Чому ти тут? Хоча ні, це мало статись

Пройшов тиждень. Місяць. Три місяці. Ми старалися підтримувати зв’язок. З кожним відеодзвінком я розумів, що відчуваю щось дуууже дивне до Жені. І це почуття для мене було нове. Щоб з’явилися почуття людині варто зачепити чимось. І чіпляє не зовнішність та стандарти, що заганяють людину в глухий кут, чіпляє щось глибше.. Асоціація, жести, запах, тембр голосу. Асоціація може і не робити мене щасливим, але Женька точно зробить. В останню чергу мене хвилює його вигляд, але сказати, що він не гарний просто неможливо. Його манера багато і емоціонально щось розповідати і при цьому гойдатися зі строни в сторону, запах його парфумів, асоціація з жовтим кольором, з чимось світлим та яскравим, як сонце. Він і є це сонце.

Я привів своє життя в норму. Зранку до вечора займався з людьми і йшов додому, знаючи, що зараз подзвонить радісний Женька і почне розповідати щось нове в перервах питаючи як пройшов мій день. Ми часто розмовляли, але тема про поцілунки в останній день якось не заходила. І ось вже третій день Янович мовчить і не відповідає на жодне повідомлення або дзвінок. Я не на жарт розхвилювався і старався відкинути думки про щось погане. Тому від зайвих думок втік у ванну кімнату. Теплий струмінь води потрапив на тіло. Раніше я любив довго стояти в роздумах ось так, але зараз зайвих думок не було. Хотілося скоріше вже побачити Женю та його широку й наївну посмішку. Бачити його ще зовсім сонного або будити зранку на роботу. Смиренно чекати на сніданок над яким він буде старатися. Приходити додому стомленим, але щасливим, бо на порозі вже чекає Янович який кинеться в обійми. Знову гуляти в різних місцях.. Під час дощу лежати поруч з ним та дивитися фільм, посередині якого він просто звісить свою голову на моє плече та засне. Мабуть це і є відчуття закоханості. Майже кожна думка про нього.

Новий сон, що дійсно збентежив мене. Віщих снів не буває. Знову Женя. Мабуть думав про нього багато. Але поруч з нами нічого і нікого не було. Ми просто трималися за руки наче поза контекстом. Сьогодні був вихідний, але комусь мабуть неважливий мій спокійний сон. Дзвінок у двері просто розривався в тиші пустої квартири. Кому я став потрібен в таку годину? Я пішов по холодній плитці і неохоче відкрив двері. Женя..

— Привіт.. Вибач, що не попередив. Я просто.. — я не дав йому договорити і притиснув до себе, я не хотів щоб нас знову розлучили. І все ж я не вірив, що це дійсно він.

— Будь ласка, не стій на порозі, проходь.

Ми сіли за стіл.

— Так ось.. Вибач, що я тебе не попередив про приїзд. Останнім часом мучали думки про тебе і я просто не зміг з цим довго миритися. Не витримав і приїхав.

— Женька, я за тобою так скучив, що готовий пробачити тобі усе. Я вже почав переживати за тебе! Слухавку ти не брав, в мережу не заходив, на повідомлення не відповідав. Я вже не знав що думати. Я дуже радий тебе бачити.

— Це для самого мене було неочікувано. Але я хочу щоб зараз ти мене уважно вислухав.. Я повернувся лише для того щоб знову побачити тебе. Я не просто прив’язався. Здається я відчуваю щось більше аніж прив’язаність. Я розумію, що потрібен час, тому, якщо ти хочеш, я піду зараз.

— Ти.. Впевнений у своїх почуттях?

— Я й сам гадки не маю. Ось тому зараз я йду геть, — я не зміг його зупинити. Він дійсно пішов..

Я довго думав про ці слова.. Та занадто пізно зрозумів, що я маю знайти його. Я почав дзвонити, але фраза оператора просто різала фуха, де ж я можу його знайти.. Я навіть не думав про свій одяг, про те, що зараз йде дощ і гроза. Я повинен знайти його. І, здається, я знав де він. Я побіг у той самий парк шукаючи його погляд в натовпі. Інші люди здивовано дивилися мені у слід, я біг з усіх сил. Я хотів знайти його. І я це зробив. Таємне місце в якому сидів Женя і я, мокрий у футболці та домашніх штанах.

— Дурник, чого ти так біг..? — Женя зробив декілька кроків до мене взявши мої руки в свої.

— Я не хотів щоб ти пішов, більше не роби так, — слова давалися важко, я ледве дихав.

— Що це все означає?

— І це ще я дурник? Я кохаю тебе, Женя. І я хочу щоб ти ніколи не тікав від мене, — він притягнув мене за мокру тканину ще ближче до себе. Поцілунок під дощем, ще й в такій ситуації. Здавалося б, куди ще.

Ми пішли додому грітися. І ми зупинилися на варіанті жити разом у мене. Янович не був прив’язаним до одного місця, якщо не там, то тут. Всі проєкти там вже завершилися, а тут можна створювати нові. Так ми почали знімати випуски в яких просто спілкуємося та я відповідаю на питання глядачів. Спочатку зйомки відбувалися на кухні, але з часом ми збирали величезні зали фанатів, що приходили на наші концерти. Ми не розкривали своїх справжніх взаємовідносин, але жартувати про це ніхто не забороняв. Женя знову почав займатися благодійністю збираючи кошти для наших воїнів. Всі мрії все ж стали реальністю. Я і досі не розумію як після такого цікавого знайомства ми перейшли у стосунки, але ми самі влаштовуємо своє життя. А в нас воно склалося саме так.