Фанфіки українською мовою

    Привіт! Ця частина роботи написана за піснею “Натаха” (а раніше і віршем Mercedes-Benz) Жадана і Собак. Завчасно прошу вибачення за маленький розділ, але що маємо. Приємного прочитання!

     

     

    День Перший

     

    Ніч. Глибока ніч. Північ. Зорі, що світили із піднебесся. Чоловік і жінка, що вибирались із Бундесу. Темінь і нікого навколо, а по радіо всі говорять лише польскою мовою, накрайняк – німецькою. Усі завжди згадують усіх своїх рідних та близьких. Ось і він, сидячи за кермом, згадував. Згадував матір, батька, з якими, до речі, реально давно не бачився; ще пару друзів, у його розумінні, і найдорожчу для нього людину. Наталя сиділа поруч і щось відчайдушно намагалась довести, чи то пред’являла претензії, він не розумів, бо не слухав особливо.

     

    Женя тут живе вже три роки. От завтра буде рівно три роки, як він вимкнув і викинув усе, що його пов’язувало із минулим життям. Три роки, як він кинув все і всіх; три роки, як він не спілкувався з батьками; три роки, як боровся з бажанням ввести пароль в Інстаграм-сторінку, щоби побачити всіх тих, кого він так потребував. Врешті-решт, три роки, як він познайомився і почав зустрічатись із Натахою, як він її постійно кликав. Вона була родом із Польщі і працювала бортпровідницею в міжнародних компаніях. Майже в перший же день вони почали зустрічатись: більше для того, щоби Женя забув про те, що його так турбувало, а Наталя просто не хотіла працювати. Не вийшло. Кожну хвилину у власному проєкті, який він створив за проханням свого друга-німця, він більше думав не про програму. Євген брав інтерв’ю у, тепер уже, добре знайомих колег, деякі з яких стали навіть товаришами, але, все ще, не друзями.

     

    Тоді, три роки тому, Янович вирішив, що все ж поїде, буквально за два тижні до 23 листопада 2019 року, себто до дати відльоту. Він явно посмутнішав, але рятувало лише те ситуація, що склалась напередодні.

     

    ***

     

    Женя давно хотів спробувати щось нове. От вже сьогодні відбудеться перша його самостійна фотосесія. Чорно-біла, оф корс. Першою його моделлю він запросив стати свого близького товариша, на що той погодився. Все починалось ідеально: підготовлена студія і одяг, налаштований фотоапарат і, власне, модель, яка попередила, що уже підходить до будівлі.

     

    До умовленого часу залишалось 10 хвилин, тому блондин вирішив порадувати товариша його улюбленою кавою. За збігом обставин, Євген захотів спуститись в ту кав’ярню у той же час, що і зробив. Суббота замовив дві кави і, поки ту робили, залипав в телефон, стоячи спиною до баристи.

     

    Ледь врятувавши телефон від падіння, чоловік підняв голову, вже готуючись висказати тій людині усе, що дратувало. Яка ж була “несподіванка”, коли він побачив колишню дружину. Та одразу ж посунула його трохи вліво, до стіни, щоби бути трохи правіше від входу, і, як несподівано, поцілувала в засос. У ту саму мить кучерявий, зайшовши в піднесеному настрої, побачив ту до нудоти милу картину. На душі стало одразу так неприємно, хоча, загалом, хто він, врешті, такий, щоби мати право на таке ображатись?

     

    Наталя повисла на правій частині Спартака, тому йому було все видно. Він подивився на жінку, в мить відштовхнувши, та Жені вже не було. Йому було все одно на почуття Наташі, але аж ніяк не на хлопцеві, у чому він вже встиг собі зізнатись.

     

    Боже, так банально, як в 4-серійних мелодрамах на “Україні”, які Янович ненавидів. Коли він їх дивився, то зі сторони було видно, які герої, відверто, тупі, що не проговорюють все одразу; що вірять якимось псевдо друзям, які в кінці будуть ворогами; що, зрештою, заперечують концепцію щастя з тією чи іншою людиною. Але зараз холодний розум був вимкнений і йому здавалось, що людина, яка його сто разів попереджала, що може піти, все ж зробила це. Било нижче пояса.

     

    ***

     

    Зараз, через три роки, їдучи назад в рідну державу, він все ж зрозумів, яким йолопом був і готовий був вибачатись хоч 25/8 за три роки пустоти. Промайнула і думка, що Спартак так і забув про нього одразу ж, як колись і говорив: “Жень, якщо мені набридне – я одразу ж скажу це і піду”. Він вирішив все ж спробувати і приїхати, бо передумова була: почалось повномасштабне вторгнення в частинку Східної Європи із боку Західної Азії. Ким би він себе відчував, якщо би залишився гріти власну дупу в Німеччині? Натаха за ним ув’язалась, щоби не допомогти, якщо треба буде, а навпаки – для власної користі.

     

    Загалом, брюнет вже, може навіть, полюбив свою жінку. Вона додавала у його життя фарб, та, на щастя чи на жаль, лише у ліжку.

     

    І ось ця жінка, ці ночі повні вогню

    Готель, в якому вона працювала, 

    І я шепотів їй: не плач, моє серце, не плач, не муч свою душу картонну… 

     

    А й правда, душа у неї була картонна. Вона ніяких емоцій не відчувала, була неемпатична навіть після трьох років життя з коміком.

     

    Ось ми вибирались із Бундесу

    З її документами і моїми боргами,

    Наче Марія і Йосип на віслюках,

    Купуючи на заправках лише найнеобхідніше:

    Консерви і презервативи

     

    Відчуйте ту романтику: ніч і пуста траса, неяскраві ліхтарі і місяць, що були єдиними джерелами світла; музика по радіо, що вже глохло від утоми; ви за кермом і ваші думки. А, ще жінка, яка набридла вже кабзда як – умить руйнує всю романтику.

