1

Хлюп.

Ацуші безбожно вступив в калюжу і, від неочікуваності, аж в бік відскочив – витав в думках. Вже настала весна, але було не так райдужно-цвітуче, як того бажав хлопчина, навпаки: дощ лив просто на постійній основі, хоча, справедливості заради, проблески гарної погоди були неймовірними. Яскрава, більше контрастна, зелень радувала око і змушувала зачаровано застигати перед кожним листочком..
Гаразд, Накаджима хоч і був романтиком, проте не настільки все було погано. Йому просто подобалась така погода, подобалась ця свіжість після дощу – це освіжало. Тим більше весь романтизм втрачався, чим ближче він був до робочого місця, бо знав: або його чекають папери, що не так погано, або зустріч з “дорогим” напарником, що раніше дещо лякав, проте зараз лише дратує деякими вкидами, хоча вже і не так сильно. Згадавши про це чорне несчастя Ацуші тяжко зітхнув… Його життя і так не було солодким, так його ще й підгірчили ось цим от… Непорозумінням чорним і лякаючим.
Так і ідучи по мокрій дорозі та намагаючись обходити всі калюжки, що не вдавалось, звісно, юнак все думав і думав про напарника. Думок було багацько і різних.. І дуже дивних: від “пошманати його, як тряпку”, до “а коли він спокійний, то навіть дещо милий…” – від останнього, звісно, його перетіпало і, проклявши невідомо кого про себе, він таки дібрався до будівлі, що наче так і хотіла його поглинути в цей гарний сонячний день. Але варіянтів не було, він мусив, бо жити за щось хотілось.

Хто б сумнівався, рідкий момент, коли Дазай його дістав до печінок і, не змігши втамувати свого роздратування, Ацуші вийшов на перекур. Діставши пачку з двума капсулами юнак наче намагався поглядом пропалити в ній дірку, але, на жаль, його здібність дещо інакша, да і грошей було б шкода. В намаганнях згадати, коли ж він почав так собі шкодити, його голова почала розколюватись, наче спогад заблокований, тому довго мучати себе не став: дістав, розкусив, підпалив.

– А.. Точно. – пробубнів апатично Ацуші, роблячи вже третю затяжку, від якої в голові запаморочилось, а думки счезли, та й емоційність теж зійшла нанівець і тепер відчувалась лише туга. Він згадав причину, наче порція нікотину була ключиком від цього замку і в сизому диму йому привиділась відповідь: Акутаґава.

Здавалось би, могло бути що завгодно: багато травм, багато смертей, внутрішній конфлікт, просто дратування чи стрес на роботі.. Але ж ні. Причиною стала та людина, при якій Накаджима навіть не заікнувся б про цю пагубну звичку, бо потім на декілька кінцівок поменшає або, якщо покурити поряд, то можливо тигр залишиться без напарника. А якщо серйозно… Акутаґава його просто доводив до ручки у всіх сенсах, тільки з цим агресором хлопак відчував неймовірний спектр емоцій від яких хотілось або пити, або курити, а так як в Ацуші не лежала душа до спиртного, то куріння стало виходом. Єдине… Тепер він куди вразливіше, ніж раніше, наче оголений дріт, а з Рюноске так взагалі.. Наче щей водою политий.

– Ацуші-ку-ун! – протянув затійливо влетівший в невеличкий карманчик в коридорі, де тигр курив і ховався одночасно, Дазай і дуже хитро посміхнувся, – Ай-яй-яй, тигрятко зовсім бунт здійняло. – притвоно сумно зітхнув чоловік, але швидко перейшов до діла, особливо побачивши, що хлопець далеко не в дусі і жартувати з нього буде нудно – легше Кунікіду чи Чюю дістати, – Там тобі роботка з Акутаґавою є… – сказав Осаму глянувши на цигарку, – Сховай-но їх подалі, а то знову битий прийдеш, якщо прийдеш. – і втік в туман, бо роботи в нього найбільше з усіх: все таки Доппо “кохає” його всім своїм серцем.

