Ковзанка

Поліцейський,той самий,що ще зранку дав їм візитку,уважно роздивлявся лист з достатньо жахливим,як для людей,котрих вчора ввечері мало не вбили,написом.

-Ми заберемо його як речовий доказ і залишимо поліцейських біля будинку.Не переживайте,ви будете в безпеці.Особливо якщо залишитесь всі разом.Можна ще одне питання?-на це вони лише кивнули і продовжили уважно слухати.-Ви не здогадуєтесь,чому лист надісланий саме містеру Рейндотиру?

-Ні.Єдине,що я ма, я вже розказав на допиті.Причини переслідування мені невідомі,на жаль.

-Добре.Тоді ми підем,хорошого вечору.

Всі,хто стояв разом з поліцейськими в коридорі лише кивнули на прощання.Після того,як два офіцери вийшли,Тарталья з гучним зітханням захлопнув двері і всі повернулись у вітальню,в якій залишився лише Казуха і Клі.Всі інші ж уважно слухали поліцейських і відповідали на їх питання.Як їм сказали,якщо на листі залишились біологічні матеріали,то це значно спростить пошук підозрюваного.Але з тим,як ретельно і бездоганно злочинець зачистив місце вбивства,так необережно він вдіє дуже маловірогідно.

Тарталья встав в центрі кімнати і всі спрямували свої погляди на нього.Він кашлянув і сказав:

-Як сказав поліцейський,краще всім бути разом.Особливо тим,кому погрожували.Сьогодні залишимось всі разом,але у всіх є робота і життя,тому я думаю буде краще аби саме Альбедо і Клі залишились в хлопців.Тим більше,що квартира не безрозмірна,тому всім нам тут буде тіснувато.Згодні?

На цю промову всі,хто знаходився,невпевнено кивнули.Після цього першим заговорив Венті:

-Ти впевнений,що безпечно буде залишати їх самих?

-На вулиці поліція,котра скоріш за все буде чергувати постійно.Не знаю,чи хтось окрім них ще в небезпеці,але краще не ходіть поодинці.Ми поки не знаєм на кого конкретно він націлився.Сьогодні був тяжкий день,думаю вже пора спати.Тільки от чи вмістимось всі?

-В нас повинно бути декілька запасних комплектів  білизни і ковдри.Ніхто ж не буде проти спати на підлозі?Якщо раптом всі не вмістяться.

-Йди шукай,я впевнений,що ніхто не проти.

Казуха кивнув і пішов до себе в кімнату.Скар в свою чергу прийнявся думати як всіх розподілити.Сяо і Венті можуть лягти у Казухи або у нього,Альбедо з Каєю і Клі теж в когось в кімнаті,а вони можуть потіснитись на дивані разом з Аяксом.Тоді всім вистачить місця.

-Я думаю,що Альбедо з Каєю і Клі можуть лягти у Казухи,Сяо з Венті у мене,а я,Казу і Аякс потіснимось на дивані.Піде?

-Ні.Ви з Казухою стомились і пережили стрес,вам потрібно нормально виспатись,а не на незручному дивані.Лягайте в когось з вас,а ми потіснимось на інших місцях.

-Ми можем і потіснитись на дивані,все таки ви тут через нас.І ви гості.-сказав тільки що повернувшийся Казуха з ковдрами і білизною в руках.Велика гора навіть не дозволяла йому бачити шлях,тому Скар швидко забрав в нього половину.

-Ні.Ви буде спати на ліжку.Не обговорюється.-строго сказав Сяо і всі зі згодою закивали його словам.На це Казуха лише приречено зітхнув і з запитанням в погляді повернувся до Скара.Він так само приречено зітхнув,погоджуючись.

-Добре,як вам завгодно.Ви підете в душ?Зараз всім рушники принесу і,якщо потрібно,можу пошукати одяг в якому можна спати?

-Не треба,давай просто рушники.І сумніваюсь,що в вас знайдуться наші розміри.Ви обидва малі такі.-зі смішком спробував розбавити атмосферу Тарталья,показуючи рукою їх зріст.Казуха просто посміхнувся і вийшов з кімнати.

-Іди нахуй,нормальні ми.Просто не треба бути непропорційно високим.-очі Скара палали гнівом.Він хлопнув його по руці,котрою Аякс показував спеціально нижчий розмір хлопців.

-А хто з вас вище?Казуха чи ти?Зараз Казхуа повернеться і перевірим.Ставимо ставки на те,хто з них більший гном.

По кімнаті пройшовся гул сміху і почулися викрики ставок,звісно не серйозних.Всі поставили на те,що Скар нижчий.Коли Казхуа з рушниками повернувся,на нього витріщилось 7 пар очей.Він запитально підняв брову.На це Тарталья просто знизав плечима і без слів підвинув до нього Скара,обличчям до обличчя.Він провів рукою лінію від їх верхівок.

-Всі ставки виправдали себе,Скар серед нас почесний гном!

По кімнаті знову пройшовся сміх,Казуха просто посміхнувся і поплескав Скара по плечу,у знак втіхи.Скар на них всіх закотив очі.

-Все,закінчуємо з забавками.Ось рушники,ванна знаєте де.Я зі Скаром ночую в нього,ви далі розбирайтесь хто де хоче спати.Якщо щось ще потрібно-звертайтесь.Я піду відпочивати,якщо ви не проти.

-Добре.Спокійної ночі.-Венті з дивану помахав йому рукою і продовжив розважати Клі.

Всі побажали один одному спокійної ночі і Казуха швидко ретирувався у спальню,попередньо в себе перевдягнувшись в піжаму.Скар декілька секунд стояв з усіма,а потім швикдо побажав спокійної ночі і зник в тому ж напрямку,що і сусід.Не вислухав навіть зворотні побажання,так швидко втік.

-Як думаєте..Вони зустрічаються?-першим порушив тишу Венті,задавший це питання з хитрим виразом обличчя.

-Сто відсотків.Навіть якщо не зустрічаються,то скоро почнуть.-першим відповів Акяс.

-Згоден.

-Підписуюсь під кожним словом.

-Цікаво,вони знають,що зі сторони виглядають як пара?-це вже Кая.

