Бонус. Поїздка в село

— Ми ж нічого не забули? — схвильовано запитує Техьон, поки Чонґук взувається.
— Я перевірив три рази. Ми все спакували і взяли, — спокійно вже втретє відповідає Чонґук. — Не хвилюйся.
— Гаразд, гаразд. Просто не хочу приїхати і зрозуміти, що мені нема чим чистити зуби.
— Кінець кінцем там є магазини, — закочує очі Чонґук.
У свою відпустку вони вирішили поїхати в село до батьків Чонґука. Його батьки, коли дізналися, що син має приїхати зі своїм хлопцем, дуже зраділи, оскільки вони рідко бачаться через доволі велику відстань.
Хлопці вже зібрали всі потрібні речі для двотижневого відпочинку, не забуваючи про речі Сирника і про нього самого, звісно. Кошеня, поки вони збирали речі, зацікавлено бігало від однієї сумки до іншої, не розуміючи, що відбувається.
Вони спускаються до машини з усіма речами, кладучи їх в багажник. Техьон бере кошеня у сумці-переносці на руки. Чонґук вирулює на дорогу та вони їдуть до виїзду з міста, по дорозі заїжджаючи у супермаркет, щоб скупитися.
Надворі середина літа. Легкий теплий вітерець бавиться з волоссям хлопців, поки ті йдуть до магазину. Сонце яскраво світить, тому Техьон надів сонцезахисні окуляри, а Чонґук чорну панамку. На вулиці доволі спекотно, тому хлопці, зайшовши в супермаркет, полегшено зітхають, відчуваючи прохолоду від кондиціонерів, що працюють на повну потужність. Вони квапливо беруть усе необхідне, щоб швидше повернутися до Сирника, який залишився сам у машині.
На дорогу потрібно витратити приблизно п’ять годин, а оскільки вони виїхали з дому приблизно о четвертій годині дня, то приїдуть у село ввечері. Під час поїздки вони вмикають музику, а Сирника випускають на волю, точніше на волю всередині машини. Кошеня після того як перевірило задні сидіння, обнюхавши їх, влягається на ноги Техьона та засинає. Хлопці обговорюють плани на відпустку в селі. Це не перший раз, коли вони їдуть до батьків Чонґука, тому вже знають, що більшість часу будуть проводити на мальовничому озері, що знаходиться на окраїні села. Там можна і відпочити, і поплавати, і навіть переночувати в палатці, що, власне, і задумали хлопці.
Через дві години вони роблять зупинку, щоб перекусити, заправити машину, а потім помінятися місцями. Усе ж дві години за кермом дають про себе знати. Шия болить, спина болить, очі болять, а взагалі болить усе. І ні, не тому що старість не радість, зовсім не через це. У всьому винна дорога, кермо і зручне сидіння в машині.
У якості перекусу вони беруть хот-доги, а до них ще й прохолодні лимонади. Звісно ж, не забувають і про Сирника, якому насипають сухого корму. Поївши і відпочивши, вони знову вирушають у дорогу.
От уже їм залишилося їхати лише 30 хвилин. Сонце потроху ховається за горизонтом, кидаючи останні промені на дерева вздовж дороги. Хлопці, втомлені довгою дорогою, позіхають та бажають швидше доїхати, аби піти в душ та розслабитися. У салоні машини тихо грає музика, створюючи особливу атмосферу літніх мандрівок. Сирник, який також втомився, мирно спить на панелі біля лобового скла, а Чонґук час від часу його гладить.
Під’їжджаючи до знайомого будинку, Чонґук пише батькам, щоб ті відкрили ворота. Заїхавши у двір, хлопці полегшено зітхають.
— Ну нарешті ви приїхали, — радісно вигукує мати Чонґука, — ми вас дочекатися не могли.
Чонґук обіймає маму з татом, як і Техьон. Хоча, скоріше Техьона обіймають, запитуючи як він. Поки Техьон мило розмовляє з батьками Чонґука, той дістає сумку з кошеням та вручає хлопцю, щоб самому взяти сумки з речами та занести в дім.
— О, це ж Сирник, — жінка дивиться у віконце сумки, бачачи маленьке кошеня, що явно боїться нових людей.
— Техьоне, як ти дозволив назвати кошеня Сирником? — запитує батько Чонґука, досі не розуміючи, як можна було так назвати котика.
