Розділ 6

Дні безтурботно минали, непомітно як піщинки в пісочному годиннику. Спартак невтомно працював із клієнтами щодня, а Женя, відданий своїй роботі, щодня читав лекції в університеті, передаючи свої знання майбутнім поколінням. 

Інколи, коли лекцій не було, Женя проводив час зі своїми друзями, відволікаючись від тяжких буднів і турбот. 

І лише вечорами, коли вони були разом, вони відчували справжнє щастя й спокій. У ці хвилини все інше зникало, і тільки вони були разом, насолоджуючись цими дорогоцінними моментами.

***

Ранковий спокій був порушений раптовим дзвінком телефону, що прорвався крізь тишу. Спартак, ще напівсонний, простягнув руку до апарата, не усвідомлюючи повністю того, що відбувається. 

Голос, що лунав із динаміка, змусив Спартака здригнутися. 

– Спартаку, мені потрібно, щоб ти приїхав до мене з приводу твоєї справи. Негайно. – Голос на тому кінці прозвучав різко і безцеремонно.

Спартак, відчуваючи гнів і роздратування, намагався зберегти самоконтроль і не видати свої емоції в голосі.

– Добре, я приїду, – відповів він, намагаючись приховати свій настрій.

Спартак повільно вимкнув телефон і повернувся до коханого, який продовжував спокійно спати, згорнувшись у клубок. Він був такий спокійний і безтурботний, що Спартак побажав би, щоб він ніколи не дізнався, що його коханий має зв’язок зі світом злочинності. Нахиляючись ближче до його вуха, чоловік прошепотів:

– Женька, я маю ненадовго поїхати у справах. Скоро повернуся. 

– Мммм, – сонно бурмотів старший, не відкриваючи очей, але даючи зрозуміти, що почув.

Спартак ніжно посміхнувся, встав, швидко вдягнувся і вийшов з кімнати, залишивши свого коханого спати далі. Його голова була сповнена хвилювань і невизначеності, але він намагався зосередитися на тому, що на нього чекає. 

Нарешті, коли він дістався до місця зустрічі, його зустріли охоронці і провели всередину. Бос сидів за столом, пильно дивлячись на нього.

– Отже, Спартак. – Лисий одразу перейшов до справи. – Я зумів просунути тебе в головне управління поліції, щоб ти став консультантом у справах серійних убивць і маніяків. Як ти знаєш, поліція завжди шукає експертів у цій галузі. 

Суббота кивнув.

– Таким чином, ти матимеш доступ до великої кількості конфіденційної інформації. Своє завдання ти вже знаєш. 

– Я повинен бути впевнений, що мене не здадуть, – впевнено сказав Спартак.

– Ми можемо забезпечити тобі повну безпеку, – сказав голова мафії, пильно дивлячись на Спартака, з блиском в очах.

Спартак мовчав кілька секунд, спостерігаючи пильно за босом мафії, намагаючись приховати свої емоції. Йому не подобалася ідея шпигувати за поліцією, але він знав, що не може просто так відмовитися від такої пропозиції. Він почав відчувати злість в собі, але намагався стримуватися і не показувати її.

– Я зрозумів, – сказав він, намагаючись надати своєму голосу якомога більшого спокою та байдужості.

– Чудово, – посміхаючись, відповів бос. Він встав із-за свого столу і підійшов до вікна, стоячи спиною до чоловіка. – Вони очікують побачити тебе вже завтра. 

Потім лисий різко повернувся до Спартака обличчям і, маніячно посміхаючись, додав:

– Що раніше почнеш, то краще, правда?

Спартак скривився, але відповів:

– Так…

– Тоді можеш бути вільним, – і відвернувся знову до вікна.

Суббота кивнув і, повернувшись, вийшов із кабінету, прямуючи до виходу з будівлі. Спартак знав, що цей крок може виявитися фатальним, але він зробив свій вибір і тепер мав жити з ним. Всередині нього кипіла злість і розчарування. Він був готовий працювати на мафію, але йому було важко прийняти, що його коханий Женька може бути в небезпеці.

Він знав, що якщо його спіймають, то його життя буде в небезпеці. Але він також розумів, що він має продовжувати робити свою роботу якнайкраще, щоб забезпечити свою безпеку і безпеку свого сонечка.