-Звісно ні.Їм ще довго доведеться над цим думати,щоб прийти до висновків.Але зустрічатись почнуть,напевно,в цьому місяці.Ставлю на це свою колекцію карток з покемонами.-рудий хлопець казав це так впевнено,ніби це найочевидніший факт на цій планеті.

-Та ні,вони мінімум два місяці будуть вдавати,ніби вони дофіга друзі.Який там місяць.Ставлю ящик шампанського на це.Сяо,ти ж згоден?-Венті повернувся до свого хлопця і підморгнув.

-Згоден.-з тяжким зітханням відповів Сяо.

-Ніфіга.Спорим?

-А спорим,виграю я-віддаєш колекцію свою і те саме дороге шампанське з твого бару.Якщо ж ти-то я купляю ящик шампанського і на додачу ту книжку з автографом,яку ти хотів.Йде?

-Йде.Сяо,розбий.

Сяо в котрий раз тяжко зітхнув і розбив руки Аякса і Венті.Альбедо розчаровано покачав головою на друзів і прийнявся стелити постіль.

***

Коли Скарамучча зайшов в кімнату,Каузха сидів в нього на ліжку і звісив голову вниз,про щось думаючи.Його пальці нервово перебирали край кофти.Виглядав він явно стурбованим,це Скар помітив ще у вітальні.Попри його посімшку і ніби розслаблений вигляд,руки постійно щось перебирали,а очі не зупинялись на одному місці.

-Ти ж не проти,що я в тебе ночувати буду?-нарешті він підняв погляд на Скара,котрий до цього мовчки сидів поряд з ним.

-Звісно не проти.Як ти?

На це питання Казуха лише мовчки похитав головою і зітхнув,опускаючи погляд на руки.На деякий час в кімнаті повисла тиша.Обидва хлопці думали про цю жахливу справу,але ні одну з думок не вирішувались озвучити.Через 5 хвилин,напевно через 5 хвилин-Скарамучча втратив відчуття часу у тиші кімнати,він обережно підсунувся ближче до Казухи і лагідно,зовсім несильно,стиснув його руки у знак підтримки.Деякий час він просто тримав його руки і пальцем погладжував їх.Казуха,на власне здивування,відчував як починає заспокоюватись.Чи то від цих дій,чи то від просто знаходження разом зі Скарамуччею.Натягнуті,мов струна гітари,нерви починали приходити в норму.І замість відчуття тривоги прийшло відчуття сонливості.Через стомленість жахливо хотілось спати.І тепер,коли він дійсно відчуває себе в безпеці,він може спробувати поспати.Ну і що,якщо десь за межами їх квартири гуляє вбивця?Зараз майже всі його найближчі люди тут,поряд з ним.Одна людина не зможе вбити стільки народу,та і біля дому чергують поліцейські.Тому,одну ніч спокійного сна він може собі дозволити.Тим більше,що з ним буде Скарамучча.З такими думками його голова починала опускатись ще нижче,а тіло розслабилось.Думок ставало все менше,а тяжке до цього дихання перетворилася на легке,немов пір’їна.

Скарамучча облегшено зітхнув,коли помітив як він розслабився і заснув.Обережно прибравши руку він,присунувшись ще ближче,турботливо вложив його в більш зручну позу.Намагаючись не розбудити він дістав з-під Каузхи ковдру і накрив його нею.Після цього Скар деякий час дивився на сплячого сусіда.Той мирно сопів,забувши про тривоги.Рука обережно простягнуалсь до білого,як сніг,волосся і обережно погладило.Таке саме приємне на дотик,як і завжди.М’яке і пухнасте,немов хмарка.Так і хотілось заритись в нього рукою,що він і зробив.Погладжуючи волосся,він думками повернувся до вбивці.Сам він його не боявся,як і смерті.Але він до жаху злякався за Казуху.До дрожі в руках він боявся,що це повториться.Він боявся знову побачити Казуху в такому стані.Коли той своїми гарними і завжди теплими очима дивився порожнім,несвідомим поглядом.Коли не реагував на слова і дивився в одну точку.Коли тремтів від страху.За те,що його Казуху довели до такого стану,йому хотілось знайти ту тварину і особисто,найжахливішим методом,вбити.При кожній згадці того вечору в його серці зароджувався гнів.Роз’їдаючий,страшний.А також безсилля.Він розумів,що нічого не може зробити.Як і тоді,коли його недо-батько вбивав мати.Як і коли помрела та бабуся з сусідньої кватири.Коли до нього ліз той товстий і огидний чоловік.З безсилля народжувався гнів,та не аби-який.

Скар судорожно провів рукою по обличчю і встав з ліжка,залишаючи там Казуху.Спати від таких думок не хотліось зовсім,але залишати Каедехару самого хотілось ще менше.Тому він просто обійшов ліжко і ліг на іншу сторону.Поки поряд з ним роздавалось тихе сопіння,він в своїх думках розглядав стелю.Через годину таких дій,він таки задрімав,але ненадвого-всього хвилин на 20.В голову лізли страшні думки.А що було,аби двері не витримали?Аби Казуха встиг відчинити?Аби Скар не зупинив його?

Стряхнувши головою він сів.Набридло.Він різким рухом встав з ліжка і потягнувся до кишені кофти,котра висіла на його стільці.Звідти він дістав запальничку і пачку цигарок.Кинувши погляд на Казуху,він переконався,що той спить і вийшов на балкон.Запальничка клацнула і полум’я замерехкотіло від вітру.Балкон не був заскленим,тому було холодно.В самий раз,щоб очитисти розум.Він дістав одну цигарку і запалив.Бажане розслабленя нервів від затяжки нарешті настало і він стомлено видихнув дим,споглядаючи зимню ніч.Думки повільно зникали,залишаючи лише неприємний осад.

В той час в кімнаті Каузха почав ворочатись,нервово смикаючись і щось буркотячи у сні.Снилось щось явно погане.Раптом він вскочив і мало не вскрикнув.Холодна крапля поту зтекла по скроні.Він судорожно повернувся на сторону ліжку,де лежав Скар.Нікого.В кімнаті порожньо.Казуха різко підрвався на ноги і,не зважаючи на потемніння в очах,пішов до дверей.Боковим поглядом він помітив темну фігуру на балконі і з полегшенням зітхнув.Не зник.Живий.Те жахіття було просто жахіттям.Зі Скарамуччою все добре.