Звісно Накаджима був не радий такому повороту подій – хоча б за день він не курив, аби не несло так табаком – а що казати зараз, коли він буквально, наче парфумом з нікотину облився? Звісно нічого, залишається лише змиритись з тим, що сьогодні він з кимось розлучиться, не вперше.
Втомлено зітхнувши він потер очі і, викинувши бичок, вийшов з укриття. Треба хоч ознайомитись з завданням, що, де, як, коли і дізнатись всяку таку інформацію, а ще де саме зараз дислокується його напарник-туберкульозник.

“Де чекатимеш?”
“…
Я біля агенства, прискорюйся.”

Так, Рюноске, як завжди, взбісив юнака цією відповіддю, де його наче звинувачували у всіх смертних гріхах і від якої віяло максимальним рівнем роздратування. Що ж, якщо цьому демону щось не подобається – всі претензії до його коханого колишнього наставника, котрий тільки згадав про це завдання – сам зізнався – від чого Накаджимі закортіло допомогти Кунікіді в побитті Осаму, у которого весняне загострення ліні, але часу на це не було, бо кожна хвилина додавала відсоток до вірогідності повернутись калікою.

– Пробач… Дазай-сан тільки згадав про завдання. – хекаючи і зігнувшись прокряхтів Ацуші проклинаючи все на світі.

– Чому я не здивований?.. – риторичне питання, яке звучало не закінченим змусило захолонути потилицю тигра. – Ти.. Курив? – прозвучало прямо біля вуха, від чого Накаджима підскочив, як переляканий кіт і аж занявчав протестуючи, а мафіозі ж в свою чергу здивовано хлопав очима дивлячись на це біле непорозуміння. Вся злість, яка ось-ось мала виплеснутись, зійшла на нівець, її змінило здивування. Рюноске навіть забув, за що розізлився, а Ацуші скористався цим і швидко пролепетав, щось по типу: “То я просто поряд стояв”. – Г-гаразд.. Ходім, хочу швидше покінчити з цим. – кашлянув чоловік і відвернувся йдучи в невідомому напрямку. Здивований тим, що його відмазку прийняли, тигр ще трохи постояв в намаганні відмерти, що вийшло, і таки пішов слідом.
Так вони петляли декілька хвилин, до поки не дійшли до потрібної споруди. Треба було всього лиш вичистити місцеву нечисть, яка з’явилась не так давно – діло декількох хвилин, насправді.
Переглянувшись між собою вони зайшли всередину і, без якихось героїчних передмов, просто почали розкидувати усіх. На диво і жаль, навіть ні одного еспера не було – купка недієздатних, але дуже агресивних наркоманів, після яких що одному, що іншому хотілось залізти в душ і просидіти там бодай декілька годин, аби змити усю ту бридоту і смог, що наповнював будинок.
Правда, навіть за цей короткий час, дует встиг побитись і посваритись, навіть ніхто з них не згадає причини, єдине – поранень було багато, слів багато, емоцій багато, почуттів багато… Всього було настільки багацько, що вони бачили лише один одного, а інше не мало значення. Правда, стоячи напроти один одного, дивлячись у вічі і тяжко дихаючи, Ацуші зрозумів – випалити хоч одну цигарку зараз життєво необхідно, він відчував, що його розум втрачається, наче Рюноске його краде кожного разу, Ацуші відчував себе наче п’яним від адреналіну, але… Він не курить. Для і перед Рюноске він не курить. Тому доводилось терпіти, терпіти, терпіти… Що ж, втома видно зговорилась з цим демоном кровожерливим: тільки вийшовши з будівлі Накаджима відчув, як сонливість і слабкість нахлинули на нього, наче він зовсім не відпочивав, не спав, а лиш за документами сидів. Тому, не довго думаючи, він підійшов до мафіозі зі спини, доки той щось бубнів під ніс і писав в телефоні – може доклад про зроблену роботу, може щось своє шукав, типу: як вбити тигра без наслідків – і просто оперся на його плече лобом. Зараз йому було плювати, що це виглядало надто дивно, Ацуші просто не бажав зустрітись з асфальтом перед тим, як засне, а поряд був лише цей чорт.. Так, він клястиме себе, але то потім, як відпочине.

– Тигр? Ти якого біса робиш?!. – почав було тираду мафіозі і навіть відпихнув хлопця, що вже знепритомнів, благо реакція у чоловіка була гарною і тигрик так і не зустрівся з землею, хоча Рюноске дуже хотів його прикласти чимось-кудись.

