Ближче до фіналу лижуть Іванову, а до цього не лижуть

Кабінет. У яйцях Андрія вже не лишилося сперми, бо дрочив він уп’яте підряд. Побачивши, що з ніжної залупки цього разу взагалі нічого не вийшло, він був вимушений припинити та нарешті вислухати свого нового менеджера каналу.

— Отже, канал потребує свіжого струменю, — почав Спартак. — «Клуб дилетантів» відштовхує тим, що в ньому лише третина завдань — круті. Інші ж — або неприємна жесть, або занадто дитячі й дебільні. Щодо «Підкатів», ніхто у світі взагалі не живе ось таким життям, яке передбачає формат. «ДЗК» радує олдів, — він почухав спину, — але багато хто скаржиться, що передача себе віджила. «Срач» — це тупо галас. А «Вузький погляд» цікавий лише настільки, наскільки цікаві гість та тема. І, чесно кажучи, зазвичай наші гості та теми на хєр нікому не впали. Пластична, блін, хірургія та геймінг-змагання, ага…

— Ну добре, добре, — зупинив його Андрій. — Я піду пораджуся з хлопцями, а ти поки сам тут понакидуй ідей.

Андрій піднявся зі стільця та вийшов. Цей новий менеджер подавав якісь надії, проте до героя «Байдиківки», на честь якого його назвали, йому було далеко. Андрій пройшов коридором до найближчого кабінету, він належав Миколі. «나는 매우 부유한 한국인입니다», — подумав Андрій.

Микола дивився якесь відео на телефоні. Екрану Андрій не бачив, а його колега при вході Андрія не виглядав збентеженим, але пісюнчика прибрав.

— Привіт, — сказав Микола, поки Андрій сідав йому на коліна. — Видок у тебе сумний.

— Сумний, — підтвердив Андрій. — На каналі перегляди почали падати, треба щось нове, цікаве, круте.

— Може, візьмемо наші тіктоки та перевернемо горизонтально?

— Ні, не думаю, що це гарна ідея.

— А як тобі таке: Валік танцює нижній брейк до посинєнія, а ми змахуємо його вправо чи вліво за якість рухів?

— Валік танцює нижній брейк тільки в ситуаціях, які в принципі не можуть піти на канал, ти ж знаєш.

— Тоді… До нас у гості приходить Стас Боклан, приймає участь у всіх шоу по порядку, а потім ми з цього монтуємо один великий випуск, у якому лишаємо тільки ДЗК на виживання?

Андрій хотів відповісти, але він усвідомлював, що з самого горизонтального перевертання тіктоків рука Колі пестить Андрієві стегна. Хлопець вирішив нічого поки не казати та подивитися, що далі буде робити товариш. Андрій трохи розставив ноги.

— Твоя молода шкіра збуджує мене… Дякую, що носиш коротенькі шорти, — сказав Микола.

— Ти єдиний, кому подобається, коли в мене постійно шорти, — Андрій кинув погляд на відкриту вкладку каналу, де на одне нормальне відео припадало десять вирізок із нього.

Побачивши, що екран відволікає Андрія від справи, Коля вимкнув його. Свій телефон він теж відкинув подалі, щоб не заважав. Губи вже палали…

До Валіка вони зайшли удвох.

— А чого без штанів? — поцікавився Вальон.

— Канал потребує нових ідей, — пояснив Андрій. — Зайшли до тебе спитати, чи не маєш чогось такого.

Валентин відштовхнувся від стола та проїхав на своєму геймерському кріслі добрих три метри:

— Ви зараз не про ідеї для інтеграцій, а саме про повноцінні формати відео?

— Да, саме так, — сказав Микола.

— Ну… Пропоную гру. По черзі накидуємо по слову, збираючи опис якогось нового формату. Кожен наступний гравець може відсікати будь-яку кількість слів з початку. Грати можна до нескінченності, а гарні ідеї можуть з’являтися на будь-якому етапі. Давайте? Я стартану. Кожного.

— Кожного вечора, — наступним ішов Микола.

— Кожного вечора ми, — додав Андрій.

— Кожного вечора ми сідаємо.

— Кожного вечора ми сідаємо за.

— Кожного вечора ми сідаємо за крадіжку, — Андрій недарма вважався найбільш гумористично досвідченим з усіх левів.

— Ми сідаємо за крадіжку до.

— Ми сідаємо за крадіжку до камери.

— Сідаємо за крадіжку до камери Тимошенко.

— До камери Тимошенко приходить, — Валько вирішив перехопити ініціативу.

— До камери Тимошенко приходить Стас…

— Коля, ти вирішив таки продавити свою ідею з бухим Бокланом?)))) Ну добре, до камери Тимошенко приходить Стас Конецпольський.

