як ті дерева що у дома. Їхня кора була темно-бардова, майже колір застиглої крові. І від них не було відчуття свіжості, скоріш о=наоборот. В ніс линув запах диму і ще чогось паленого. Йому часто здавалось що побувши тут декілька днів він пропах цим димом.

Жити зі Скірк виявилось не так важко як могла б здатись на перший погляд. Вона звісно строга, любить дорогі і цікаві речі, антикваріат та володіє неймовірною силою що наганяє страх. Проте, час від часу вона проявляє сердечність в своїх вчинках.

Спочатку їхнього проживання вона вручила йому всю хатню роботу. І як би не хотілось, але готував і прибирав він тепер в домі один. Звісно, Аякс не збирався миритись з прибирання і випрошував у Скірк уроки по фехтуванню і освоєнню Ока Бога. Почувши це вперше вона направила свій погляд в сині очі. Довкола все ніби завмерло, її погляд був вельми уважний. Відірвавшись від очей вона оглянула хлопця з ніг до голови. Аяксу здалося ніби вона його в перше бачить.

– Хочеш навчитись фехтувати? – з відчутною зверхністю спитала вона. – Ну що ж, тоді… Піди в ліс та принеси мені м’ясо великого кабана з бардовою шерстю. Як правило, він часто з’являється з західної сторони лісу, біля глиб з рожевого каменю.

– Яя..я маю це зробити, – прозвучало тихо і не впевнено.

– Ну звісно ж, чи ти бачиш в цій кімнаті ще когось кому я б це доручила?

– А як мені його найти? – звівши брови на обличчі запитав Аякс.

Скірк хмикнула на це питання і підійшла до полиць з книгами. Збоку біля стопки книги були поскладані дивні папери. Вона витягнула один із них і вручила Аяксу.

– Тут описане місце яке ти маєш найти, навіть намальована загальна карта лісу. А ще, – у її лівій руці матеріалізувався невеличкий сірий мішечок. – Покладеш м’ясо сюди. Він зачарований і поміщає велику кількість речей, які в ньому будуть важити менше 100 грам.

– Зрозуміло. – Взявши речі які дали він важко видихнув і почав направлятись в сторону дверей. В голові знову почався рій думок який він не любив. Біля пояска був прикріплений кинджал, він взяв його і міцно стиснув у руці. Тепер він стоїть перед дверима, і надто добре  відчуває як спину йому свердлять поглядом. Аякс не озираючись відкрив вхідні двері і направився в ліс.

Звісно він не зовсім розумів як завалити цього кабана, або ж куди йти? В голові крутились питання : «Чому таке доручення? А вона не хоче трохи детальніше пояснити? Чи не логічніше спочатку навчити, а вже потім посилати на полювання?». Скірк мабуть хоче випробувати його, дізнатись що він зараз зможе сам. Так думав Аякс. Іншої ж відповіді, чому вона дала таке завдання, не було.

Йшов він декілька годин лісом. Спочатку  трохи переплутав напрямок і пішов не в ту сторону. Йому хотілось описати свою не обдуманість самими гидкими словами які він знав. Але зараз – це ніяк не допоможе. Критикування самого себе за минулі помилки просто займе його увагу і час, але ніяк не допоможе. Краще просто запам’ятати, завжди потрібно включати голову і критичне мислення перед тим щоб щось робити в перші рази.

Походивши так ще трохи він знайшов місце яке описувалось на папері. Аякс зачаївся за стовбурами дерев і уважно глядів на поведінку кабанів. Перед його очима було 2 кремезних кабани, зростом з самого Аякса. А він на хвилиночку має зріст 162 см. Вони їли цю дивну траву і видавали дивні звуки. Нападати зараз буде не найкращим варіантом, вони ж просто на просто його роздавлять. Ще й двоє на одного. Поринувши у свої роздуми і відчуваючи як страх потроху опановує його тіло. Вони ж мають втомитьсь. Точно, всі ж тварини повинні спати і відпочивати. Я почекаю поки вони заснуть і тоді вже вб’ю їх.

Думки про вбивство Аякса також турбували. Їх останнім часом було надто багато, особливо з моменту коли він відрізав голову тій вогняній кульбабі. Перед очима часто з’являвся той момент, що заставляв відчувати в середині себе гидкий і слизький клубок який повільно осідав в шлунку. В такі моменти його погляд ставав відчуженим і ще холоднішим. Одного разу він так сильно задумався під час протирання пилюки на поличках, що і не замітив як на нього дивиться Скірк. Він одразу ж покинув свої роздуми і поглянув їй у вічі. Там мерехтіли дивні вогники, які заставляли не відривати погляду від себе. Ніби полинали тебе. Тоді він зрозумів, що вона також поринула у роздуми дивлячись на нього.