***

– Щоб я здох… – прокряхтів біловолосий намагаючись справитись з головним болем. Було відчуття, наче, поки він спав, Акутаґава, для профілактики, цибав на ньому і тикав Расьонмоном.

– Вперше в житті згоден з тобою. – відгукнувся хриповатий голос десь збоку – видно теж тільки прокинувся – а після тихе шаркання якигось капців і ляпас холодною, мокрою тряпкою по лобу. – Нарешті воскрес, а то думав тобі могилку замовляти. – цокнув знайомий голос, в якому хоч і було роздратування, але звичайне, до якого бідолашний соня звик.

– Та за що?! Боляче ж… – пискнув Накаджима хватаючись за голову і панічно намагаючись згадати, що сталось, де він і що з цигарками – йому звісно було плювати, але він не хотів, щоб Акутаґава знав. Як він зрозумів, що це саме Рюноске? Легко, у Кьоки не такий жахливий голос, як в цього.

– Нічого, вважай це платою за мою гостинність. – відповів він і таки забрав нещасну тряпчину. – Зводся і не дратуй.

– Хто кого. – хмикнув Ацуші і всівся на ліжку, що, логічно, належало хазяїну квартири – чорноволосому агресору. Оглянувши кімнату юнак не здивувався кількості чорного, єдине – це не виглядало, як якась траурна квартира, навпаки, було доволі гарно і зі смаком. Було дещо брудно, проте це було останнє на що звернув увагу юнак. Більше було цікаво слідкувати за Акутаґавою: нова сторона людини, що просто доводить його до ручки, була цікавою. – Я піду додому.

– Хто сказав, що я тебе пущу? – резонно заявили тигру з порогу тримаючи в руках чай. Вид чоловіка ще більше здивував і просто прикував всю увагу юнака. – Щоб з-поза ранку мені довелось шукати тебе по всій Йокогамі? Чи ще десь в єбенях? – роздратовано і втомлено подивився на нього напарник поставивши чашку на стіл біля ліжка. – Тим більше… ніч на дворі, не заважай людям відпочивати.

– … Ти мене в полон взяв, чи що?

– Якщо тобі таке довподоби, то вважай так. – знизав плечима Рюноске і непомітно позіхнув.

– Мені таке не подобається, за кого ти мене сприймаєш? – фикнув тигр і, таки помітивши, що Акутаґава теж дещо втомився і хотів поспати лягти, а не з оце ним маятись, відчув себе некомфортно, наче на голках. Зповзши з ліжка він намагався підібрати правильні слова, бо всі варіянти звучали дуже дивно для Накаджими, тому він скоротив до суті: – Давай я десь на дивані чи на підлозі посплю, а ти в ліжко лягай.. – не встиг він договорити, як Расьонмон в наглу вклав його назад і замотав в ковдру.

– Лежи тут, бо такими темпами розвалиш хату мені. – тяжко зітхнув Рюноске і, махнувши на нього рукою, пішов геть. Ацуши вже й не бачив сенсу казати щось ще, бо за декілька хвилин знову заснув.

***

З того інциденту пройшло декілька тижнів. Все повернулось на круги своя, наче того випадку не було. Вони хоч і ходять з Акутаґавою на завдання, але все гризуться, відчуття, що навіть сильніше ніж до цього, що трохи дивувало, правда ні один, ні другий не помічали цього, наче нічого й не змінилось. Рюноске так і доводив Ацуші, а той, в свою чергу, шифрувався як міг, проте палити почав ще більше і тепер стійкий запах цигарок зовсім не хотів змиватись з його тіла. До речі, саме ця тема тепер не рідко була причиною бійок між цими двума дорослими лобами.
І ось, одного разу, вони знов довели один одного до стану “розбити телефон, щоб тільки не бачити його”, проте Ацуші зупиняв тей факт, що новий телефон – дорогий, а от Акутаґаву – нехватка часу. Тому перший бігав в свій “сховок” наповнити організм нікотином, а інший – більше завдань брав по знищенню чогось. Так сказати, кожен зганявся на чому міг.

Так от, одного разу, Накаджима так само вийшов на перекур, проте він не знав, що сьогодні в агенство мав прийти Рюноске по якійсь справі – Дазай забув, бачите, сказати цей маленький факт. А літавший в думках юнак і не помітив, як по коридору хтось пройшовся і підійшов, тому, коли він затушив окурок і повернувся, аби вийти, дуже здивувався, бо буквально з розмаху врізався в Акутаґаву, що недобре дивився на нього.