Техьон тільки роззявляє рота, щоб відповісти щось на кшталт не змогли більше нічого придумати, як його випереджає мати Чонґука.
— Тобто, коли ти називав собаку Чупа (повне Чупа Чупс), у тебе не виникало думки, що це дивно, а тут до Сирника причепився, — цокає жінка, чуючи як позаду сміються хлопці. Чоловік на це лише закотив очі, прийнявши свою поразку.
Вони всі разом ідуть у будинок, щоб насолодитися сімейною вечерею. Поки хлопці розкладають речі у шафі, а Сирник обережно досліджує нову територію, батьки накривають стіл. Чонґук казав, щоб вони не готували багато, але його мати, яка постійно хвилюється, чи нормально хлопці харчуються, все одно наготувала купу різноманітних страв. Саме у неї Техьон багато разів брав цікаві рецепти, щоб спробувати приготувати щось нове.
При першій зустрічі з батьками Чонґука, Техьон сильно хвилювався чи сподобається їм. Чонґук його заспокоював, поки вони їхали у село, мовляв, що Техьон апріорі не може не сподобатися його батькам. Техьона це взагалі не заспокоювало. У його голові пролітали мільйон поганих слів, які він міг про себе почути. Насправді, йому легко йти на контакт з людьми. Він з легкістю підтримує розмову, розташовує до себе співрозмовника. Про нього складається враження товариської, дружелюбної людини, з якою хочеться зустрітися знову. Знаючи це все про себе, Техьон усе одно хвилювався так, що аж руки тряслись. Йому було страшно не сподобатися батькам коханої людини. Не дивлячись на всі страхи Техьона, знайомство пройшло на ура. Спочатку, звісно, він трохи соромився і боявся зробити щось не так, але згодом напруженість змінила розслабленість, і Техьон зі сльозами на очах сміявся з дитячих світлин Чонґука, які показувала його мати. А потім мова зайшла за кулінарію — одна з улюблених тем Техьона, і від страху не залишилося сліда. Довго вони тоді обговорювали різні страви, ділилися кулінарними лайфхаками і обмінювалися рецептами. Словом, тоді був один з найдушевніших вечорів у його житті.
— Те, Чонґук тебе не ображає? Ти тільки скажи, я йому швидко покажу, де раки зимують, — жінка, усміхаючись, показує кулак, щоб підтвердити свої слова. Чонґук важко зітхає, закочуючи очі. Відчуття, ніби Техьон її рідний син, а не Чонґук.
— Звісно ж ні, — відразу заперечує Техьон, а потім дещо згадує. — Хоча, знаєте, він якось стягнув з мене ковдру, коли я ховався під нею від сонця!
Усі починають сміятися, а мати Чонґука, у жарт, вичитує його за такий підлий вчинок, на що Техьон задоволено усміхається, а бачачи чужий вираз обличчя “ах ти зрадник”, показує Чонґуку язика.
Так вони провели весь вечір, за розмовами, сміючись один з одного та поїдаючи смачну їжу. Хлопці подякували за вечерю та пішли у кімнату, щоб взяти одяг для сну та піти в душ.

Чонґук стоїть позаду Техьона, розтираючи на мокрій спині гель для душу. Після вода змиває усі залишки рідини, залишаючи двох закоханих людей насолоджуватися тілом один одного. Чонґук залишає ніжний поцілунок на лопатці, а потім ще один на згині шиї, руками обіймаючи витончену талію. Дивлячись на тіло Техьона, неприкрите тканиною одягу, думаєш, що перед тобою всесвітньо відома модель. Ідеальні пропорції, медова шкіра, підтягнутий живіт, міцні стегна та груди. Усе в тілі Техьона досконале. Ковзаючи поглядом по тілу, хочеться залишити свій слід у вигляді поцілунку на кожному міліметрі шкіри. Чонґук наближається до чужого вуха, щоб сказати слова, які Те чув мільйони разів від інших людей.
— Ти надзвичайно красивий, — Чонґук легенько прикушує мочку вуха, отримуючи у відповідь тихий видих. — Я до бісиків закоханий у тебе, Кім Техьоне.
Від цих слів по шкірі пробігають приємні мурашки, а серце наповнюється теплом, пускаючи по тілу імпульси щастя. Вони зливаються у танці пристрасті, віддаючи себе без залишку. У кожного феєрверки перед очима від дотиків один одного. Тіло, як і душа, отримує насолоду від процесу. Зараз існує тільки ця кімната і двоє шалено закоханих людей.