     

    Десь під Варшавою, вловивши, що хлопець почав засинати, піднімаючись у піднебесся, і побачивши першою мотель, Наталя зупинила його ледь не криком. Ввійшла до нього теж першою.

     

    “Натаха, — шепотів їй, — тільки не радіо

    Лише пару годин, Натаха!

    Дай охолонути своєму силікону

    Вимкни нахуй це радіо “Марія”!

    Що ти хочеш почути?

    Які новини можуть бути у католиків?

    В них немає новин з часу останнього хрестового походу”

    “Дай відпочити своєму серцю, –

    Шепотів я, дістаючи свої пилки і ножиці

    Дай йому відпочити!” 

     

    У авторки мотель завжди асоціювався із значенням слова бордель, тому то було щось на кшталт суміші тих двох, хах.

     

    Вмостившись окремо, на різних ліжках, майже подружжя заснуло. На думку Жені. Наталя, натомість, пішла до адміністратора із специфічним проханням навіть для цього місця. Вона вже таке робила. Лишень не в Польщі, а в Німеччині. І в Україні. І в дупі світу, назву якої ми згадувати не будемо. Для неї зрада – звична штука. Вона завжди вважала, що її ніхто не заслуговує, а якщо вона все ж захоче когось порадувати співіснуванням, то в таких стосунках чоловіком буде вона і право на вільні стосунки також буде мати лишень вона. Аб’юзером була Наталя, що жінка розуміла і не давала усвідомити своєму партнеру. Женю описувала цитата: “Якщо навколо тебе колір рожевий, значить ти влюбився і ходиш веселий”. Не до кінця, звісно. Він не закохався. Просто був в рожевих окулярах, от і все. Справа в тому, що не було такої людини ще, яка сказала б, що: “Жень, ні, зупинись, то трохи не твоє…”. Була. Насправді. Одразу приходить в голову ім’я. Але ні. І тут не пощастило. Точніше, тут уже як три роки не пощастило.

     

    День Другий

     

    Вони виїхали.

     

    4:00 за Варшавою. Червоне небо. Світанок. Ранок був холодний і свіжий. Смачно пахнуще повітря. Роса на траві. Сонний Женя і достатньо бодра Наталя. Холодна машина, яку хлопцю довелось прогрівати занадто довго, поки жінка крутилась біля невеличкого дзеркала в холі мотелю. Знову те ж радіо, але тепер вже надія: от-от кордон. Нарешті. Польща-Україна. Як він довго того прагнув.

     

    І вже на самому кордон, 

    Не знаю, що зі мною трапилось,

    Я на якусь мить відійшов собі відлити

     

    І ось саме тоді вони випасли їх Мерседес. Троє берлінських знайомих, які йшли за ними по сліду. Як він того не помітив раніше?

     

    Янович був з розумних, а німці, вочевидь, не дуже. Він хрустнув гілками в одній стороні, одразу втікаючи в іншу – до своїх дверей машини. Усі троє одразу ж дістали зброю – хто яку мав – і побігли туди. Чим вам не мелодрама на 4 серіїї?

     

    Машина була зачинена, але не вимкнена. Тому, швидко здавши назад, потім вивернувши, Женя максимально вдавив педаль в підлогу. Втратили. Висновок, що зробили німці.

     

    – Что происходит? – нарешті прокинулась Наталя.

     

    – “Что происходит “… – перекривлявши жінку, він вловив погляд, який означав, що вона не зрозуміла його дії. Вона вже готова була почати скандал. – Та нічого не відбувається. Просто, поки ти спала, тебе ледь не вбили. А ще, якщо ти не знала, нас переслідували. Від самого Берліну. А взагалі, ти мо…

     

    – Знала. – напрочуд спокійно відповіла Наталя, відкинувши голову назад.

     

    – Ти шо… дура? – не треба було йому такого говорити за кермом. Ледь в кювет не відлетіли, перед тим врізавшись в попередню машину і, як бонус, взяли б із собою наступний автобус. – Якого…хріна? Га?

     

    – Во-первых, я не дура. Во-вторых, не ори, голова болит. В-третьих, следи нормально за дорогой. – як правильно розставлені пріорітети, чи не так? – И вообще, что они нам могут сделать? – цокнула.

     

    – Могли.

     

    – Ну, могли, да.

     

    – Нічого, що у них у кожного є зброя? І не одна. І це ще не відомо, що в машині. Все. І ще. Ми в’їдемо в Україну, говори українською, будь ласка.

     

    Наталя знову закотила очі, але нічого не відповіла. Хоча, це було просто спробою зі сторони Жені. Він знав. Знав, що вона буде робити так, як захоче. І ніхто, взагалі ніхто, не зможе її переконати.

     

     

     

     

     

    Дякую, що дочитали до сюди! Я думаю, що буде ще один розділ, але не можу обіцяти, коли саме. Тому, як є. А ще, я не вмію ставити нормально мітки, ахвх. Ласкаво прошу в тгк: https://t.me/ukrainskiiy_media_prostir

     

    2 Коментаря

    1. Mar 26, '23 at 12:30

      Історія реально описана доволі цікаво, автор знає що робить і знає як задати роботі атмосферу. Тому буду чекати на продовження )

       
      1. @AnwlnsMar 26, '23 at 14:06

        Щиро дякую! Пишу фанфіки вже роки три, а приємно, як вперше🥺🖤