Дивне листування

Той день й досі змушував мене думати про Женю. Три дні минуло. Дивно, що я навіть не помітив як повернувся до себе. І ось, знову той самий порядок дня з купою забитих годин з клієнтами. Хоча зараз вони були моїми рятівниками. Чим більше клієнтів я приймав, тим менше думав про ту ситуацію. Знову пуста квартира. Я все менше й менше часу витрачав на відпочинок вдома. Тому прийом їжі переносився у ресторани. Але щойно я підійшов до свого столика я побачив дивну записку. Вказане моє ім’я. Розгорнувши його я впав у ступор. “Через дві години ти маєш бути вдома, зроби все, що зробив у той день і чекай.”. Звучить досить дивно..

Згідно з часом я прийшов додому і мене чекав сюрприз. Женя. Наляканий Женя в руках якого була схожа записка.

— І тобі привіт. Що в тебе за записка? — він мовчки простягнув мені маленький листочок ледве торкаючись моїх пальців. Я почав читати вголос. — Вдвох спробуйте повернутися до Євгена. Візьміться за.. руки та закрийте очі”.

— Вони знущаються чи що?

— Напевно. Пропоную так і зробити. Можливо саме в тебе наступна підказка. Може це і є ключем від нашої проблеми, — я підійшов протягнувши руку. Як не дивно, менш ніж за секунду її накрила друга тепла рука. — Готовий?

— Так..

Секунда. Ми знову у Жені. На тумбі біля ліжка лежав конверт. Тепер власник кімнати сів вичитувати слова.

— Щоб перервати цей зв’язок між вами ви маєте пройти всі випробування. Ви пам’ятаєте кожен сон один з одним. Повторіть їх день за днем..

— Я дійсно починаю вірити у цю маячню. Невже нам треба буде це виконати? — дивно, що все своє життя я зневажав такі речі, а зараз вони потихеньку вселяють в мене віру в них.

— Мабуть так, якщо не хочемо псувати один одному життя неочікуваними візитами. Які кояться навіть не по нашій вині.

— Перший сон був де?

— Ліс начебто. Він не так далеко. Але палаток в мене немає.

— В мене є лише одна.. Але зараз головне спробувати телепортуватись назад, — господи, так дивно говорити такі речі серйозно. — Так, я спробую.

І в мене дійсно вийшло потрапити до себе додому. Я взяв необхідне і тим самим методом опинився в кімнаті Євгена. Сенсу тікати від проблем не було.

— Йдемо вже зараз?

— Я так розумію, що в вас тут зараз 4 година вечора, тому саме час видвинутись. Лише їжу взяти треба.

— Є, сер! Зараз все зробимо.

Дякувати богу, в мене було два спальних мішка. Шкода, що лише одна палатка. Я вперше побачив вулицю, на якій живе Євген. достатньо приємна атмосфера. Багато людей віталися з ним, мабуть має багато знайомих. Але зараз я старався не вмикати психолога, що аналізує кожне сказане слово та здійснений рух. Вже вечоріло, сонце сховалося десь за високими будівлями. Людей на вулиці стало значно менше. І ось, нарешті ми бачимо ліс. Але не можу сказати, що дорога до лісу була нудною. Женя постійно щось розповідав, запитував і при цьому постійно жестикулював. На лиці грало стільки емоцій в один момент. Він точно був душою компанії, видно як йому подобаються пусті балачки. Але це не дратувало.

— Давно я в такі походи не збирався, навіть забув як це, — дивовижно, але йому вдалося розговорити мене.

— Я лише міг мріяти про походи, ніколи не доводилося в них ходити.

— Серйозно? Мені здалося, що така людина як ви постійно їздить на відпочинки в горах, розповідає смішні історії друзям біля вогнища..

— Так.. Але тим не менш ось такий я.

Я б ніколи не подумав, що так швидко погоджусь на таку подорож. І навіть не задумувався, що знайду спільну мову з людиною яку ледве знаю.Але саме в цей момент я відчув спокій. Було комфортно просто сидіти біля багаття та слухати історії Женьки. Він був достатньо приємною людиною та співрозмовником.

— А взагалі я актор. Але в мене було лише дві головні ролі.

— Головне наскільки ти професіонал своєї справи, — не знаю в який саме момент ми перейшли на “ти”.

— А щодо твоєї професії?

— Психотерапевт.

— Оу, складна напевно робота.

— Не сказав би. Мене досить складно розчулити, я не емпатична людина, головне — допомогти людині пропрацювати деякі моменти. Радує той факт, що часто люди приходять до мене з конкретними проблемами, не потрібно витрачати час на, грубо кажучи, копання у мізках людини аби зрозуміти над чим потрібно працювати.

— Певно, у тебе багато роботи. Чим займаєшся у вільний час?

— Можу глянути якийсь фільм або почитати книгу.

— А прогулянки з друзями?

І тут дійсно повстало питання, як давно я проводив вільний час саме з друзями?

— Якось обходжуся без цього. Мене не згадують і не згадую я. Мабуть саморозвиток став для мене важливішим за якісь прогулянки.

— Мені здається, що прогулянки більш розслабляють. Можливо, ти просто не знайшов того друга з яким хоч на край світа?

— Все можливо.

Далі пішли розмови ні про що, але навіть це давало можливість відчути себе у безпеці. Просто буденні розмови між двома друзями. Хоча поки що ми цього не досягли. День закінчився доволі очевидно, загасивши вогонь ми просто заснули. Наскільки насиченим буде друга доба невідомо нікому, але все ж цікаво..