Уранці вони прокидаються після десятої ранку, але продовжують ніжитися у ліжку, насолоджуючись один одним. Вони ліниво цілуються і на цей раз обоє ховаються від яскравого сонця, що пробирається через світлі штори. Їх ніхто не йде будити, хоча батьки Чонґука встали рано-вранці. Вони просто насолоджуються літнім ранком та присутністю один одного.
Приблизно через годину вони все ж встають, по черзі йдуть у душ, після чого приходять на кухню, де батьки Чонґука бурхливо обговорюють якусь тему. Хлопці накидаються на турботливо приготовлений для них сніданок, паралельно розповідаючи про план на день. Власне, у цьому плані тільки один пункт: поїздка на озеро.
Близько чотирьох, коли сонце вже не так пече, хлопці взяли необхідні речі та поїхали на озеро. Їхати вони вирішили велосипедами. Спорт, як-не-як, і зовсім інші відчуття, порівняно з машиною.
Озеро зустрічає їх своєю чисто-блакитною водою, де відображається небо без жодної хмаринки. Згори озеро схоже на великий черевик, з одного боку якого поля, а з іншого дерева.
Хлопці знаходять собі вільне місце та залишають там речі, починаючи роздягатися. Чонґук тільки встиг стягнути з себе футболку, як Техьон уже з усієї швидкості біг у воду, відразу нираючи. Вода, хоч і нагрілася від сонця, але все ж була прохолодна, принаймні спочатку так здається. Насправді варто трохи поплавати, як тіло звикає до температури води та ти починаєш насолоджуватися плаванням. З них двох Техьон просто обожнював озеро, а точніше плавати в ньому. Чонґук, зважаючи на те, що він у дитинстві часто приїжджав ще тоді до живих бабусі та дідуся, звик до озера та плавання, тому більш спокійно реагував. А от Техьон кожен раз схожий на дитину, яку нарешті пустили до води. Чонґук, дивлячись на своє чудо, не може перестати всміхатися. Бачити такого Техьона — це щось на рівні найвищого задоволення у цьому світі.
Вони плавають, дурачаться та обіймаються у воді, не зважаючи на людей навколо. Це той відпочинок, який їм був потрібен, а головне, що цей відпочинок вони проводять разом. Ніщо так не відновлює сили, як відпочинок у такому мальовничому місці з коханою людиною.
Час промайнув настільки швидко, що якби не животи, що забурчали від голоду, вони б залишилися на озері аж до заходу сонця. Однак голод перемагає естетичну душу хлопців, тому вони відправляються додому, де знову проводять вечір за розмовами з батьками. На цей раз вони стрибають з однієї теми на іншу, іноді сперечаючись щодо думки один одного. Повечерявши, батьки йдуть спати, власне, як і хлопці. Тільки от вони не зовсім сплять, а сидять в телефонах, показуючи один одному смішні картинки та відео.
Чонґук відкладає телефон та дивиться у вікно, де небо заполонили мільярди зірок, а місяць освітлює землю майже як вдень. Він встає з ліжка та підходить до вікна під запитальний погляд Техьона. У нього з’являється непереборне бажання піти гуляти. Вночі при повному місяці. Чи не прекрасна така прогулянка, особливо з коханою людиною?
— Пішли гуляти, — пропонує Чонґук, обертаючись до Техьона.
Техьон же, не очікуючи такої пропозиції, дивується, але погоджується. Насправді, спати зовсім не хочеться, а зависати у телефоні довгий час набридає. Вони натягують на себе худі, оскільки вночі температура нижче і в футболках може бути прохолодно, та виходять з кімнати.
Хлопці тихо проходять повз кімнату батьків, ніби підлітки, які втікають на вечірку, на яку їх не пустили, та виходять з будинку. Їх огортає прохолодне повітря, викликаючи на шкірі си́роти. Надворі абсолютна тиша, яку іноді порушують сусідські собаки, що гавкають. Вони переплітають пальці рук та прямують по дорозі, яку освітлює повний місяць. Так вони доходять до моста над річкою, яка розділяє село на дві частини. Вони дивляться на воду, у якій відбиваються яскраві зірки та самотній місяць, стискаючи руку один одного ще сильніше.