– Просто поряд стоїш, так? – в голосі чоловіка прямо чулась злість, роздратованість і холод, від якого у хлопця пройшлись мурахи по спині. Він не встиг нічого зрозуміти, як його штовхнули назад і Рюноске зайшов в цей сховок так, що його було не видно з коридору, і зверхньо окинув тигра поглядом.

– А-акутаґава.. Кхм. – Накаджима не мав як виправдатись, правда. – … А взагалі, що тут такого? – він подумав: “а якого я маю виправдовуватись перед ним?! Чому я взагалі маю приховувати від нього цей факт, моє життя, яка йому різниця?” – Повчатимеш, що так не можна? – цокнув Ацуші, роздратувавшись через цю ситуацію, да і.. Все ж, він відчував деяку незрозумілу йому вину перед напарником, що зараз шкрябла на серці, але показувати її він не бажав, аж ніяк.

– Я тобі мамка, щоб повчати? Лише спитаю: навіщо і чому? – продовжував так само Рюноске, на що тигр, в захист, починав ставати дибки.

– Да чого прилип, в тебе ж завдання є. – рявкнув тигр намагаючись вибратись з цієї пастки, проте мафіозі на це зверхньо хмикнув і, за допомогою Расьонмона, створив подобу стінки.

– Я вже зробив, все що треба було. А тепер хочу вирішити з тобою деякі питання. Будеш тікати – ноги відрублю. – кинувши пусту погрозу Акутаґава злегка посміхнувся, як маніяк садист, від чого хотілось врізати йому межи очі.

– І що ти бажаєш вирішити? Невже в нас є недомовки? – насупився Накаджима косо поглядаючи на напарника. Справ у нього теж сьогодні не було, на диво, тому така відмазка не піде, да й цей чорт явно не заспокоється, доки вони не поговорять, а катувати себе подібними речами кожен день, а може навіть і декілька разів на день, бажання не було. – Гаразд, сьогодні вирішимо все. Не хочу мусолити це довго.

– Тоді попередь, що йдеш. – сказав він прибираючи Расьонмон і єхидно посміхнувся відписавши декілька слів Хігучі, і пішов слідом за Ацуши.

Тепер вони сиділи вдома у Рюноске, вдруге в житті. Сиділи за столом на кухні пилячи один одного поглядом, бо починати ніхто не хотів, да і не знав з чого. Від такої напруги хлопець невтримався і, знайшовши попільничку, закурив.

– Я дозволяв курити в свому домі? – спитав Рюноске, але таки встав, відкрив вікно і ввімкнув витяжку.

– Ну пробач, але твій погляд достатньо сильно дратує, тому або так, або я тобі вріжу. – фиркнув тигр дивлячись на спину Акутаґави. Ця людина й справді викликала цілу гамму емоцій.. От і зараз, хотілось як і вдушити, так і пригорнути його, як загризти, так і ніжно урчати, як кіт, поряд або на ньому. Через ці,  якісь, гойдалки думок Накаджима зовсім не розумів себе, а голова гуділа від усього.. Тоді він якось спробував покурити і стало легче.

– О, вау, наче кожна наша зустріч не закінчується бійками. – повернувшись до тигра Акутаґава глянув на нього з недовірою і насмішкою:  це тигрення так кумедно намагається збрехати, що це навіть мило, проте навіть так – дратує.

– Я не про це. Ти мене дратуєш всім своїм існуванням. – Ацуши підвівся і, якби мстячи, видихнув дим прям в зухвале лице суперника, від чого тей закашлявся: неочікувано. – Кожного разу, як з’являєшся на горизонті виникає бажання курити.

– Кх.. О, то чому не благаєш ще розпустити нашу команду, якщо я тебе так сильно дратую? – хоч і продовжуючи вести спір в тому ж ключі, слова Ацуші чомусь змусили серце цього пса кольнути, а зуби звести до скрипу. Хотілось припасувати цього тигра до столу, щоб його мордашка стала менш зухвалою. – Невже такий мазохіст, що терпиш мене, га? – він підійшов впритул до тигра, давлячи своєю аурою.

