Розділ 1

ПЕРЕКЛАД!!! Оригінал: “Oakland” AgentCoop

Розділ 1 

Коли Ніла Джостена заарештовують за підроблене посвідчення особи і кидають до колонії для неповнолітніх, він розуміє, що просто виграє час, перш ніж люди батька наздоженуть його.

Мати Ніла померла, хлопцю нікуди тікати, не залишилося нічого, окрім дитячого корту в окружному слідчому ізоляторі Окленда, право на який він має заслужити гарною поведінкою.

Ніл ніколи не вмів дотримуватись правил.

***

Ендріл АУ, де хлопці зустрічаються, будучи підлітками в колонії для неповнолітніх.

……….

*А: оновлюю нотатки тут 🙂

Десь у блозі Нора згадує, що Ендрю змирився зі своєю сексуальністю в колонії для неповнолітніх – тож це почалося трохи як відгалуження від цього. У мене в планах довести цю історію до канону і навіть далі, тож це буде довга подорож! Сподіваюся, вам сподобається.

*******

*А- авторка/автор.

*П- перекладачка.

*Б-бета.

Це переклад фанфіку “Окленд” AgentCoop

*******

Коридор, яким вони йшли, був похмурим, пофарбовані в білий шлакоблоки, потерті від старості, прикрашали не надто дотепні фрази та знаки банд, накреслені олівцем. Ніл насупився, не відстаючи від Брайана, який представився спеціалістом по роботі з молоддю, щойно Ніл пройшов контрольно-пропускний пункт і увійшов до будівлі. 

– Шкільний клас далі по коридору, заняття починаються о 7:30 ранку, не запізнюйся. Є два телефони, маєш один дзвінок на тиждень. Кімната для відпочинку ось там…- показав Брайан. Роздивляючись кімнату Ніл побачив брудний лінолеум та маленький телевізор і без уваги не залишилися двадцять стільців, на яких сиділи хлопці-підлітки.

Тхнуло потом.

–Не загуби кофту, іншої не отримаєш. — монотонність голосу Брайана давала зрозуміти: він казав це не вперше.

–Втрата світшотів – поширена проблема?–запитав Ніл .

Браян знизав плечима, на його обличчі не було нічого, окрім нудьги.

Вони продовжили йти коридором мовчки, потім повернули ліворуч, піднялися сходами і пройшли крізь низку заґратованих дверей. Весь блок тхнув металом і затхлістю, бо чим ще може пахнути пекло.

Реабілітаційна терапія проводиться тричі на тиждень.–Брайан сповільнив свій крок щоб поглянути у блокнота. –Ти відвідуватимеш у понеділок, середу та п’ятницю о 13:00. Психіатр– Бетсі Добсон.­

Ніл насупився.

–Вечеря о 16:30, відбій о 21:00, не запізнюйся…

–Тут є спортмайданчик, я правий?­ –Зробивши паузу, Браян повернувся і поглянув на нього:

–Це корт для дітей, які на нього заслужили. І ні для кого більше.

–А я думав, що це одна з безкоштовних послуг, які може запропонувати ця установа.

–Розумний, так? Подивимось, як далеко ти дійдеш.

Вони зупинилися перед білими масивними дверима камери з крихітним віконцем. Браян тричі постукав у них, перш ніж взяв ключі за поясом і відчинив двері:

–Вільний час закінчується через 10 хвилин, а потім ви в кімнаті до вечеpi. – Він рухом запросив Ніла до кімнати. –Сподіваюся, тобі сподобається у нас.

Двері зачинилися з приглушеним стуком, і Ніл залишився оглядати крихітну кімнату. Тут були: двоярусне ліжко, два комоди з дзеркалом над ними, а також туалетом і раковиною за перегородкою оливкового кольору з далеких 70-х.

Кімната була маленькою та без вікон і, вочевидь, мала стати його домівкою на найближчі півтора року. В ній нікого не було, але верхнє ліжко було безладно захаращене білими простирадлами і точно вже зайняте, так само як і найближча до ліжка шафа, на якій лежав недогризок олівця, блокнот і кілька книжок у м’якій обкладинці.   

Зітхнувши, Ніл пройшов через кімнату і сховав свої нечисленні пожитки в одну з шухляд порожнього комода – додаткову ковдру, пару спортивних штанів, дві чорні футболки, пару чорних трусів, дві пари білих шкарпеток і светр, який, вочевидь, був таким бажаним для багатьох ув’язнених, що заслуговував на попередження від охоронця.

Ніл не був у захваті від ідеї спати на нижніх нарах – зверху було б набагато легше дізнатися, що хтось піднімається або наближається, але він переконав себе, що нижня частина підійде, хоча б тому, що з першого поверху тікати буде швидше, якщо буде потрібно.

Над дверима висів годинник – такий самий круглий і білий з металевою решіткою, які Ніл пам’ятав у всіх класах початкової школи. Секундна стрілка цокала.

Шість хвилин до того моменту, коли він матиме чудовий привілей познайомитися з мудаком, з яким йому доведеться ділити простір.

