Фанфіки українською мовою

    — Ти обов’язково повинен прийти і зі всіма познайомитись, — каже новоспечений друг по імені Хосок, закинувши свою руку на чуже плече.

    — Я не впевнений, що мені дозволять, — втупившись поглядом в свої конверси, говорить Юнгі.

    Йому було не по собі від такого гіперактивного, на його думку, Хосока, який уже хвилин десять не відстає від молодшого з пропозицією прийти на святкування його повноліття. А познайомились вони лиш сьогодні зранку. Юнгі перевівся до цієї школи через рівень викладання, бо через пару місяців випускні екзамени і треба підтягнути англійську. 

    — Ти не можеш пропустити день народження найкращого друга! — обурюється омега.

    — Ми знайомі всього декілька годин, — з недовірою дивиться на того, все ж виказуючи своє незадоволення чужим тиском на себе. Проте одразу переводить погляд на екран телефону в руці і нервово вдивляється в відсутність нових повідомлень та дзвінків, сподіваючись на щось.

    — Тебе повинні забрати зі школи? — помічає цей жест Хосок і робить помітку в голові, що піти додому зі своїм новим знайомим не вийде. 

    — Угу. Може підкинути тебе додому? — не сильно сподиваючись на ствердну відповідь, але не думаючи що це стане проблемою, запитує Юнгі, все ж не хоче щоб той засмутився. 

    — Не тре, я теж водію подзвоню, — яскраво усміхаючись, не даючи жодних підстав думати, що якось образився, дістає свій мобільний з рюкзака омега. 

    Нарешті телефон Юнгі починає вібрувати і хлопець одразу ж піднімає слухавку. 

    — Ало, тат-тко, — його голос здригнувся і він нервово подивився на Хосока, який здається нічого незвичного й не помітив, — я біля головного входу. Добре, чекаю.

    — Тебе тато забере? — не сильно зацікавлено питає Хосок, потупившись в екран телефону і зі всієї сили намагаючись згадати, як він записав номер водія.

    — Н-не зовсім…

    — Хлопець чи що? — піднявши усміхнений погляд, Хосоку було видно, як щочки молодшого стають червоного відтінку, проте трішки нахмуривши брови він продовжив. — Але я не чую на тобі запаху альфи. Тільки твій, молоко.

    — Давай змінимо тему, будь ласка, — той подивився на нього очима цуцика, всім своїм видом показуючи, що не бажає це обговорювати.

    — Добре-добре! Тільки не дивись на мене так, — хлопець потріпав молодшого по волоссю. — А він що тут забув? — омега здивовано заглядає за спину Юнгі. — Він приїхав за кимось? Невже хтось з нашої школи мав необережність щось вчудити проти нього? — гіперактивність Хосока ніби зросла ще в декілька разів і тепер додалась ще й стурбованість до його голосу.

    — Що? Хто там? — молодшенький розвертається і бачить до болю знайомий червоний ягуар, припаркований від них за метрів десять біля входу в столичну старшу школу.

    — Машина Чонгука. Не знаю нащо він тут, але явно не до добра це. Від нього взагалі бажано подалі триматись, якщо не хочеш бути втягнутим в якусь історію з місцевою тріадою, — Хосок стишує голос, навіть руку до рота підставляє, щоб точно ніхто не почув сказаного окрім Юнгі. — Чого він дивиться на нас? — все ще пошепки говорить омега, спостерігаючи за альфою, що вийшовши з машини й одразу зупинив свій погляд на двох хлопцях біля виходу. 

    Хосок переводить погляд на Юнгі, який дивиться на Чонгука з таким захопленням, що в хлопця серце щемить. 

    — Тільки не кажи мені, що… О, Боже! — підвів відчайдушний погляд у небо, скиглячи, після чого ще раз очі переводить на омегу. — Біжи вже, а то на твого альфу тут всі вже слюньки попускали.

