3 Частина

МОЖЕ БУТИ ПРИСУТНІЙ СУРЖИК!

Після того, як поїв, пішов збиратися до універу. Треба ще води з собою взяти, бо фізра буде останньою. А після неї, ще по сонцю треба дійти до дому.
Отож бо, пройшло 15 хвилин, а я вже поїв, одягнув шорти, темно синього кольору, з примітивним принтом, у вигляді “АТБ”, а футболку натягнув яка перша попалася під руку. І тобто, це не якийсь жарт. Я на повному серйозні, із купи лахміття, витягнув футболку, з таким же надписом як і шорти. Мабуть, сьогодні буде щасливий день, або, просто удача вирішила повернутися до мене лицем. Волосся вирішив зібрати у хвіст, десь близько потилиці. Так як волосся кучеряве, взяв лак та висунув пару прядок з хвоста, збризкав їх лаком, та й все. Пішов брати сумку, та спортивну сумку. Після того, відправився на навчання.

На останньому уроці, а саме фізрі, до мене підійшли хлопці, з паралельної групи 17. Одного з них, я знаю, це Філл. Хлопець теж ходить до качалки, вечером зустрічаємося часто на біговій доріжці. Непоганий чувак, я би навіть сказав, що ми з ним друзі. Хоча, не всі хочуть бути з таким як “Я”. Але ж, все одно спілкуються, і нічого я їм не зробив. Добре, гаразд. Треба дізнатися, що вони хочуть.
— Привіт, ви щось хотіли? – звертаюся до хлопців. Вони роздивляються мене, брр бридко від їх поглядів. Ну що? Подивилися? А тепер, до суті звернення, до моєї “О великої персони”.
— Хай. Ми б хотіли зустрітися з тобою біля гаражів. Та, обговорити пару деталей по новим темам з програм, бо дехто з нас не зрозумів, як там працювати, – почав говорити якийсь бугай. Я не пам’ятаю як його звати, але він часто грає у виставах, які проводить універ. Також на якійсь дошці висів, а от на якій. Оце вже не пам’ятаю. Зустрітися, ну це можна. Я наче не зайнятий, а пояснити по програмі, це як насіння лускати.
— Добре, о котрій зустрінемося?
— Та десь після закінчення фізри, думаю можна зразу туди піти. Мене доречі Микита звати.
— Приємно познайомитися, Ноє.
— А це, Зак, Грицько, Філл, Ліам та Паша, – Микита представив мені усіх хлопців, та ми потиснули один одному руки.
— Нам теж приємно з тобою познайомитися Ноє, – хтось відповів з толпи, але я не побачив хто. Мда, ну і нічого страшного, треба ідти розминати кісточки.

Пробігши останнє коло, я поплівся до купальні. Там вже роздягнувся, включив душ. Ммм, кайф. Вода прохолодна, але не так, щоб можна було заболіти. Не намочую голову, краплі води стікають тільки по обличчю, та тілу. Беру гель для душу, та мочалку, яку взяв з собою, з сумки для фізри. Протераю мочалкою кожну частинку тіла, змиваючи піт, та грязь. Виключаю воду, беру рушник, та витираюся досуха. Накудию рушник на талію, та йду до свого шкафчика. Одягаюся, та беру спортивну сумку, і сумку. Закидую все на плечі, та йду до головного входу. Жара неймовірна. Якби у нас ще й в кабінетах так жарило, то напевне не було б кому вчитися. Але, у нас з теплом та холодом все добре. Якщо на вулиці мінус, то в будівлі включається обігрів. Ну а якщо жара, як зараз, то кондиціонери роблять, та жалюзі. Що саме цікаве, через деякі жалюзі усе видно, ну поки я такі бачив лише в універі. Так от, на жалюзі потрапляє сонце, і вони пропускають світло, через мать його, закриті жалюзі! Але кімната не нагрівається від цього світла. А навпаки, охолоджується. Не знаю, яким треба бути генієм, щоб створити таке, да і не тільки таке. Ось наприклад, придумали як очистити водойма. Я доречи допомагав чистити річки, але до моря не дійшли руки. Туди і так направилося дуже багато людей, які допомогли природі. Та й собі, у цілому. Також вчені, про щось домовилися з Марсіанами, як вони казали. Наші люди, спочатку не вірили. Але потім, прилетів один корабель, не такий, як інші НЛО, тобто не тарілка прилетіла, а дирижабль. І з нього вийшли створіння, схожі на людей, але червоного кольору, з рогами, та в деяких були крила. Саме в той час, я проходив повз ратицю, і бачу, як з дирижабля виходять такі створіння, на власні очі бачив! Ріст напевне метра два або три. Очі повністю сірі, а очне яблуко було в деяких золоте, а у інших різнокольорове. Не знаю, чи в них це щось значить, але вони дуже гарні.