Каузха тяжко дихаючи підішов до балкону і стояв,не вирішуючись відкрити,ніби боявся,що зараз він відкриє двері і Скар,немов ілюзія-розвіється.Вдихнувши повітря він потягнув на себе двері і Скар,здригнувшись,повернувся до нього з цигаркою в руках.Здивувашись,він запитав:

-Чого не спиш?

-Жахіття наснилось.-хрипло сказав хлопець і стомлено зітхнув.Живий,не ілюзія.Все добре.Рука сама простягнулась в жесті прохання.-Дай запалити.

-Ти палиш?

-Раніше палив.Кинув.

-А.-без слів він простягнув цигарку і запальничку.Казуха взяв її і так само,як Скар 10 хвилин тому, запалив.Затяжка принесла ясність розуму,але також вдарила усвідомленням,що він знову зірвався.Погано.Останній раз.Просто щоб заспокоїтись.-Розкажеш?Жахіття це.

-Угу.Той вечір снився.Все в точності як тоді,але…але він зміг вибити двері.Він..він виглядав як Альбедо.Все в точності до дрібниць.Тільки не було татуювання.І..і він вбив.Тебе.-на цьому моменті голос затремтів ще більше і сльози,котрі до цього моменту вдвалось стримувати,зірвались з вій.Казуха схлипнув і витер їх,продовжуючи розповідь.-Він..хотів і мене,але чомусь пішов.Потім поліція,все схоже на той ранок,але в нашій квартирі.А потім я прокинувся,а тебе немає поруч.Я..я подумав,що це не сон.А те,що було насправді-сон.Я злякався жахливо.Але слава богу то все таки сон.

Після цього він замовк і сльози знову потекли,при згадці того сну.Руки тремтіли разом з цигаркою.Йому все ще було страшно.Скар зітхнув і підвинувся ближче.Цигарка полетліа кудись вниз і він обома руками взяв його обличчя і повернув до себе.Деякий час він дивився прямо у заплакані очі,а потім сказав:

-Я живий.Ось він я,в повному порядку.Все скінчилось і ти в безпеці.Він нічого не може нам зробити.Тебе захистять.І мене теж.Зрозумів?-на це Казуха лише кивнув,але сльози продовжували котитись по обличчю.-Пішли спати,тут холодно.Захворієш ще.

Казу знову кивнув і Скарамучча за руку затащив його в кімнату.Кімната обволокла їх приємним теплом.Скар стояв там явно довше,але чомусь тим, хто більше змерз був саме Казуха.Він весь тремтів як осиновий лист,тому вони швиденько повернулись в ліжко,все ще не відпускаючи руки.
-Ти давно там стояв?

-Хвилин 10.

-І ти не змерз?

-Зовсім трохи.Спи давай.

-Не можу.Розкажи щось.Будь ласка.

-Що?

-Не знаю.Яка в тебе улюблена книжка?Розкажи про неї.

-Кінга люблю.Улюблена,напевно, «Інститут».Про скалічені долі дітей.Сюжет цікавий.Ніби існують діти,котрі мають надздібності і влада викрадала їх в спеціальний заклад для своїх цілей.Головний герой геній якраз з цими здібностями,котрого викрали і він хотів вибратись.Цікаво і досить моторошно.Не хочу більше розповідати,бо заспойлерю.Якщо захочеш,можу дати почитати.-тихий і рівний голос Скара діяв на Казуху,немов снодійне.Очі самі почали злипатись.Десь здалеку він чув,як голос сусіда тихішає,а розповідь стає зовсім нерозбірливою.Єдине,що зараз чітко відчував Казу-це тепле тіло поряд і руки котрі через час міцно його обійяли.Це заспокоювало.Скар заспокоював.Якби він був зараз без нього?Думки гуляли десь на краю свідомості не даючи повністю піти у глибокі сни,але ці події настільки втомили його,що думки відступили самі собою і уступили місце снам.На цей раз спокійним.

***

Десь на тумбочці поряд з ліжком огидно запищав будильник.Та сама мелодія,котру всією душею ненавидів Скар.У вороху ковдр хтось заворушився,коли будильник пропищав вже третій раз і з-під них висунулась бліда рука,котра явно агресивно стукнула по бідному будильнику.Сонце вже у всю свою силу світило їм у вікно,прям на ліжко,ніби закликаючи прокидатись і йти по справам.Але,на жаль,справ не було.Роботу Казуха скасував і попросив вихідний,на пари Скар не піде.А тому прокидатись так рано не було сенсу.Але подумати про це треба було вчора,перед сном.І вимкнути йобаний будильник на 8 ранку,котрий по відчуттях кричав як найгучніша птиця світу і будив всю квартиру.Звісно включаючи Казуху,котрий нарешті зміг нормально заснути і поспати.Той,під боком у Скарамуччі,неспокійно заворушився і,здається,збирався прокинутись.Скар в той момент молився всим богам,демонам і так далі,аби цього не сталось.Йому потрібно нормально виспатись.Необхідно.Просто необхідно повернути моральний стан у норму.І якщо за це потрібно продати душу демонам або стати віруючим,то у Муччі не буде жодних коливань.

Припіднявшись на локті біля сусіда,він тихо спостерігав за його сном.Той трохи покрутився,але все одно заснув уткнувшись носом десь у районі грудей Скара,одною рукою тримаючи чорну футболку.Не прокинувся і добре.А в якій позі спить то справа вторинна вже.Скар другий раз вже не засне,але якщо зараз встане то точно його розбудить.Тому залишається просто лежати і чекати.Він збирався вже відкинутись на подушки,коли двері у кімнату трохи скрипнули.Звідти показалась голова з кудрявим і синім на кінцях волоссям.Венті здивовано глянув на позу Скара і пошепки сказав:

-Це кріпово,чувак.Мені потрібно це сфотографувати.-і не встиг Скар схаменутись,як Венті дістав телефон і зробив фотку.-Фак,здається я проєбав Аяксу ящик шампанського і книжку…

-Що?-брови Скара злетіли на чоло і він вже збирався розпочати гнівну тираду,але згадав про Казуху.-Скажи дякую Казу,інакше зараз би тебе чекав довгий допит з можливим насиллям.

