Ти..?
від тосяЦе продовжувалося протягом тижня. Майже один і той самий сон з чоловіком, з яким ми сидимо в полі та дивимося на гори. Локації змінювалися. Але єдине залишалося непохитним, той чоловік. Він не лякав, не приваблював. Але було відчуття, наче ми з ним знайомі досить давно. Я не вірю у цю маячню про віщі сни, ніколи не сприймав їх серйозно. Але дивно, що саме цей чоловік живе у моїх снах. І саме прикре було те, що я взагалі не знав його. Було складно зосередитись на клієнтах. Але це моя робота і я маю її виконати. На щастя, це був останній клієнт на сьогодні, тому я спокійно вирушив додому і вже в дорозі замовив їжу, не хотілося б чекати.
В мене ніколи не було того дивного відчуття тривоги від тиши в будинку, я звик до цього. Але саме сьогодні мене вперше огорнула ця паніка, наче я дійсно не один і ця тиша штучно підроблена іншими. Я пройшов далі у кімнату. Нікого.
— Господи, чому я відчуваю щось дивне.. — мій голос перерізав цю мертву тишу.
Я нервово заплющив очі, але навіть оговтатися не встиг відкривши їх. Перед очима повстала чужа кімната. Двері відчинилися і з них виднілося вже знайоме мені обличчя. Загадковий чоловік. Мабуть сон, знову він. Але я побачив страх в його очах. Зазвичай, у тих снах, ніхто з нас не виражав емоції. Та поруч з ним стояла жіночка похилого віку. Вона ж навіть не подивилася на мене.
— Ви хто..? Що ви тут робите? — трохи прихрипший голос пролунав ехом у доволі великій кімнаті.
— З тобою все добре? Запрацювався мабуть.. До кого ти звертаєшся? — жіночка добила своєю фразою нас обох. Тобто, мене бачить лише чоловік? — Ох, дитино, відпочивати також потрібно.
— Розумію, ба.. Тоді зараз приляжу трохи, а потім за роботу, — бабуся після цих слів поспішно покинула кімнату, після чого погляд горіхових очей знову зупинився на мені. — Щодо відповідей на поставлені мною запитання? Хто ви і як потрапили сюди?
— Я не знаю як опинився тут.. Я просто закрив очі і з’явився тут, — сенсу брехати немає, можливо він щось знає про це. А можливо вирішить, що я не врівноважений.
— Цього не може бути, — чоловік взявся за голову нервово запускаючи пальці в сплутане кучеряве волосся.
— Ви щось знаєте про це?
— Може бути таке, що ми пов’язані, тому ви потрапили до мене? Не фізично..
— Абсурд, — я перебив чоловіка, сам я в таке не вірив.
— Ось і я думаю, що це повна маячня. Але бачив схожий фільм. Виявилося, що вони також були пов’язані, але були далеко один від одного, а точніше в різних світах. Тим паче, не розумію яким чином вас не помітила бабця, — повисло мовчання, але згодом чоловік додав. — Я Женя, — він простягнув мені руку, я повторив цей жест, тим самим потиснувши один одному руки.
— Спартак.
— Ім’я? — У відповідь я лише кивнув. — Доволі цікаве. Але вам воно личить, — він посміхнувся так по-дитячому, що тепло розлилося всередині і я не зміг утримати своєї усмішки у відповідь.
— Де ми зараз?
— Лондон. Переїхав сюди рік тому але, як ви вже зрозуміли, народився в Україні. А ви звідки?
— Місце проживання на даний момент Київ. Вважаю, що в нашій ситуації місце народження ні на що не вплине.
— І все ж не розумію як ми пов’язані.
— Можливо, звичайний сон?
— Ага. Або збожеволіли вкрай. Хоча.. Здається я вже бачив вас.
Я округлив очі, зрозумівши, що в снах таких думок вголос не буде.
— Можливо. Я бачив вас в снах. Цілий тиждень.
— Палатка посеред лісу, дощовий день на даху, вечір біля каміну, поле напроти гір, пікнік, вечеря за великим столом і..
— І холодний пляж.. — саме у цей момент я не зміг описати свої емоції.. Ми бачили одне й те саме. У тому самому порядку.
— Так. Ми маємо робити з цим щось. Якщо тебе не бачитимуть я не зможу довести, що я дійсно у здоровому глузді.. Хоча.. Можливо це просто моя фантазія і я вже знаходжусь в психлікарні, — нервововий смішок вирвався з його вуст. Я лише взяв його за плечі та повернув на себе.
— Якщо ми розмовляємо і ти зараз відчуваєш мій дотик, то навряд.
Дууже цікаво і незвично
Чекаю на продовження!!🖤
Інтригує, чекаю на продовження
Бажаю нат
нення