Фанфіки українською мовою

    Чарівним чином, замість того, щоб купити собі та Міну поїсти, Хосок бере два Шейки Бора-Бора у банках і дає їх однокласнику.

    — Хосок, ти ж казав, що купиш поїсти! — зауважує Юнгі, дивлячись на зелену матову бляшанку в руках. — Завтра ще школа, а ти вирішив напитися!

    Чон цокає зубами і, засунувши руку собі під коротку осінню куртку, дістає зсередини пачку сухариків з великою либою.

    — Ось, сметана із зеленню підійде? — питає хлопець, кидаючи упаковку в руки Юнгі, а сам відкриває алкоголь і йде від магазинчика у бік маленької вулиці.

    Юнгі дивиться на те, що йому дали, і точно не розуміє, що відбувається, але все ж таки йде за Хосоком, просячи почекати.

    Проблема ставлення Міна до однокласника полягає ще й у своїй неоднозначності з простої причини: Хосок насправді добрий хлопець. Дійсно хороший, тому що у випадках, коли вони з Чоном стикаються десь окрім школи або коли вони кілька разів ходили до школи разом зранку, все складалося не так уже й погано. Та й юнак не дурний, з ним є про що поговорити, проте на людях він хоче здаватися всім важливішим і крутішим, що Юнгі розуміє, але не оцінює. Для нього бути крутим в очах класу — не головна заслуга.

    — Давай сядемо на гойдалках тут, — пропонує Чон, відпиваючи солодкий напій із присмаком лимона. — Посидимо трохи і розбіжимося.

    — Пофіг, давай посидимо.

    Багато хто на місці Юнгі не став би погоджуватися на подібне, навіть не виявляючи бажання говорити зі своїм кривдником, але Мін не хтось інший. Безумовно, його дратує Хосок, точніше, його пафосність та невміння виділитися хоч чимось, крім утисків інших. Але все-таки іноді можна забути та побути зі справжнім Чоном.

    Брюнет забігає на дитячий майданчик, човгаючи кедами по піску, так безтурботно, ніби ніколи не обзивав Юнгі «педиком» і не висміював його за старий тік-ток, який Мін створював у далекому восьмому класі. Блондин бачить, як юнак сідає на гойдалку і повільно хитається, тому сідає на сусідню, кидаючи все ще закриті сухарики на пісок. Тут Хосок не буде вдавати крутого і вони зможуть посидіти в компанії один одного без проблем.

    Хосок п’є свій Шейк як справжній експерт, а Юнгі, відкривши баночку з шипучим алкоголем, робить ковток і мало не давиться, закашлюючись. Чон лише стукає однокласника по спині і регоче з чужої невмілості.

    — Ти настільки недосвідчений у випивці, що навіть слабоалкоголку не п’єш? — Темноволосий розгойдується трохи сильніше, хапаючись однією рукою за залізні скрипучі ланцюги жовтої гойдалки. — Зовсім безневинний.

    — Я недосвідчений у алкоголі, зате досвідчений в інших речах, — відповідає Юнгі, роблячи вже впевнений ковток. Він коситься на Хосока, в очах якого читається питання, і відлипає від баночки. — Давай не будемо. Ти гомофоб, а я не хочу слухати твоє цокання.

    — Окей, я зрозумів. Краще поговоримо про щось інше.

    Поняття чогось іншого виявилося одразу всім і нічим. Фактично, Хосок взяв собі і Юнгі алкоголь, щоб розрядити обстановку, і в результаті вони обговорюють вчителів, завали на навчанні, навіть чортів Бравл Старз, всі ці типові хлопчачі теми, коли їм нема чим ділитися з особистого, і можна поговорити про публічне. Не обійшлося і без теми блогерів, велосипедів та спорту, і кожна нова тема лягає на плівку бензину на асфальт, додаючи райдужний шар на цю темінь.

    Саме слово веселка поселяється в голові Хосока на дні баночки його Шейка, але він не наважується допити до кінця. Ось коли алкоголь закінчиться.

    — То чим ти там не хотів хвалитися? — Видає Хосок і вже в ту ж мить шкодує про це. Йому найменше хочеться звучати зараз зацікавлено, адже він просто хоче поцікавитись, як нормальний підліток. Що вдієш, якщо токсична маскулінність тисне на нього сильніше.

    Юнгі базікає в банку в руці і дивиться на розслабленого Чона на сусідній гойдалці. Хлопця трохи розвезло, це добре видно, але він чудово розуміє те, що відбувається, та відповідає за свої слова.

    — Хосок, що я можу тобі розповісти? — Скоріше стверджує Мін. — Сам розумієш, що були не лише поцілунки, а й петтинг, і все інше. Ти справді хочеш слухати про це?