— Конец у тебе корейський, — виправив Валюсь. — Приходить Стас Конецпольський якось.

— Приходить Стас Конецпольський якось до.

— Приходить Стас Конецпольський якось до камери.

— Та що у вас у всіх завжди камери? — трохи роздратовано спитав Валентино.

— Ми ж, — Андрій передчував такий потік гумору, що знесе будь-яку стіну, — ми ж відео знімаємо.

Деякий час було тихо.

— Будеш возмущатися — я тобі відсосу, затямив? — пригрозив Коля.

— «Відсмокчу», дегане! Блін, воно ніяк не може вивчити українську, серйозно?

— Та господи, ось через таких, як ти, люди й бояться переходити на українську! Це нормально — вчитися, пробувати! Не завжди все виходить, тим паче — з першої спроби, але ж ми повинні всі підтримувати один одного! Ми ж одна країна, ми всі хочемо якнайкраще, а ці ваші…

— Миколо, добре, добре, пробач мені, будь ласка. Правда пробач. Соси.

Андрій покинув цей кабінет, бо тут почався вже зовсім інший накидон. Ідей і Валік, і Микола запропонували достатньо, було від чого відштовхнутися. Але усім тим ідеям чогось не вистачало, якогось ядра, якоїсь більш глибокої думки, якогось пропрацювання, чи що. Андрій міг звернутися ще до однієї людини — Роми Щербана. Переїхавши до Києва, цей молодик часу не гаяв. Андрій вирушив до найближчої церкви.

Зупинившись поправити еглети в люверсах, Андрій випадково почув голос із кабінету в кутку.

— Блядь, ну пиздець, сука. «Роман Щербан тепер офіційно четвертий лев», блядь. Я, нахуй, був четвертим левом ще тоді, коли Роман пішки під стіл ходив! І я нікуди не зникав! Я хуїю, єбать. Прийняв участь у стендапі — охуєнно, блядь, охуєнно. Я тепер на тому самому щаблі, що Київстонер. Їбучий Київстонер, блядь! Віталік, нахуй? А може, лайна в їбалік, сука?

Андрій глянув на годинник — була вже шоста година ночі. Він хутко дістався церкви. Знайти всередині Романа виявилось не складно.

— Ромко, чуєш, потрібні нові ідеї для каналу. І Валік, і Микола запропонували достатньо, було від чого відштовхнутися. Але усім тим ідеям чогось не вистачало, якогось ядра, якоїсь більш глибокої думки, якогось пропрацювання, чи що. Хочеться почути твою думку. Може, є щось?

— Ні.

Трохи пізніше в той день усі чотири леви на джипі — Андрій, Роман, Микола та Валік — сиділи в кабінеті, відпочиваючи після напруженої роботи. Раптом бокові двійні двері (виготовлені на замовлення) відчинилися й до кабінету ввійшов Сергій Іванов.

— А ну, леви, один із вас зараз піде вилизувати мені моє очелло непогане.

Один із левів піднявся та пішов за Сергієм.

Вони опинилися в маленькій кімнатці, де навіть ліжко не змогло б поміститися. Сергій зняв штани й підштаники — стало зрозуміло, що трусів на ньому не було від початку.

— Ну що, займай позицію для анілінгусу, це не апропріація, просто результат афірмації.

— Мммм, — відповів лев уже з хащів івановської дупки.

Сергій починав стогнати та вигинатися назустріч язичкові. Його руки вхопилися за спинку якогось стільця та стисли його так, як тільки залізна рукавичка комедії стискає горлянки хейтерів каналу. Іванов став промовляти:

— Як тобі така інтеракція? Не відповідай, я ж бачу, що ти субмерсуєш у свою адикцію. Лижи, добре там усе вилижи! Констатую кореляцію з сатисфакцією! У мене встав!

— Мммм…

Язичок лева працював, неначе на зйомці, а мозок відключився та просто кайфував. Анус Сергія був гарячим та солодким, як свіжий пиріжок, і в нього так і хотілося поринати знову й знову.

— Сергію, а чому ваш канал взагалі називається «Ісландія»? До чого тут Ісландія?

— А що означають букви «ДЗК»?

— Мммм…

Спартак зайшов до кабінету тоді, коли все вже скінчилось, і всі чотири леви — Андрій, Роман, Микола та Валік — сиділи за своїми столами, готові почути щось справді круте. Повноцінних ідей в усіх сьогоднішніх перипетіях так і не народилось, але Андрій пам’ятав: новий менеджер теж мав завдання щось винайти.

— Панове, я знаю, що нам потрібно, — промовив Спартак. — Я вже зробив замовлення в «Ракеті». На каналі виходить нова «Обідня перерва».