Перша пара

Він притиснув її ближче, ніжно, але без церимоній..Підвищене серцебиття, нерівне дихання, будильник..Постривайте, що?Дівчина через силу розплющила очі, явно не бажаючи повертатися до реальності.Сьогодні, можливо, найважливіший день її життя, проте вона хвилин 10 сиділа у постілі, небажаючи освідомлювати, що вона вже прокинулась.Через декілька годин буде перша пара..Перша, у її житті.Знайомство з однокурсниками, новий етап життя в університеті.

Пройшов день.На курсі з загальної психології виявилося не так багато людей.Всі здавалися досить серйозними та неговіркими,а це лякало нашу дівчину до смерті.Не було жодної людини яка усміхнулась до неї чи до когось,всім було байдуже на інших.Самотність наповнювала серце юначки,боляче поколюючи його. «Може це на краще?Можливо,так легше вчитися?».Думки про бажання з кимось поговорити поділяли місце зі згадками про сон.Чим більше вона лишалася сама тим більше вона поглиблювалася в ці спогади,розуміючи,що вона…сумує за ним?

В гуртожитку все більшало людей,але до дівчини (на жаль чи на радість) нікого не підселяли.До одного моменту..Одного дня парубок,якого вона бачила явно не вперше,зайшов до її кімнати.Він ввічливо привітався,тим самим викликавши неймовірне відчуття дежавю.Минуло вже декілька тижнів від часу,як вона востаннє з сумом згадувала той сон,який,на її думку вже більше ніколи не повторится.Підвиснувши на декілька хвилин,дівчина намагалась знайти джерело цього дивного почуття.Вона згадала його,і зрозуміла що вже приблизно хвилину стоїть і дивится на парубка,навіть не привітавшись.Тим часом він не відривав погляду від неї,але в ньому не було цього ж німого запитання.Він милувався,насолоджувася присутністю..Нарешті оговтавшись юначка легко усміхнулася та привіталася.

Після декількох хвилин незручного мовчання вони почали знайомитись,але обидва б збрехали,сказавши,що запам‘ятали щось крім імен одне одного,а не просто слухали голоси та насолоджувалися присутністю нового,нечуваного раніше тепла.Нарешті вони замовкли,дивлячись в очі свого співбесідника.Настала тиша,і,чомусь,обидва покрилися рум‘янцем.Було чутно підвищене серцебиття,надокучливо вилітаюче важкуватим сопінням.Першою тишу прирвав хлопець.Лише одне слово: «Пізніше..».Від його спокійного тону дівчина заспокоїлась,не дивлячись на двозначність його фрази.Мовчки вона зібралась та дістала книгу,щоб трохи почитати.Тільки зараз вона звернула увагу на час.Вже вечоріло,хоча в це було важко повірити.Здавалось,що вони розмовляли хвилин 10,але це була вже друга година діалогу.

Ввечері дівчина все так само сиділа і читала.Темнішало,і бачити літери на рядках було все важче.Вона потягнулася за вмикачем,але він встиг перехопити її руку,тим самим притиснуши зап‘ястя до стіни.Вона знітилась,але в майже повній тепряві був помітний блиск в їхніх очах.Вільною рукою він ніжно обійняв її за талію,а вона притислася до стіни,ледь тримаючись від втоми та напруги.Він підсунув її до себе,все ще сильно тримаючи за руку.Вона важко видохнула намагаючись стримати його опираючись вільною рукою йому на плече.Він подився їй в очі та торкнувся її губ своїми.Важко дихаючи дівчина все ще намагалася опиратися,проте сили вже грали проти неї.Вона ледь трималась щоб не впасти ,та,тим самим дозволити йому подальші рухи.Парубок ще раз подивився їй в очі. Він притиснув її ближче, ніжно, але без церимоній..