-Я просто хотів сказати,що ми приготували сніданок і всі розходяться по справам.Залишаються лише Клі і Бедо,вони ще сплять.А тепер до зустрічі,любий!-після цих слів він кулею вилетів з кімнати сміючись.

-Що він хотів?-сонний голос Казухи донісся десь знизу і через декілька секунд перед ним з’явилось заспане обличчя.Все таки розбудили.Бажання вбити Венті злетіло до небес,але спочатку Казуха.

-Заходив сказати,що вони приготували сніданок і всі,окрім Клі і Альбедо,пішли по своїм справам.Поспи ще?Тільки 8.

-Не засну більше.

Після цього Казуха потягнувся і,не чекаючи відповіді від Скара,швидко зник десь у коридорі.На ходу лише крикнув,що пішов у ванну.Мучча не встиг сказати і слова,лише розгублено дивився йому у слід.І чого він так?

Тим часом за спиною Казухи грюкнули двері і він сперся на них,з’їжджаючи на підлогу.Обличчя його,на відміну від спокійного тільки що у кімнаті,було мало не в паніці.Вуха стрімко почервоніли і він прикрив обличчя руками,нервово видихаючи.Що це в біса було?Він спав обійнявши Скара?А той і не проти?Ще й спостерігав за тим,як він спав?У голові Казухи ніби увімкнули довгу паузу,котра переривалась лише тихими матами під ніс.І чому його це так схвилювало?Вони не вперше обіймались і спали разом.Він робить так з усима друзями і ніколи його це не приводило в таку паніку.Але чомусь,коли він прокинувся і ніс до носа стикнувся зі Скарою,котрий був достатньо милим розпатланим,як завжди зранку,в його голові ніби натиснули червону кнопку.Він ледве зміг залишатись з виду спокійним.Після того,як він вночі плакав як хлопчик від страху,а Скар його заспокоював,Казу нарешті відчув наскільки той за нього переживав.З поведінки спільних друзів він зрозумів,що він єдиний так близько підібрався до Скара.Але чому він дозволив?Невже Казуха був настільки класним прекрасним?А якщо..?

Його думки перервав стук у двері.Він ніби ошпарений підірвався і підійшов до вмивальника,вмикаючи воду і роблячи вигляд,ніби не він тільки що зловив незрозумілу паніку і збентеження через його друга,котрий нічого і не зробив.Можливо,він порсто тільки прокинувся і збирався його будити і зовсім не витріщався на сплячого Казуху.А обійнялись вони уві сні зовсім випадково,а Скар занадто цінує його чи щось таке,аби сказати що йому не подобається?А якщо він дійсно не проти,то чому все так змінилось?Казуха впевнений-Мучча не переносить дотиків.Не переносив.Можливо,йому потрібно більше довіритись людині заради цього?

В двері знову постукали і на цей раз Каедехара крикнув:

-Так-так,виходжу.Щось треба?

-Все добре?Ти не відповідав і я подумав щось сталось.-почувся спокійний голос Бедо з-за дверей.

-Все в порядку.Я вже виходжу.

Двері відчинились і звідти мало не вилетів Казуха.В коридорі його зустріли дві пари трохи занепокоєних очей.Скар тільки вийшов з кімнати,але застиг коли вийшов Казу.Альбедо стояв трохи збоку і теж був збентеженим.Каедехара лише нервово всміхнувся і відвів погляд.Йому очевидно немає чого приховувати,але він чомусь поводить себе як нашкодивший хлопчисько перед мамою.Ніхто ж не дізнається,про що він думав.Тоді чому він так нервує?

-Казу?Все добр-

-Все прекрасно!Так,все добре.Чудовий ранок.Я піду снідати.-в нього вирвався ще один нервовий смішок перш ніж він зник у вітальні.Альбедо і Скарамучча на це розгублено переглянулись,не розуміючи,що з їх другом не так.

Альбедо зайшов у ванну,а Мучча пішов слідом за Казухою,маючи наміри вияснити що сталось.Раптом знову жахіття?Чи знову якісь погані думки?Все ще хвилюється через вбивцю?В вітльні нікого не було,тільки з кухні чулись голоси.Клі про щось весело щебетала,як маленька птичка.На чий настрій дійсно тяжко вплинути-так це на Клі.Завжди весела і активна,що не скажеш зараз про Казуху.Він виглядав так,ніби розбив улюблену мамину вазу і тепер намагався це приховати.І виходило в нього не дуже.

-Добрий ранок!Я розповідала Казу,що брат обіцяв піти сьогодні на ковзанку.Казуха сказав,що ви теж хотіли.Підете з нами?-защебетала дівчинка вже до Скара,коли помітила його в дверях кухні.Він з німим запитанням подивився на Казуху,але той просто посміхнувся і відвів погляд,насипаючи у дві тарілки млинці.Чому він уникає його поглядів?Скарамучча щось не так сказав?Зробив?

-Я просто сказав,що ми зі Скаром говорили про це,я не обіцяв піти.Можливо він і не хоче.

-Я не проти,але я не вмію кататись.

-За це не переживай,Казуха в нас профі,він навчить!-на це Казуха дрібно здригнувся і як ні в чому не бувало потягнувся за різними джемами на полиці.Вчити кататись людину не завжди передбачає фізичний контакт,правда ж?Якщо ні,то це буде дуже ніяково.Особливо для Казухи.Здається,останнім часом вони стали частіше торкатись одне одного?Як до цього дійшло?Він і не помітив,коли вони стали настільки близькими.Але у всих друзів так?

-Казу?-Скар збентежено подивився на нього,легенько доторкнувшись до руки.Від такого простого дотику по тілу ніби пройшовся електричний струм.Що з ним таке?Це ж просто Скар,його друг.

-А?Так,я слухаю.

-Ти весь ранок сам не свій.Все добре?

-Так-так,звісно.Про ковзанку..я не проти,звісно.Чому ні.-і знову нервовий смішок.Клі і Мучча занепокоєно подивились,але промовчали.

