Колесо огляду
від Настя🎵 Lost Sky, Chris Linton – Fearless Pt.ll 🎵
Вони гуляли як підлітки парком розваг.
Женька був як завжди усміхнений, жвавий, емоційний. Поруч з ним йшов Спартак, який лише стороннім людям здавався похмурим і непривітним. Насправді актор бачив в його очах справжні веселощі. Його очі просто блищали від емоцій. Він крутив головою на всі боки, наче вперше був у такому місці.
– Агов, Спартачку, ти мене чуєш? – Женька вже втретє намагався привернути до своєї персони увагу співрозмовника.
Чоловік з подивом зупинився поруч з колесом огляду. Поглянув на партнера. Янович стояв поруч з великою ароматною кулею білого кольору, яка так грайливо переливалася на сонці.
– Чую. Ти ж знаєш, що я не їм солодке, – категорично відповів психолог.
– Добре, не буду вмовляти більше. Тоді, можливо, ти погодишся зі мною подивитися на Київ з висоти пташиного польоту? – актор замріяно закотив очі, вже уявляючи картину міста, яке розкинеться перед ним.
– Ох, тільки тебе навряд чи пустять на атракціон з їжею, – натякаючи на солодку смерть, кивнув психолог.
– Хіба можна відмовити моїм чарівним ямочкам, коли я посміхаюся? Ти хоч раз відмовив? – примружився актор, згадуючи, як змусив Спартака сісти в машинки, які були на автодромі, щоб ганятися один за одним.
– Дідько, ти просто маніпулюєш людьми для досягнення своїх цілей, – посміхнувся психолог, згадуючи, як вони літали на тих машинках. – Ну йди, спробуй вмовити контролера. А я залишуся тут. Буду спостерігати за твоїм провалом, – Спартак усміхнувся, розвівши руками.
– Якщо нас пропустять з ватою, то беремо білети на два кола, – хмикнув комік, розвертаючись.
Суббота спостерігав, як приятель наблизився на кілька кроків до чоловіка, який перевіряв квитки на атракціон, і почав тому щось емоційно доводити, періодично показуючи пальцями на психолога.
Через декілька хвилин він вже прямував назад. На обличчі сяяла усмішка.
– Є! Вийшло! Отже, тепер катаємося на оглядовому колесі два рази, – відірвавши шматочок вати, промовив Женя.
– І що ж такого ти сказав тому чоловікові? І до речі: чому на мене пальцями вказував? Га? – в голосі звучала підозра.
– А-а, та то я сказав йому, що ти боїшся висоти, і без вати не погодишся відвідати цей атракціон, – щасливо засміявся Янович, активно пережовуючи солодку вату.
– Ти що сказав? Так не чесно! – дотягнувшись до маленького фонтана, що стояв в декількох сантиметрах від чоловіків.
Спартак добре намочив в ньому долоні і різко замахнувся тими на обличчя коміка, поки його очі були закриті від задоволення поглинання вати.
– Йой! – від несподіванки той здригнувся всім тілом. Пальці ослабли, і з рук випав смаколик. – Спарта-ак! Ну ти чого? – чоловік обурено глянув на жартівника, що витирав руки серветкою.
– Бо брехати – погано, Женя. Тепер ти точно запам’ятаєш це надовго, – він нахилився і підняв зіпсовані солодощі, з наміром викинути ті в урну.
– Купуй мені тепер нову! Я не наївся! – голос коміка затремтів.
Спартак з подивом обернувся на товариша, помічаючи в його очах образу і непролиті сльози.
– Ей, ти чого? – викинувши вату, швидкими кроками повернувся на минуле місце, і з тривогою поглянув на співрозмовника.
– Я. Хочу. Назад. Свою. Вату. Йди купуй, нічого не хочу чути у виправдання, – Женя відвернувся і пішов до каси. По квитки, мабуть.
Тяжко вдихнувши, не зрозумівши такої різкої зміни настрою, Суббота попрямував до найближчого кіоску з всілякими солодкими виробами.
Відстоявши чергу, обрав найбільшого розміру солодкий шар, і відразу віддавши гроші, залишився чекати, поки виконають замовлення.