— Те, — Чонґук повертається до Техьона обличчям, заглядаючи у карі бездонні очі, — Дякую тобі.
— За що? — здивовано запитує Техьон.
— За те, що ти є. За те, що ти зі мною навіть через стільки років, — він спостерігає, як змінюються емоції на обличчі хлопця від здивування до збентеження.
Техьон не відповідає, він просто дарує поцілунок, який говорить сам за себе. Його вуста ніжно зминають Чонґукові, даючи зрозуміти, що відчуває їх власник. Місяць освічує цей казковий поцілунок, закарбовуючи його у пам’яті свого світла.

Хлопці прокинулися під обід, не бажаючи вставати з ліжка. Усе ж нічна прогулянка, через яку вони не спали цілу ніч, дає про себе знати. Хоча, якби був вибір погуляти чи поспати, безсумнівно, вони б знову гуляли протягом ночі під яскравим світлом місяця.
Техьон і хотів би поспати довше, ховаючись з головою під ковдру, але Чонґук вирішив, що їм треба вставати. Техьон, сказавши, щоб Чонґук ішов першим у душ, а він поки розімнеться, вийде подихати свіжим повітрям, продовжив нахабно спати. Він не знає, як Чонґук взагалі йому повірив, але це на краще, адже ліжко так і манить до себе, не даючи шансу вирватися зі свого солодкого полону (власне, не те щоб Техьон хотів вибиратися з нього).
От Чонґук уже помився і повертається до спальні, як бачить тіло, що сховалося під ковдрою і тихо сопить. Чонґук не наївний, але якогось дива повірив, що Техьон, Кім Техьон встане з ліжка. Чомусь для Техьона встати о шостій ранку простіше простого, на відміну від Чонґука, а от встати вдень, коли промені сонця настирливо б’ють в очі — ні, це на межі неможливого. У голову Чонґука приходить дуже хитра ідея, як провчити Техьона за обман. Він очима шукає Сирника, який мирно спить на підвіконні, а потім підходить до Техьона, різко зриваючи ковдру. Перш ніж Техьон встигає обуритися, Чонґук викрикує:
— Техьоне, вставай! Сирник зник! Його немає у будинку, я вже всі місця подивився, навіть кормом пошурхотів, а він не прибіг!
Техьон, коли до нього доходить сенс сказаних слів, підривається з ліжка, починаючи кричати щось на кшталт: “Як зник?”, “Він не міг втікти”, “А якщо надвір побіг? Там же собаки! Вони ж його…”. Чонґук, дивлячись на це, ледь стримує сміх. Техьон навіть не звернув уваги на кошеня на підвіконні, яке, почувши крик одного з господарів, підняло голово і нагострило вуха.
Трохи побігавши по будинку, Техьон повертається до спальні, де Чонґук розслаблено лежить на ліжку. У Техьона очі на чоло полізли від подиву. Як можна спокійно лежати, коли їх кошеня хтозна-де?
— Ти зовсім очманів, Чонґуку? Чому ти лежиш і нічого не робиш? — обурюється Техьон, активно жестикулюючи руками.
— А що треба робити? — спокійно і невимушено відповідає Чонґук.
У Техьона за все життя таких великих очей не було, а Чонґук ледь зберігає розслаблене лице замість того, щоб засміятися. Техьон відкриває рота, щоб почати відчитувати Чонґука, але раптом об його ногу починає щось тертися. Його погляд опускається на кошеня, яке не розуміє, що відбувається, але, бачачи, що його господар напружений, намагається заспокоїти.
— Скажи, що воно просто повернулося, а не те, що я думаю, — Техьон нахиляється, щоб погладити Сирника. Він чудово розуміє, що воно нікуди не втікало, а Чонґук йому просто відплатив за його маленьку вранішню брехню.
— Ти ж не дуже сердишся?
Техьон бере на руки кошеня, що задоволено мурчить, а потім кладе на крісло, що стоїть у кутку кімнати. Сирник по-справжньому полюбив це місце за короткий проміжок часу.
Чонґук у цей момент усвідомлює просту істину — йому гаплик, але тікати немає сенсу. Гірше буде, він це вже проходив. Він затуляє руками найвразливіші точки — ребра, на яких він найбільше боїться лоскоту.
