1
від sjxusgogi@gmail.com— Слухай Чане, я напевно піду вже. Очі злипаються — Казав Джисон складаючи книжки в сумку.
— Гаразд, тільки обережно, ти ледь стоїш на ногах — зауважив Бан, хвилюючись за друга.
— Я викличу таксі, все буде ок — переконував Хан, після чого помахавши наостанок вийшов з квартири.
Сівши в таксі хлопець і не помітив, як очі почали заплющуватись.
— Агов! Хлопче, прокидайся, ми на місці — невдоволено підвищив голос водій.
— Вибачте! Ось гроші — Отямився Джи й вилетів кулею з машини.
Затишна новобудова з кількох не високих будівель. На кожному поверсі горить хоча б одне віконце.
Той самий поверх ті двері. Той дзвінок і кумедний килимок під ними.
І Джисом який дивиться на двері та знає,
що навіть з тисячі подібних, впізнає потрібну…
— Пальці Хана обережно натискають на дзвінок, він чекає, але не довго. Двері відчиняють — Привіт, хьон — тихо видає Джи.
— Привіт, я думав ти з хлопцями будеш займатись — каже темноволосий.
— Так і було, але я сильно втомився — сказавши це він буквально звалився з ніг в обійми господаря квартири.
— Сонні треба було подзвонити, і я б тебе забрав, або одразу додому їхати — перевіряючи температуру Хана, переймався Лі.
— Я прийшов додому, Хо — Джисон витримав паузу — ти мій дім.
— на що Мінхо трохи посміхнувся і почервонів — Тоді дозволь попіклуватись про тебе — каже Лі та дивиться Сону в очі.
Ще трохи постоявши обіймаючись вони пішли в спальню, де Miнхо закутав Хана в м’який плед і поцілував у чоло. Молодший міцно обійняв Лі, так вони й заснули.
0 Коментарів