Ніл кинув погляд у бік спільного туалету і спробував проковтнути тривогу від думки про те, що не матиме особистого простору. 

Не виходило.

Він був тут, він застряг тут, його знайдуть, він помре, він помре, він помре, він помре…

Ніл глибоко вдихнув і стиснув кулаки в спортивних штанях, змушуючи своє тіло увійти в стан спокою, який потрібно буде підтримувати  досить довго, щоб витримати його 18-місячне ув’язнення.

П’ять хвилин.

Він підійшов до комода іншого хлопця.

У нижній шухляді лежала пара рукавичок без пальців, кілька пар спортивних шкарпеток, які були довшими за видані Нілу, а також додаткові футболки та шорти.

Ніл швидко все це перебрав, помацав задню стінку комода, але нічого зайвого не знайшов.

Наступна шухляда була майже такою самою – та сама ковдра, яку отримав Ніл, а також два світшоти. Ніл здивувався, побачивши це, і здивувався, хто був настільки дурний, щоб загубити один з них.

У верхній шухляді лежали ті самі сорочки, труси та шкарпетки, що й у Ніла. У ній також лежав невеликий згорток з листами.

Чотири хвилини.

Ніл витягнув їх і швидко вивчив конверти. Деякі з них були адресовані Ендрю Доу, деякі – Ендрю Мін’ярду ℅ Штат Каліфорнія, Оклендська в’язниця для неповнолітніх.

Всі були зі зворотної адреси в Каліфорнії, на прізвище Спір.

Він швидко прочитав усе, виділивши факт про прийомну матір, яка любила Ендрю настільки, що кожного тижня писала про це, щоб він пам’ятав. Якщо він збирався ділити кімнату, він хотів дізнатися про хлопця абсолютно все, що міг – бо раптом хтось знає, звідки взявся Ніл?

Таємниці вбивали людей.

Він склав листи назад, але поклав їх не в ті конверти. Потім він ретельно переставив усі шухляди так, щоб усе було складено акуратно, але чітко розкладено по різних місцях. Це був організований хаос – саме такий, який, як він сподівався, змусить Ендрю нервувати.

Три книги на комоді виявилися невтішною сумішшю старої класики – “Великі сподівання”, “Олівер Твіст” і “Франкенштейн”.Вони не вселяли надії на велику кількість цікавого матеріалу для читання в бібліотеці СІЗО.

Він узяв примірник “Великих сподівань” і поклав його на подушку Ендрю, а сам сів на нижню койку, щоб дочекатися, коли двері знову відчиняться.

Чекати довелося недовго:

-Не вбий його, Мін’ярд, – почув Ніл слова іншого чоловіка за дверима, а потім вони відчинилися, впустивши хлопця, ще нижчого за Ніла, зі скуйовдженим світлим волоссям, синяком, що багрянів по всій лівій стороні щелепи, і такими ж стандартними спортивними штанами та футболкою, в які був одягнений Ніл.

–Привіт, сусіде.– привітався Ніл, відмовляючись вставати.

Очі Ендрю незадоволено звузилися, коли він увійшов до кімнати, а потім метнулися до комода.

–Не убий його. – Чоловік був одягнений у таку ж синю сорочку і штани кольору хакі, як і Брайан, але його бейдж перевернувся так, що Ніл не міг побачити його імені. Вони дивилися один на одного лише секунду, а потім двері зачинилися, залишивши Ендрю і Ніла в кімнаті наодинці.

Ендрю нічого не сказав, але підійшов до комода і провів рукою по обкладинці двох книг, що залишилися, звузивши рот від напруги.

-–Подобається Діккенс?всміхнувся Ніл.

Схрестивши руки на грудях, Ендрю повернувся до Ніла обличчям. Він був абсолютно нерухомий, але Ніл бачив, як стиснулася лінія його щелепи.

“Твій рот тебе вб’є”,– сказала колись його мати.

Мабуть, так воно і буде.

Ніл не знав, чому він так наполегливо добивається свого, знав лише, що якщо він чогось і навчився з часів своєї юності, так це того, що домінування – це єдина тактика, яка варта всякого лайна – він не збирався проводити свій час тут, як покірна маленька собачка для будь-якого мерзотника, з яким його закинули в тюрму.

Однак він швидко відвернувся від цієї думки і зосередив усю свою енергію на Ендрю Мін’ярді, який не зрушив з місця ні на дюйм, замість того, щоб розпалювати отруйну ненависть, яка пронизувала кожен сантиметр його шкіри.

–Гадаю, він відповідає своєму опису. –продовжував Ніл, жестом показуючи на копію Олівера Твіста. – Норовлива юність і все таке.

–Забери свої руки від мого барахла.– прогарчав Ендрю.

-–Воно говорить!

Ендрю витягнув шухляди і почав розкладати все на свої місця – лінія його хребта була гостра, як лезо.

–Що ж, добре, що це вже не заважає, – сказав Ніл. Він підвівся і притулився до ліжка, все ще уникаючи дзеркала.–Мені теж приємно познайомитися.