Техьон розвертається до ліжка і починає повільно наближатися до своєї жертви, хитро посміхаючись. Три, два, один… І він накидається на Чонґука, починаючи його лоскотати. Здається, це вже їх стандартна процедура під назвою Чонґук відплачується за свої витівки. Чонґук молить про пощаду, просить зупинитися, але вони обоє знають, що ця каторга заслужена. Врешті-решт Чонґук хитрими маніпуляціями ловить руки Техьона, а згодом змінює їх місцями. Тепер Техьон лежить спиною на ліжку з руками над головою, які тримає Чонґук.
Чонґук очима просить дозволу на вибачення, а Техьон легенько киває. Губи Чонґука торкаються чутливої шиї, невагомо цілуючи і смокчучи її, але не настільки сильно, щоб залишити сліди. Одна рука досі тримає руки Те, а інша ніжно гладить талію, викликаючи табун мурашок.
Техьон плавиться під міцним тілом свого хлопця, забуваючи про все на світі, а Сирник, переконавшись, що його господарі заспокоїлися, знову заснув.
У жарких поясненнях у коханні пройшли найближчі дві години. Вони насолоджувалися полум’ям пристрасті та сексуальності, що горіло у кожному з них, а після ніжністю і лагідністю, коли обіймалися після шаленого кохання.
Згодом батьки повернулися з міста, куди їздили по справах та скупитися. Хлопці допомогли занести важкі пакети з їжею та всякими штуками для дому, після чого були відправлені у садок нарвати яблук для шарлотки.
Поки Чонґук пішов брати драбину, щоб завдяки ній дістати до найбільших яблук, які ростуть практично на верхівці яблуні, Техьон вирішив, що і без драбини впорається. От він уже карабкається на дерево, яке, на щастя, має багато гілок, які можна використати у якості підставки для ніг. Не так і важко вилізти на дерево і нарвати тих яблук, подумав Техьон і глянув униз. Оскільки він уже був на висоті п’яти метрів, то після погляду вниз по шкірі пробіг маленький страх. До цього ще й вітер з’явився нізвідки, починаючи розхитувати верхівку дерева, де якраз був Техьон. Узявши себе в руки, він тягнеться до яблук, які знаходяться трохи лівіше від нього. І так він набирає повні кишені яблук (а якби додумався взяти сумку чи будь-яку іншу ємність для яблук, то було б зручніше!). Тепер з’являється одне запитання. Вилізти то виліз, а злізти як? Ще й з повними кишенями яблук.
Тим часом Чонґук не кваплячись іде з драбиною до яблуні, думаючи, що Техьон його чекає. До яблуні він дійшов, а от Техьона ніде немає. Можливо відійшов? Раптом на його голову падає невелике яблуко, від чого він рукою тре пошкоджене місце. Він дивиться угору та бачить Техьона, що тримається за стовбур дерева, ніби коала, а кишені напічкані яблуками, одне з яких і впало на його голову.
— Ти що там робиш? Мене почекати не міг? — невдоволено викрикує Чонґук.
— Та я ж чекаю! — обурено відзивається Техьон. — Де ти лазиш з тією клятою драбиною, я вже задовбався тут сидіти.
— Я мав на увазі, почекати мене внизу, — зітхає Чонґук .
— Ти поставиш драбину чи ні?
— Зараз поставлю, — каже Чонґук і дістає з кишені телефон, щоб сфотографувати свого хлопця, який, щоб не впасти, мило тримається за дерево.
Техьон не помічає, що прямо зараз на нього роблять компромат. Він наївно чекає, поки йому поставлять драбину. Через хвилину Техьону набридає розглядати стовбур дерева перед собою і він опускає погляд, бачачи, як Чонґук його фотографує.
— Ах ти, зовсім страх втратив? — злиться Техьон, роблячи таке сердите обличчя, на яке тільки здатний.
— Як я міг упустити такий кумедний момент? — уже на всю сміється Чонґук, згинаючись від сміху і тримаючись за живіт.
Техьон стискає губи у тонку лінію і примружує очі, дивлячись як його хлопець ледь не падає від сміху. Потім зриває маленьке яблуко біля своєї голови і легенько кидає у Чонґука, ніби випадково.
— Ой, вибач, я спеціально, — Техьон награно робить винне обличчя.
— Та ставлю, ставлю я драбину, — поступається Чонґук (насправді йому трохи страшно, знаючи Техьона і те, як він уміє мститися).