Повернувся на те місце, де вони востаннє стояли з Женею, обернувся навкруги, намагаючись віднайти того.
Побачив його біля віконця каси. Коміку якраз віддавали квитки. Спартак зрадів, що довго з солодкою смертю йому не доведеться стояти, і він вже скоро віддасть її Яновичу. Бо запах був нереально солодкий. У Спартака навіть почала інтенсивно виділятися слина від бажання спробувати хоч шматочок.
Але він вже вкотре нагадав собі, що не вживає солодкого, і знову прокрутив в голові статистику хворих на діабет.
Женя повернувся швидко, задоволено скошуючи погляд на зайняту руку Спартака. Віддав тому квитки, протягнув руку, мовчки вимагаючи віддати йому паличку.
Вони повільно проходили до контролера. Була невелика черга, щоб піднятися на вершину на оглядовому колесі. Женя мовчав, постійно посміхаючись. Спартак тільки похитав головою на ці емоції.
Протягнувши квитки чоловікові, вони зачекали, поки їх надірвуть, підтвердять дозвіл на два кола, і пішли розміщуватися в окрему скляну кабіну.
Колби були зроблені з такого скла, щоб було видно пейзаж, на найвищій точці, але відвідувачі не були виставлені на загальний огляд всіх охочих.
Спочатку було не дуже цікаво. Ну що може бути захопливого в тому, що ви підіймаєтеся вгору, і дивитеся на фасади прилеглих будівель і купу високих дерев? Нічого, напевне. Тому спочатку чоловіки не дуже розглядали вид по сторонах.
Але через якусь хвилину, коли їхня скляна коробка оминула ці будівлі, вони наче приклеїлися до скла. На очах розгортався прекрасний вид на старий Поділ. Верхівки дерев давно залишилися внизу, розпливаючись. Натомість перед їхнім поглядом відкрився вид на Дніпро.
Здавалося, що сонце заграє з водою, плутаючись у хвилях, ховаючись в них. Було видно, як навколо води кружляли птахи, опускаючись так, щоб бачити своє відображення в прохолодній річці.
Поруч, відгороджений з усіх боків, знаходився Труханов Острів, до якого можна було дістатися за допомогою широкого моста, по якому зараз жваво їхали автомобілі. Здавалося, що там немає суші, а тільки вода і дерева, якими він був густо засаджений.
Але якщо добре придивитися, що Женя зміг з радістю зробити після корекції зору, то можна побачити тоненьку полоску тілесного кольору. Пісок. Такий м’який і розсипчастий, зігрітий ласкавим промінням сонця, яке світило високо над головою.
За островом виднілися багатоповерхівки.
Повернувши голову вбік, він поглянув на товариша, який притуливши руку до скла, дивився на цей краєвид з відкритим ротом.
– Це так. . . Так гарно, – з подивом в голосі, – Я ніколи не думав, що з такого примітивного, на перший погляд атракціону, можна побачити щось справді прекрасне.
– То ти ніколи не катався на такому? – розгублено, знову відкушуючи вату.
– Можливо, в дитинстві. Але я не пам’ятаю, щоб колись відчував такі емоції! – емоційно, з посмішкою.
Спартак повернувся до Жені, піднявши голову, щоб бачити очі співрозмовника. Вони стояли в декількох сантиметрах один від одного.
Їхні погляди зустрілися. У одного блакитні, наче Дніпро, що бавиться з сонцем. У іншого – зелені, як листя тих дерев, що ростуть на Трухановому острові. Яскраві. Насичені. Наповнені емоціями та жагою до життя. Розумні.
В просторі навколо них наче піднялася температура на кілька градусів. Стало спекотно. Здавалося, наче футболки прилипли до тіл. Повітря стало гарячим, складалося враження, наче при кожному вдиху воно обпалювало слизову оболонку носа та легені.
Вони синхронно розімкнули сухі губи, вдихаючи повітря, сподіваючись, що тепер не буде боляче.
