Фанфіки українською мовою

    По традиції, прошу хвилинку уваги❗️

    Хочу сказати дякую, за фідбек на минулому фанфіку. Мені справді приємно, що такій великій кількості людей сподобалась моя творчість!🙌❤️

    Новини стосовно фанфіків виходять у мене в телеграм каналі

    Посилання: https://t.me/ukrwikss

    Назва: Нєжні лисенятка🦊🤍

    Всім приємного читання😉

    •••

    Позаду 15 годин виснажливої дороги.

    Щойно чоловіки вийшли з літака, вони відчули як спекотне та вологе повітря огорнуло їх. Це був початок подорожі, яку вони так довго та ретельно планували. Тропічні дні, екзотичні фрукти та нові пригоди – усе, щоб відчувати повноту життя.

    Орендували авто та поїхали в одне невелике селище. Женя був за кермом.

    Ще кілька годин і вони на місці. Ніч у місцевому готелі і завтра початок неймовірної подорожі до одного з найкрасивіших водоспадів.

    ***

    Дорога складна, через самі джунглі, але це туристичний маршрут і де не де є прапорці.

    В селищі місцеві наполегливо казали чоловікам взяти провідника, але вони взяли виклик – пішли самі.

    Рюкзаки з необхідним, мапа паперова, телефони  і з самого ранку в дорогу.

    Вони пройшли близько шести кілометрів від початку туристичного маршруту. Втомилися, тож вирішили перепочити.

    «-Фух, щось далекувато знаходиться той водоспад..» – тяжко видихнув Янович.

    Перепочивши кілька хвилин, чоловіки продовжили свій шлях. Спартак тримав в руках мапу, розглядаючи на ній їхнє місцезнаходження.

    «-Здається, нам сюди» – синьоокий показав рукою у бік однієї з стежин. Женя лише кивнув головою та покрокував за ним.

    ***

    «-Можна вважати, що половина шляху пройдена)» – посміхнувшись сказав, «-Я таки добре орієнтуюся по мапі.»

    «Трясця! Телефон розрядився..»

    «Теж мені проблема, насолоджуйся природою.»

    Янович вирішив нічого не відповідати. Там справді було гарно, але коли ти бачиш це все протягом двох годин, стає не цікаво. Одне й те саме. В телефоні позалипати набагато прикольніше.

    ***

    Вони продовжували рухатись у сторону водоспаду. Як раптом почався дощ, який через секунд тридцять перетворився у зливу.

    Сховатись було ніде, буквально за кілька хвилин чоловіки були мокрі, всі речі також.

    «-Дощу не мало бути, я дивився прогноз погоди!!» – обурливо крикнув Женя.

    «-Там не завжди пишуть правду. Це джунглі, тут може бути будь що. Ця злива взагалі може йти години три.» – прокричав у відповідь Спартак. Вони мусили говорити голосно, щоб чути один одного.

    «-І що робити? Карта намокла, ми загубились! Куди йти тепер?»

    «-Хороше запитання.. думаю треба зайти в додаток на телефоні та знайти вихід.»

    «А? Що? Я природою насолоджуюсь! Нагадаю, що телефон розрядився.»

    «-Точно, а на моєму нема інтернету.» – сумно проговорив, «- ми в безвихідному становищі..»

    «-Та що ти кажеш, а я думав то такий розіграш!»

    «-Та перестань ти, всяке буває. Ми щось придумаємо.»

    «Ні, придумуй щось сам. Я йду назад. Мені не подобаються такі пригоди.» – Янович повернув голову у сторону дороги по якій вони йшли весь цей час.

    «Ти зараз ще більше заблукаєш! Треба залишитись тут, доки не мине злива!»

    «Ні, я все сказав. Я йду, а ти хочеш залишитися, залишайся.»

    «Який же ти впертий! Ось побачиш, так буде тільки гірше.»

    ***

    Женя був впевнений, що запамʼятав дорогу якою вони йшли сюди. Тож без будь яких роздумів попрямував нею, залишивши свого друга на одинці.

