Чому?

“Скажи мені своє ім’я”

Останні дні Рюджин тільки і думала про це. В її голові постійно повторювалися ці слова. Вона не як немогла зрозуміти чому. Чому останнє що сказала та дівчина, останні слова всього її життя, були саме такі.

Рюджин вже не вперше вбивала. Вона чула багато передсмертних слів.

Але. Ніхто. Ніколи. Не казав такого. Вбивця ніколи такого нечула.

В такі моменти люди зазвичай просять змилуватися над ними, кажуть що відадуть усе що в них є, тільки б вона їх невбила. Вони моляться богу, кидаються погрозами, проклинають або ж просто мовчки приймають смерть. В будь-якому з випадків це виглядає жалюгідно. Якою б відважною не була б людина, перед дулом пістолета вони втрачають свою відвагу. Вони всі бояться. Всі тримтять. Всі дивляться но свого вбивцю як на монстра, як на бога, в чиїх руках їх існування.

Кожну вільну секунду вона думала про це. Вона намагалася знайти відповідь. І кожен раз вона приходила до імені. До її імені.

“Єджі”