І що далі?

Якого я біса це сказав ?! І що тепер далі буде?“
Подумки сварив себе Женя.І незнаючи куди йому тікати або ховатися від пильного погляду, його друга? Чи вже зовсім не друга…

ПОВЕРНЕМОСЬ НА 10 ГОДИН РАНІШЕ.

-Давно я від тебе це не чув..
Проговорив Спартак з такою рідною та милою посмішкою. Янович готовий відати все тільки за ради того, щоб частіше бачити її.
-Відпочинь, можеш на мені поспати. Голівонька мабуть сильно болить ?
-В якому сенсі ?
-Від тебе перегаром тхне.
-бляха.
-Я ж в тебе просив багато разів, навіщо тобі це?
-Тебе не повинно це хвилювати.
Він досі лежав на колінах у Спартака, це було для нього так інтимно, але він розумів, що для Спартака, це лише дружній жест. Женя не міг далі лежати, йому було так прейемно і в той ж миг було не зручно, що він отак розвалився на Субботі, піднявшись він схилився на вікно включив музику в навушниках. Їм їхати залишилось не так й багато лише 2 години, але Янович вирішив ще трохи поспати.

Прокинувся він уже на місці призначення, від того що його будив Спартак.
-Ей агов прокидайся, ми приїхали.
Соними оченятками намагався сфокусуватися та прийти до тями, від такого вигляду, у Субботи з’явилася маленька не помітна посмішка.

Зайшовши в номер та кинувши речі біля ліжка. Спартак коротко кинув.
-Я в душ.
І зник за дверима ваної кімнати.
Поки той був в душі, Женя зняв історію в інстаграм. Сьогодні вони повністю вільні. А завтра в них подкаст терапії.

Після Спартака, Женя також прийняв душ. Зібравшись хлопці вийшли пройтись,та пообідать. Вони були лише в двох інші не захотіли йти і це дуже погано. Вони йдуть мовчки кожен думаючи про своє, ще ні жоден з них не сказав а ні слова з моменту як вони вийшли з готелю. Яновичу це капець як набридло і він вирішив хоч якось завести розмову з цею на перший вигляд холодною людиною, але зараз напевно навіть не на вигляд а так і є.
-Спартак.
-Так?
Здивовано відповів Суббота.
Женя вирішив нарешті запитати, що ж твореця зі Спартаком.
-Що з тобою в останній час ? Чому ти так віддалився від мене?
-Женю.
Різко зупинився і пристально дивлячись на розгубленого Женю.
-Женю, я не знаю, я заплутався. Але тобі я неможу сказати, нікому я не можу сказати про свої пробле, будь-ласка, дай мені спокою, просто не зачіпай мене зараз. Мені зараз ні дикого не має діла.
Обурено сказав Спартак та пішов далі.
Женя не знав як на це реагувати, але вирішив послухати Субботу, як би це боляче не було . Наздогнавши психолога він промовив.
-Добре, ходімо поїмо.

В ресторані
Хлопці замовили собі поїсти, і все як і було,тиша, ніхто з них не говорить а ні слова. Женю рве, щоб не накричати на Спартака і не сказати як йому боляче, але він тримається на останніх краплях.

До готелю вони йшли по одинці, ну а точніше Женя пішов до готелю а Спартак вирішив побути на самоті.
По дорозі Янович зайшов в магазин купив цигарки та випивку, йому було вже начхати, що скаже Суббота. Йому потрібно було розслабитись . Пройшло години три? Або більше , може й меньше. Женя був не в тому стані, щоб слідкувати з часом. Пляшка була майже допита коли відчинилися вхідні двері. Янович вийшовши з балкону та схилившись об стіну дивився як Спартак знімає верхній одяг з взуттям. І ось Женю помітили.
-А це ще що таке?
Обурено проговорив Суббота.
-А це я, твій колись найкращий друг.
З еронією промови Янович.
-Якого біса?! Женю.
-Спартачку, мені вже не 16 і навіть не 20, я що не маю права розслабитись?
-Так не маєш, завтра подкасти а ти виглядаєш як якийсь алкоголік.

Жені це набридло він пішов на балкон, та сівши на своє місце підпалив цигарку, й знову налив собі в склянку алкогольного напою. На вулиці значно похололо, навіть в світрі було б холодно, але Яновичу було байдуже він сидів в одній тоненькій фудбольці та в спортивках. На вулиці вже почало темніти. Але йому це ні як не заважало. Він був поглинутим своїми думками, поки не відчув чіїсь руки на своїх плечах, які накривали його ковдрою.
-Спартак?
-Женю навіщо це все?
Алкоголь вдарив в голову Яновича і той наважився розповісти, що його так бентежить. Спартак присів біля Жені на в привсядки та чекав відповідь на своє запитання .
-Це..це все через тебе, я не можу більше терпіти, мені набридло, що ти не бачиш, що я відчуваю, мені боляче від того як ти поводиш себе зі мною, те що ти не бачиш, що я тебе кохаю вже не малий час. Мені просто набридло…
Тиша, Спартак сидить на проти нього й дивитися в одне місце, обдумуючи, що тільки, що сказав його друг.

“Якого я біса це сказав ?! І що тепер далі буде?“
Подумки сварив себе Женя.І незнаючи куди йому тікати або ховатися від пильного погляду, його друга? Чи вже зовсім не друга…

Тиша тривала хвилини 2, але для хлопців це були самі най довші 2 хвилини.
-Женю..
Він боявся підняти погляд йому страшно, те що він зараз почує.
-Женю.
Ще раз повторив Спартак.
Наважившись він підняв погляд і зустрівся з поглядом Субботи.
-Так?
Запитує Янович, але відповіді не має. Наважившись Спартак піддався в перед, ніжним доторком, доторкнувся губ Жені. Янович від несподіванки привідкрив трішки рота. І цим моменто Спартак скористався, проникнувши язиком до рота свого тепер мабуть, що не друга. Запустивши свою міцну руку в кучері Жені, Янович спочатку зовсім не зрозумів , але через пару секунд пачав відповідати на такий ніжний та в один час палкий поцілунок. Піднявшись Спартак навис над Женею не припиняючи його цілувати , однією рукою обхватів йог талію а іншою граючись в кучерях..