– … – Ацуши нервово насупився: ай справді, чому він досі терпів це все і навіть не думав про розрив?.. Да і від постановки питання нутрощі звело холодком. Він не бажав признавати, що не хоче розпуску і хоче бачити Акутаґаву, хоч той і дратує до смерті? – Щоб я не відповів, я програю. Акутаґава-кун, чого ж ти так взбісився від факту, що я палю?

– Мені сприймати твою відповідь, як згоду, що ти мазохіст. – повільно вдихнув Рюноске, звикаючи до дивного присмаку диму, і вперся поглядом в напарника, що був всього в декількох сантиметрах. – Відповідаю на твоє: мене дратує не цей факт, а факт того, що ти мені збрехав. Як я після цього можу тобі довірити своє життя, як напарнику? – прошепотів він на вухо, як самий справжній диявол і трохи відійшов, щоб побачити реакцію Накаджими.

– Тц, Акутаґава, якого хріна?.. – він не зміг приховати свого сорому і все що він зміг видавити – цокіт і шепіт, бо голос просто не хотів слухатись, від чого легкий рум’янець зійшов на вуха Ацуші. – Ти знаєш, що це звучить і виглядає максимально дивно? – трохи панічно, дістаючи нову цигарку, він прикурив і спробував відійти назад, що вийшло, проте Рюноске це явно не сподобалось.

– І чому ж знову закурив? Бо я дратую? Чи може щось інше? – єхидно продовжував давити на Накаджиму демон. Йому подобалось знущатись з тигра саме через його реакцію, а ще… Просто подобалось, бо він наївний, періодично дурненький, проте це мило. Хоча таким він був декілька років назад, а зараз же це юнак, який агресує до нього і дратується через все. – Наче дитинство прошло, а ти ще в ньому.

– Боже, чого допитуєшся? Відчепись. – від сорому ще більше дратуючись буркнув Ацуші струшуючи попіл в попільничку. Здавалось він хотів втікти і сховатись кудись, проте Акутаґава не давав цього зробити, продовжуючи витягувати те, що для самого тигра було відкриттям. Він завжди ігнорував багацько думок, в основному те, що стосувалось мафіозі, ті теплі почуття і думки до нього. Здавалось тей бачить його навскрізь, бачить все, але хоче почути від юнака.

– Тоді чому ти почервонів? Щось соромітьське надумав зі мною? – в лоба спитав Акутаґава вводячи тигра в неописуємий ступор і шок. І настільки все було погано, що Ацуші зробив сильну затяжку і аж вдавився, да так, що сльози пішли.

– Що, мати Василеву?! Ти… Ти за кого мене приймаєш?! Я ж не збочинець якийсь!!! – відкашлявшись, істерично запротестував хлопець. Його лице розчервонілось, бо… Акутаґава був правий – тигрик трошки не в тому руслі почав думати: видно поєднання “цигарки і напарник” мали магічну дію, наче якась сиворотка правди.

– Це не я про тебе так думаю – ти сам доводиш це. – посміявся злегка чоловік і зітхнув. Після такого злість випарувалось і залишилось бажання познущатись над хлопаком, наче гра “кіт-мишка”, тому він вирішив знову наступати, проте прогадав з роллю: в очах Ацуши він був зухвалою мишею.

– Я ще не довів цього. Я нічого не зробив. – контраргументував Накаджима і, борячись з власним соромом, підійшов ближче, наче сп’янений, і повторив маніпуляцію з димом. Проте зараз це було відволічення: в наступний момент Ацуши впаявся в губи Рюноске з такою силою, що вони стукнулись зубами і тигр поранив трохи губу. – Ай-яй..

– Ти чого?! Невже сказ підчепив? – здивовано спитав демон дивлячись на цього придурка і дивуючись тому факту, що він ще умудряється дивуватись йому. – Іди сюди, великий курильщик, гляну хоч на бойову рану. – Ацуши не підійшов, але кого хвилювало? Рюноске схопив його за підборіддя і підняв голову: на губі нічого серйозного, може потім спухне трохи, але то таке. – … – не довго думаючи він м’яко поцілував Накаджиму – легенький доторк губ до губ. – Якщо тебе це довело до такого, то міг би прямо сказати. – все таки в той момент серце Рюноске затріпотіло, а на нього самого нахлинуло дивне тепло, що огорнуло з ніг до голови.