Ніколи не думав, що в свої тодішні 20 років, побачу Марсіанців. Дехто з них, навіть помахав мені рукою. На якій було п’ять пальців, як і у людей. Голоса я не чув, адже пішов далі по своїм справам, наче кожного дня таке бачу. Тоді в новинах, багато писалося про тайну зустріч українців і НЛО. Українці посміялися, а інші країни поставилися деякими питаннями. Думав-думав, і прийшов до тих самих гаражів, де також стоїть мій залізний кінь. Нікого немає. Дивно. Наче домовлялися одразу після фізри, а може я запізно прийшов, або навпаки, зарано, і тепер чекати треба. Ех, їбаний випадок, сонце шпарить, як облуплене. Ще й, та дівка з голови не виходить. Навішала на мене ярликів, та я шо дурний, не користуватися гумовим нацюцюрником. Мені діти ще не потрібні, в мої то двадцять два роки. Опа. Чиїсь голоси, напевне, це ті хлопці, що хотіли позайматися по програмам. Такс, добре, напевне треба їх до себе позвати. Підходжу до гаражу, опираюся плечем об холодний керпич. Дивлюся в ту сторону звідки показалися хлопці. Вони швидко підходять до мене. Відриваюся від будівлі, і підходжу до хлопців.
— Привіт, іще раз хлопці, – вітаюся з пациками, та жму усім руки. Як один з них, а це той самий їх головний тримає мою руку до останнього, та дуже сильно здавлює.
— Якого чорта!?
— Молися, щоб це був не останній твій день, – проговорив хтось із натовпу. Дідько, вони мене обійшли, відчуваю як троє зайшли мені за спину, та тримають за плечі. Хтось давить на сонну артерію, але не дуже сильно. Для виду так скажемо. Але, що я їм зробив?
— То це ти? Той що переспав з моєю сестрою, та зробив їй дитину? – Микита це брат тієї придуркуватої? О такої, не помітив їх схожості.
— Мовчиш? Зараз почнеш говорити,– Микита підходить до мене, і вдаряє по брові, а хотів попасти по оку.
Тц, боляче, але терпимо. Хтось підключається з боку, та пинає ногою в ребра, в живіт. Кашляю. Блять, як боляче. Намагаюся піднятися, але мені одразу ж бьють по голові. Проходить десь хвилин п’ятнадцять. Голова болить, і схоже розбита, я валяюся на дорозі, весь брудний та побитий. І жодної людини навколо.
— Якщо… кхе, якщо завагітніти можливо було за один день… кхе-кхе… та ще й коли ти в гандоні, то на Землі було б перенаселення, – не можу говорити, горло здавили, залишається тільки відхаркувати кров.
— Не бреши, та не нахабній! Сестра сказала, що це був ти! – він підходить, і знов бьє мене по сонячному сплетінні.
— А ти подивився б.. кхе… в камери спостереження, які є в тому барі…. – роблю коротку паузу, та продовжую, – Дві неділі назад.. гм… мене там не було, навіть три, і навіть місяць. Я був лише вчора.
— Хочеш здихатися від моєї сестри, та дитини яку зробив?!!
— Якщо твоя сестра вирішила брехати, то напевне щей розповіла який я багатій?
— Ну якщо і так! То що з того?! Ти образив мою сестру! Назвав її шльондрою!
— Блять… Я її так не називав. Хлопці, давайте ми мирно розійдемося, ви, подивитеся камери спостереження та й все, – намагаюся достукатися до їх тупих голів, і поставити на дорогу праведну. Адже… ну це чортівня повна.
— Якщо Я, побачу на тих камерах тебе з моєю сестрою, дві неділі назад, я тебе закопаю! Ти мене зрозумів? – мовчу. Не можу нічого відповісти, так легко повестися на балачки сестри, не провіривши повністю інформацію. Цей тип знову підходить, і знову ж таки, бьє мене по животі. В голові стоїть шум, очі не можуть сфокусуватися. Але я чую десь на підсознаному рівні, що тут з’явилася ще одна людина. Чую слова які доносяться до мене, десь з боку.
— Не рухайся, бо переріжу тобі горлянку.
— Дівчина, ти що з глузду з’їхала? Відпусти його!
— А чого це я, повинна його відпускати, ви ж хлопця не відпускаєте, того, що на дорозі лежить, – нічого собі, що це за дівчина, яка вирішила допомогти мені? Кх, не можу підняти тулуб з головою, тіло як свинцем налите.
— Та він відповів по заслугам! Більше не буде лізти туди, куди не треба!