    — Не хочу, мабуть, — зітхає юнак, викидаючи вже порожню баночку в картонну коробочку поруч із собою, що тут служить смітником. — Я останній раз цілувався в п’ятнадцять років, що мені тобі казати? Усі кажуть, що якби я жив не в Україні, а в Кореї, то мене навіть із зупинки могли б забрати на кастинг в агентство айдолів. А фактично я ні з ким більше тижня не зустрічався. Окей, вибач за TMI*.

    — До речі, я чув, що відомого айдола Кім Сокджина реально знайшли на автобусній зупинці та запропонували пройти прослуховування. — З великим ентузіазмом каже блондин, відкриваючи пом’яті сухарики і простягаючи пачку Чону. — Але якби ти жив там і став айдолом в сімнадцять, то тобі й той поцілунок у п’ятнадцять не світив би.

    — І те правда.

    У невеликому шматочку тиші вони лише хрумтять зубами і дивляться на інші гойдалки на майданчику. І ця тиша відчувається спокійно, не як будь-яка інша, що виникала раніше.

    — Хоча… — Хосок припиняє жувати, замислившись, — вже після дебюту можна відірватися. І взагалі, якщо на те пішло, айдоли можуть і між собою трахатись.

    У цей момент Юнгі теж перестає жувати і сильніше концентрується.

    — Ось у ці моменти, коли дуже хочеться, а вас там троє мужиків, — продовжує Хосок сміливо. — Їх навіть по семеро у групі буває, пиздець, і уяви, всім хочеться трахатись. Вони, мабуть, дрочать один одному у таких випадках.

    — Стій, але ж там не всі обов’язково геї, Хосок, тоді залишаються лише одноразові зв’язки.

    Після слів Юнгі хлопець трохи зупиняється, подумки бажаючи, щоб однокласник не вирішив зараз на нього подивитися.

    — Та яка різниця геї чи не геї? Просто можна ж, по-дружньому так, сісти і допомогти другові, навіть якщо це, блять, звучить жахливо!

    — Я не казав цього, якщо що, — хихикає Юнгі в баночку, продовжуючи пити алкоголь маленькими ковтками.

    — Коротше, це не гейство, не рахується! — Твердо він вирішив! — І я все ще негативно ставлюся до геїв, але такі випадки не можуть бути гейськими. Ну, тупо тому, що в тебе самого є хуй, і в чому тоді проблема?

    Як і є інші губи, ще одна чоловіча дупа та інше, Чон Хосок, що я можу тобі сказати…

    Юнгі нічого не відповідає і не впевнений, що взагалі винен. Він міг би вже десять разів пожартувати, але є якийсь шарм у таких висловлюваннях п’яного Хосока, немов у ньому живе велика частка здорового глузду.

    — Немає жодних проблем, Хо, — все ж таки відповідає Юнгі абсолютно спокійно, допиваючи алкоголь і відкладаючи практично порожню баночку вбік. Він не хоче думати ні про що і ламати спокій. Хочеться просто посидіти, без задніх думок, похитатися на цій старій гойдалці, з якої давно злізла фарба, а потім піти трохи п’яним додому, щоб зробити уроки та лягти спати.

    Хлопець переводить погляд на однокласника, а той уже зовсім зник у своїх думках, видно з погляду, що його думки випаровуються і на світ, як метелик, ось-ось народиться свідомість того справжнього Хосока.

    — Як би там не було, — починає Чон, — а ми не дізнаємося, яким би було наше життя, якби ми були айдолами і народися ми не в нашій рідній Україні, а в процвітаючій Кореї. Ти ж, — дивиться на Юнги скоса, — теж міг би стати айдолом, від чистого корейця не відрізнити. І були б ми якимись учасниками гурту бі-ті-ес.

    Висновки Хосока звучать так жалібно, ніби він живе тут зовсім не найкращу версію свого життя, хоча йому і справді гріх скаржитися з його даними та чарівністю. Звичайно, Юнгі розуміє, що зовнішності мало, щоб стати щасливим, якщо живеш у якійсь залупі.

    — Знаєш, Хосок, — Мін знову хрумтить снеками, відганяючи думки про захмарні мрії, — Ми живемо своє життя звичайних школярів, граємо, навчаємось і робимо все, що в наших силах. Навіщо вигадувати?

    — А ось уяви, як ці айдоли, — Хосок перебиває блондина, коли в нього спалахує ідея в голові і очі сяють, — тільки уяви! Як вони всі спітнілі та розігріті після цих тупих виступів, їм нікуди подіти свій адреналін і вони йдуть трахатись. Ну, зізнайся, ти ніколи не думав про це?

