Клята білка
від НастяЧерез 20 хвилин автомобіль повертав на знайому доріжку, яка вела до приватного комплексу, в якому мешкав психолог.
Женя бачив, що той вже спить, і йому було так шкода тривожити неспокійний сон чоловіка. Але треба було, бо без згоди господаря квартири в цьому комплексі актора не пропустять далі дверей під’їзду.
– Спартачок? – губи шепотіли в маківку, торкаючись вже теплої шкіри. Він не задумувався над своїми діями, найголовніше зараз – без пригод добратися до квартири й вкласти психолога спати, – Чуєш? Ми майже приїхали, і треба аби ти дістав ключ, бо ми лишимося спати на лавочці біля комплексу.
Комік обережно провів долонею по колючій щоці, опустив її вниз, і стиснув плече.
– М-м-м, – невдоволено. Але очі відкрилися, хоч і на декілька міліметрів, знову зажмурюючись, – Ми вже приїхали?
– Так. Тепер треба потрапити до тебе у квартиру, – Женя все ще продовжував стискати їх долоні, а губами торкатися чола.
– Угу, добре, я вже не сплю, – чоловік трохи перемістив своє тіло, вирівнюючись на сидінні, оглянув салон автомобіля, перевів погляд на пейзаж за вікном, впізнаючи рідний район.
Попрощавшись з Антоном, вони пройшли повз пропускний пункт, і попрямували до ліфта. Зайшовши в кабінку, Спартак натиснув на цифру 7, і вони рушили з місця.
Вийшли з ліфта, коли той зупинив свій рух, і дзенькнув дзвіночок, сповіщаючи про це. Попрямували праворуч, до дверей квартири.
– Дякую тобі, що так швидко мене знайшов, я думав там і залишуся доживати свої роки, – Спартак вимучено посміхнувся, намагаючись зменшити гостроту відчуттів від всієї ситуації.
– На те і потрібні друзі, Спартачок. Щоб витягувати їх з таких-от неприємних ситуацій, – вони зняли верхній одяг, і пройшли на кухню.
– Я такий голодний, знаєш. Не встиг поїсти, а мені якраз перед виходом з дому принесли доставку їжі, – Суббота вказав пальцем на паперовий пакет.
– А що там? – Женя відчував себе як вдома, тому спокійно протягнув руку, і натис на кнопку на чайнику.
Підійшов до крана, помив руки, та пішов дивитися, чим сьогодні збирався вечеряти Спартак.
– Деруни, вареники з картоплею і салат ‘Цезар’. Думаю, нам вистачить на двох. В холодильнику є ще сир та м’ясо, якщо що, – чоловік ніяково підібрав губи, взявши в полон нижню.
Женя в цей момент почав діставати все з пакету. Оскільки тарілок в цьому домі принципово не водилося, то гріти довелося все в одноразових судочках.
Але обирати не доводилося. Якщо подумати, актор також досить голодний, бо перед переглядом футболу вхопив лише кілька шматочків тушкованої картоплі, яку йому сьогодні передала мама.
Вода в чайнику закипіла, пристрій вимкнувся. Спартак потягнувся до шафи з чашками, дістав скляну банку з заваркою зеленого чаю. Глянув на товариша.
– Женя, – жалібно, – Я хочу солодкого чаю, – так тихо, що Яновичу довелося нахилитися ближче, щоб почути.
– В тебе ж немає цукру?
– Немає, – розгублено.
Дещо згадавши, Євген посміхнувся, і пішов до своєї куртки. Повернувшись, простягнув чоловіку два подовгуваті стіки з білими подрібненими кристалами.
– Тримай, але не питай звідки вони в мене, – Женя тихо засміявся, показуючи ямочки на щоках, що осяювали цю кімнату наче сонячні промені.
Спартак тільки усміхнувся куточком рота, та відірвавши верхівки в пакетиках, випав один в чашку. Підняв погляд, наче запитуючи, чи буде Женя також солодкий чай. Але той лише негативно махнув головою. Тоді Спартак просто взяв і висипав собі другий пакетик з цукром.
Вони сиділи навпроти один одного, і споживали пізню вечерю. Дістали з холодильника сир та м’ясо. Дякувати богу, що та людина, яка це купувала, попросила в магазині нарізати все на слайси. Бо тоді довелося б проявляти фантазію, і вигадувати, чим можна було порізати продукти.
Коли дійшла черга до чаю, Женя затамувавши подих, дивився, як Спартак обережно підносить посуд до рота, щоб зробити перший ковток солодкого напою.
Спартак закрив очі, обіцяючи собі, що відпрацює в спортзалі подвійну норму. Зізнається Дмитру в тому, що зловживав цукром. Дозволить мучити себе розслабляючими вправами після основного тренування. Все, що завгодно. Але йому було зараз так добре від цього ковтку чаю, що він вирішив насолоджуватися моментом.
* * * * * *
– Добраніч. . .
– Женя, – одночасно.
– Що?
– Вибач, я не зможу зараз сам заснути. Ти не міг би. . . Сьогодні побути зі мною в кімнаті? Будь ласка, – Спартак зрозумів це тоді, коли зайшов в спальню, щоб віддати Жені другий комплект постільної білизни.
А там було так темно. Навіть вуличне освітлення не рятувало ситуацію. І знову якийсь шурхіт. Здавалося, що щось пробігло по кімнаті. Коротше, Спартак розумів, що сьогодні навряд чи засне, а йому через 4 години вставати на роботу.
– Ох, добре, давай сьогодні так, – спокійно відповів чоловік.
Вони зайшли в кімнату, Женя стягнув шкарпетки, светр, залишаючись в домашніх штанях, і вмостився на ліжку з правого боку.
Спартак відзеркалив дії чоловіка, всівшись на лівому краю ліжка.
– Добраніч.
– Добраніч.
Заснули вони доволі швидко. Але через деякий час Женя почув, як біля нього нервово крутиться чуже тепле тіло. І щось бурмоче до того ж.
– Білка! Клята білка зі своїми шишками! – психолог навіть замахнувся рукою, приземливши ту на щоці в актора. Євген від несподіванки смикнувся, не очікуючи на такий подарунок долі посеред ночі. Відкрив очі. Тепер Спартак спав спокійно, наче нічого не було.
Але Женя вирішив більше не ризикувати, тож підсунувся ближче, підтягуючи чужі кінцівки так, щоб ними більше не змогли битися.
Ліг вище, так, щоб Спартак головою впирався йому в шию. Руки стиснув у своїй долоні, сподіваючись, що психологу не насниться більше ніяка білка, і актор більше не отримає на горіхи.
Притулився губами до лоба, знову провалюючись в глибокий сон.
Який гарний фанфік. Чекаю на продовження.
П.С. Бідний Женька)))Врятував ще й по обличчю отримав)))
🙂
Саме зараз займаюся продовженням:)
Сьогодні під стрім допишу мабуть:)