— А зараз твій друг відповість по заслугам, і, що ти будеш робити. Ні, навіть не так, що ви ВСІ будете робити?
— Ну уж точно не стояти і втикати, поки ти його вб’єш.
— Гаразд, як тебе звати?
— Микита.
— Що ж Микитка, я тебе відпускаю. Через, один, два, три.
— Дякую. І вибач..-те, більше такого не буде, – чую як тремтить голос цього недоумка. Хай би його чорти побрали, з тією сестрою. А ось від Філла, я такого не очікував.
— Де ви вчитеся? – запитує дівчина, голосом мов би лезо.
— Тут недалеко є університет, з ІТ технологій. Вчимося всі там.
— О як, добре. Гаразд, втечіть в туман, поки вам вуха не повідкручувала.

Дівчина підходить до мене, та дає руку. О боже, мені так соромно, мало того, що мене побили, так ще й такого бугая маленька дівчинка буде намагатися підняти. Сміх та й тільки. Пробач, але я трохи зі своїми тарганами в голові. Я піднявся, голова болить, з голови стікає кров, у вухах стоїть дзвін, а в очах все пливе. Треба хоча б подякувати цій дівчині, та подзвонити Шейрону.
— Дякую, – дівчина хмикає, та швидко зникає з поля зору, а я дістаю з карману телефон, та набираю друга, який живе поруч.
— Забери мене, біля наших гаражів, – телефон кладу в карман шортів. Відчуваю сильну втому. Очі закриваються, і я падаю. Провалюючись у пітьму.
Десь на поверхні своїх відчуттів, відчуваю як мене кладуть на диван. А потім все. Я в повній темряві. Хтось ходить, присів біля мене, і почав витирати лице. Потім роздягнув мене та промив все тіло. А вже в кінці, намазали синці чимось схожим на мазь. Потім, чую голоси, хтось кричить. А потім, як, щось з сильним грохотом падає. Не знаю скільки пройшло часу, але, я почав розлічати все, що відбувається навколо мене. Ммм. Голова болить. То страхіття. Ноє, намагайся відкрити свої очі. Давай, одне око, так я молодець, майже вийшло! О все, бачу. Тепер друге око. Тут трохи складніше, але я його відкрив! Юху. Тепер можу все бачити. Намагаюся підвестися з дивану. Але, в мене нічого не вийшло. Дивно. Опускаю очі на свій торс, а там голова дівчини. Нічого собі, невже це та дівка, що врятувала мене? Гаразд, хай ще полежить, а мені треба позвати своїх. А от, як це я буду робити, не знаю. Так, тумбочка, там може телефон мій положили. Повертаю голову вліво, торкаюся поверхність тумби, мої пальці натикаються на телефон. Ух, слава тобі Боже. Беру телефон в дві руки, розблоковую екран, заходжу в телеграм, та знаходжу переписку з Шероном. Це так би мовити мій ліпший друг, в квартирі якого зараз знаходжуся. В нього є дівчина, Тіна. Гарна така, розумна, та вміє готувати добрі борщі.
Гомункул: Бро, я прокинувся, а в мене на дивані якась краля, ідино сюди.
Трахер3000: Зараз будемо.
Шерон заходить до кімнати, разом із Тіною. І заходять до кімнати, ще й Еді з Хіро. Нічого собі, зібралася компанія, коли ніхто не очікував. Всі взяли стільці та сіли хто де. Вони ще й стільці поприносили сюди, жах. Тіна подивилася на дівчину, яка лежала на мені, та підвела очі до лоба. Ну що ти очі підводиш , я ж з нею не спав. Еді з Хіро насуплені, і злі як чорти. Бачу це по їх очам. В останній раз, я бачив їх такими, коли Тіну образив її одноклассник. Тоді ми ходили до нього додому розбиратися. Хлопцю набили пику, та більше в школі не з’являвся, а згодом перевівся в іншу школу.
— Хто це зробив? – грубим голосом проказав Еді, він у нас місцевий альфа самець. Сидить насупившись, та дивиться на мене з під лоба. Кулаки зжимає.
— Якщо я скажу, то ви підете їх вбивати, – намагаючись не шуміти, проказав в спокійному тоні я.
— О так, не переживай, до цього ми обов’язково дійдемо. Так хто це був? – проказав Хіро, встаючи з свого стільця, та беручи його на руки, несе в бік мого дивану. Хоча, з іншого боку, це не мій диван, але на ньому сплю тільки я, тому можу з упевненістю сказати, що він мій.
— Якщо я скажу, що це були хлопці з паралелі, і серед них був Філл, вам від цього полегчає? – намагаючись не язвити, але язик так і чешеться покричати, та побити десь стінку. Грр. Бісить. Чому він погодився на цю всю авантюру, ми ж були “друзями”. Руки так і чешуться набити йому пику.

— Я найду їх всіх, і вирву їм яйця! – Еді прокричав так, що дівчина поруч почала прокидатися. А ми в свою чергу, всі шикнули на нього. Тіна встала та вийшла з кімнати, а Шер вийшов за нею.