Все добре

Весняний ранок завжди був для Жені зарядом настрою на весь день. Саме той перетин квітня й травня, коли погода повністю оговталась від зими і починають входити в свої права тепло та сонце. Хоч яскраві промені сонця так і хотіли виколоти йому очі, проте навіть це не змусило актора засумувати бодай на секунду.

Янович поплентався до ванної кімнати, паралельно згадуючи плани на цей день: сніданок, спортзал, зйомка «Небезпечної передачі» та вечеря зі Спартаком. Від останнього пробігали мурахи, бо таке проведення часу завжди дає тільки гарні результати у вигляді покращеного настрою, цікавих розмов і підґрунтя для роздумів на вечір. Як там Суббота говорив на одному з подкастів? «Тобі важливіше якісно проведений час зі мною, аніж фізичний контакт з жінками». Це так і було, бо Женя буквально все своє життя розчиняється в людях, і Спартак тому яскраве підтвердження. Навряд актор міг подумати, що йому колись доведеться мати ТАКУ комунікацію з ТАКОЮ людиною. Не гаючи часу на роздуми в темі «ні про що», Янович активно почав збиратися в зал, перед цим поснідавши сирниками зі згущеним молоком.

«Діма був би точно незадоволений» – промайнула думка з голові Євгена, але так само швидко й зникла, залишаючи після себе лише смішок.

***

В спортзалі тренер вирішив вижати з Жені всі сили, оскільки просто не давав бідному чоловіку й продиху.

-Діімаааа, за що ти так зі мною? – скиглив Женя, дивлячись в нікуди після вправ на ноги.

– Нічого-нічого, на тобі можна ще поля орати. Але визнаю, ти сьогодні не настільки лайново займався, як інші 99% часу тут, – усміхався вічно похмурий Дмитро.

– Це що, була похвала? Хто ти і що зробив з нашим Дімою?, – ледь не сміючись, серйозно промовляв Женька.

– Перетопчешся. Ти диви, похвала. Йди вже перевдягайся, досить з тебе на сьогодні.

– Ахахаха, дякую, шеф, – з посмішкою сказав Женя і побіг до роздягальні, аби не отримати підзатильника за прізвисько, яким вони зі Спартачком дражнили за очі тренера. В догонку Дмитро, звісно, відпустив декілька гострих слівець, проте це було не так важливо.

***

На телефон Жені прийшло повідомлення, коли він підходив до кафе. Подивившись в екран, у кудрявого чоловіка промайнула на губах така посмішка, ніби сталось щось ну дуууже приємне.

Спартачок

– Якщо що, я вже в кафе. Тобі щось замовити чи ти скоро будеш?

Актор вирішив не відповідати на повідомлення, бо вже буквально відчиняв двері закладу. Над головою пролунав звук дзвоників, що бились один об одного. В приміщенні завжди була дуже приємна та спокійна атмосфера, тому коли заклад обирав Спартак, це кафе було фаворитом серед вибірки. До речі про нього. Очі швидко знайшли чоловіка, що сидів у всьому чорному, окрім краватки, тому Женя направився саме до нього. Підійшовши в притул, Янович поклав руки на плечі Субботи, заглядаючи у вічі.

– Привіт, сумував тут без мене? – Женя намагався сказати це максимально спокусливо, але через сміх і сяючі очі не сталось як гадалось.

– Ну звісно, як же я можу обійтись без твоїх залицянь в мою адресу хоча б декілька хвилин? – лукаво промовив Спартак, спостерігаючи те, як зашарівся на секунду Янович.

Сівши навпроти товариша, Женя одразу почав говорити про те, як його заганяв у залі Діма, як вони з Олегом Маслюком кльово провели «Небезпечну передачу», а також паралельно питає, як пройшов день у психолога. Все це, звісно, супроводжується величезною кількістю різних жестів, що веселить Спартака. Настільки щирих у своїх розмовах людей треба було ще пошукати, а у Субботи був свій такий цілий один чоловік навпроти.

«Він милий, коли так експресивно розповідає про будь-що. Та і слухає не менш зацікавлено» – виникла думка в голові психолога, і вона навіть не здалась якоюсь.. занадто. Він вже встиг змиритись з тим, що такі думки про Женьку стали буденністю, і нічого зробити з тим не можна. Поряд з Яновичем взагалі доволі часто розмивались кордони, та й думки загалом..

Коли чоловіки доїли страви з замовлення, а кава Спартака вкрай охолола, було вирішено поїхати до Субботи, оскільки це вже була традиція після таких посиденьок. Женя замовив таксі, поки психолог тишком-нишком оплатив чек за двох, бо це була його принципова позиція завжди, як би Євген не намагався сперечатись з цього приводу.

