Моя досконалість

Почніть писати…Едгар навіть і не зрозумів, коли ворожнеча перейшла на потребу захищати й оберігати. Здавалося б, володар високого інтелекту, пише найкращі детективні романи та повісті, мав би помітити зміни. Гірше стало, коли він зрозумів, що від самого початку не хотів змагатися. Він хотів наздогнати. Наздогнати саму досконалість. Наздогнати, покласти руки на чужі плечі і йти поруч з Едогавою. Просто бути поруч. Просто бути кимось для нього. Бути всім. Бути промінчиком світла. Бути дзеркальною гладдю на озері. Бути тихим куточком. Бути місяцем. Бути тим, який згадується хоча б раз на день. Наздогнати своє диво – ось справжня мета.

Але цей висновок виявився промахом. Після того, як вони знову зустрілися через кілька років, очі Аллана не могли відірватися від нього. Тепер Рампо не сама досконалість і диво. Тепер він сенс, сенс життя Едгара Аллана По. Толком і не назвеш причину, чому так сталося. Просто в голову прийшло і все. Залишається тільки мріяти. Тільки мріяти стати і його сенсом.

Дедалі більше й більше бажання йти з ним пліч-о-пліч. Але ні, йому можна про це тільки мріяти.

Через деякий час, вони дуже сильно зблизилися. Тепер По бачить у ньому не тільки сенс життя. Тепер Едогава для нього буквально все. Він хоче допомагати йому не заблукати в місті. Хоче купувати йому нескінченну кількість смаколиків. Хоча ні, краще не треба, детектив так скоро собі всі зуби зіпсує. Хоче розгадувати з ним злочини. Письменник у своєму кабінеті з криком заявляє: “Я влип по повній”. Це був не крик щастя й усвідомлення, це був крик безнадійності, яка його чекає. Все. Це повний пиздець.

Він закрився у своєму кабінеті й не виходив кілька тижнів. На дзвінки не відповідав, ознак життя не подавав. Благо, їжу завжди міг поцупити Карл у супермаркету. Обов’язково потім усі гроші віддасть. Якщо, звісно, буде це “потім”. У кабінеті він ховався від смутку. Від розчарування. Від несамовитої реальності. Краще йому більше ніколи не взаємодіяти в соціумі. Раз уже взаємодіяв, тепер у нього з’явилася чергова причина страждати. Ім’я цієї причини – Едогава Рампо. Аллан знає, що ховатися від усього світу це найгірший план на світі, але інакше він не хоче. Тоді й не буде таких причин і сенсів життя як Едогава Рампо.

Минуло кілька місяців відтоді, як Едгар зачинився в кабінеті. Ігнорування соціуму поки що не допомагає, навпаки його наздогнала жахлива думка. Він… закохався. Він мав би й раніше помітити, коли сищик став сенсом. Закохався у свою катастрофу. Від цього усвідомлення стало ще гірше. Тепер він не може не думати про нього. Довелося втілювати розмову з Рампо на папері. Письменник написав черговий детектив із величезною любовною драмою. Зробив сценку де герой (прототип Рампо) жорстоко відмовляє на пропозицію зустрічатися з другим героєм (прототипу Едагара). Так Аллан намагається уявити, що цей епізод був у реальності та втовкмачити собі в голову, що шансів немає ніяких. Від слова зовсім.

Через тиждень По з криком “блять” прокидається в ліжку. Трюк із детективом не вдався. Йому наснилося, як Едогава його цілує. Що більше він думає про свій сенс, то більше його тут, навіть коли він сам у кабінеті. Ха. Раз так, тоді він писатиме замальовки де він і Рампо зустрічаються. Це займе всього півгодини, а далі йому не буде сниться як чортів детектив його цілує. Вже краще так, ніж прокидатися в похмурій реальності після чудесного сну.

З того дня Едгар регулярно писав романтичні замальовки. Це навіть допомогло. Через те, що він втілював свої фантазії на папері, у снах Едогава перестав з’являтися. Але минув час. Здавалося, що все налагодилося, не все так погано, але… Письменник став хотіти більше. Більше романтичних замальовок, де він віддається фантазіям. Більше неіснуючих сценаріїв. Знову. Знову все погано. Знову краще померти.

Минуло ще кілька місяців. По боровся з бажанням попросити Карла вкрасти якісь сильнодіючі ліки, щоб наковтатися і померти. Нема більше сенсу так жити. Він не витримує.

Чудово, просто чудово, Едгар Аллан По перестав боротися зі своїм бажанням померти. Єнот із сумним обличчям передав йому якусь пляшечку з ліками. І він наважується. Він бере і випиває ліки. Коли пив, помітив на етикетці акуратний почерк “Я буду через 3”.

Через три чого?

2

1

Двері з гуркотом відриваються з петель. По в шоці. Хаха, ну якщо його прийшли обікрасти, то вибрали невдалу ціль. У письменника немає нічого придатного, тільки стопки романтичних замальовок… Здивування більшає, коли це виявився не грабіжник, а хлопець у джинсовому комбінезоні. Здається, його звали Кенджі? За ним швидко вибігає

Рампо.

За Кенджі вибігає Рампо.

