Музей.

Довкола все потрохи починало зеленіти та набирати кольору, а попереду чекають ще чимало теплих днів. Осаму перебував у доволі гарному настрої та був у півдорозі до музею, який планував відвідати у пошуках бодай якогось натхнення та ідей для нових фотографій, як і завжди, з камерою у руках. Він, буде не він, — без камери у руках, тож нічого дивного. А ось і музей, — подумав Осаму та зайшов до середини. Зсередини, так само як і ззовні — він мав розкішний вигляд. А від картин то й взагалі погляду вельми важко відірвати! Тож, трохи прийшовши у себе та зосередившися, Осаму почав розглядати картини одну за одною. Допоки, не наткнувся на якусь руду маківку у капелюсі, яка зачаровано споглядала на чергову з картин. Осаму, зачарували риси обличчя цього рудого, його одяг, те, з яким захватом той дивився на картину, та й, загалом здається, що усе у ньому викликає захоплення та цікавість. А особливо його очі. Боже мій, його очі, це ж взагалі, наче окремий витвір мистецтва! Б‘юся об заклад, я б безперестанно споглядав на його очі! — Пронеслося у його голові. По відчуттях, рудий перебував немов у іншому світі, де був тільки він із картиною. Це викликало мимовільну усмішку на вустах Осаму. Тож, скориставшися нагодою, він сфотографував того… Через мить рудоволосий відірвався від картини та спрямував допитливий погляд на Осаму.

— Ох, здається, що я сплутав Вас з витвором мистецтва… — відказав Осаму, з вдаваним здивуванням. Помітивши, як погляд незнайомця змінився на похмурий, він сказав:

— Але ж таки Вас дійсно нічим не відрізнити! І, у цю мить, Осаму осяяла одна цікава думка… Тож, незабаром, він додав: — Дозвольте мені перепросити  за це… Я запрошую Вас на абсолютно безплатну фотосесію, у вибачення. Що скажете? Незабаром погляд рудого змінився на приголомшений. — Все гаразд, Ваші вибачення прийняті… — пробурмотав той, збираючися йти собі роздивлятися картини далі. Як тут, його зупинив Осаму. — Ох, стійте, будь ласка! Я дійсно перепрошую за те, що забираю Ваш час, але… Мені правда буде у радість пофотографувати Вас якось. Тож, якщо Ви не проти, то ось моя візитка, зателефонуєте мені, як зможете, щоб обговорити деталі з приводу цього… Це дійсно моя забаганка, але якщо Ви все також відмовитися, то — гаразд, я прийму будь-який Ваш вибір.

Я, — Осаму, до речі… Осаму Дадзай. — сказав він.

— Ох? Гаразд, я подумаю над цим. — відповів рудий, взявши візитку. — Накахара Чюя. — відказав він, почавши неспішно собі йти далі.

— Дякую! — переможно викрикнув Осаму йому у відповідь, з задоволеною усмішкою на вустах. А потім продовжив переглядати картини. Завершивши з цим, він попрямував додому, де нетерпляче чекав дзвінку, переглядав зроблену фотографію та поринув у свої думки. Через 15 хвилин неочікувано роздався дзвінок від невідомого номера, та Осаму хутко підняв його.

— Вітаю, це Осаму Дадзай, чим я можу Вам допомогти?

— Добрий вечір, це я, Накахара Чюя. Я подумав над Вашою пропозицією та я погоджуюся. Де та коли ми можемо обговорити подробиці?

— Ах, так! Чи буде Вам зручно зустрітися завтра у кав‘ярні “Світ кави”, яка знаходиться поруч із тим музеєм, о 15:40?

— Так, цілком.

— Чудово. Тоді, до зустрічі!

                               ****

Середа, 10:20. Пролунав будильник, опісля якого Осаму прокинувся, підвівся та почав робити собі каву, водночас з цим подумки почавши розробляти плани з приводу фотосесії. Сонце так і линуло з віконця, заповнюючи собою всю кімнату. Поснідавши, він нарешті придумав необхідне. А о 15:30 вдягнувся, взяв необхідне (у тому числі й фотоапарат) і вийшов з дому, попрямувавши до кав‘ярні. Вчасно прибувши на місце, він почав шукати Чюю. Знайшовши того поглядом, його осяяла усмішка та він попрямував до рудоволосого.

— Добридень, Чюя! — радісно промовив той.

— Добрий день.

Замовивши собі каву, вони невимушено продовжили розмову.

— Тож, що думаєте, якщо я домовлюся орендувати музей на п’ятницю та ми проведемо там фотосесію? Власники того музею як раз таки мої знайомі, — задоволено всміхнувся Осаму.

— Я не проти. Як раз таки вчора думав над тим, як бездоганно було б там помалювати… Може, можна буде це якось поєднати?

— Ох, то Ви іще і малюєте! Бездоганно. Зробімо ось так: Я домовляюся з власниками музею та плачу їм, Ви приносите все необхідне Вам для малювання та потім вільно собі малюєте, коли так бажаєте… А я — під час Вашого малювання нароблю фотографії з Вами. Що думаєте?

— Чудово, я згоден. О котрій Вам буде зручно?

— Зможете о 14:30?

— Так.

— Тоді домовилися!

— До зустрічі, Осаму.

Заплативши кожен за себе, вони підвелися та пішли.

