Руки пахнуть бузком

Проходячи повз кущ бузку, Осаму вже знав що саме зараз скаже Чюя. 

– Я хочу бузку. 

Шатен посміхнувся, адже знову вгадав. Та й не було чого вгадувати, бо про любов Чюї до цих квітів можна було писати цілий роман. Навіть познайомились вони завдяки бузку. І ось вже кілька років поспіль Чюя стабільно в середині квітня ненависно зиркає на кущі бузку, аби ті швидше квітли, але допомагає не сильно. Бузок – одна з єдиних традицій в їхніх стосунках.

– Ще два тижні треба почекати. Та й холодно надто останнім часом. 

– Лише такий бовдур як ти може любити холод. 

– Ну треба ж якось чиїсь засмокти ховати. 

Блакитні очі небезпечно зблиснули у тьмяному світлі ліхтарів, та Осаму така “небезпека” лиш подобалась, він гаразд був дихати нею, він би зник без неї. Саме тому він потягнувся за поцілунком, прямо в самий вир цієї “небезпеки”. Лише ніч, порожні вітрини та старенькі, побиті життям ліхтарі бачили цей пристрасний поцілунок, що нагадував змагання. Звичайний нічний похід за дешевими стіками кави 3в1 та цигарками переріс у справжнє побачення. 

Обіцяні два тижні добігали кінця. Осаму звідкись мав напрочуд чудовий настрій. Можливо це через хороші чайові останнім часом, а може через настання тепла. Яким би закінченим песимістом він не був, а усі ці квіточки та тепле сонечко діяли навіть на нього. Його хода була доволі пружною, під музику в стареньких, але рідних навушниках хотілось навіть пританцьовувати попри абсолютний завал з навчанням і декілька зайвих робочих змін. 

Вже виходячи з магазину він натрапив на якусь бабусю, що стала частиною стихійного ринку. Біля неї стояло декілька банок з пучками улюблених квітів улюбленого нещастя Дадзая. Він зовсім забув про це. Поглянувши на саморобний цінник та згадавши суму в гаманці, він прийняв однозначне рішення нарвати самому. 

Тепер він мав ще кращий настрій, навіть поспішав до бідного куща у своєму дворі, адже в нього була благородна мета. Хотілось побачити трохи соромʼязливу посмішку на вустах Чюї, хотілось побачити особливу вдячність в його очах. Заради цього можна було і стерпіти крик та презирство бабусь-наглядачок двору. Можна було навіть і в бійку полізти за таке. Але декілька гілочок бузку це не вільні місця в тролейбусі, щоб за них з пенсіонерами битися. 

Поли коричневого тренча роздувались на легкому, прохолодному вітрі. Проте цей вітер був надто слабким, щоб здути легку посмішку Осаму. 

Ooh, love, ooh, loverboy

What’re you doin’ tonight, hey, boy?

Set my alarm, turn on my charm

That’s because I’m a good old-fashioned loverboy*

Вишуканий та витончений він увійшов у двір та одразу ж скосив на клумбу. Оскільки вдача у Дадзая завжди була неабияка, то під підʼїздами сиділи ледь не всі пенсіонери з району. Навіть крізь навушники та одну з улюблених пісень він чув цокання язиками та витриману десятками років токсичність. 

– Ну ти бачиш?

– Куди поліз?!

– Ось це молодь пішла! 

– Хоч би нічого зайвого не потоптав. Ой лишенько! 

– Та він просто закладку шукає, типовий наркоман. От я вам кажу!..

– Всі вони однакові!

– Швендяють тут усякі. 

Назбиравши достатній, за своїми експертними мірками, букет, Осаму покинув квітник майже без особливих пошкоджень. Ну лише кущу дісталось, але нічого він не потоптав. Хотілось так і крикнути тому клубу гострих і довгих язиків, та він стримався, адже не мав на такі дебати сил. Іноді було весело дражнити подібних створінь, та на це справді йшло багато сил. Суперечка з пенсіонерами це як болото: чим більше рухаєшся, тим глибше застряєш. 

Стомлено піднімаючись на пʼятий поверх свого підʼїзду, Осаму почав відчиняти двері. Тоді ж він помітив, що двері замкнені лише на верхній замок, отже Чюя вже вдома. Але чому так рано? Адже зазвичай Накахара повертається додому пізно увечері, на декілька годин пізніше. Роззуваючись, Дадзай залишив своє взуття поряд з необережно кинутими старенькими кедами Чюї, але тут же зупинився. Все-таки він не зміг переступити такого безладу, тому вирівняв і чуже взуття, лиш тоді вирушив на пошуки хлопця, що зміг загубитись в однокімнатній квартирі. Шатен скинув свою сумку і легке пальто на диван, прямо біля рюкзака Чюї. Лиш тоді він помітив відчинений балкон й обережно увійшов. Дуже навіть очікувано він побачив перед собою Накахару, що сидів на підлозі та повільно курив. Прямо перед ним на підлозі стояла повна води банка з білим бузком. Вази в них ніколи не було, але колись було безліч банок, яким вони завжди знаходили найрізноманітніше використання. Та з часом усі ці банки абсолютно випадково розбились: якісь в ході пристрасних суперечок, а якісь не витримали надто палкого кохання. Але ось цю останню банку вони берегли з усіх сил, адже вона стала їхньою останньою надією. Тепер в Дадзая була ще одна проблема: як в одну банку умістити 2 доволі пишних букети? Але це питання могло почекати. 