-Тоді поснідаєм,зберемось і підем?Вдома немає чим зайнятись,та і розвіятись не заважало б.-останні слова Скар сказав з явним натяком на конкретного білявого хлопця поряд.

-Угу.

-Що обговорюєте?-на кухні з’явився Альбедо і присів за стіл.-Смачного.

-Дякую.Клі сказала,що ви зібрались на ковзанку і запропонувала нам теж.Ти не проти?

-Звісно ні.Каз?Куди ти знову залип?

Всі погляди на кухні знову звернулись до Казухи,котрий виделкою ковиряв вже пусту тарілку і дивився в одну точку.На Альбедо він не зреагував,як і на виклики інших.Скар лише зітхнув і кинув коротке «Задумався знову.».Після чого він встав зі свого місця і повернув Каедехару до себе.Від того,очікувано,нуль реакції.Очі скляні,немов не живі.Ніби знову під седативними.Ця думка прийшла до Скари швидко,як і пішла.Він обережно поклав руки на щоки,аби не налякати,і легенько потряс.Казуха зреагував не одразу,повільно озирнувся навколо і зловив погляд Скара.Після чого вскочив,немов ошпарений і мало не крикнув:

-Все добре!Все в порядку,я просто задумався.Я піду збиратись,посуд сьогодні на тобі.-і зник в сусідній кімнаті так швидко,що Скар не встигав навіть зітхнути.

-Що з ним таке?Весь ранок якийсь дивний.

-Йому ніяково.-сказав Бедо збираючи брудний посуд зі столу.Клі подякувала йому і теж втікла кудись,після чого вони залишились вдвох.

-З чого ти взяв?

-Він завжди так себе поводить,коли ніяковіє.І в нього почервоніли вуха.

-Але чому йому ніяково?Хіба щось сталось?

-А це вже в тебе треба спитати.Ви спали разом,я його зранку вже таким побачив.

-Боже,ти так кажеш ніби ми трахались чи щось таке.Ми просто спали в одному ліжку,о’кей?І ми не вперше спимо разом,але так реагує він вперше.-Бедо на це лише хмикнув,за що отримав розлючений погляд.

-Розкажи тоді що було вчора чи зранку,може допоможу чимось.Якщо ні,то спробуєш спитати в нього?

-Добре.-з тяжким зітханням Скар забрав весь посуд і пішов до вмивальника.Чого він не очікував,так це те що він буде обговорювати цю ситуацію з цим високомірним снобом.Можливо,він не такий і поганий,але та ситуація все одно залишила осад.-Вчора вночі…нічого такого не було.Точніше було,але то особисте.Не можу розказати.

-І ти кажеш ви не спали?

-Закрийся і слухай.Просто поговорили і лягли спати.Перед сном я щось розповідав йому,він заснути не міг.Ми обійнялись,але робили ми так вже сто разів,тому я і не звернув уваги.Зранку першим прокинувся я,забув вимкнути будильник.Далі,можливо,прозвучить дивно.Я прокинувся,але знову я б не заснув,але якби спробував встати то розбудив би Казу.Він обіймав мене.Будити не хотів,все таки він вперше нормально спав з тієї ночі.Я просто дивився чи не прокинувся він і тут зайшов Венті.Він сфоткав нас і вийшов,але розбудив Казу.-під кінець він вже почав запинатись,коли зрозумів як це все виглядає і звучить.-Блять.О’кей,можливо йому дійсно ніяково.

В кімнаті повисла тиша.Альбедо шоковано,на що вказували його очі по 5 копійок.Його вигляд ніби вказував на німе питання «Скар,ти ідіот?».І нарешті до Скара дійшло.Так,можливо Казусі ніяково.В Скарамуччі було не так багато друзів,але навіть він зараз впевнений що це не дуже дружня поведінка.І свої почуття він,здається,трохи зрозумів вже.Але якщо Казуха не мав таких почуттів то йому звісно ніяково?Він сприймає його як друга,а Скарамучча поводиться отак.Звісно йому ніяково.З тяжким зітханням Скар вимкнув воду і опустився на підлогу,ховаючи обличчя в колінах.Він дійсно ідіот.Те,що він зараз розказав про це Альбедо вказує на те, що він не просто ідіот.Він ідіот двічі.Він мало не напряму зараз розказав,що має почуття до кращого друга Альбедо.Яка вірогідність,що той про це не розкаже?На данний момент,з рівнем їх недовіри одне до одного,майже нульова.

-Просто мовчи.Нічого не кажи.І Казу теж.Ти ж розумний хлопець,так?Будь ласка,нічого не кажи йому.Він не має про це знати.Ти ж розумієш?

-Розумію.Я нічого не скажу.Не переймайся,я не ідіот.Але вам потрібно поговорити.

-Вибачте?Ви про що?-обидва хлопця різко повернулись до входу.Там стояв Казуха,вже повністю зібраний.Як завжди в світлому.Блідо-жовте худі з котом,світлі джинси,заколки у волоссі.Хлопчик-пай,так можна охарактеризувати цей образ.-Я випадково підслухав останні фрази,вибачте.

-Нічого.Нічого важливого,не переймайся.Просто невеличкий сюрприз,не переживай.-Альбедо похлопав Казуху по плечу і вийшов з кухні.В кімнаті повисла ніякова тиша.Скар обережно піднявся і порівнявся з сусідом.

-Все добре.Я піду збиратись.Я швидко.-тепер черга Скара відводити погляд.Каз хотів щось спитати,але передумав,тому через декілька секунд залшився у кімнаті сам на сам з собою.

Це було дивно.Про що і хто не повинен знати?Це про Казуху?Що він такого не має знати від Скари?Щось про розслідування?Чи щось інше?Звідки таємниці?Про що поговорити?Який,мать вашу за ногу,сюрприз?Що за хуйня останнім часом в їх житті?Які він почуття відчуває до Скара і з яких пір він став виділяти його серед інших друзів?Що відчував до нього Скар?Стільки питань і нуль відповідей.І щоб їх отримати,потрібна розмова зі Скарамуччою.Але це  піздец страшно.А раптом він все надумав і тільки зіпсує їх стосунки?Так багато «раптом» і «але»,що і не порахувати.Йому потрібен час,аби все обдумати.Не може ж він прийти і в лоб вивалити всі питання?Чи може?Не може.Для початку потрібно розібратись з власними почуттями і зрозуміти якого вони роду.А потім говорити.

