День Х

***

Після довгих та важких роздумів, Євген зупинився на досить дорогому ліцензійному шутері для ПК як подарунок. На додачу до нього, через те, що Янович все ж сумнівався чи будуть батьки Спартака присутні на святі, чи ні, він купив пляшку пристойного шампанського. Увесь набутий крам потягнув за собою значну частину Женіних статків, тому заради економії він вирішив прикрасити диск з грою самостійно: обернувши в чорно-білий папір та прикрасивши білою стрічкою. Хоча подекуди виднілися залишки клею і трохи стирчав скотч, Янович виконаною роботою пишався, тим паче декорування, на його думку, дуже підходило Субботі. Наближався день ікс.

Якби Женя до тридцять першого грудня знав, що буде, то подумки називав би цей день не як «ікс», а «день ха» – від слова хуйня, бо все, що він обережно запланував, полетіло в пекло. По-перше, мати попрохала забрати подарунок для її подруги, який вона замовила в магазині на іншому краю міста. Найдурніше, що міг зробити Янович, це погодитися, і він таки це зробив. Стоячи на вулиці під час сніговію, що щойно розпочався, та нетерпляче чекаючи на продавчиню, Євген повністю це усвідомив. Але він ще встигав. Навіть коли на зворотному шляху автобус потрапив у затор через сильний снігопад, Женя заспокоював свою совість, що він запізнюється, але ненадовго. Проблемою виявилося те, що вже біжучи на зупинку, щоб їхати до Субботи, він зрозумів, що забув подарунок для Спартака, а через холод розрядився телефон. Від досади Янович ледве не плакав. Враховуючи скільки зусиль було вкладено на вибір та пакування презенту, залишити все як є й прийти з пустими руками Євген не міг, а тому, картаючи себе за неуважність, бігом повертався за ним додому. Він запізнювався просто жахливо. Шукаючи по памʼяті потрібну адресу, Женя снував скрізь заметіль, а в голові у нього виринали думки, чи взагалі він ще має право прийти на запрошення, якщо від запланованого часу зустрічі промайнуло більше півтори години.

Нарешті, обліплений снігом і змерзлий, Янович стояв біля вхідних дверей вирахуваної квартири та тиснув на дзвоник. Коли почулися кроки та шум відмикання замку, він приготувався, щоб в першу мить випалити пробачення в обличчя Спартаку:

— Я запізнився, вибач. Я знаю. І що не попередив також вибач. У мене на все є пояснення, це не спеціально. Мені щиро шкода. Я повинен був прийти раніше, я розумію, якщо твоя пропозиція вже не дійсна, я тоді віддам подарунки й піду…

Суббота увірвав його, мʼяко запросивши до оселі:

— Заходь, будь ласка. Не стовбич у дверях.

Янович пройшов мовчки, зачинивши двері за собою та все ще відчуваючи сильну провину за непунктуальність. В тиші роздягнувшись, він якраз вішав вологу куртку на гачок, коли відчув, як сильні руки Спартака обняли його ззаду за тулуб та трохи притисли. Голос Субботи звучав тихо:

— Я вже думав, що ти не прийдеш. Але я чекав.

На душі у Євгена відлягло, а всередині потепліло. Спартак не злився.

***

Поки Суббота ховав пляшку шампанського в холодильник, Женя оглядався. Господар вже встиг попередити його про те, що вони тут наодинці, бо батьки поїхали провідувати родичів аж до Різдва, а із гостей був тільки Янович, тому Євген відчував себе досить вільно та комфортно. Квартира була затишною. Великі кімнати, мінімалістичні в оздобленні та з приємними відтінками інтерʼєру, йому сподобалися. Замість люстри були ввімкненні лише декілька торшерів, гірлянда на ялинці, та завершувало цей ансамбль світло від телевізора, який наразі був поставлений на паузу. Євген очікував побачити там щось тематичне, що підходило б до свята, але з екрана скрізь Яновича дивилися великі дівочі очі з якогось аніме. Перед телевізором на столику стояла тарілка з початим олівʼє та склянка з колою. Залишки самотньої трапези були єдиним показником хаосу та бруду навкруги.

— Я почав без тебе, ти не проти? Не їв з самого ранку, — Євген, що поглибився у свої думки, не очікував почути голос Субботи десь позаду. — Приєднаєшся до мене? Мама залишила нам багато чого.

Тільки після питання Янович зрозумів наскільки зголоднів, а тому із задоволенням прилучився до частувань. Стягуючи з дека чергову канапку з червоною ікрою та намагаючись смакувати, Євген нишком споглядав на Спартака, що сидів на дивані поряд та налаштовував телевізор на новорічну програму. Женя не міг відвести погляд від передпліч Субботи, де на одному з них з-під закоченого рукава сорочки показувалася маленька частина татуювання. Янович спіймав себе на бажанні нахилитися ближче, доторкнутися губами до теплої шкіри зі шматком малюнка, посунути тканину вище, щоб побачити весь та покрити поцілунками темний візерунок на руці Спартака. Аж ось заволала Вєрка Сердючка, на екрані побігли олені з санчатами, десь у кутку тоненька стрілочка відбивала останні години року. Всі атрибути свята були на місці. Янович почервонів від своїх думок, стрепенувся та потягнувся за наступним бутербродом. Ніч попереду була довга.

Після усвідомлення хтивості їжа якось не йшла, тому з дозволу господаря дому Женя вирішив перемкнутися на напої та поекспериментувати з ними. Суббота від дегустацій відмовився, попрохавши лише не випивати батьківський бар дочиста, та продовжив розмовляти про щось неважливе з Євгеном й доїдати салат в тарілці. Ніколи раніше в житті Янович не розкопував у собі такі таланти до багатозадачності: поки його рот щось відповідав Спартаку про кадрові перетворення в ліцеї за попередні роки, а руки заливали у склянку вермут, лікер та апельсиновий сік на око, подумки він вже давно звільнив Субботу від сорочки та наразі роздумував над тим, яким способом краще розстібати чужий пасок. Потужність бажання та неможливість видалити масні думки зводило Євгена з розуму. Він щиро сподівався, що в напівтемряві стояк буде майже непомітним.

Коктейлі впливали на його стан позитивно, полегшуючи страждання, тому Янович встиг перехилити два чи три, коли його підпилий мозок вловив дивну пропозицію від Спартака.

— Повтори, будь ласка, що ти хочеш?

— Може потанцюємо? Музика гарна. — Замість нової попси грала класика новорічної ночі від Френка Сінатри.

— Я не те щоб гарно вмію… — спробував відмовитися Женя, але той не дав.

— Я допоможу. — Спартак вже стояв поряд, простягаючи руку у запрошувальному жесті.

Долоні його були дуже теплі.

Опинившись так тісно до бажаного, Євген зрозумів, що втратив усю лікувальну дію алкоголю. Ноги якось ще рухалися в ритмі романтичного джазу, але все інше плавилося від дотиків Спартака, наче від розпеченого металу. Дуже близько. Занадто близько. Врешті решт, Євген не втримався. Він сповільнився, забрав одну руку з долоні Субботи, щоб обійняти того міцно, не залишаючи можливості сховати своє збудження, а після почав пʼянко цілувати Спартака у шию, залишаючи яскраві сліди засмоктів. Той у відповідь застогнав.