    — Що? Ти про що взагалі, Хосок?

    — Прошу, Юнгі, ти напевно думав про це, — Чон хитається на гойдалці, відштовхуючись ногами від піску сильніше і починає розгойдуватися. — Вони там усі такі гарні, що напевно ті, між якими з’являлася хоч міліпіздрична крапля спокуси, у результаті хоч раз трахались один з одним.

    Міліпіздрична крапля спокуси між чоловіками-айдолами... Це не схоже на еротичні фантазії Юнгі і він правда не думав про це всерйоз.

    — Ха, не думав, що ти про таке міркував взагалі, — Мін трохи сміється від цих роздумів п’яного хитається Чона. — Може, це ти пишеш фанфіки за фандом Бантан Бойс?

    — Та які ще фанфіки! Це лише припущення, і не кажи, що не думав про секс цих двох нафарбованих мужиків.

    Проблема лише в тому, що Мін, правда, не думав. Ну, майже не думав.

    — Може, я думав про це, але це не означає, що я фантазував, окей? Це не одне і те ж.

    Коли гойдалка сповільнюється, Хосок не намагається розхитатися сильніше і сам гальмує себе ногами, дивлячись п’яним поглядом на те, як далеко проїжджають машини і їх видно з-за дерев у парку. Вони й не помітили, як почало темніти у місті. Обстановка між ними тільки розпалювалася, і Чону хочеться продовжити цей вечір хоч трохи, адже зі своїми близькими друзями вони зазвичай не говорять багато, та й взагалі, не говорять про щось глибоке, навіть якщо хотіли. Їхні безумовні мужицькі правила дозволяють говорити про те, що не викликає ніякої емпатії та зайвих недоречних емоцій. Хосок абсолютно не вміє виводити людей на діалоги конструктивом — або просто не намагається — тому відтягнути вечір він намагається дурістю.

    — Мін, а чи є різниця в тому, щоб цілуватися з пацаном, а не з дівкою? — Випльовує Хосок безглуздий набір букв, кусаючи губи.

    — Дівчиною, бляха, — відповідає відразу ж однокласник, обтрушуючи брудні після сухариків руки об власні джинси. Хосок дивиться на нього із запитанням. —Треба говорити не “дівка”, Чон, інакше з тобою точно ніхто не зустрічатиметься. А у відповідь на твоє запитання… Я не знаю, як це, цілувати дівчину, зрозуміло?

    Видно, що Мін дратується, сприймаючи слова юнака не так, як планувалося. Він закидає ногу на ногу і смикає однією з них, відчуваючи дискомфорт.

    — Та я не це мав на увазі, блять, — зітхає Чон, — чого ти одразу ображаєшся? Звідки мені, нахер, знати, куди ти там пхаєш свого язика?

    — Так і не треба тобі цього знати, від’їдь!

    Юнгі встає з гойдалки і йде до іржавої драбинки, що веде до будиночку, з якого можна спуститися на гірці. Йому хочеться бути подалі від Чона, навіть якщо цей будиночок своєю конструкцією буквально скріплений з гойдалками. Хлопець піднімається нагору і дивиться з невеликої висоти на вулицю, яку звідси видно набагато краще, а всередині нього з’являється тривога.

    — Блін, вибач, я просто хотів поцікавитись! — Кричить Хосок знизу і біжить до сходів, щоб підвестися до Юнгі. Його тупіт стає голоснішим, а бажання вирішити це недорозуміння зростає. Хоча б цей вечір мав пройти спокійно, без дурної агресії. — Ну, правда, вибач, я ж гадки не маю, як воно. З дівк… дівчатами, виправляюсь, я цілувався, але двоюрідна сестра якось при розмові з подружками промовилася, що губи хлопців та дівчат дуже відрізняються, і різні враження…

    — І що мені з того? — Відповідає Юнгі, стикаючись з поглядом Хосока, що стоїть поруч. Вони ледве поміщаються в цьому будиночку, стоячи, трішки пригинаючись, але все ж таки на своїх двох. — Якщо колись я поцілую дівчину, то тобі відправити «кружечок» у Телеграмі з враженнями чи що?

    — Так, ні, просто хотів тебе спитати, яке тоді… з хлопцями? — Обережно каже Чон, моргаючи. Він дивиться в очі Юнгі і бачить там все ще лише згусток нерозуміння. — Мені нема кого більше спитати, а цікаво ж!

    — Я не збираюся тобі нічого розповідати, тут і казати нема чого. Кожен поцілунок індивідуальний та особливий, і для кожного є свій унікальний опис, ти задоволений?