Цигарки в руках рудого завжди означали якусь біду, не курив він просто так. А всі інші дивацтва лише підкріплювали передчуття чогось поганого в Осаму. Розсипаючи фіолетовий бузок на підвіконні, він опустився навколішки, рівняючись з Чюєю. Своїми темними очима він поставив німе питання. 

– Мене звільнили. 

Насправді, це було очікувано. Накахарі завжди неймовірно щастило з місцем працевлаштування. Завжди він знаходив найгірші варіанти. Та шпильками зараз сипати не хотілось, адже Чюя в надто жахливому стані, щоб намагатись підколоти його. 

– Ти не багато втратив. З чого така драма? 

Той лиш ліниво знизав плечима. Зазвичай енергійний та запальний юнак зараз нагадував типового хворого на клінічну депресію. Тоді ж Осаму торкнувся пальцями теплої, коханої щоки. Він обережно вимальовував якісь дивні, вигадані сузірʼя. Він знав, що ще трохи й Чюя сам тицьнеться в його руку. Так і сталось. 

– В тебе руки бузком пахнуть.

– А в тебе цигарками.  

Чюя лише хмикнув на таку відповідь. Така маленька турбота й увага були приємними. Та він досі не звик, що хтось піклується про нього, досі вважає це проявом власної слабкості. 

– Об кого ти руку забив? 

Осаму кивнув на правицю Чюї, яка гасила недопалок у попільничці. Кісточки були надто червоними, трохи подертими. Дадзай точно міг сказати, що Накахара не ліз в бійку, а лише дозволив собі максимум декілька ударів. 

– Ну треба ж було того бовдура на памʼять стукнути. Я без роботи, а він тепер без зуба. 

Темні очі з теплом дивились на кохані риси обличчя, на мідне волосся, в якому гралось сонце, що вже заходило за горизонт. Він пишався Чюєю, пишався своїм неймовірно крутецьким хлопцем. Рідко про це говорив вголос, але відчував це почуття надто часто.   

– Молодець. – Протягнув по складах, не поспішав. – Досі не хочеш у сферу обслуговування?

– Цього мені, бляха, ще не вистачало!

– З усіх інших сфер тебе виставили, то може варто спробувати знову? 

Блакитні очі з легким прижмуром через яскраве сонячне проміння поглянули на шатена. Чюя намагався зрозуміти чи не жартує, бува, Осаму. Таки не жартував!

– Йди лісом з такими пропозиціями. 

– Який ти грубий! – Дадзай миттю зробився ображеною дитиною. До Чюї повертався запал, отже можна було трохи подуркувати. – В моїй кавʼярні, між іншим, є вакансія. Але якщо ти не хочеш…

– Я подумаю.

– Ось це мені більше подобається. 

Першим на ноги підвівся Дадзай. Тоді ж він простягнув свою руку, допомагаючи підвестись Чюї, який потягнув за собою й банку з бузком. Побачивши ще й другий бузковий букет, Накахара не зміг стримати слабкої, соромʼязливої посмішки. Хай якою та посмішка не була прозорою, а Осаму все ж побачив її, запамʼятав. Тепер він виглядав ще більш гордовитим, адже ціль була виконана. 

– Як ти його нарвав? Там же вся банда сидить.

– Одним прокляттям менше, одним більше – різниці нема. 

Чюя не звик казати “дякую”, це здавалось йому сороміцьким. Проте він завжди висловлював свою подяку діями, матеріально. Саме тому зараз він потягнувся за поцілунком до Осаму, який був несамовито радий такій розвʼязці. Проте радів не довго, адже щойно їхні вуста розірвались, довелось шукати ще одну вазу. Вихід знайшовся лише тоді, коли Дадзай вже хотів йти до магазину на пошуки найдешевшої склянки, що могла стати вазою. Лиш тоді Чюя знайшов під диваном якусь півторалітрову пластикову пляшку з-під якогось напою. Перекинувшись кількома шпильками та жартами про якість прибирання, вони модифікували пляшку під вазу та, набравши в неї води, поставили туди другий букет.

Найближчий тиждень уся квартира була оповита стійким і неперевершеним запахом бузку, який ніколи не набридав. Запах вʼїдався усюди: в одежу, волосся, книжки. Здавалося, що навіть старі панельки увібрали в себе ці пахощі. Одяг навіть шкода було прати, хотілось зберегти цю часточку запаху до наступного сезону бузку. Та й зівʼялі квіти також було шкода викидати, навіть попри те, що Накахара засушив кілька квіточок. Осаму переконував його, що бузок не червонокнижна рослина і буде квітнути в наступному році й аж до самої їхньої смерті. Проте Чюя боявся, що з його життя зникнуть саме ці руки, що наскрізь пропахли бузком. Та скільки б днів не минало, а ці руки продовжували торкатись до нього, обіймати, погладжувати, підтримувати й рвати улюблені квіти лиш заради його усмішки. 

* – пісня гурту Queen “Good Old-Fashioned Lover Boy”