Пролог

Вітер закручується в небі, піднімаючи у висоту листя та птахів. Сонце вже сідає за горизонт, а тому Дуб готується до сну.  

Та тільки не Гикавка. Він сидить на краю гори та хитає однією ногою у вільному просторі. Цілою ногою. Біля нього сидить скручений в колобок Беззубик, який, видно, вже спить. Скільки вони вже там сидять? Але вершник нічого не міг з цим зробити. Йому хотілось побути в спокої після того, як він зі своєю командою терміново, за наказу його ж батька, прилетіли назад на рідний острів, лишаючи Край майже беззахисним перед мисливцями на драконів. 

Що, до речі, дуже бентежило його. Драконяче око було гарно сховане на Краю, але це не давало впевненості. Віддати його берсеркам або захисникам крила було б найгіршим варіантом. Крилаті діви?.. О ні. Тому нічого не залишалося, як просто змиритись з таким розвитком подій. Хоча, якби хлопцю просто дали змогу полетіти туди або навіть не різкий привід — він би заскочив на свого дракона та рвонув би зі швидкістю скорожала.

Гикавка не міг розслабитись та відігнати від себе багато турбуючих думок. Це було не тільки через край, а ще через мисливців на драконів. Війна з ними тільки розгорталась в неприємному для вершників напрямку. Та і не тільки вершників. А ще для жителів Дубу, драконів, союзів та для самого Гикавки.

Як би то не було, вершник не міг мучити себе цим занадто довго, але повороту назад немає. Він хвилюється, що поклав на свої плечі занадто багато чужих надій.

Беззубик, який ще пару хвилин тому мирно спав, вже збентежено дивився на свого людського друга. Дракон відчував напругу, яка висіла в повітрі, він бачив все настільки чітко, немов йому це виклали на тарілку та поставили перед носом. Збентежено пробурчавши, дракон тикає своїм носом в чужу руку, очікуючи зворотної реакції. 

Хлопець відчуває під рукою щось приємне, тепле та на дотик з легкістю перебирає коржну лусочку. Він ніжно гладить його по голові, вже повністю переключаючи свою увагу на дракона. Йому варто відволіктись.

— Я збентежив тебе своїм настроєм, так, брате? — сміється Гикавка, чухаючи дракона за вухом, на що той видає приємне муркотіння. Гикавка сміється, поки Беззубик тільки сильніше ластиться до руки.. Хлопець повертає голову знову на горизонт та всміхається. Тут простяглося незвичне море, воно займає майже всю територію архіпелага. Сонце вже от-от зайде повністю, тому на вулиці появлялась досить приємний морок, а вода приємно «блистіла» під зоряним небом. — Хей, брате, — він привертає увагу дракона до себе, на що той дивиться на нього з питанням. — Не проти політати під нічним небом? Щоб розімʼяти крила, — Беззубик чує слово «політати» і його вже не зупинити. Він піднімає вуха вверх та розправляє свої чорні, великі крила. Вітер ніжно лоскоче дракона, який вже готовий до польоту.

Відчуття адреналіну в польоті незабутнє. Гикавка б збрехав, якби сказав, що проводить більше часу на землі, ніж в небі. Тим паче на Краю. Вухах свистить вітер, поки дракон робить оберти в повітрі та набирає швидкість. Вони літають досить далеко від Дубу але їх не зупинити. Кожен з них отримує райську насолоду від польоту і Гикавка в такі моменти навіть сумнівається в тому, чи він часом не дракон. По спині проходяться мурахи від холодного повітря, але нічна лють продовжує робити різкі оберти.

  Дракон набирає нову висоту, і з кожним помахом крил вони ще блище до цілі. Як тільки вони опиняються на потрібній висоті, Беззубик робить оберт назад та складає під себе крила, через що вони падають каменем вниз. Вітер бʼє в лице, адреналін підскакує, але Гикавка радіє. Він завжди відчуває себе розслабленішим в небі, ніж десь на землі, його не хвилює ніхто в такі моменти. Ні Дуб, ні мисливці на драконів, ні драконяче око — ніхто. Його хвилює тільки він і його дракон в небі.

Вони опиняються біля води швидко, через що Беззубик швидко розправляє крила та летить дальше. Вони проносяться над водою занадто низько, через що піднімають за собою хвилі води. 

Дракон зі своїм вершником спокійно літають під нічним небом, по лиці вже не бʼє вітер, тільки хитає їх в небі і Гикавка відчуває себе спокійним. Занадто спокійним. Беззубик знову набирає висоту, все ближче піднімаючись до хмар, дозволяючи своєму вершнику доторкнутись до них.

— Друже, — Гикавка кладе свою лодонь на голову Беззубика, привертаючи до себе увагу. Дракон ж тільки піднімає погляд вверх та легко рокотить, ніби питаючи, що трапилось. — Що ще зроблять мисливці, щоб забрати драконяче око? — Він питає так, ніби Беззубик знає відповідь на це запитання. Дракон незадоволено ричить, розуміючи причину його поганого настрою. Вони пару секунд мовчать, поки дракон щось рокотить та опускає погляд вниз. Він не любить коли його вершник почувається засмученим чи напруженим, а тим паче через мисливців на драконів, а ще через їхнього командира — Віго. 

Гикавка відчуває напруження в повітрі між ними, тому лише вздихає.

 — Не можу повірити в те, що так трапилось, — проговорює вершник, відчуваючи як совість починає його гризти. — Дуб, моя команда, дракони, берсерки, крилаті діви та захисники крила — всі вони постраждали через них. Вони забрали наше золото! — кричить хлопець, тим самим лякаючи свого дракона. Нічна лють притискає вуха до голови, щоб змʼякшити крик свого вершника. —  Нам варто, якнайшвидше щось з ними зробити. Ця війна триває занадто довго, — видає Гикавка, трохи спалюючи свою злість на цю ситуацію, а тому вже просто погладжує Беззубика по голові, ніби стараючись не його заспокоїти, а себе самого. Нічна лють відчуває хвилювання свого людського друга, через що стурбовано ричить, але нічого не може зробити. 

Повертаються вже блище до ранку, Гикавка відчуває себе більш напруженим, коли ступає на землю. Політ не дав йому такого адреналіну як завжди та не відігнав погані думки, тому повертається він в хату майже нервовим. Вершник не розмовляє ні з ким. Ні з командою, ні з батьком, ні з Беззубиком. Хоча щодо останнього відчуває провину.