Детектив з гарбузом

Отримати гарбуза — це зовсім не те, що очікував Едґар того ранку. Хоча не зовсім і ранку у звичному розумінні — то був полудень для звичайної людини. Але хто сказав, що Алан звичайна людина? Він-то письменник. А отже недоспані ночі, відлюдькуватість і незвичний погляд на звичні речі. Чи то так студент вигляда? Ну і біс з ним, з тим студентом і гарбузом! Не можуть ж давати його просто так і без признання чи сватання. Хоча великий детектив… він міг здогадатись про усе, як би це “усе”  не було сховано чи навіть знищено.

Хоча хто зна, що у нього в голові коїться. Ось так неждано-негадано прийшов та вручив гарбуза, і швидко говорячи про все на світі роззувався. І лиш наприкінці сонний мозок Едґара вник в слова Рампо.

— Так зробиш?

— Га?

— Ти мене не слухав? — Здивовано глянув на товариша Рампо, дещо насупившись. Але зітхнувши спитав: — все гаразд?

— Просто… не виспався…

“І не хотів отримати гарбуза”, — приречено думав Алан, проклинаючи свою надто очевидну поведінку. Жаль, що він зараз ж не міг провалитись під землю, та хоч у саме пекло, лиш би уникнути тягаря сорому.

— Тоді догадуйся, що треба, — посміхнувся детектив, нахабно проходячи у дім Алана. Здавалось, наче він удома, а не в гостях. А коли здається, слід хреститись.

Едґар лиш пішов слідом на кухню з величезним гарбузом в руках. Едоґава по-царськи всівся за стіл.

— Оскільки ти мене не слухав, то в покарання зроби какао. З маршмелоу. — “Сердито” наказав Рампо. Але По в шумі думок не почув, тому, все ж всерйоз розсердившись, Рампо копнув Едґара в ногу. Той, здригнувшись, ледь не випустив з рук гарбуза. — Не лови ґав! Какао роби! З маршмелоу!

Алан поклав гарбуз на стіл і, намагаючись вгамувати вир думок, швиденько став робити какао, лиш би Рампо ще більше не злився.

— І більше не думай ось так ігнорувати мене. Зрозумів?

— З-зрозумів. — Тепер Едґар навіть не мав часу подумати, лиш уважно слухав наскільки подорожчали солодощі, що взагалі катастрофа. Зробивши напій і кинувши в нього маршмелки, По поставив горня на стіл.

— А тепер, поки п’ю, думай для чого гарбуз. — Едоґава був вже менш злим через солодкий запах какао, але треба було ще трохи зберігати строгість, бо По весело нервує в таких випадках. — Маєш 30 секунд. — Всміхнувшись Рампо швиденько став пити, поки думки в голові Едґара метались зі сторони в сторону, намагаючись знайти задовільну відповідь. — Час вийшов. Для чого?

— В-відмова?..

— Яка відмова? — Едоґава питально похилив голову вбік.

— А e… — ТОБТО РАМПО НЕ ЗНАЄ? чи тепер вже знає… Едґар у думках перехрестився. Тричі. — І-I f-forgot Ukrainian…

Рампо залився сміхом і потріпав волосся По.

— За смішну відповідь даю підказку. Який сьогодні день?

“День народження Рампо? Новий рік? Річниця нашого весілля? Стоп, ми ж не в шлюбi…” — мозок швидко перебирав всі можливі варіанти.

— Геловін, — зітхнув Едоґава, — геть не розумію, що в тебе в голові коїться.

— Ліхтарик Джека?..

— Так! Завжди мріяв це зробити. Правда, Фукудзава-сан заборонив мені брати ніж у руки після останнього разу.

— Тому ти приніс гарбуз до мене?..

— Угу. А ще з серцевинки можна зробити печиво. — З захопливого тону Едоґави По зрозумів, що він хоче.

— Добре… через дві години буде готово. Ввімкнути тобі аніме в вітальній?

— Ні. Я хочу помагати готувати!

— Тільки обережно, добре?

Едоґава кивнув. Едґар орудував ножем і ложкою, а Рампо робив безлад на кухні замішував тісто під пильним наглядом Алана.

— Наче все, — По поставив печиво запікатись в духовку.

Раптом Едоґава обійняв друга.

— М?

— Просто захотілось обійняти.

— Ясно.

— Не стій стовпом і обійми, а то… закусаю!

Едґар розгублено, але слухняно обійняв, на що Едоґава всміхнувся.

— Тепер ще свічку знайти.

— Угу.

— Не “угу”, а шукай.

— Але…

— Ніяких “але”!

— Т-ти мене тримаєш…

— І що? Скоро відпущу і підеш. — Рампо геть не видавав того, що затупив, він же найкращий у світі детектив, а отже завжди правий і ніколи не помиляється. Відпустивши мовив: — шукай давай. — А сам сів за стіл, стукаючи пальцями по ньому через нудьгу очікування.

По швидко знайшов кілька свічок(він просто не знав, яку треба) і поставив на стіл.

— Ось ця добра.

— Треба ще вирізати лице Джеку… Намалюєш те, яке хочеш, а я виріжу?

— О, так-так. — Рампо швиденько й нахабно діставши з кишені Едґара олівець, намалював на гарбузі страшні-страшні очі й сердечко замість рота. — Готовоо. — Радісно протягнув Рампо останній склад, на що Алан кивнув, беручи гарбуза до рук. По навіть дещо прибрав чубчик, щоб вирізати максимально точно по контуру, через що процес затягнувся. Що, звісно, не витримує Едоґава. — Чомууу таак довгооооо?