    З кожною фразою вони лише сильніше дратують один одного, немов цей дитячий будиночок з гіркою справжнісінький чайник, заповнений окропом. Ще кілька трійка фраз, і потрібно буде знімати з вогню.

    — Ох, звучиш так розмито, Мін Юнгі. — Знущально кривиться Чон, оглядаючи однокласника в напівтемряві з ніг до голови, — ніби ніколи й не цілувався зовсім, а всі ці слова — лише пусті хвастощі!

    — Які хвастощі, придурок? — Спалахує гнівом Юнгі, штовхаючи однолітка в грудну клітину і змушуючи вдаритися об стінку позаду себе. — Я втратив невинність у п’ятнадцять у будинку чувака, який навчався тоді в одинадцятому класі, він використав чортову масажну олійку з АТБ замість нормальної змазки і в мене потім зад болів тиждень через його величезний хуй, зрозуміло тобі, блять?

    — Та мені начхати, Юнгі, це твоє життя! — Лається Чон, хапаючи хлопця за комір і намагаючись заспокоїти парою стусанів.

    — Пішов ти! Сам нічого не вмієш і тому питаєш у мене поради, так? — Мін посміхається від хвилини слави в цьому будиночку на дитячому майданчику. — Ти сам, боягузлива цілка, ніколи ні з ким не спав, тому й не розповідаєш нічого своїм Бібі та Бобі, цим двом дебікам, що ходять за тобою хвостиком! Тебе Аня відшила, тричі, так що я не здивуюсь, якщо нікого ти і не цілував зовсім, адже ніхуя не вмієш. Лох.

    — Я не вмію? — Хосок кипить від злості, хапаючи однокласника за волосся на потилиці, поки той лише продовжує посміхатися в напівтемряві й витріщатись на хлопця ннапроти. — Пішов нахуй, Юнгі, я цілуюсь краще за будь-якого твого колишнього!

    — Та що ти говориш? Доведи! — Бере на понт Мін, сміючись.

    Він не розраховує, що Хосок поведеться на його провокацію. І треба бачити, як його очі ледь не випадають із орбіт, коли Чон ведеться на «слабо» і впечатується своїми губами в Юнгієві. Він завзято цілує його, чіпко вгризаючись у шкіру і охоплюючи чужу верхню губу. Чон так само сильно тримає хлопця за потилицю і напирає, намагаючись впхнути свій язик в чужий рот, а Юнгі, насичуючись цією агресією, дозволяє і грає в брудну гру, хапаючись за плечі брюнета і тягнучи його на себе. Навряд чи він брехав, що досвідчений, зважаючи на те, як хапає за талію, як чіпляється зубами і голодно вилизує чужий рот.

    Вони не розуміють, що роблять, але продовжують, борючись уже не словесно, а фактично, перетягуючи ініціативу по черзі і не чуючи, як їхні губи мокро ковзають між собою. Юнгі першим починає розуміти, що відбувається, намагається розплющити очі, але сила вражень не дозволяє. У його голові спалахують іскри здорового глузду, проте гаснуть швидше, ніж встигають набути обрисів. Все, що виходить усвідомити: Юнгі зараз цілується з тим, кого зневажає по-людськи і тим, кого вважає найбільшим гомофобом. Це настільки абсурдно, що хочеться засміятися, але Міну легше зізнатися, що цей поцілунок — красномовний і найякісніший у його житті. Таких енергійних та сильних поцілунків йому не дарував ніхто в житті, хочеться більше й більше. Це неймовірно і ще неймовірно лякає одночасно.

    — Відчепись, фрік! — Хосок штовхає Юнгі, різко перериваючи довгий поцілунок, і намагаючись перепочити. — Ось тобі доказ, і навіть не смій говорити про цю хуйню нікому, це нічого не означає!

    Чон швидко стрибає убік і, замість того, щоб спуститися сходами, з’їжджає з гірки і тікає, поки Юнгі в ступорі торкається своїх губ, що горять, і дивиться на однокласника, що тікає з майданчика. Він все ще не може зрозуміти, як їхня бесіда перетворилася на сварку з наслідком, та ще й з таким. І Мін розуміє, що думатиме про це поцілунок перед сном страшенно довго і так сильно, що навряд чи зможе заснути.

    Він зрозумів, що ніхто з трьох його колишніх ніколи не дарував йому цього — настільки концентрованої і неоднозначної дози адреналіну. Юнгі точно розуміє, що має пунктик на подібне. Йому подобаються дикі спалахи енергії, навіть якщо це не зовсім здорові приколи.

    Навіть якщо це Хосок.

     

    0 Коментарів