Застигнувший посеред кімнати Казуха раптом відчув малі рученята на талії і повернувся назад.Там стояла Клі,тепер теж занепокоєна.Навіть вона вже помітила його дивний стан.І чому він не може робити вигляд,що все добре?Завжди міг.Йому завжди вдавалось приховувати все і показувати свій самий кращий стан,кажучи що «все прекрасно,мені не потрібна допомога,дякую.»Фальшиві посмішки завжди виходили кращими,а в очах не було і сліда втоми.А зараз не може.Невже старість?Він всміхнувся і потріпав дівчинку по волоссю.

-Хлопці вже зібрались?Якщо так,то ми можем йти.

-Ти переживаєш.Брат сказав,що в тебе зі Скарою невеличкі проблеми і я можу не перейматись.Але я все одно хвилююсь,бо ви виглядаєте збентеженими і сумними.І ви не хочете говорити.Моя мамуся і татусь колись такими були,коли посварились.Я тоді була зовсім маленькою,але все пам’ятаю.Я так і не зрозуміла,чому вони так.І зараз не розумію.Але вам не потрібно сумувати!Ми зараз разом підем на ковзанку,а потім підем у ресторан поїсти.Я вас розважу і підійму настрій,обіцяю!Ми всі завжди-завжди будем разом,тому вам не потрібно сумувати!

Казуха зітхнув і криво всміхнувся,нервово перебираючи м’яке блондинисте волосся.Діти завжди дуже чутливі до перемін у настрої дорослих.Ще й це порівняння з її батьками…Вони явно не сварились,не кричали,але чомусь Клі знайшла схожість.І Альбедо теж.

-Звісно,все буде добре.Просто..просто ми втомлюємось на роботі і на навчанні,тому виглядаємо сумними.Все буде добре.Ми сходим,повеселимось і будем разом.Завжди-завжди.

-Звісно будем!Венті обіцяв це теж і казав,що колись я буду розсипати пелюстки квітів на вашому весіллі!

-Що Венті казав?-Казуха шоковано витріщився на веселу Клі і почув з вітальні смішок Альбедо.Той,разом зі Скаром,скоро з’явились біля них.Скар виглядав скоріше розлюченим,ніж здивованим.

-Здається,Сяо скоро доведеться обіймати хладний труп цього вилупка.

-Тут дитина!

Скар лише стиснув плечми мов «Я тут не при чому,звинувачуйте у всьому Венті і скажіть йому захлопнути хліборізку.»Казуха розчаровано покачав головою і пішов у коридор.Всі вже зібрались,а тому можна відправитись на ковзанку і розвіятись.Клі дзвінко розсміялась і побігла слідом.Хлопці поплелись слідом і дивно переглядаючись.З яких пір вони стали друзями?Ніхто з них не знав.

***

-Сука,та чому тут так слизько?Я ніби корова на льоду.-Скар театрально сплеснув руками і,знову не втримавшись на ногах,шльопнувся на лід.Його друзі весело розсміялись і Казуха в черговий раз подав руку.Навіть Клі задавалсь професіональним фігуристом на його фоні.

-Ну-ну,не психуй.Не все з першого разу.

-Ти занадто добрий,Каз.Це вже 10 раз як він намагається просто стояти хоча б 2 хвилини.

-Закрийся, блять.-ядовито прошепів Скар.Він міцно схопився спочатку за руку,а потім і мало повністю не влігся на Казуху.Той,на здивування,тримався рівно і тримав його легко,ніби пушинку.Навіть коли Скар відверто падав йому в руки.Дійсно профі.

-Не сваріться.Бедо,йди краще покатайся з Клі,а я поки буду вчителем.

-Добре,як побажаєш.-після цього він за руку з сестрою швидко поїхав вперед,залишаючи їх ковтати пил.Чи скоріше сніг.

-Дивись,тобі потрібно зловити баланс.Я не знаю,як це пояснити.Просто треба відчути,що це положення правильне і вага твого тіла в балансі.Не хвилюйся і не поспішай.Я ловлю,якщо що.

-Ти професіональний фігурист чи як?

-Я б так не сказав,але в дитинстві я займався фігурним катанням.Та і в молодості любили ходити.

-Пф,ти так кажеш ніби тобі під 50.

-Ну я ж старший.Дивись,ти стоїш.-Скар здивовано звернув на це увагу і одразу запанікував,падаючи на Казуху знову.Той лише розсміявся і допоміг встати рівно знову.-Не панікуй ти так,все добре.Спробуй постояти ще трохи і я покажу як кататись.

Скарамучча невпевнено кивнув і відштовхнувся від рук Казухи.Його трохи зашатало,але він ,здається,нарешті спіймав той баланс і встав.Казуха,на вигляд спокійний,провів рукою по плечу,відганяючи мурахи,котрі пробігли після дотику до Муччі.Він намагався виглядати спокійним і в нього нарешті вийшло.Але думки були в безладі.В повному.Він все ще намагався зрозуміти,що не так.От здається-він поводився так з усіма друзями.Майже.Можливо,не з всима.Але дотики до близьких ніколи не викликали таких відчуттів.Це ж не може означати що?..

Казуха трохи нервово посміхнувся і знову повернувся у реальність.Скар стояв достатньо впевнено вже хвилину чи дві і був щиро радий цьому,хоч по його обличчю нічого не скажеш.Але Казуха навчився розрізняти ті краплі емоцій,котрі проявляв його друг.Наприклад,коли той був задоволеним чи щасливим,то куток губ всього на трохи підіймався,а очі примружувались.Немов кіт.Він дійсно схожий місцями на кота.Такого,що до хазяйських рук лащиться і мурчить,а чужинців і цапнути може.Так і Мучча.Не те, щоб Казуха вважав себе хазяїном,зовсім ні.Але він,здається,відносився до близьких до Скари людей.І це,по правді кажучи,льстило і робило його щасливим.