    Хосок нарешті обнімає Юнгі на прощання і бере з того обіцянку подзвонити зразу ж, як тільки отримає дозвіл від батьків піти на вечірку.

    Чонгук стоїть в білій випрасуваній сорочці, що демонструє його широкі плечі у всій красі, з підкоченими рукавами та в звичайних подертих джинсах. Він дивиться на хлопців, що обнімаються, склавши навхрест руки та обпершись на свою машину. Альфа не помічає тихих зітхань незнайомих омег, що проходять повз і задивляються на нього. Вся його увага зосереджена на юнаку, що обнімає його хлопчика. Чоловік трохи розслабляється коли бачить, що той вже розвернувся та прямує до нього. Навіть посміхається у відповідь. Чонгук притягує Юнгі до себе за талію. Той, в свою ж чергу, обнімає обома руками хлопця за шию, привстає на носочки і цілує в щоку, після чого, відсторонившись і вставши навпроти, присоромлено видає:

    — Не обов’язково було приїжати за мною. Ти привернув багато уваги, а я не хочу щоб про мене пішли чутки по школі, — каже омега, все ще не відмовляючи собі в тому, щоб притулитись під бік до альфи.

    — Обов’язково. Треба ж показати всім, що ти занятий, — альфа знову намагається нормально обняти хлопця за талію, але той спритно відходить від його рук. — Малий, ходи сюди, — проте омега лиш обходить Чонгука і, самотужки відкривши дверцята ягуара, сідає на пасажирське місце. 

    Прослідковуючи за своїм омегою, звір альфи помічає хлопців, які очима проводжають його омегу, що змушує його рикнути, показуючи свою не налаштованість миритися з чужими масляними поглядами.

    — Хто це? — киває чоловік, нарешті сівши за кермно, в бік хлопця, в такій самій шкільній формі як і його хлопець, що прямо зараз сідає на заднє сидіння ройса.

    — Хосок, ми з ним в одному класі. Представляєш, він запросив мене на тусовку, — Юнгі дивиться в очі своєму хлопцю, переманюючи всю увагу на себе.

    — Тусовку? — той лиш вигинає брову і перепитує, раптом йому почулось.

    — В нього день народження завтра і він хоче зібрати в себе дома друзів, — Юнгі трохи нахиляється до Чонгука, кладе свою руку на чуже бедро і дивиться тим самим поглядом кота зі Шреку. — Ти ж дозволиш мені піти на вечірку? — і прикушує пухку нижню губу — немов вишенька на торті, щоб не дати старшому і шансу відмовити йому, всьому такому прекрасному та чарівному. — Правда?

    — Маленький, ти ж знаєш, — прибирає долоню омеги зі свого бедра і, втупившись поглядом на вулицю за лобове стікло, стискає руль обома руками, — це заборонений прийом. 

    В машині тепер чітко чутно запах кави, що починає віддавати гірчинкою. Юнгі стає нічим дихати, аромат альфи в’язкий та огортує зі всіх сторін, просочуючись до самої глибини легень. Він вже тягнеться за тим, щоб вікрити біля себе вікно, але важка долоня, що моментально стискає тоненьку шию та ривком розвертає до себе, не дає йому здійснити бажане. 

    — Не переходь лінію, — промовляє Чонгук і пальцем проводить по нижній губу хлопчика, що океан його терпіння чайною ложечкою вичерпує кожного дня вже ось як пів року, — інакше я можу не стриматись. А ти ще занадто маленький і я не збираюсь робити тобі боляче, — він відсторонюється від гаряче коханих уст, так і не торкнувшись до них своїми, а замість цього залишає короткий поцілунок на лобі й заводиться машину. 

    — Я вже не маленький, — бубнить собі під ніс і відсувається від старшого, втискаючись у дверцята авто та надувши губки, спостерігає як старший заводить мотор, що порикує так само лагідно в руках альфи, як він сам інколи поруч з омегою.

    — Підеш ти на вечірку, але тільки до одинадцятої. 

     

    0 Коментарів