Урешті-решт Техьон злізає з дерева, невдоволено дивлячись на Чонґука, який робить невинне лице, ніби він нічого поганого не зробив. Техьон підходить впритул до Чонґука, а потім наполегливо цілує.
— Ти мене дратуєш, але я тебе так сильно кохаю, — відсторонюючись, тихо вимовляє Техьон. Чонґук усміхається і затягує у новий солодкий поцілунок. І вони навіть не підозрюють, що всю цю сцену таємно знімали батьки.
Коли мати Чонґука приготувала шарлотку, вони всі разом поїдають смачну випічку, п’ють чай та розмовляють, час від час жартуючи.
— Сьогодні таке смішне і водночас миле відео зняла. Ви повинні це побачити, — жінка протягує телефон хлопцям, що сидять один біля одного та тримаються за руки.
— Мамо, ну навіщо?— починає скиглити Чонґук десь на середині відео.
— Ой, та самі ще будете переглядати це відео, — невимушено каже жінка, а хлопці лише усміхаються. Справді, спогади це добре, але спогади занесені на пам’ять телефона у вигляді світлин і відео допомагають не забути навіть такі моменти, які, здається, запам’ятаєш на все життя.
*Наступний день*
— Дивись, спочатку їдемо скупитися у магазин, потім збираємо всі речі і нарешті виїжджаємо, — серйозно проговорює Техьон, махаючи виделкою перед носом. — Зрозумів?
— Техьон-а, я тобі це тільки що сказав, — посміюється Чонґук, бачачи перед собою свого насупленого хлопця, який каже це з такою інтонацією, ніби він складав той план.
Техьон переводить погляд від свого сніданку на Чонґука, піднімаючи брову у питальній манері.
— Зрозумів, командире, — Чонґук підносить руку до скроні, показуючи таким чином військовий жест і погоджуючись зі своїм хлопцем.
Поснідавши, хлопці сідають у машину та відправляються у місцевий магазин, щоб купити все необхідне для ночівлі в палатці.
Вони запланували ночівлю, напевно, ще з Нового року. Власне, це їх маленька традиція. Кожного разу, коли вони приїжджають до батьків Чонґука, ночують у палатці на озері. От ніби одне й те саме, нічого нового, але відчуття, атмосфера, емоції завжди різні. Це і робить цю традицію особливою і незамінною.
У магазині вони довго не затримуються, купуючи все строго по списку. Їм не так багато чого потрібно, плюс черги немає, будній день усе ж.
Додому повертаються ближче до двох годин дня. Техьон відразу прийнявся збирати речі по списку, який склав Чонґук, бігаючи по будинку туди-сюди. Чонґук, якого не допустили допомогти, оскільки, цитата: “Ти обов’язково щось забудеш, або візьмеш не те, що треба”, ліг на гамаку біля будинку, залипаючи у телефоні. Безперечно, Чонґук зібрав би всі речі по списку, нічого не забувши, і Техьон це чудово знає, але йому подобається метушитися та бігати, як ошпарений, і головне це робити самому. Чонґук, мабуть, ніколи не відгадає таємницю, що тут такого класного, але якщо Техьону подобається, то нехай.
Так пройшло приблизно три години. Чонґук встигнув поспати під теплими променями літнього сонця, а Техьон нарешті зібрав усі речі, декілька разів перевіривши, чи точно все.
Чонґук дивується тому, що для Техьона спуститися сходами з десятого поверху дорівнює пеклу, а от бігати три години по будинку, пфф, дрібниці. Що ж, у деяких випадках Техьона може зрозуміти тільки Техьон (інколи навіть і Техьон не зрозуміє).
Поївши перед від’їздом, хлопці вирушили у міні-подорож. Якось під час їхньої поїздки вони знайшли тихе місце, яке з усіх боків оточене деревами, що ховають їх від зайвих очей. Саме тоді вони вперше влаштували ночівлю тут. Перший раз назавжди залишається у пам’яті, навіть якщо він був невдалий. Не дивлячись на нічний дощ, холод, мряку та застуду Техьона після ночі у палатці, та ночівля завжди займатиме окреме місце у серці.
Дорога до озера на машині займає буквально десять хвилин, які вони швидко долають. Людей, як і передбачалося, небагато. Скоріш за все вони до ночі роз’їдуться по домах. Вони об’їжджають усе озеро, поки не приїжджають на їх особливе місце. Тут нікого немає і це не може не радувати.