Едґар стиснув губи, зупинившись. Дідько. Він як завжди прогадав з тим, як чинити: Рампо не хотів якнайкраще — він хотів чим швидше. І це очевидно. Це в натурі Рампо. Але Алан в біса не розуміє бажань Рампо, хоча сильно хоче вгодити ним. Хіба це не потворно? На що взагалі він надіявся, якщо навіть такого простого, з чим справляються усі, він не може? Він найнікчемніша людина у світі. Жалюгідний. Не вартий нічого. Суцільний нездара.

З цих думок вивела біль. Рана на пальці пульсувала і кровоточила.

— Ей, акуратніше! — Рампо вихопив ніж і поклав його на стіл.

— Добре… — Едґар трохи струснув головою, щоб очі прикрити чубом. Він ж бачив? Звісно, він бачив. І від цього ніяк не відвернутись, тому По зітхнув, очікуючи те саме важке питання.

Але натомість на його палець наклеїли пластир. З динозаврами. Навіть дивно, що Рампо ось так просто готовий розлучитись з ними. І заради чого? Щоб безмежно нікчемний По мав заклеєну рану?

— Ти гарний без чубчика.

Оу. А ось це неочікувано. І… приємно?

— Не спіши так, Ед, — Едоґава безцеремонно зарився рукою в чужому волоссі, — так м’якенько. — Рампо, безтурботно погравшись з пасмами, прибирав руку. — Можеш і повільно вирізати, лиш би обережно.

Едґару неочікувано, що Рампо буває таким… турботливим і ніжним?.. Він навіть не знає, який ж справжній Рампо: той, що робить усе, що тільки заманеться, галасливо потребуючи всього, чи той, що віддасть пластир з улюбленими динозаврами, спокійно щось просячи.

Важко.

Але Рампо підводити не слід, тому заправивши чубчик за вуха, продовжив зосереджено вирізати на гарбузі. Коли Рампо не підганяв, а лиш із цікавістю дивився на лице По, чого той не помічав, бо був надто сфокусований на гарбузі, було значно простіше і нарешті діло було зроблене.

— Усе, — Алан поставив гарбуза на стіл, і згрібши вирізане в долоні, поніс до смітника.

— Сердечко віддай. — Едґарове ж упало в п’ятки, а тіло заціпеніло. Все ж Рампо доволі розумний, щоб дійти до такого вис-… або це Алан занадто дурний, що не зразу зрозуміти, що то про вирізане з гарбуза. Едоґаві ж ні для чого серце По. І це очевидно. Просто Алан надто багато думає і надіється. Слід йому бути холодніше.

Все ж віддавши сердечко, Едґар розібрався з іншими відходами і глянув до печива. Готове. Тому вимкнувши духовку, дістав печиво. Руки Едоґави зразу потягнулись до випічки.

— Воно ще гаряче, почекайте…

— Пх, ти так мило на “ви” говориш, хоча і сам старше, хіх, — знав би Рампо, що діло в захоплені, а не віці, то не говорив би так. Але Алан про таке не скаже. — А Ви, пане По, полюбляєте, коли до Вас звертаються на “ви”? — Рампо говорить максимально серйозно, ледь стримуючи сміх.

— Ні. — На щастя, Едґару вдається сказати це доволі серйозно, приховуючи те, наскільки йому сподобалось як це прозвучало з уст Рампо. І що це, ймовірно, буде так часто-часто повторюватись в його думках, що буде снитись в доволі сороміцьких снах.

— О, можна за той час запалити ліхтарик Джека!

— Угум… — Пошук сірників зайняв трохи часу, як-не-як, Едґар давно не спалював свої рукописи. Запаливши ліхтарик, Алан вже хотів був покласти сірники на місце, але…

— Можна ще інші свічки запалити?

Знає сам Рампо про це, чи ні, але Едґар не може йому відмовити. Тому і без того освітлену кімнату освітили й інші свічки. Едоґава вимкнув світло і тепер це прохання мало сенс.

Печиво охололо, тому Алан виклав його на тарілку і поставив на стіл. Рампо, усміхаючись, став їсти.

— Смакота. Пригощайся.

Едґар взяв чи не найменше печиво і з’їв його. Це було надто солодко. Все, як Рампо любить. Хоча, не все. Алан налив соку в склянку і поставив біля Едоґави. Тепер усе.

— Сідай. Будеш страшилки розказувати. Геловін як-не-як. — Що ж, а такого Алан, який боїться і власної тіні, не очікував. Дещо подумавши під хрускіт печива, Едґар почав:

— Одного вечора у молодого детектива пропали всі солодощі, а на їх місці була записка “не шукай, а то тебе з’їм”. Детектива було важко налякати, тому він став шукати того, хто ж забрав його солодощі. У квартирі вимкнулось світло, але наш детектив не злякався, а дарма, за ним полював страшний монстр, що забирав солодощі і їх власників не один раз. Від них залишались лишень кістки. Раптом детектив почув якийсь шурхіт і пішов на шум. Там був страшний-страшний монстр, що з’їв його солодощі, з’їв і його самого. Кінець.

— Страшно…

— Але ніхто не з’їсть твої солодощі. Крім тебе. Обіцяю.

Рампо трохи подумав і протягнув руку.

— На. Це тобі.

Сердечко з гарбуза. Смішно. Надто змішано по значенню. Як оксюморон. Та і хіба те, що це означає, головне?

— Було смачно?

І одного дня Едґар точно зізнається. А поки берегтиме сердечко з гарбуза.

— Так.