Гра на сяо

Венті не наважився одразу вбігти в музичний кабінет. Його зачарувала гра з-за дверей. Боязко ховаючись, ніби шпигун, він слухав дивні, зовсім незвичні мотиви. Волосся віддавало свою вологу светру, та після невеличкого забігу Венті навіть радів прохолоді. Грав Сяо. Венті зміг побачити його через щілину незачинених дверей. 

“Як я міг ігнорувати таке мистецтво?.. Він звісно ще той бовдур, але ж… грає чудово!”

Як тільки Сяо прибрав флейту від вуст почулись овації та схвальні відгуки від інших учасників репетиції. Венті брала заздрість. З іншої сторони йому також хотілось долучитись до суспільного захвату. Нарешті він наважився зайти в клас та припинити потік схвалення Сяо.   

– Ну нарешті.

– Де ти вештався?

– Репетиція повинна була початись хвилин 15 тому. 

– В мене були неймовірно важливі справи! В Каї спитаєте. 

Юнак сів на своє місце налаштовуючи ноти. В котрийсь раз він заправив довге пасмо волосся за вухо. Він вже починав шкодувати, що не заплівся.

– Венті, ще одне запізнення і будеш няньчити Клі. 

– Ви настільки не любите свою доньку?

Своїм невинним дотепом Венті зумів викликати сміх у ледь не всього шкільного оркестру. Аліса натомість стомлено видихнула та похитала головою. 

– Грець із тобою. 

Відкинувши жарти та погрози, заздрість та захоплення, оркестр почав репетицію. Венті, який зовсім загубив лік часу і не встиг підготуватись, навіть ніде не схибив. Або ж його помилок просто не почули. 

– Венті, в тебе є останній шанс на вокальну партію. Інакше віддам комусь іншому. 

– Якщо я буду на одній сцені із Барбарою, то вона буде беквокалом. – Згадавши раптом, що Пеґ також в класі, парубок поквапився виправитись. – При всій повазі, Барб, ти маєш чудові вокальні дані, але в мене більше досвіду. Не треба мені шансів.  

Венті справді не бажав образити старосту музичного профілю. Він глибоко поважав Барбару і цінував її, але заразом він мав рацію у своїх словах. І навіть так Венті щиро бажав поступитись своїм місцем під сонцем дівчині, аби талант тої змогла почути уся школа. Затьмарювати її дебют своєю партією взагалі не хотілось. Звісно, до останнього він вагався чи не залишити це місце собі, але його у цих стінах вже не забудуть, а от про Барбару, про її янгольський голос, про її лікувальний спів повинні знати всі. Такою вже була професійна етика Венті – давати дорогу молодим талантам. 

– Ти впевнений? 

– Звісно ж. Хай вона стане зіркою, в цьому семестрі вона заслужила. 

– Твій альтруїзм тебе колись вбʼє. 

– Я сподіваюсь, що люди, яким я допомагав, врятують мене від цієї участі.

Нарешті виходячи з діалогу, Венті раптом зрозумів, що втратив обʼєкт свого інтересу з поля зору. Вискакуючи з кабінету, юнак плекав залишки надії знайти Сяо. І йому таки пощастило! Проте наздогнати талановитого ворога було тим ще завданням. Зараз Венті захотів подякувати Каї за навички швидкої ходи. 

– Як тобі вдалось так чудернацько зіграти на флейті? 

Проте янтарні очі глипнули на юнака, ніби на хворого. Сяо взагалі ніяк не міг уявити, що Венті насмілився підійти до нього і поставити таке дурне запитання. Мало того, що це неочікувано, так він просто не знав що йому відповісти!

– Ти несповна розуму?

– Так, я несповна розуму, бо сподівався на хороше ставлення від головної занози оркестру. 

Смарагдові очі, які дивились з абсолютної упевненістю, збили Сяо з пантелику. Такого Венті він іще не бачив. Зазвичай колишній староста музичного профілю навіть не говорив із ним.