Раптом він почув не дуже гучний сплеск лодонями і сфокусував погляд на другові. «Знову задумався.»-з тяжким видихом подумав Каз і обережно під’їхав до сусіда,беручи його під лікоть.

-Дивись,тут принцип нескладний.Трохи розстав ноги і постав їх рівно.Та,ось так.Ти лівша,так?Тоді першою йде ліва нога.Тобі треба зробити так,ніби ти хочеш розмазати щось по землі.Веди ногу вперед і трохи в бік, і ковзай.І так по черзі,розумієш?

Скар на пробу спробував повести ногою так,як показав Казуха.На здивування,вона пішла як треба і він не впав.Можливо це через те,що Казуха міцно його тримав.Далі інша нога і тут він вже трохи послизнувся,але знову спіймав рівновагу і не впав.Маленька,але перемога.Другий крок,знову спочатку ліва,потім права.Виходило,на диво,непогано.Але чудес,як то кажуть,не буває.Тому коли він третій раз ковзнув ногою вперед його почало кринити назад і він,не втримавшись,впав.І потягнув за собою Казуху,котрий на слизькому льоду не витримав ваги дорослого хлопця,хоч той і був худим.

Вони разом смачно бухнулись на лід і Казуха,аби не причавити бідного Скарамуччу,виставив лікті і зараз буквально над ним нависав.Поза була…компроментуючою.В будній день в достатньо ранній час народу було небагато,але був.Ще й десь спереду замаячила білява дівчинка з косами і такий самий білявий брат.Він вже чув його легкий сміх.Знизу почувся і легкий кашель і він опустив погляд вниз.Скар виглядав..чарівно?На фоні білого льоду всі його риси виділялися і були неймовірними.Темне волосся,темні гарні очі,невеличкі під очима,бліда шкіра-все це було немов скульптурою якогось давньо-грецького бога.Всі риси ідеально гармоніювали і являли найгарнішу картину в світі.На думку Казухи,звісно.

Ці думки в нього зайняли буквально декілька секунд,але здавалося пройшла вічність.Рум’янець на вухах Скара вже трохи розповсюдився на обличяя,коли він підірвався немов прокажений і відсів мало не на метр в сторону.Обличчя так само почервоніло.Це все було піздец ніяково.Яка нормальна людина буде думати який гарний його сусід,коли він його зараз розчавить?

До них під’їхали веселі Альебдо і Клі і почали допомагати підійматись,поки в думках Казуха приблизно 10 раз себе вбив,5 раз провалився під землю,7 раз подумав про сенс життя і 1 раз подумав про те,що все таки Скарамучча дійсно гарний.Але останню думку він прогнав так швидко,що будь-який спортсмен-атлет позаздрить такій швидкості.

-Вибач,я не встиг відпустити тебе.Не забився?

-Так він на тебе впав,якби він забився?Чи в тебе певні частини тіла кам’яні?-зі смішком спитав Альбедо,за що отримав повний ненавісті погляд.І не один.-Звісно,я про прес.

-Все нормально,ти не сильно забився?-тактика ігнорування завжди працювала.

-Трохи спиною вдарився,але я за сьогодні стільки разів впав,що вже і не дивуюсь.-розмовляти було ніяково обом.Казуха старанно відводив погляд куди міг,аби не дивитись на обличчя Муччі,котре він подумки називав богоподібним.Той теж не пилко бажав зустрітись поглядами,тому обтряхував себе від снігу.

-Венті дійсно програв стільки грошей,дійсно шкода його.-пошепки сказав Бедо,за що знову отримав погялди.На цей раз з запитаннями у очах.

-Кому програв і чому?

-Це військова таємниця,Каз.Тобі знати не положено.

Скар закотив очі майже синхронно з тим,як Бедо отримав долонею по чолу від Казухи.Клі поряд розсміялась і вже відкрила рот,аби щось сказати,але Альбедо прикрив його і іншою рукою показав знак,щоб вона мовчала.Дівчинка лише усміхнулась і жестом показала,що тримає рот на замку.

-Скоти.Все одно дізнаємось.

-Ну-ну.Катайтесь давайте,скоро вже йти будем.Клі вже втомилась і хоче їсти.-у підтвердження цього живіт дівчинки забурчав і вона активно закивала головою.

-Я теж вже стомився падати.Може наступного разу мене навчиш?Будь ласка?Я відчуваю,що ще трохи і вийду з ковзанки інвалідом.

-Зате будеш отримувати допомогу від держави.

-Закрийся там.Так що?Підем вже?

-Боже,ти так вмовляєш мене ніби я кат і буду тримати тебе тут поки ти реально інвалідом не станеш.Ходімо вже,фігуристи.

Клі радісно замахала рученятами і під ручку повела Скара до виходу.Той звісно ще тримався за бортик,але стояв вже значно впевненіше.Альбедо йшов повільніше,здається спеціально затримуючи Казуху.

-Каз.

-Мм?

-Що відбувається?

-Ну конкретно зараз ми на ковзанці і йдем обідати кудись.Конкретніше кажи.

-Між тобою і Скарою.

-А що відбувається?Все добре ж.

-Не роби з себе дурачка.Ти прекрасно розумієш,про що я кажу.

Каедехара тяжко зітхнув і подивився на Альбедо.Той теж подивився на нього.Між близькими друзями так часто буває-не потрібно слів,щоб зрозуміти одне одного.Достатньо погляду.У випадку Казухи його погляд був розгубленим,ніби з запитанням «Мені б знати,що відбувається.»Так і було-він сам досі не розумів що відбувається між ними.Очевидно,вони близькі друзі.Але для Скарамуччі,котрий тримав на дистанції навіть самих найближчих,таке відношення до Казухи було дуже незвичним.Ніби виписувалось з прийнятих норм,котрі стосувались Скара.І Казуха не знав причину цих змін.Або не хотів знати.Хотів робити вигляд,ніби не знає.Тому що якщо він визнає,нічого хорошого не буде.Тому що минулого разу коли він визнав,не було нічого хорошого.Почуття такого роду принесуть одні проблеми.Він це знав-досвід вже був.І не хочеться,аби цей досвід повторився.

