Переможниця і переможений

Розарія звикла швидко ходити ще з самого дитинства. Раніше їй доводилось оббігати пів дитбудинку за день, втікати від деяких людей також доводилось. Тепер таку корисну навичку вона використовувала в більш приємних цілях. Закінчуючи обовʼязкові позакласні заняття у гуртку, дівчина одразу ж чкурнула до центрального виходу. Вона знала, що Барбара буде чекати її там. Та замість одної блондинки вона побачила двох. Джин, здавалось, зʼявилась нізвідки, але Розі раптом пригадалось як голова історичного відпросилась з позакласних занять раніше. 

Сестри були надто зайняті своєю суперечкою, щоб побачити свою публіку у вигляді похмурої та, як завжди, втомленої юнки, яка встигла навіть розгубитись. 

– Будь ласка, Барбаро. Лише кілька годин, чуєш?

– Джин, я не глуха. Не повторюй мені одне і теж кілька разів. Я нікуди не поїду. 

– Ми потрібні Каї завтра. Я поговорю з батьком і він не…

– Досить, Джин, досить! Я вже напамʼять вивчила усі твої аргументи! Я знаю, що підводжу Каю і мені дуже соромно! Але я нічого не можу із цим зробити. Я боюсь, я не готова!.. – на секунду, лиш на мить Барбара зупинилась, щоб перевести дихання і знайти ту важливу думку, яку вона не наважувалась висловити вже кілька років. – Я дуже тебе люблю, але зараз ти стала такою нестерпною. 

Стираючи сльозу, що випадково впала з лялькових пухнастих вій, Барбара втекла з поля бою, на якому залишилась лише Джин. Старша блондинка намагалась змиритись з ярликом “нестерпна старша сестра”, але щоразу в неї не виходило. Вона відмовлялась в це вірити. Знову і знову вона аналізувала усі свої дії, слова і жодних помилок не знаходила! Вона не знаходила жодного свого слова, на яке Барб могла б образитись. Вона щиро не розуміла свою провину. 

“Якби я дійсно на неї тиснула, то вже б силою затягнула до машини. Адже прості вмовляння це не тиск…”

– В неї скоро важливий концерт, тому не створюй їй зайвих проблем. 

І хай Барбара втекла першою, та переможеною почувалась саме Джин.

– Чому вона так ненавидить мене і так любить тебе? 

Глибокий і стомлений видих Розарії відлунням прокотився шкільними коридорами. Втомилась вона повторювати одне й те ж. Напевно саме тому вона стала втіленням та гуманізацією втоми.  

– Перестань бачити в мені якусь перешкоду. Вона ж сама сказала, що любить тебе. Якби мене постійно просили робити те, чого я не хочу, я б поводила себе навіть гірше. 

– Але постійно тікати від батька не вихід для неї… 

– Вона ж святоша, а проблеми у сімʼї їй святості не додають і ти навіть не уявляєш як сильно вона комплексує через це. Постійно бігати вона точно не буде, але твоє докопування ділу не допоможе. Завершуй діалог, коли Барб дасть тобі чітку відповідь. Ти ж маєш трохи більше за кілограм мозку, отже трохи старань і зможеш зрозуміти мої слова. 

Джин не сміла підняти очей на співбесідницю. Вона журливо дивилась услід сестрі й тепер вже аналізувала слова Розарії. Одразу ж вона спробувала уявити як її пораду можна застосувати на практиці. 

– Я починаю сумніватись чи правильно використовую цей кілограм. 

– Все у твоїх руках, але якщо і далі будеш ображати Барбару, то мені доведеться встати на її захист. 

Джин раптом пригадався хлопчина з-під крила Тартальї, який почав вештатися біля Барбари в цьому навчальному році. Згадала вона і синець на пів обличчя, з яким він зараз ходить, і забиту правицю Рози. Розарія не мала наміру фізично погрожувати Джин і Ґуннгільдр чудово це розуміла. Але вона не хотіла, щоб хтось захищав Барбару від її старшої сестри, адже Роза слова на вітер не кидає і може хоча б спробувати обмежити спілкування двох рідних сестер. 

Роза зрушила з місця першою зачувши кроки в шкільному коридорі. Хоч в неї не було причин переховуватись, але попадатись комусь на очі зараз зовсім не хотілось. Джин повторила її рухи, оскільки їй зараз також не хотілось з кимось зустрітись. Вони доволі швидко розійшлись в різні сторони. 