Ендрю розвернувся і вдарив кулаком прямо в живіт Нілу.

Була лише мить подиву, а потім нічого, окрім білого гарячого болю. Ніл зіщулився і впав навколішки на підлогу, намагаючись намацати пальцями що-небудь, намагаючись дихати.

–Тримай свої руки подалі від мого лайна, – повторив Ендрю. –Якщо тебе знудить на підлогу, ти будеш її прибирати. – Потім він піднявся по драбині і ліг на ліжко, не кинувши на Ніла жодного погляду.

Ніл лежав набагато довше, ніж йому хотілося б. Достатньо, щоб взяти дихання під контроль і зізнатися собі, що він сильно недооцінив свого сусіда по кімнаті. Кожен подих викликав біль, що пронизував його нутрощі, але він нарешті піднявся на коліна й обхопив себе руками, дивлячись у підлогу. Він заслужив це, але він також не очікував, що дитина, менша за нього, може так сильно вдарити. Знадобилася вічність, щоб знову стати на ноги, але Ніл, нарешті, зробив це. Кров закипіла від гніву, коли він подивився на верхнє ліжко.

Ендрю лежав на ліжку, підтягши одне коліно – одна нога була  закинута на іншу. Він бив нею в стелю: гуп, гуп, гуп, гуп. Лінія його щелепи була стиснута, і Ніл міг бачити маленьке тріпотіння пульсу на горлі Ендрю – набагато швидше, ніж серцебиття в стані спокою.

Ніл нарешті відвів погляд і завалився на нижню койку, де ліг на спину, заплющив очі і спробував дозволити своїй люті заглушити неймовірну паніку, що загрожувала поглинути його зсередини.

***

Вони знаходять його в покинутому будинку за межами Окленда. У поліцейській машині, яка везла його до відділку, поліцейський обертається до нього з посмішкою і дає зрозуміти, що все буде добре.

Але це не так.

Нічого вже ніколи не буде добре.

Він досі відчуває запах бензину, коли спить, вичищає уявну кров з-під нігтів і чує її голос у своїй голові, коли приймає будь-яке рішення.

“Біжи”,- каже вона зараз.- “Біжи, біжи, біжи.”

Він не може.

У відділку вони з’ясовують, що посвідчення Стефана Вебера – фальшивка, і раптом його життя руйнується на очах у цілої кімнати гівняних копів, які кажуть йому, що все буде погано, бо їм треба негайно дізнатися, хто він такий, щоб допомогти йому.

Він сміється їм в обличчя, задихаючись від жаху, який ось-ось поглине його цілком.

Що якщо, що якщо, що якщо…–кружляє навколо нього, як жахлива, кричуща мантра, яка заглушує все інше в кімнаті, поки, нарешті, вони не дозволили йому згорнутися калачиком на розкладачці і заснути, в кімнаті з двосторонніми вікнами, тому що, бляха-муха, вони не втратять слід хлопчика без імені, без минулого, без нічого.

Вони відстежують його до Ніла Джостена, і йому доводиться боротися, щоб не посміхнутися, як ідіот, тому що Ніл Джостен – це всього лише один псевдонім – ці папери, очевидно, тримаються сильніше, ніж Стефан. Зрештою, його знайдуть, але зараз Натаніель Веснінскі – привид, якого ніхто, окрім Ніла, не чує.

Слова “прийомна сім’я” обплутані навколо. Існує система для проблемної молоді, але вона була зламана задовго до того, як Ніл з’явився на сцені.

Зрештою, ось зала суду, суддя, і в ній нікого немає, коли його засуджують до колонії для неповнолітніх за володіння фальшивим посвідченням особи.

Наразі це Оклендська колонія для неповнолітніх, на 18 місяців – достатньо, щоб Нілу Джостену виповнилося 18 років і він став повнолітнім.

Будівля обнесена колючим дротом посеред міста, яка не настільки велика, щоб у ній можна було загубитися. Його псевдонім вже в системі. На Ніла Джостена є ціле досьє, і якщо люди його батька про це дізнаються, йому кінець.

Але ж є суд для емігрантів. Це вже щось.

“Тікай”, – шепоче йому на вухо мати.

Йому нікуди бігти, думає він.

Вже нікуди.

*******

*П- мушу повідомити, що я не професійний і, навіть, не посередній перекладач. У мене низький рівень англійської, тому це все було перекладено з допомогою перекладача. Буду вдячна, якщо ви повідомите про помилки в цій роботі. Мені захотілось перекласти цю роботу тому, що це найкращий фф по Ендрілах, який я читала. Тому я запитала у авторки/ра, чи можна перекласти його українською і ось! Дуже вдячна за дозвіл, сподіваюсь, що фф вам теж сподобається. Дякую, що прочитали! Переклад також є на ао3. Якщо побачите проблеми з мітками повідомте буб ласка пхпххп, тому, що я не шарю.

(Наступний розділ вже скоро)