-Каз.Я розумію,чому тобі не хочеться все це визнавати.Я пам’ятаю.Але ти не думав,що потрібно дати хоча б шанс?Дати собі відчувати?Не закривати себе разом з почуттями у клітці.Рано чи пізно доведеться з неї вийти,але тоді може бути пізно.Нам це життя дано тільки на один раз.Можливості перепройти не буде.Просто подумай на це не виходячи з поганого досвіду.Подумай,що шанс на хороше такий самий як і на погане.

Коли Альбедо закінчив,вони вже вийшли з ковзанки і опинились у роздягальні-там Скар і Клі вже мучались зі своїми ковзанками.На плечі Казуха відчув руку,котра зникла так само швид4о,як і опинилась там.Така підтримка була властива для Альбедо-мовчазна,котра означала,що він завжди поряд для нього.Слова потрібні не завжди і не всим-і Казуха входив до числа людей,котрим слова потрібні не завжди.Але і слова,котрі він казав змушували задуматись. «Дай собі відчувати.»Він хіба не дає?Невже він дійсно,через стільки років,все ще горює по тій людині?Він завжди хотів думати,що відпустив.Але коли людина дійсно відпускає,в неї немає страху відвідати могилу.Немає бажання шукати знайоме обличчя у натовпу.Не хочеться шукати в деталях спогади про нього.Проводити паралелі у характерах,порівнюючи його з іншими.Немає страху знову відчувати те саме.Виходить,він все ще не відпустив.Навіть через стільки років.Але що він може зробити? «Дай собі відчувати.»Можливо,це дійсно вихід?Нарешті дозволити відчувати щось до когось іншого?І в його випадку цей самий інший-це Скарамучча?

-Казуха.-на плече опустилась рука і легенько його постукала.Цей самий занепокоєно дивився на нього і чекав відповіді.

-А?Так,вибачте,задумався.Про що ви говорили?

-Вибираєм,що замовити.Ось меню.

Казуха здивовано озирнувся і виявив,що вони дійсно в ресторані.Дійсно глибоко задумався,що і не помітив.Очі швидко пробіглись по позиціям і він визначився з замовленням.Офіціант,котрий стояв поряд з їх столиком,чекав тільки його замовлення.

-Я буду рибу дорадо на грилі і рис.І яблучний фреш.

-Добре.-офіціант швидко записав його замовлення і пішов.

-Ти нас взагалі не слухав?

-Вибачте.-Казуха винувато посміхнувся і опустив погляд.Альбедо покачав головою і зітхнув.

-Я казав,що ми з Клі після ресторану з’їздимо додому.Кая нас підвезе.Доберетесь самі чи вас підвезти?Скар сказав,що ви на таксі.Ти як думаєш?

-Самі доберемось,не маленькі.

-Точно?

-Так.Не переживай,нічого не станеться.

***

На ледве освітленій зупинці стояло дві фігури.Сніг знову розгулявся  і летів зараз великими пластівцями.Казуха,замотаний наче ескімос,потирав руки.Було холодно настільки,що здавалось ще хвилина очікування автобусу і вони стануть сніговиками.Скар був легше вдітий,але не виглядав так,ніби йому холодно.Таксі в таку погоду не їхало,тому доводилось мерзнути.

-Тобі точно не холодно?Ти віддав свій шарф мені,а сам…

-Не холодно,не переживай.Скоро вже автобус приїде.Треба було все таки з ними поїхати.

-Треба було.Але пізно вже.

По розкладу автобус вже мав бути на під’їзді,тому мерзнути залишалось недовго.Каузха все ще потирав руки,але тепліше не ставало.Рукавички він забув вдома,а в кишенях було так само холодно.Скар на це дивився з жалем і хотів вже запропонувати погріти йому руки,бо в нього самого вони завжди теплі.Але десь за кілометр від них,з-за рогу,виїхав автобус.І одночасно з цим вони почули за спинами хруст снігу.Здавалося,просто хтось просто теж прийшов на зупинку.Хтось був не дуже близько до них,можливо людина з роботи на автобус.Але всі почуття хлопців ніби загострились.Як у травоїдних,коли вони чули ходу хижака десь поряд.

Ще один крок,котрий супроводжувався хрустом снігу.Скар,одночасно з Казухою,повернувся на джерело звуку.В тіні стояла фігура.Риси обличчя було складно розгледіти,але навіть так він міг впевнено сказати,що це Альбедо.Він стояв трохи далі від зупинки.Сам.Скар вирішив на пробу покликати:

-Альбедо?

-Скар…-холодна рука міцно обхопила теплу.Автобус загудів в них за спинами.-Це не Альбедо.

Слова,сказані так тихо,ніби писк миші,вдарили по голові не гірше кувалди.Автобус зупинився і двері відкрились.Вони зі швидкістю,котра могла б в теорії дорівнювати швидкості звуку,залетіли в салон і сіли десь у кінці.Всередині було всього чоловік 7.Зараз вони молились,аби той…Альбедо не побіг за ними у автобус.Але він просто тихо стояв,навіть коли автобус зачинив двері і поїхав вперед.Вони спостерігали за фігурою на зупинці поки вона не зникла з поля зору.

Руки тремтіли.На очах виступали сльози.Казуха був в паніці.Та людина виглядала в точності як його друг.

-То не Альбедо?Точно?

-Татуювання.Немає.На шиї.В Альебдо там жовта зірка.

-Ти точно побачив?Можливо через темряву…

-Точно!Я впевнений,що то не Альбедо..Шию було добре видно.То не Альбедо.

-Добре.Я зрозумів,не переживай.Все добре.Не переживай.

Дихати було тяжко,а думки плутались.Було страшно.Неймовірно страшно,що це знову повторилось.Скарамучча теж був нескокійним,але намагався не подавати виду.Стан Казухи зараз його,м’яко кажучи,занепокоював.І він не знав,як правильно допомогти.Слова,напвено,не допоможуть.Тому він обережно потягнув його ближче і міцно обійняв,поглажуючи по голові.Казуха,тремтячи,шоковано застиг.Але через секунду його руки міцно обхопили талію Скарамуччі,а носом ткнувся десь у шию.Десь спереду почулось осудливе тцикання і буркотіння про безсоромність молоді.Але їм було плювати.Головне зараз-добратись додому.Живими.