Довкола сильно стемніло, і Аякс побачив як кабани почали лягати на траву готуючись спати. Він трохи почекав, щоб вони точно заснули і обдумував план. Їх двоє, якщо вбити лише одного то проснеться другий і діло буде погано. Потрібно зробити це швидко з першим, а поті одразу ж з другим.

Коли вже зовсім стемніло він зробив так як було задумано. Швидко вбив першого кабана. Бризки крові бризнули йому в обличчя від чого в нього скорчилась гримаса. Він хотів вже йти до другого але не встиг. Кабан проснувся, і почав бігти на нього з усіх сил. Аяксу вдалось уникнути зіткнення, але це не на довго. Він проснувся – це погано. Тепер вбити буде важче.

Він швидко оглянув місцевість, та наткнувся поглядом на великий валун. В голові виникла ідея: « А якщо встати перед валуном. Кабан побіжить в його сторону на повній швидкості, і в момент коли він буде майже біля цілі – відскочити. Кабан не зможе вчасно затормозити, та вріжеться у валун. Цієї миті буде достатньо щоб  вбити його.»

План звісно мав великі шанси на провал, але обдумувати їх часу не було. Аякс швидко встав біля валуна, кабан дійсно летів на нього з усієї швидкості  тому не затормозив вчасно бачачи що хлопець відскочив. Удар черепа об валун був гучним, в наступий момент тварині перерізали горлянку. Кров окрасила руку хлопця яскраво червоними лініями. Спочатку від неї відчулось тепло, згодом холод. Він поглянув на залиту руку червоним, а потім перевів погляд на змертвілі очі тварини. Аякс важко ковтнув, та прикрив рота рукою. Нудота почала підніматись до горла. Все ж таки, він її не втримав і виблював все на зовні. Гидко, гидко від самого себе. Невже я дійсно маю убивати щоб вижити?

Аякс не хотів про це думати. Він спробував себе привести до тями. З першого разу не вдалось, як завжди не вдалось. Але через деякий час він опанував себе і поглянув на мертву тварину льодяним поглядом і приставив ножа до тіла тварини.

Решта ночі він вирізав куски м’яса які поклав у чарівний мішечок що дала йому Скірк. Його одяг був весь у крові. Волосся мабуть також. Точно цього він не міг сказати бо води поблизу не було. Закінчивши зі всім, він пішов до будинку.

Віддалившись достатньо далеко Аякс не зміг побачити, що тепер на валуні стояла Скірк. Її рука була направлена в сторону тіл тварин і випромінювали світло. Через мить вони розчинились у повітрі. На її обличчі з’явилась задоволена посмішка.

– Ще краще ніж я очікувала. Аяксе ти станеш чудовим учнем для мене. І можливо, допоможеш мені … – Не договоривши її постать розвіялась, не залишивши ні сліду після себе.

***

Пройшов місяць зі дня коли Аякс повернувся з полювання. Тоді ж Скірк сказала що буде навчати його всьому що знає. І тепер він може звертатись до неї як Наставниця. В тренуваннях вона була суровою.

Спочатку, Скірк хотіла зробити висновки щодо вмінь Аякс використовувати Око Бога. І просила його показати все що він вміє. Хлопчина зміг показати лише водяний шар з нечіткою круглою формою. Тоді вона сказала що зараз його вміння можна відзначити як 5% зі 100% можливих. Аякс тоді думав шо це ходьби не нуль. Але слова Наставниці осіли в голові. Вже цього було достатньо щоб за мотивувати його опанувати гідро елемент на всі 100%.

Спершу Скірк вирішила підвищити виносливість його тіла, і прописала йому план тренування які він мав виконувати кожен день. До них також входив пункт здобуття м’яса. Як правило, полювання було зранку. В безодні день від ночі мало чим відрізнявся. Голубого неба над собою він і не думав побачити. Тут небо днем було червоного кольору, а в ночі синього. Воно було таке темне і бездонне, без єдиної зірки.

Кожного дня він мав сполювати бодай щось, що можна зготувати. Кількість вбитих тварин з кожним днем все збільшувалась і збільшувалась. На початку він рахував їх, і думав про кожну смерть, але з часом їх стало надто багато. Якщо тварина не зацікавила його своїм виглядом, небезпечними рухами які б ускладнювали процес полювання, Аякс швидко про неї забував. Через два дні міг не згадати кого вбив.

Навчивши одному новому прийому, Наставниця змушувала повторювати його цілий день аж поки не стемніє. Тоді відточування нового навика і тренування чергувались днями. Згодом і включились навчання по керуванню Ока Бога. Кожен день він відточував свої навики і вбивав тварин. І з кожнем днем відчуття чогось холодного та дикого заповнювало його з середини. Він не міг сказати що саме це було, але те що воно осіло в ньому надовго не відпускало його.