Тіло вкрилося пілоерекцією. Здавалося, наче всі дрібні волоски на тілі наелектризувалися, піднімаючись.
По тілу пройшла гаряча хвиля, даруючи відчуття дивної насолоди.
– Женя. . . ? – здивовано, майже злякано, – Ти теж це відчуваєш?
– Відчуваю, Спартак.
Вони стояли, так і не зрушивши з місця. Руки по швах. Раптом, у Євгена почали нервово бігати зіниці, перескакуючи зі світлого волосся на вуха, ніс, губи співрозмовника.
– Сонечко. . . – пошепки, наче піддаючись невидимій силі, яка притягувала актора ближче до чоловіка.
– Що. . .? – він бачив, як Женя наблизився, обережно, боячись злякати.
На його боки лягли чужі руки, трохи стисли, великі пальці синхронно погладили шкіру через футболку, заспокоюючи. Спартак вхопився міцними долонями за лікті чоловіка. Йому здавалося, що ще трохи, і він знепритомніє.
В голові шуміло, наче напередодні він випив бокал вина, і тепер був трохи напідпитку. Вуха заклало, здавалося, що у вушні раковини потрапила вода, утворюючи перепону, яка не давала чітко чути звуки навколишнього середовища.
Тіло стало важким. Наче налилося свинцем. Складалося враження, що життя сповільнилося, завмерло саме в цій точці й поки не збиралося рухатися далі.
Наче зі сторони на себе подивившись, він помітив, що його тіло потягнулося до чоловіка, немовби вони були одним цілим, і тільки зараз знайшли ту частину, якої бракувало все життя.
Повіки поважчали, ховаючи блакить очей. Губи відкрилися сильніше, демонструючи ідеальний ряд зубів.
До його уст доторкнулися чужі. Трошки сухі, але м’які. Легені обпалило наче вогнем. Серце на хвилину забуло про свою основну функцію – забезпечення руху крові, і спинилося.
Судомо вдихнувши, розуміючи, як необхідне йому повітря, Спартак сильніше притиснувся до рота свого товариша, піддаючись палкому поцілунку. Такий солодкий, не тільки через вату, якою об’їдався актор. Перший поцілунок з чоловіком. Неповторний. Зіниці закочувалися від задоволення.
Женя поглибив цілунок, вже не обмежуючись легкими дотиками до сухих губ, перевіряючи реакцію партнера. Наважившись, він сильніше надавив на м’яку тканину, і не відчувши спротиву, проштовхнув язик всередину рота, проводячи по зубах. Різко зіштовхнувся з чужим, вологим, теплим, трохи шершавим.
Руки перемістив на щоки, наче боявся, що Спартак втече, стиснув їх пальцями, все ще продовжуючи цілувати.
Відчуваючи, як чоловік в його руках починає осідати на підлогу, він повернувся, не припиняючи поцілунку, і притис того до скла, сподіваючись, що воно витримає такий натиск.
Здавалося, пройшла вічність, перш ніж вони відлипли один від одного. Їхнє сховище трохи струснулося, десь на периферії чоловіки почули дзвіночок.
Повільно відсторонившись, Женя відкрив очі й глянув за спину психолога. Оглядове колесо зробило повний оберт.
Але у них лишилася ще одна поїздка.
– С-м-а-ч-н-о. . . – пошепки.
Янович здивовано поглянув на чоловіка.
– Солодка вата смачна. Дарма я відмовлявся з самого початку її куштувати, – відхилившись від скла, Спартак потягнувся до актора, притискаючи свій рот до чужого, викрадаючи ще один поцілунок з присмаком солодкої вати.
Уууууу як це мило тепер
очу таке теж провернути
Все у ваши
рука
😉
Авторко, люблю Вас і ваші роботи❤️🥰😘
Дякую!!! Такі коментарі нади
ають писати ще;)
Цей фанфік чудовий початок дня. Дякую, за цей комфорт. У вас завжди нереально класні фанфіки! Коли бачу вас, то розумію, що буду читати з насолодою
Дякую!!! Досі не віриться, що комусь подобаються мої роботи;) Можливо, незабаром буде щось миленьке:)