1

Від автора: я придумала назву і саму ідею фанфіка ще задовго до подій, які сталися нещодавно. В моїй уявні Женя повинен був через  щось вибачатися перед Спартаком і тепер мені стало ясно (після скандалу), як я хочу тут все викласти. Наче щось мені говорило, що так буде. Також запам’ятала відео одної дівчини, де вона виклала всі моменти з хлопцами, як вони руки тиснуть у випусках і  хтось написав: “Таке відео, наче скоро кінець ПТ”. Дослуховуйтесь до всесвіту, він дає вам знаки. І ніколи, ніколи не пишіть про реальних людей, які живуть з вами в одному часі – це біль. Пишіть про мертвих, не народжених, магічних істот, але не про реальність часу.

Минуло вже кілька тижнів, як хлопці списувалися один з одним востаннє. Не бачилися вони ще довше. Уся ситуація настільки сильно вплинула на обох, що тепер це була нестерпна травма до кінця днів. Одного разу обдурений, став свідком нового обману. Одного разу відчувший довіру, знову втратив її.

Спартак замкнувся у собі, весь свій свій час віддаючи роботі. Він не хотів нікого бачити, мінімум спілкувався і багато роздумував. Так часто прокручував усе в голові, що мігрені почали переслідувати його дедалі частіше, не залишаючи його ні ніччю ні днем. Женя намагався боротися своїм способом: якнайбільше виходити в люди, щоб не ганяти одні й ті самі думки в голові по сотому колу. Збоку виглядало так ніби йому байдуже. Але залишаючись наодинці, йому було зовсім не байдуже. Він все відкривав переписку зі Спартаком і закривав її від страху написати через такий довгий час якусь маячну. Шатен міг так і сидіти з телефоном у руках, витріщаючись на фотографію чоловіка в телеграмі. Набирав текст, видаляв його, знову писав та знову видаляв. Замкнене коло постійного докору совісті.

А Спартак чекав, чекав цього триклятого повідомлення від свого Жені. Дивлячись у їх переписку, він бачив іноді як зверху мелькає “пише…”, але жодного повідомлення від шатена він так і не побачив. Йому іноді хотілося в такий момент написати: “Та що ти там пишеш? Викладай вже”. Але він не робив цього, трусив можливо. А можливо, просто до глибини душі тримав на нього образу без можливості проявити хоч якусь доброзичливість.

Спартак сам думав стати ініціатором їх спілкування, тільки вже після суду, щоб розставити всі крапки над і. Однак, несподівано для нього телефон віддав короткою вібрацією в ногу, до нього прийшло смс. І побачивши на екрані ім’я, він не міг повірити. Було страшно відкривати, страшно побачити там довге повідомлення, яке ще раз зажене його в глухий кут. Але у повідомленні було лише “Я можу зайти?”. Спартак глянув на годинник, майже дев’ять годин вечора. “Ти де?” – запитує чоловік.

Женя переступав з боку на бік, чекаючи відповіді Спартака. Можливо, той зовсім не був дома, чи був не один, але зараз він зважився і зрозумів, що далі відтягувати їх розмову він не може. Було морозно, хотілося зігрітися. Він зрадів, що Спартак відповів йому буквально через секунду, ніби чекав на його повідомлення.

“Я в тебе під під’їздом” – відповів йому шатен. Спартак лише лайкнув повідомлення і Женя подумав, що це і є знак того, що йому можна зайти. У кишені лежав старий ключ від домофона, який він так і не віддав Спартакові. Відкривши їм двері, він викликав ліфт.

Спартак стояв ніби прибитий до полу, відраховуючи секунди до звуку ліфта, який зовсім скоро прийде на поверх. Налив кипяток до чашки, опустив туди пакетик чорного чаю з бергамотом. Спиною відчув, що хтось підійшов до нього сзаду.

– Двері були відчинені, – тихо сказав Женя. Спартак кивнув головою, він сам залишив двері відчиненими.

Він так і стояв біля столу, помішуючи щось ложкою у чашці з чаем. Шатен зазначив, що чашка лише одна. З ним не хочуть довгих розмов. Нарешті чоловік повернувся до шатену обличчям і світ пішов з-під ніг. Таке знайоме рідне обличчя вкрилося щетиною, стало більш опухле, очі сумні та скляні. Він не впізнавав його. І йому так хотілося б потягнутися рукою до його обличчя, запитати, чому той так виглядає. Але він намагався бути стриманішим. сьорбнув трохи гарячого  чай, подивився йому в обличчя, зазирнув у очі з німим проханням почати розмову.

-Пробач, – сказав Женя, відчуваючи незручність від такого пильного погляду, – Вибач мені, – повторював він.

Спартак мовчав. Не хотів говорити. Він не знав, що сказати. “Прощаю”, “Це все дрібниця”, “Я вже й забув” – який з варіантів підійде? Він помітив тремтіння в руках шатена, які той почав ховати в кишені. Сумне видовище.

-Пробач, – ще раз каже Женя, відчуваючи, що сльози накатуюь на очі. Дозволити собі подібну розкіш, як сльози, біля Спартака він не міг і тому стримував себе. Але чоловік все бачив. Він бачив, як червоніють у того ока, готові ось ось опустити сльозу. Але Женя вирішив перевести все в жарт.

Раптом потяг куточки губ нагору, посміхнувся, як і раніше. Очі заблищали.

-Хочеш я на коліна встану? – каже Женя з усмішкою на обличчі. Посмішка натягнута, не натуральна, він намагається прийти до тями.

-Так, – раптово відповідає Спартак, – Хочу.