Едогава швидко побіг до Едгара, надягаючи латексні рукавички. Він швидко взяв письменника за волосся, повернув голову до підлоги і поклав два пальці в горлянку і швидко прибрав. Аллана вирвало. На підлозі розлилася рідина схожа на ліки, які він випив. Рампо весь час тримав його за волосся і тепер відтягнувши від калюжі (рукавички вже в смітнику) почав від душі кричати:

– Ти вже зовсім не вмієш думати?

Аллану ніби дали ляпаса. Він усе ще не знав що сказати і перебував у шоковому стані

– Я думав, що ти замкнувся в себе на кілька тижнів, усвідомиш, що закоханий у мене, і побіжиш зізнаватися!

Що?..

– А ти накрутив себе до такої міри, що не виходив на зв’язок ПІВРОКУ!

Руки самі потягнулися до серця. Воно шалено стукало. Милий, милий Едогава тут. Його сенс тут. Стоп, він не повинен думати про нього в такому ключі. Стане знову тільки гірше.

– Мало того, що вирішив закритися від суспільства, так ще й УБИТИ себе вирішив? Ти знав, як я злякався, коли побачив Карла з пляшкою ліків від артрозу? Не думаю, що він тобі потрібен для лікування суглобів!

Хаха, та це жарт. Це, мабуть, галюцинації пішли від ліків. Ура, він скоро помре.

– А тепер слухай мене, придурок. Ти зараз поїдеш на машині швидкої допомоги і тобі зроблять промивання шлунку. Спробуй сказати хоч щось проти.

До кімнати забігають люди з ношами в руках. Здається, сищик заздалегідь викликав швидку. Рампо відпустив Едгара і він гепнувся головою об підлогу.

– Заслужив.

Люди з ношами кладуть По і несуть у машину швидкої допомоги. Йому роблять найнеприємнішу процедуру промивання шлунку. У письменника не було сил думати, він просто робив те, що кажуть. Так завжди легше. Просто роби що кажуть, і всім стане краще. Після цього Аллана буквально випихають із лікарні. На вулиці чекав Рампо.

– Як пояснюватимешся?

Едгар мовчить.

– Збираєшся вічно мовчати? Тепер ще й говорити відмовляєшся?

-… Ні.

Схоже, Рампо лютий до краю. Якщо раніше в нього була суміш смутку, розчарування і гніву, то зараз тільки суцільна лють.

– Раз ти почав давати тільки односкладові відповіді, почнеш жити в мене. Я простежу, щоб ти не робив жодних спроб самогубства.

У письменника немає сил відмовлятися і думати, що зараз робить його катастрофа. Тільки одна лише думка “не гнівайся”. Одна лише думка “ти мене врятував”. Одна лише думка “навіщо?”. Одна лише думка “Я й забув, наскільки ти прекрасний”. Ні-ні-ні-ні. Він себе то чув? Не треба давати собі надій…

Через деякий час приїхало таксі. Детектив силоміць запхнув Аллана і вони поїхали додому до Рампо. Коли доїхали, вони мовчки дійшли до будинку. Сівши на дивані, зробивши чай і поклавши поруч печиво, шоколад і сухі серветки привів Едгара.

– Думаю, тобі час розповісти мені все. Будь ласка.

Едогава вперше щось попросив. У його погляді більше немає тієї люті, тепер там тільки занепокоєння і смуток.

І Едгар розповів усе. Як він намагався наздогнати детектива, як почав бачити досконалим, як почав бачити його сенсом життя. А потім… як він сидів у кабінеті без жодного промінчика світла, щоб забути Рампо. Бо він не витримує. Розповів, як зрозумів, що закохався. Як вихлюпував свої почуття до нього на папір у вигляді простих замальовок. Розповів, як йому було погано.

З пеленою сліз він навіть і не побачив, як сищик під кінець розповіді взяв його обличчя у свої руки. До того, як письменник усвідомив, що сталося, його цілували. Цілували з обережно, пробуючи це відчуття на смак. Цілували, щоб він геть убив собі в мозок, що детектив його любить. Любить.

Яке чудове слово. Любить.

Тремтячими руками Аллан обійняв Рампо. Коли зрозуміли, що кисню не вистачає, вони відчепилися одне від одного. Едгар дивився невіруючими очима і…

Ох

Його знову почали цілувати. Рампо, мабуть, навмисно хоче його вбити. Здається, в Едгара тахікардія. Цього разу це були короткі поцілунки по обличчю. У перервах Едогава говорив:

– Ти знав, що я спеціально продумував план як підлаштувати ідеальне побачення, щоб ти на моє прохання зустрічатися зі мною відповів ствердно? Ти знав, як сильно я хотів поцілувати тебе весь цей час? Ти знав, як я хвилювався, коли ти замкнувся у себе в кабінеті через мене? Думав, я не дізнаюся про причину? Дурень, я найкращий детектив на планеті. Ти знав, як сильно я перелякався, побачивши твого єнота з пляшкою ліків від артрозу? Я тоді зрозумів, чому ти все ще не виходиш. Накрутив себе, мабуть. І захотів здохнути. Не дам. Ти не помреш раніше за мене.

Едгар Аллан По офіційно заявляє, що це найчудовіші слова за все життя. Він плаче і п’є чай, який підсовує йому Едогава, щоб письменник заспокоївся.

Тепер він обов’язково буде щасливий

Ні,

Вони будуть щасливі