Найбільше Розу бісило, що сестри постійно ввʼязують її у свої сутички. То Барбара в приклад її Джин поставить, то сама Джин дорікне, що Барбарі не гоже водитись з такою хуліганкою. А Розарія з самого початку цих сутичок намагалась переконати Барбару у відсутності поганих намірів зі сторони Джин, а саму Джин вона намагалась переконати у дурості її дій. Вона чудово розуміла наскільки це невдячна справа ще до початку карʼєри миротворця, але ігнорувати сльози Барбари виявилось непосильною задачею. Молодша Пеґ стала причиною усіх бездумних вчинків Розарії від самого їхнього знайомства. Розарія ніби опинилась у неї в рабстві й це її неабияк дратувало раніше, але зараз вона вже змирилась. Вона змирилась, що Барбара стала першою людиною, яку їй не хотілось розчаровувати, змирилась, що саме Барбара прийняла її з усіма наявними недоліками, змирилась, що Барбара була доброю до неї попри будь-які обставини. І якщо за прихильність Барбари треба було платити постійним примиренням двох сестер, то Розарія була тільки за. Аби тільки ці блакитні очі й далі дивились на неї з неймовірним обʼємом щастя. Хоча, звісно, іноді Роза прагнула, аби ці очі дивились так лише на неї та ігнорували Джин взагалі. Проте вона не могла так жорстоко вчинити із самою Барбарою. 

Постукавши у двері чужої кімнати, вона раптом зрозуміла наскільки ця кімната їй стала рідною. Барб була наймолодшою в їхній компанії на пару з Амбер. І поки всі інші були в 11 класі, вони були лише в 10. Розі навіть на думку не спадало як часто вона бачила ці двері за останній рік. Тільки-но вона почала прикидати приблизне число, як з-за цих самих дверей визирнула зарюмсана низька блондинка. 

Амбер, яка також жила в цій кімнаті, знов десь загубилась і Розарію це лише радувало. Барбара поділилась усіма деталями сьогоднішньої сутички. Завтра Каї виповниться 18 і цей день він зобовʼязаний провести з власною гнилою родиною на грандіозному святкуванні. Джин із Барбарою були запрошені й обидві вони розуміли, що їм доведеться не просто бути чемними дівчатками поряд із батьком. В першу чергу їм необхідно зʼявитись там заради самого Каї, їм слід його підтримати в цьому жалюгідному параді бруду. Джин звикла на публіку грати майбутню наречену Каї ще з останніх класів середньої школи, коли вони тільки познайомились. Барб зазвичай доповнювала їхню новоспечену сімʼю і збільшувала шанси на передчасне звільнення Каї під приводом спільної прогулянки чи іншого дозвілля. Але тоді поруч із Барбарою була Розарія, мама і тоді ще лагідна Джин. Тоді все було по-іншому, було не так страшно…

Влетівши у власну кімнату Джин грюкнула дверима скидаючи власну сумку кудись у куток. Тоді ж вона впала на застелене ліжко Лізи, яке виявилось ближчим до неї. 

– “Серце, моє серце, що це означає?

Що так сильно бентежить тебе?

Новим життям забилось ти,

І я не впізнаю тебе”.*

– Хто це? – втомлено пробурмотіла Джин, стягуючи гумку з волосся. 

– Йоганн Ґете. Що сталось, люба? 

Ліза зняла окуляри та розвернулась до подруги показуючи свою готовність до бесіди. Саме те, чого зараз потребувала Джин. 

– Я знов посварилась із сестрою, нічого особливого. А Розарія ще й додала. 

– Це щось новеньке. 

– Нічого нового. Сказала, що моє докопування робить лише гірше і порадила закінчувати діалог щойно я отримаю чітку відповідь від Барбари.

Ліза важко зітхнула. Розарія, на її думку, мала рацію в цьому випадку, але чи задовільнить Джин зараз така відповідь? Русявка уже хотіла потай утворити з Розою альянс і таки помирити разом сестер, аби уникнути надалі усіх цих проблем. Вона також була втомленою постійним розриванням між двома сторонами. Серце благало її підтримувати лише Джин, але розум противився такій ідеї й наполягав бути чесною. 

– Судячи з цих слів Розарія права, хоча й особливої прихильності я до неї не маю. 

І Джин була згодна із цим. 

“Якщо вона так добре ладнає з Барбарою, то просто не може помилятись”. 