– Ти своє лице в зеркало бачив? А я ще якось жити хтів. – фиркнув тигр і хлопнув напарника в плече, трохи відштовхуючи, бо цигарка ще недопалена і не потушена, до того ж… Ацуші вже почав шкодувати про цю дурну дію, бо ж очікував агресивності від напарника… А той взяв і поцілував у відповідь, да щей так, що метелики запархали – не всі повимирали, як виявилось. – І тільки спробуй щось едаке сказати, станеш грілкою, а я Тузиком.

-… Пхп… – приснув Рюноске стримуючи сміх, що так і рвався назовні, від цьої “страшної” погрози від тигра і таки трохи відступив даючи йому трохи вільного простору. Взагалі, за класикою бульварних романів, вони б мали продовжити чи зізнатись у вічному коханні один одному, проте вони були не такими, тому просто стояли і дивились один на одного. – Гаразд, а що я мав казати? А, точно.. Не таке вже і страшне в мене лице. Аура так, а лице – ні. – трохи розлаблено зітхнув Акутаґава і, обійшовши цього курильщика, прийнявся робити собі кофе, а тигру – чай, солоденький. – Закругляйся на сьогодні, і так квартиру задимив.

– Тц-тц, аж задимив двума цигарками. – по інерції в’їдливо відповів Накаджима, але це вже було не серйозно, більше приречено і стомлено. – Так… Відчуття, що я створив ще перелік причин, для з’ясування стосунків? – закинувши в попільничку бичок, а до цього затримавши в роті трохи диму, він підійшов до Рюноске і знову видихнув йому в лице, коли тей як раз повернувся, щоб поточнити кількість цукру. – Дві. – відповів на неозвучене питання тигр єхидно посміхаючись і дивлячись йому прям ввічі.

– Закінчуй з цим. Кхк.. – знов кашлянув Рюноске і, прикривши очі, які трохи засльозились, поклав руку на лице Ацуші, щоб відштовхнути оце недорозуміння, яке тільки й може як дивувати і гадити йому. – Явно уколи від сказу не завадять… – на це він отримав смачнючий укус за долоню, тому Акутаґаві довелось стиснути його за щоки і, відсунувши подалі, аж до столу, переніс чашки, по одній, на стіл.

– Аку-кун, пуфти мене… Мене сьоцки болять. – бурчав Накаджима, доки його тягали за щоки і він відчував себе якоюсь рибиною. – Опіфяю – не буду нісього ропить.

– Так і повірив. – таки відпустивши ту бідосю і, витерши об його одяг руку, він сів за стіл з насолодою потягуючи кофе. На душі було легко, так, це було тільки зараз, проте най так… Хай хоч зараз він відчує ту буденність, про яку й міряти не міг, бо знав – не заслуговує на таке, да й… Це було небезпечно, небезпечно для людини з мафії мати хоч якусь прив’язаність, хоч щось чим би він дорожив – це слабкість. Але, дивлячись на Накаджиму він кожного разу впевнювався в тому, що той буде ким завгодно, але не тягарем. Тому страху в нього не було, не було переживань, а був трепетний та ніжний спокій. Він навіть дозволив собі посміхнутись і подумати: “може вкрасти тигра в свою квартиру? Хоч відпочине” – проте пропонувати не спішив, все ж вони ще просто напарники у яких, можливо, є маленька інтрижка, що, на думку Рюноске, було закономірним.

– А чому мені чай? Може я кофе хотів? – спитав Ацуші з легким обуренням, хоча таки почав пити чай поглядуючи на недо-коханця. Ну, а як ще його обізвати? Напарник – не те слово, яке б описувало їх теперішні стосунки, але що це саме теж ніхто не знав… Точніше як, знали, але не хотіли признавати першими.

– Я п’ю міцну каву, без молока. – пояснив Рюноске і протянув чашку, щоб тигр спробував. Він знав, що тей почне мощитись і його навіть проб’є на тремтіння, що і сталось: Накаджиму кумедно перекосило. – От бачиш.

– Тоді купи молока. І побільше…

– Звучить, наче зібрався до мене переїхати.

– Хто знає.. – буркнув хитро Ацуші і вже через декілька днів стояв на порозі з чемодана