Женя злякався, він заглянув у очі чоловікові, щоб зрозуміти жартує той чи ні. Адже він жартував, а Спартак, здається, ні… І прийшовши для того, щоб отримати прощення, він не може відвернутися від власної, хоч і жартівливої пропозиції.

Шатен стає на коліна, опускаючи дві руки на бедра. Піднімає погляд і дивиться на Спартака. Принизлива поза, під поглядом чоловіка йому стає ніяково. Зовсім не від приниження, а від того, що так довго ховав весь цей час у своїй душі.

-Пробач, – він простягає це слово повільно, облизуючи губи.

-Ні, – каже Спартак, схрещуючи руки на грудях.

Чоловік підходить ближче, упираючись майже пахом в обличчя шатену. Жені хочеться встати і сказати “якого біса?”, але він цього не робить. Сам не знає чому, просто вирішує взяти роль жертви, готової до будь-якого результату ситуації. Шатен відчуває жар тіла поруч, пильний погляд, сперте повітря. Голова паморочиться, а щоки червоніють. Він відчуває пальці у себе на обличчі, які скидають його підборіддя вгору.

-Коли між нами все втрачено, ти можеш зізнатися хоча би собі в тому, що давно приховуєш? – він благає про те, щоб Женя зрозумів. Два пальці ніжно погладжують щетинисте підборіддя шатену.

А потім блаженні руки кудись зникають і Женя знову залишається один. Руки тягнуться до стегон Спартака, а губи до його живота. Він підводиться, зовсім трохи, щоб поцілувати його крізь випрасувану білу сорочку. Чи він правильно зрозумів слова чоловіка? Він все робить правильно? Хоча було вже байдуже, нічого вже не зіпсує їх стосунки. Навіть якщо зараз Спартак вдарить його, то йому буде все одно. А можливо навіть легше від того, що відчує фізичний біль замість морального.

“Зупини мене” – думає шатен, відчуваючи жар під своїми губами від тіла чоловіка. Спартак не зводить з нього погляду, спостерігаючи за кожним його коротким поцілунком. Він збуджується, заплющує очі, рухає стегнами на зустріч шатену.

І Женя дозволив відкрити себе, нарешті показати чого він хотів, не боячись зіпсувати їх дружбу. Він перемістив губи на штани чоловіка, відчуваючи жар від члена, що встав. Він цілував його крізь тканину, наче граючись, дражнячи, вимолюючи прощення. І він уперше почув легкий стогін від чоловіка, схожий на скиглення. Це було варте того, щоб ще раз доторкнутися до чоловіка, почути його.

Він зняв штани разом із спідньою білизною. Відчув руку у своєму волоссі, яка ніжно підштовхувала його голову до органу, який встав. Йому ніяково, частково гидко від ролі, який відчуває зараз. Він ще раз піднімає голову, ніби перепитуючи Спартака, а потім відчуває як стегна впритул присуваються до нього, упираючись головкою в його вологі губи. Він розмикає їх, даючи проникнути всередину похоті. Він чує тепер, як охає Спартак, стискаючи його волосся в кулак. Грубо та боляче. Терпкий солонуватий смак сочиться йому в рот. Запах спертої похоті. Шатен невмілий у цій справі, це помітно, він зачіпає зубами, не знає, як обхопити рукою. Але Спартаку цього достатньо. Йому достатньо просто відучувати Женю поряд, його старання та його вологий рот.

У кімнаті стояла цілковита тиша, світло було лише від кухонної маленької лампи, а штори позаду себе вони взагалі забули закрити. Звуки стогонів Спартака наповнювали кімнату, гублячись десь у відкритому вікні. Губи розтяглися, ставало боляче. І не тільки в роті, а й у власних штанях, охоплених хвилею шаленого збудження. Шатен тре ноги одна об одну, вони затікають, хочеться вже спиратися на дві кінцівки. Але рухливі стегна Спартака і його член у його роті зводили з розуму. Женя відчув легке тремтіння, чоловік над ним смикнувся і з гортанним звуком спустив йому в рот. Сперма полилася по губах Жені на оголену ділянку його грудей. Частина залишилася в роті та на губах і йому довелося проковтнути, супроводжуючи процес пильним спостереженням Спартака. Йому не було гидко чи соромно, просто ніяково.

-Тепер ти пробачиш мені? – з благанням спитав Женя, підводячи очі на верх.

Чоловік, наче висока темна гора, нависала над ним із явною усмішкою на губах. Він оглядав його, переводячи погляд зі стояка чоловіка в штанах на забруднені губи. Чортова чудова картина, яка назавжди залишиться у голові Спартака, якщо в майбутньому він не зробить собі нових спогадів.

-Ні, – байдуже відповідає чоловік, – Це не заслуговує на прощення.

Він застібає штани, Женя не хоче вставати з колін. Плечі опускаються, він своєю ж футболкою витирає обличчя і не знає, як у такому вигляді дістанеться додому. Дивиться на спину Спартака, який, як ні в чому не бувало, відвернувся і продовжив бовтати ложкою у склянці, створюючи дзвінкі мелодії, що віддаються відлунням по квартирі. Широка спина важко здіймається. Женя намагається стати на ноги і відчуває, як тіло не хоче тримати його. Спирається рукою об стільницю.

-Я не розумію, – ледве вимовляє шатен, збентежений ситуацією.

– Двері відчинені, якщо що, – каже чоловік, намагаючись стримати будь-які емоції, хоча їх через край зараз у його голові. Хочеться кричати, обійняти Женю, хочеться цілувати його, чорт забирай, хочеться жити вперше за цей довгий місяць.

Але він чує, як Женя повільно пересуває ногами, віддаляючись до вхідних дверей. Він пішов. Знову. Як і просив Спартак, він пішов. Але чоловік знав, що він повернеться знову. Він напише і той прийде знов.