-Спартаааак, ну чому ти пручаєшся тому, аби я сам за себе платив? Аргх, відчуваю себе утриманкою багатого папіка: подарунки, оплата виходів в ресторан.. Що далі: сексі білизна чи одразу білет на курорт? – звісно, це не було сваркою чи докором, просто акторові дійсно іноді було незручно приймати дорогі подарунки, хоч десь всередині і приємно.

– Ми вже про це говорили: мені це не складно робити. Тим паче, не ти ж про це випрошуєш, а от щодо білизни треба задуматись. До речі, таксі під’їхало, ходімо, – не даючи Яновичу часу на роздуми, Спартак пройшов до виходу з приміщення та притримав двері для товариша, що ще більше підігрівало образ джентльмена. Задоволений своєю маленькою грою та красномовною реакцією, сам психолог вийшов з кафе вслід за Яновичем. І, варто визнати, чудовий задній вид Жені додав позитивного настрою не менше..

***

Відлік годин давно перестав бути актуальним, було зрозуміло лишень те, що час приблизно за опівніч через темноту на вулиці та повідомлення в телеграмі про те, що в Києві оголошена комендантська година. В квартирі єдиними джерелами світла були гірлянда та телевізор. Гра ж йшла повним ходом, та чоловіки були максимально в процесі. Спартак сидів на дивані, пильно вдивляючись в екран плазми. Женька ж в свою чергу, вдягнувши домашній одяг Субботи, був на підлозі, зручно розмістившись поміж ніг друга. Картина ставала ще милішою при тому, що голова Яновича була відкинута на стегно психолога. Для них це не було чимось «таким», ні. Все це було так само природньо, як дихати, як брати дві кави замість однієї, як..
В один момент, коли Женя виграв нарешті цей бісів раунд, він підняв кулаки в гору в виглядом повного переможця:

– Так тобі! Фууух, ну це було люто, Спартачку.

– Що є, то є. Чим би дитина не тішилась.., – фраза так і залишилась недоговореною через легкий, але відчутний удар в ногу від Жені. – Ауч, нашо пхаєшся?

– А якого це дідька я дитина, м? Наскільки мені відомо, старший тут я.

– Ну саме про це я й кажу, – чоловік неголосно засміявся, – як дитина віком міряєшся.
-Ну все, кабзда тобі.

Янович хутко підвівся на ноги, навалюючись на Спартака. Їхня дитяча бійка подушками явно мала доказ того, що обидва, здавалося б, дорослих чоловіка все ще в деяких моментах не втрачали цієї дитячої наївності в таких от речах.

Апогеєм «бійки» став момент, коли Женя буквально осідлав Спартака та, жартома, зафіксував однією своєю рукою долоні психолога. Обидва відхекувались, насолоджуючись миттю побути підлітками-хлопчаками. Таке було можливо тільки тут, тільки в цій квартирі і тільки з людиною навпроти.

Таємничий момент тиші та єднання порушив Спартак:

– Жень?

– Так, сонечко, я слухаю, – пошепки промовив актор. Дуже не хотілось виринати з цієї атмосфери й настрою.

– Ти колись думав про стосунки з чоловіками? – запитав Суббота, трохи нервово покусуючи щоку зсередини. Як таке питання може трактувати Женька?

– Напевно.. так, але в мене є сумніви щодо цього.

– І в чому ж вони полягають?

– Не знаю, чи буде це доречно, та і взагалі, чому я маю це обговорювати зараз з тобою в такій дивній позі? – тільки зараз Янович почав думати про їх положення в просторі, а щоки невпинно палали.

– Ну коли як не зараз? – шуткуючи, заспокоював Спартак актора, водячи руками по чужій спині, що потроху розслаблялась під його долонями.

Сам Женя зовсім не розумів, що відбувається і чому все це не викликає обурення чи бодай сильного здивування, проте.. чи було погано? Ні, з цим чоловіком точно ні.

– Женька.

– Ну що, Спартак?

– А як би ти відреагував на те, що я хочу тебе поцілувати зараз? – все, це була завіса. Зараз їхні взаємини могли або перерости в стосунки, ну або ж зруйнуватись в нівець. На жаль, як зазначалось раніше, поряд з Женькою Суббота погано мислив, що й переходило потім до необдуманих вчинків.

– Дуже дивне питання, Спартачку, але.. я чомусь не можу та не хочу сказати, що я проти.
Після цих слів не було бурі, безумства і пристрасті, ні. Скоріше, ці слова стали просто узагальненням давно зрозумілої історії: Женя і Спартак занадто потребують один одного. Тому те, як Янович нахилився до обличчя обранця означало одне: після цього вже не буде як раніше, проте це й на краще, чи не так?)