    Чоловік йшов не зупиняючись, він був злим та засмученим. Його відпочинок зіпсовано, все через кляту зливу. В голові була плутанина, купу думок, які він намагався відкидати в сторону.

    Він відійшов достатньо далеко і тільки тоді збагнув, що робить.

    ***

    Залишившись на самоті посеред джунглів, чоловік відчув порожнечу в середині. Його кинули. А саме цікаве хто? Найкращий друг. Це було дуже боляче.

    Він не був винен в тому, що пішов дощ, що у його товариша розрядився телефон.

    Спартак чудово орієнтувався по мапі, а зараз вона повністю намокла. Всі букви та малюнки розпливлись на папері.

    Але що вдієш, треба рухатись далі.

    ***

    «-Певно треба повернутись.. я вчинив жахливо. Моя емоційність дійсно дуже шкодить.» – Янович продовжував свої роздуми.

    Раптом на проти нього зʼявився дивний парубок. На вигляд років 20, одягнений в діловий костюм. Його одяг був повністю сухий, хоча злива не припинялася.

    Варто було тільки заплющити очі та розплющити знову, як дивний хлопець зник.

    «-В мене напевно їде дах, я бачу те чого не існує.» – налякано проговорив, «-навіщо я пішов сюди, Спартак казав, що це не до добра..»

    ***

    Суббота вирішив йти навмання. Навряд чи він вийде кудись, але варто було спробувати.

    Пробираючись крізь листя дерев, яке закривало весь огляд, чоловік не помітив як ступив на щось гостре. Його нога поїхала до низу від неочікуваних відчуттів. Він впав у багнюку по якій скотився в воду.

    Ось і той самий водоспад, який так довго не міг знайти Спартак. Він лежав у воді, нога сильно боліла, схоже перелом. Встати було самостійно не можливо. Здається це кінець, виходить, що така його доля.

    ***

    «-Трясця, куди він міг піти?»

    Женя відчайдушно намагався знайти свого друга, бо відчував, що вчинив жахливо, кинувши того наодинці. Янович йшов не зупиняючись, вже все одно на втому. Він мав знайти Спартака, щоб йому це не вартувало.

    З часом злива зменшилась, навіть засвітило сонце. Шукати було значно простіше.

    «-Та невже..» – здивовано сказав чоловік, перед ним відкрився мальовничий краєвид. Водоспад був прекрасним, особливо гарно поєднувався з сонцем яке світило на небі.

    Комік навіть не помітив, як пройшов дощ. Він зачаровано дивився на цю красу, але відвівши погляд до низу побачив дещо шокуюче.

    Не гаючи часу, він побіг прямісінько по воді до самого низу бурхливого водоспаду.

    Йому було байдуже на те, що на нього ллється крижана вода, яка спадає з величезної висоти.

    «-Спартак! Ти в нормі?» – Женя був сильно наляканим, це було помітно у його голосі.

    «-Допоможи мені, будь ласка..» – ледь чутно промовив Суббота.

    ***

    «-Піду розпалю багаття, а ти сиди тут.» – з посмішкою проговорив Женя. «-Я… я справді радий, що з тобою все добре. Вибач, що кинув тебе тоді.»

    «-Та забий, нема чого перейматись. Все вже позаду.»

    «-Зараз такий момент, як ти казав: “зараз або ніколи“..» – почав Янович, «-Можливо це дивно, але я тебе кохаю. Розумію, що ти можеш не відповісти взаємністю, якщо так і буде то хоч дозволь зберегти нашу дружбу…»

    «-Дивно? Жень, твої почуття це не дивно.. Я не можу не відповісти на них взаємністю.»

    «-Тобто ми можемо мати стосунки?»

    «Звичайно.»

    За цей час з ними відбулось багато чого, та всі ці події є пилинками у їх житті, бо найважливіше відбувається саме зараз у їхніх міцних обіймах.

    Дякую, що дочитали цю історію до кінця💛

    Мені насправді не дуже подобається, але сюжет не поганий. Здається, в мене краще виходить писати детективи😂🙌

     

    0 Коментарів