Фанфіки українською мовою

    ! У роботі може бути багато діалогів, тому що у фанфіку більша частина це розмова по фейстайм. Крім того, у роботі використовується розмовна українська мова, гарним прикладом якої може послугувати твір Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» !

    Валяючись з температурою, Янович потроху відходив від перших симптомів ковіда. Трохи відкашлявшись, чоловік підвівся, прихопивши із собою телефон, поплентався на кухню.

    Відкрите вікно у кімнаті давало почуття життя, якоїсь упевненості у тому, що в нього все ще є можливість скоро вийти на вулицю, сходити у магазин і поспілкуватись з найріднішими. Звісно Женя знав, що й Спартак не зовсім здоровий, але не сумувати за ним він не може. Бачити його у турах це вже щось таке рідненьке, своє.

    Вмикаючи чайник, чоловік ставить чашку, витягнуту з шафки над стільницею. Відкривши дверцята сусіднього поставця, комік бере коробочку з улюбленим чаєм з «Сільпо» та цукор. Закинувши у філіжанку пакетик і декілька ложок солодкого, Янович повертає усе на свої місця, вийма з піали ложечку з медом і обережно підносить до рота. Мед занадто солодкий, навіть нудотний, але зняти біль потрібно, тому він ковтає субстанцію, що міститься у роті й відходить від стільниці. Відкривши холодильник чоловік виймає нещодавно куплений лимон і відрізає шматочок. Цитрус відправляється до чайного пакетика і цукру само у той момент, коли закипає чайник і на лежачому неподалік телефону лунає вхідний виклик. На екрані великими літерами відображається «Спартак». Чоловік проводить по дисплею тим самим відповідає на дзвінок.

    — Спартаче, зачекай хвилинку, я чай заллю, — просить Янович. Блондин на тому боці слухняно чекає, коли хлоп закінчить приготування напою, навіть слова не каже, просто мовчки чекає. Менш ніж через хвилину Женя повертається до дзвінка, помічаючи, що вони у фейстаймі. — Ти чого це вирішив по відео, давно такого не було. — зауважує Янович, робить ковток, трохи мружиться і продовжує, — Ти що сьогодні стрім проводити не будеш? Я учорашній дивився й аніме з тобою дивився, як його там, ну короче про ліліпутів щось. — Чоловік робить новий ковток помічаючи на обличчі чоловіка по той бік усмішку. Спартак і правда радіє тому, що його Женька дивиться стріми попри те, що сам він не завжди може собі чаю зварити, що там про їжу казати. Блондин як завжди у чорному, здається, що у його гардеробі тупо нема інших кольорів. Ой так, улюблена Женькова тема для жартів.

    — Що ти там ковідік, — Суббота тягне либу, а згодом починає сміятися. Чоловік бере чорний термос з тумбочки, тицяє на кнопочку і відпиває трохи.

    — Я, краще, правда краще. Хоча вже трохи задовбався, не думав, що дома буває так нудно. — Женя, людина, що потребує спілкування, живого, а не ось так через якийсь там фейстайм. Янович готовий посадити на карантин ще когось тільки б не бути у самоті та ця ідея йому не дає спокійно жити. — Слухай, Спартак, а може ти до мене, вдвох на карантині будемо, походимо трохи в масочках і що з того. Та тобі й боятись нічого ти й так зараз хворий. — Женя знову кривиться і з болем у горлі ковтає напій. Його геніальні ідеї не раз дивували Спартака, але ця була дійсно прикольною, та краще того не робити. Саме про це вони й будуть говорити.

    — Женька, ти не перестаєш мене дивувати, як ти до того додумався, га? — Спартак підіткнув ковдру зручніше влаштовуючись у ліжку. Чоловік тягнеться до тієї ж самої тумбочки та за мить вже сидить в окулярах. Янович попиває чайок, трохи згодом чоловік підводиться і так само опиняється у ліжку. Обоє почувають себе комфортно не дивлячись на те, що вони хворіють, не дивлячись на те, що вони не поруч.

    Спартак для Жені — зона комфорту, Женя для Спартака, щось більше ніж закоханість. Так гарно і незвично все почалося, незвично для хлопців. Здавалось би ще декілька місяців ні про які відносини й мови йти не могло, але зараз вони ніби то залежні один від одного. Комусь здається, що вони повітря один для одного і мабуть, й не здається. Ці відносини не можна назвати любов’ю, тільки тому, що любов це щось, що ми можемо дати домашньому улюбленцю, мамі, татові, але не хлопцеві чи дівчині. Те саме кохання, слово якого усі бояться, але ж чому? О так, відповідь ясна. Ми боїмося не кохання, а почути відмову у відповідь на зізнання, бути кинутими або не потрібними. Однобічне кохання, мабуть, найболючіший досвід, особливо у підлітків. Дорослі, що вже пройшли не перші стосунки, мали справу з відмовами, а от перше кохання, воно зазвичай болюче, але найкраще.

    Чи кохають хлопці? Звісно, навіть заперечувати марно.

    ***

    За їх розмовами вже пройшла година. Чай давно випитий, Спартак потрохи сьорбав енергетик, а Женька нив йому про те, що «значить мені алкоголь вживати не можна, а як ти енергетики п’єш, то усе добре» на що молодший сміявся і нагадав Яновичу, що він і так випива. Хвороба валила коміка з ніг, а температура і біль у горлі забирали майже усі сили. Помічаючи, що Женя вже потроху куняє, Спартак вирішує нагадати йому про термометр:

    — Женьчік, ти коли температуру в останнє міряв? — але побачивши трохи винуватий погляд старшого, Суббота робить більш серйозний вигляд заставляючи зізнатись.

    — Та не міряв я сьогодні нічого, — трохи знервовано говорить Янович, йому стидно, що зараз Спартак відчитає його як школяра за погані оцінки. Женя вже чекає на свій вирок, але нічогісінько не відбувається. Натомість Спартак продовжує говорити з ним досить спокійним голосом.

    — Сонечко, давай, міряй температуру і разом підемо спати. — це «сонечко» що гріє душу  яке зазвичай використовує сам Янович заставляє виконати прохання без усіляких там «не хочу і не буду». Через хвилин сім комік урочисто оголошує результати своїх вимірів.

    Вкладаючись під ковдру, хлопець опирає телефон о сусідню подушку. Чоловік огортає себе периною і пропонує наступне:

    — Спартак, може не будемо відключатись. Я посплю годинки дві від сили, — аргументує свою пропозицію досить коротким проміжком часу на обідній сон. Киваючи Суббота також пірнає під ковдру тримаючи телефон однією рукою так, щоб він не впав. Потроху Янович занурюється у сон, тихо сопів, а його повіка непомітно тремтіли, але саме це не сховалося від погляду психолога. Чоловік уважно розглядав обличчя хлопця на тому боці екрана, підмічав кожен його завиток волосся, що було трохи розпатланим. По небритості  хлопця можна було зрозуміти, що сил дійсно мало, але і спати він точно не спав. Знаючи Яновича, Спартак хотів його посварити за те, але бачачи такого беззахисного і спокійного коміка він хотів бути поруч, притиснути до себе, чути це сопіння максимально точно.  Йому хотілося відчувати подих Жені на своїй шиї, обіймати його всі ці дві години, цілувати в верхівку і лоб перевіряючи температуру.

    — Такий ти Женя і бісиш, і кохаю тебе безмірно. — проводячи по екрану пальцем і сам непомітно для себе прикриває очі занурюючись у такий потрібний у цей час сон.

     

    0 Коментарів