Їхня ворожнеча почалась ще з першого року навчання в цій школі. Тоді в школі були лише 9 та 12 класи, адже керівництво школи прийняло рішення взяти перерву на ремонт та розширення гуртожитків. Венті тоді активно допомагав старості музичного і набував досвіду керівництва. Саме Венті поручили розібратись з відʼємною активністю Сяо. Хай яким безвідповідальним здавався Венті, але свої обовʼязки він виконував чудово. Як тільки в когось з учнів були проблеми з оцінками або якісь інші питання, Венті одразу вирушав з проблемним учнем до не менш проблемного вчителя і починав заговорювати вчителя, випрошуючи хоча б на один бал більше. Хлопець міг намагатись розжалити, погрожувати, брехати, лестити. Після подібної вистави учні зазвичай не наважувались прогулювати чи не готуватись до уроків, їх брав сором перед Венті. Дуже рідко саме вчителі звертались до Венті за допомогою з проблемними учнями. Сяо став для Венті неабиякою проблемою. Венті звик вмовляти вчителів, але так невпинно вмовляти учнів було чужим. Постійно він бігав за іноземним учнем, просив у вчителів ще трохи часу, обіцяв їм, що вмовить невірного Сяо взятись за навчання. Та коли ліюець дозволив собі не прийти на репетицію виступу до завершення 1 семестру навчання, Венті увірвався терпець. Знайшовши в архівах зразок необхідної заяви, він зняв тоді Сяо з уроків та насилу вмовив того перевестись з музичного куди подалі. В наступному році Венті став повноправним старостою музичного і до самого кінця гальмував вступ Сяо до шкільного оркестру. Памʼятаючи тодішню безвідповідальність свого підопічного, Венті аж ніяк не хотів мати таку ходячу проблему й уживатись із нею. Він був засліплений образою, тому і не йшов на контакт першим. Венті можна було зрозуміти й звинуватити його було важко. Але Сяо не просив про порятунок. 

Майже свідомо Сяо сам обрав завалювати іспити, пропускати деякі заняття і позакласні гуртки, не набирати прохідний бал всюди. Він розумів, що скоро досягне дна. Він розраховував, що колись-таки його випруть з цієї школи й він повернеться додому. Та Венті вщент зламав усі плани Сяо своєю непрошеною допомогою. Поступово парубок змінив свою позицію, зрозумів свою головну помилку, але постійна ворожість Венті не давала йому перепросити. 

Той факт, що Венті нарешті вирішив розірвати це коло взаємної ненависті, увів Сяо у сумʼяття. 

– …Я грав, як завжди.

– До того, як я зайшов до кабінету.

Настільки вже іноземний учень був здивований, що навіть не запитався як Венті міг почути гру не перебуваючи у кабінеті. 

– Це була сяо. 

– Та флейта, на честь якої тебе назвали? Ніколи не чув її наживо.

– Мене не називали на честь флейти. 

– Це зараз не має значення. Навчи мене грати так само. 

Дитяча безпосередність Венті ну дуже непокоїла юнака. Це було надто незвично. Та й ці сповнені упертості очі сильно заважали думати. 

– Тобі треба сяо. 

– Де її знайти? 

– В Ліюе. 

– В тебе погані жарти, не жартуй більше. 

– Ти пропонуєш мені те ж саме, що й шукати шайтхольц в Інадзумі. 

– Якби я справді його не знайшов в Інадзумі, то сам би змайстрував. 

Та дійти до логічного закінчення діалогу не дали Амбер з Евлою, які шукали Сяо. Евла повідомила щось про тренування та Аякса. Венті перекинувшись кількома словами з Амбер швидко накивав пʼятами, подалі від переживання за власну шкуру. Венті відчував деяке розчарування. Так буває, коли багато вкладаєш у якусь справу, а вона не окупає цих зусиль. Проте Ділюк і Кая, які вели плавну дискусію про Лицарів Західного вітру, змогли трохи підняти настрій Венті. Він правда не очікував, що вони так швидко знову поладнають.

Наступного дня Венті за обідом отримував нескінченний потік вдячності Барбари та здивування Джин, Лізи та Рози. Але піку здивування вдалось досягти лише коли до захопленого та залюбленого Венті підійшов Сяо та простягнув якусь візитівку. 

– Це щоб записатись до тебе на зустріч? 

– Вони виготовляють музичні інструменти на замовлення. Можливо буде і сяо. 

– Овва! Дякую!

– Сподіваюсь тепер ти заспокоїшся. 

На ці слова Венті лише гучно розсміявся. 

– Дарма сподіваєшся, ти ще повинен навчити мене. 

І хай розмовляв він уже зі спиною Сяо, та справді вірив, що той почув. Хотів вірити. 

– У що ти знову вляпався? 

– Ви з Сяо говорите? 

– Що у лісі здохло? 

Вивчаючи візитку, Венті активізував усю свою уяву, щоб придумати  як заробити кілька зайвих тисяч мори.

– Розо, будеш моєю бізнес-партнеркою? 

– А що за бізнес?

– Професійне руйнування академічної доброчесності. 

– Звучить чудово, але дуже важко. 

– Нічого, заробимо мені на сяо і тобі на подарунок до дня народження.