О 17:30 Дадзаю нарешті вдалося домовитися з власниками музею за п‘ятницю та заплатити їм. Тож, решту дню він провів у гарному настрою, думаючи про те, які ж чудові фотографії він матиме змогу зробити та безмежно чекаючи п‘ятницю.  А о 23:26 йому нарешті вдалося заснути. Четвер він провів цілком звичайно та спокійно, здебільшого думаючи лише про подію, яка незабаром, а тобто завтра, мусить статися.

                             ****

П‘ятниця, 10:00.

З вікна долинав спів пташок, а з телефона Осаму линув будильник, змусивши того розплющити очі та підвестися. Йому снився Чюя. Здається, що Осаму навіть уві сні не у змозі забути оці руді пасма та блакитні очі.

      14:25

Осаму щойно прибув на місце та ось вже, як бачив рудоволосого. Привітавшися, Осаму скористався ключами, які йому вчора дали та вони ввійшли до музею, починаючи підготовлюватися.

— Ви не проти, якщо я ввімкну пісні на своєму телефоні? — запитав Осаму.

— Ох, думаю, це чудово доповнить атмосферу. — відповів Чюя, після чого на обличчі Дадзая у ту ж мить з‘явилася вдоволена усмішка.

Сонце чудово потрапляло до кімнат, тож це іще більше надавало впевненості, що фотографії мусять вийти чарівними. Чюя сів за малювання, а Осаму взявся до фотографій, повністю насолоджуючися процесом. На фоні грала пісня “Персонажі — SadSvit”. Здається, це був найкращий день у його житті. Все було бездоганним. Що може бути краще, ніж поєднання: неймовірного місця та світла, чудової музики, Чюї, чия врода та стиль просто невимовно чудові, спостерігати за тим, як він малює, так іще і мати змогу фотографувати все це! Їм вдалося закінчити все це о 18:00. Осаму вдалося зробити 70 фотографій. Відверто кажучи, йому вельми не хотілося, аби цьому дню наставав кінець. То й не дивно.

— Щиро дякую, Чюя. Це було бездоганно. — втомлено, але безмежно задоволено промовив той. — Це я маю Вам дякувати, Осаму! Ось правда. Вельми вдячний Вам за цей день. Ще ніколи процес малювання не був аж настільки чудовим! — відповів він, з вдячною усмішкою.

— Радий це чути! Я надішлю Вам фотографії відразу, як зможу. — відказав Осаму з переможною усмішкою.

                               ****

                     22:30.

Осаму щойно надіслав всі фотографії Чюї. 10 з них він зміг обробити, а решту ймовірніше за все залишить на потім, оскільки втома дає про себе знати. Він вже збирався заплющити очі, як тут йому надійшло повідомлення.

«        Накахара Чюя:

Я щойно подивився всі ці фотографії та чесно кажучи, я гадки не маю, що сказати на це, оскільки це просто невимовно чарівно… Навряд чи існують такі слова, які змогли б описати, як надзвичайні всі ці фото! У Вас золоті руки, запевняю. Я просто зобов‘язаний бодай якось віддячити Вам за все це… На мою думку, було б чудово сходити з Вами до театру. Я, як раз таки, знаю один надзвичайно чудовий. Мій улюблений, до речі. Наприклад, завтра, якщо Ви вільні. Що думаєте?»

Попри всю втому та сонливість, Осаму у мить відповів:

«Не уявляєте, як мені приємно це чути. Залюбки! І так, я вільний завтра.»

Відповідь не змусила себе чекати.

                       Чюя Накахара:

    «Тоді чудово. Тож, завтра о 15:00 зустрінемося біля тієї ж кав’ярні, а після підемо разом до театру. Гаразд?»

«Домовилися. На добраніч, Чюя.»

                              ****

         11:00.

Краплі дощу вдарялися об віконце. Пролунав будильник та Осаму прокинувся. Зробивши все необхідне, у тому числі як віддати ключі власникам музею, він сів за обробку решти фотографій, слухаючи відповідну до атмосфери музику. Потім, о 14:45 пролунав будильник та Осаму почав збиратися. Дощ закінчився ще зо 2 години тому, наразі ж було похмуро. До призначеного часу, він дійшов до кав‘ярні. — Вітаю, Осаму! — усміхнувшися, промовив Чюя. — Добридень! — відповів Осаму.

Через 8 хвилин вони нарешті прибули до театру. Осаму встиг сфотографувати Чюю, коли вони ввійшли всередину. Потім вони зайняли свої місця та час від часу заводили невимушені розмови, чекаючи початку. Протягом всього цього, Чюя спостерігав за всім захоплено та проникливо. Осаму обожнював споглядати цей його погляд. У театрі, до речі, дійсно було надзвичайним все. Не дивно, що цей театр є улюбленим Чюї.

— Це було неймовірно… — Захоплено промовив Чюя.

— Погоджуюся, я в захваті! — щиро відказав Осаму. — Як добре, що я тоді, у музеї вирішив сфотографувати Вас. — задоволено усміхнувся той.

— Далебі, не подумав би тією миттю, коли Ви мене вперше сфотографували, що колись буду такої думки про це, але так. Ви маєте рацію. — пробурмотів Чюя, всміхнувшися. На вустах Осаму з‘явилася переможна усмішка.