– Я розумію, Лізо, розумію!.. Просто я так втомилась від цих постійних сварок… Втомилась, що ми з сестрою по різні сторони барикад. Я так сумую за своєю молодшою сестрою, за своєю Барб! Я навіть не розумію в який момент усе пішло шкереберть, коли я її втратила і, тим паче не впевнена чи зможу її повернути! Як я тільки допустила те, що вона називає мене нестерпною? Коли взагалі я стала нестерпною? 

Лізу вбивало розуміння, що Джин дійсно винна в цій ситуації, але страждає так само як і Барбара, яку можна вважати за жертву. Вона просто не розуміла, як може підтримати подругу і що їй говорити в таких ситуаціях. 

– Напевно гірше, ніж зараз вже не буде, тому я б на твоєму місці хоча б спробувала перевірити дієвість порад Розарії. 

– Ти, як завжди, маєш рацію. 

У цей вечір ніхто не був самотнім. Венті напосів на Ділюка, щоб дізнатись про нього більше й завадити подальшим казусам. Ліза разом із Джин, яка почала потроху оклигувати, вели миле чаювання наповнене віршами про палке кохання з усього світу. Роза, на прохання Барбари, робила їй свій повсякденний макіяж, стираючи вже десяту невдалу стрілку і стримуючи лайку через забаганки молодшої. Амбер крутилась у вирі понаднормових тренувань з Евлою. 

Лише Кая залишився на самоті. Поруч із ним було лише його минуле, що міцно вчепилось у його плечі, спину, руки, чорні корені волосся і розривало на частини. Звична чорна пов’язка зараз була в його кишені. Він ненавидів її носити, вона постійно йому муляла, та його ніколи ніхто про це не питав. В його руці зручно вміщалась жерстяна баночка з якимось гидотним солодким напоєм на основі вина. Альберіх не мав на меті насолодитись смаком чи спʼяніти – це пійло було чудовим вбивцею сповільненої дії. Та й відволікаючись на цей гидкий смак можна було ігнорувати крик власних думок, а якщо випити більше, ніж 2 бляшанки, то думки набували трохи приємнішого відтінку і настрою. 

Неоново-біле світло від екрану телефону сліпило Каю, та він не смів відвести погляду від відкритого чату. Він благально дивився на те, як Альбедо нарешті друкував йому відповідь на повідомлення, яке було написане ще в обід. 

Кая: Прийдеш завтра?

Альбедо: Ні, в мене є інші справи. Вибач.

Завжди у Каї просили вибачення невинні перед ним люди, але справжні винуватці й далі мовчать. Це вбивало його, не цього він хотів. 

Кая: Я все одно буду тебе чекати.

Заблокувавши телефон хлопець боровся з відчайдушним бажанням викинути його до річки, яка була прямо під його ногами. Попри біль він таки допив солодку отруту, підвівся з трави, добряче загорнув порожню бляшанку у пакет і викинув у один зі смітників. Тоді ж він повернув повʼязку неслухняними пальцями й знов огорнув себе легковажністю. Ноги повільно несли його до власної порожньої кімнати. Десь глибоко в середині Кая намагався зрозуміти Альбедо, пробачити його, не злитись, але ці намагання тримались лише на тонкій вірі у те, що Альбедо таки знайде час, аби врятувати його.  

– Тебе Ділюк шукав. 

Розарія ліниво напівлежала на лаві. Здавалось, ніби вона може прямо тут і заснути.

– Дуже мило з його боку, але мене ніби ніхто не повинен був сьогодні шукати. 

– А він вирішив зламати твої плани. Як думаєш, чи вдалось мені примирити їх на цей раз? 

Роза кивнула на Барбару, що розмовляла з Джин прямо через поріг. В секунду старша міцно обійняла молодшу. Лише тоді Джин побачила за спиною сестри Розарію, що виконувала роль моральної підтримки. Побачила вона і трохи пошарпаного Каю, який зʼявився нізвідки.

– Нарешті. 

– Може ти не виграла війну, але принаймні виграла битву. Вітаю, це справді дивовижне видовище. 

– Перемоги у війнах складаються з перемог у битвах. Я таки дотисну їх. 

– Не сумніваюсь.

Розарія святкувала свою маленьку перемогу, поки Кая знову пробував себе у ролі переможеного за кулісами власної свідомості.

* – вірш Йоганна Ґете “Нове кохання, нове життя”.