Вони, увімкнувши музику в машині, починають розпаковувати речі. Прибирають місце для вогнища, ставлять палатку, наповнюючи її ковдрами (життя їх навчило навіть у теплі ночі брати ковдри), розкладають невеличкий столик та кладуть на нього їжу.
Поки хлопці займалися облаштуванням місцем відпочинку, сонце нижче і нижче опустилося до горизонту, осяюючи небо помаранчевими красками, які відбиваються у блакиті води. Чонґук не впускає моменту і фотографує це творіння природи, на яке хочеться дивитися вічно. Техьон, що саме виліз з палатки, бачить Чонґука, що стоїть нерухомо і робить прекрасні світлини, підходить до нього ззаду та обіймає за талію, цілуючи шию.
— Захід сонця сьогодні божественний, — тихо говорить Техьон, не бажаючи порушувати природню тишу.
— Техьон-а, пішли купатися, — неочікувано пропонує Чонґук, не відводячи погляду від сонця, яке майже сховалося від людських очей.
— Ти ж знаєш, що я не можу відмовитися від такої спокусливою пропозиції?
Ось вони вже скидають з себе весь одяг, залишаючись у боксерах. Біля них жодної живої душі, ба більше, зараз ніхто не купається, а народ на озері потроху розходиться по домівках. Вони абсолютно одні, оточені невимовною красою природи та мальовничим заходом сонця.
Першим у воду по коліна заходить Чонґук, невагомо проводячи рукою по воді. Обертаючись корпусом до Техьона, він подає йому руку, запрошуючи створити новий незабутній момент. А Техьон, заворожений самим Чонґуком, з радістю приймає пропозицію, вкладаючи свою руку у чужу. Вони заходять у воду по груди, а вода, що на вечір стала тільки теплішою, огортає їхні тіла своїм спокоєм.
Сонце половинкою виглядає із-за горизонту, наділяючи землю останніми променями світла. Техьон кладе руки на плечі свого хлопця, обіймаючи, і дивиться прямо в очі, намагаючись закарбувати цей момент у своїй пам’яті. В очах навпроти він бачить чисте кохання, ніжність та щось особливе. Ще не придумали слів, щоб описати це почуття, але це явно щось більше за кохання. Зараз існують тільки вони двоє у всьому світі. Жодних проблем, жодного негативу, жодних інших людей.
Чонґук, бажаючи перестати себе мучити у бажанні стати ще ближчим до Техьона, цілує його, притискаючи до себе сильніше за талію. Здається, ніби в обох усередині зриваються феєрверки щастя, заповнюючи кожну клітину тіла. Цей момент належить тільки їм.
Трохи змерзнувши, вони вилазять та швидко біжать до машини, щоб взяти рушники та витертися. На небі вже з’являються перші зірки, потроху захоплюючи увесь простір.
Чонґук розпалює вогнище, щоб зігрітися та посмажити маршмеллоу, яке вони, безумовно, спалять. Але, як там кажуть, спробувати варто. Техьон тим часом витягує з палатки той самий плед, який Чонґук подарував пів року тому, та прямує до вогнища, яке вже встигло розгорітися. Вони сідають на стільчики, тримаючись за руки та дивляться на вогонь. Їм не хочеться говорити, їм комфортно просто сидіти в тиші, навіть Техьону, який говорить завжди.
Трохи згодом Техьон приносить маршмелоу, щоб посмажити. У результаті з десятки спроб не згоріло тільки три, але це вже досягнення, принаймні, порівнюючи з минулим разом. Тоді вони спалили дві упаковки. Однак, намагатися після цього вони не припиняють.
Познущавшись з нещасного маршмелоу, вони знову повертаються на стільчики. Їхні руки сплітаються, а погляди направлені на зоряна небо. У їх поле зору потрапляє зірка, що падає. Кожен загадує бажання. Різне формулювання, а сенс один і той же. Техьон, розуміючи, що зараз, можливо, один з найщасливіших моментів у його житті, усміхається, продовжуючи насолоджуватися просто тут і зараз. А Чонґук, дивлячись уже не на зірки, а на таку рідну усмішку, не може стримати свою.

Я бачу твою усмішку – і сміюсь теж
Я бачу твої сльози – і плачу теж
Без тебе поряд – я втратив світло
Я сам по собі, на 9 футів під землею ~
I see you smile