6

«28 листопада, понеділок»

Понеділок. Не складне слово, яке має безліч важких очікувань. На диво, пари відмінили і зараз Спартак їде в метро, обдумуючи як розповість своєму п’яниці одну важливу, а головне хорошу новину: йому подзвонили з відділку і розповіли про нові деталі зникнення.

Також були і складні для розуміння факти, від яких у хлопця увесь вечір кипіла голова. По-перше, мозок і серце Спартака вели дилему, скоріше конфлікт, що не давав шансу на компроміс. Він закохався, по-справжньому, як хлопча у школі з роздертими колінками. Як тоді. На прохання серця холодний розум торочив одну й туж мантру: «Він п’є, курить, має деструктивну поведінку». І як би Спартак не намагався знайти більше плюсів, реальність колко била в очі. З цього випливає і «по-друге». Якщо парубок і зрадить своїм правилам і хлопці все ж таки зійдуться – залежності Жені не виліковні. Залежність це наче яма в душі, а хворий намагається її заповнити. Забери алкоголь, то він заповнить нікотином, забери цигарки і він спалить собі мізки чимсь іншим.

Ходячи від кавоварки до комп’ютеру Спартак все таки дійшов до остаточного рішення. Можливо він про це пожалкує, втративши шанс, але як кажуть «Сумніваєшся – роби, робиш – не сумнівайся».

Дорогу до Женіної квартири парубок подолав  швидко, бо їм за сьогодні багато чого потрібно зробити. Коли вже вхідні двері квартири товариша перед ним відкрились, почувся знайоми голос:

– Доброго ранку. Проходь.

– Ні-ні, хлопчику, це ти збирайся. – З непередбачуваними веселими нотками прозвучав голос Спартака. – В мене сюрприз.

Лише зараз Суббота помітив, що очі навпроти тривожні, трохи червоні та вологі, ніби їх хазяїн знов над ними знущався, плачучи від болю. Чи то йому здалося? Женя щось тихо буркнув, по типу «Як скажеш.», ховаючи погляд і нирнув у глиб квартири. Приводив себе до ладу той не довго і вже стояв закриваючи двері на два не повних оберти ключа.

– Я вже викликав таксі, давай швиденько.

– Ти студент чи олігарх під прикриттям? – обурено одізвався Янович. – Давай в цей раз я заплачу?

– Ні, йди вже, бо так, я не олігарх і оплачувати очікування таксиста не хочу.

Вони їхали довго. Занадто довго щоб можна було здогадатися мотиви Спартака. Краєвиди за вікном одноманітні, не варті сильної уваги, але краще вже було дивитися у вікно. Там як раз тихо падав дрібненький сніг, що правда швидко танув. Учора був сильний мороз, тому дрібні озера, біля котрих вони проїжджали, були покриті кригою. Холодною, сіро-блакитною кригою.

По-троху пейзаж набував знайомих рис і наче вже Янович знає куди веде ця дорога і що за будинок стоїть за рогом. Це селище де вже давно стояла дача сім’ї Яновичів, покинута та забута часом. Він повернувся до приятеля і збентежено промовив:

– Це пов’язано з матір’ю?

– Це гарні новини, пов’язані з твоєю матір’ю. – Долинуло до вух і по тілу пробіглись мурашки.

На велике здивування вони приїхали не до будинку, а до озера. Біля Лебедівки, а так називалось селище, був лісок, що ховав у своїх хащах маленьке озерце. Коли вони вийшли з машини, направились до водойми. Чомусь Спартак принципово його вів туди, загадково ховаючи усміх. Вже стоячі на піску, покритому снігом, він промовив:

– В ніч з першого на друге грудня незнайома жінка бігла по цьому пляжу босоніж, в одному светрі і джинсах. В якийсь момент вона не помітила що вибігла на кригу, підсковзнулась і впала. Від падіння крига потріскалася та жінка провалилася в крижану воду. Від стресу на холоду вона не могла зорієнтуватися, почались судоми тіла. – Суббота, який до цього вдивлявся у ліс, перевів погляд на слухача. – Благо, лісник, що живе ось тут, – бліді почервонілі пальці вказали на дерев’яну хатинку поблизу озера, – помітив її і кинувся на допомогу. – Женя уважно слухав і по троху почав йти в перед, до замершої води. Спартак почав говорити трохи голосніше: « Її зігріли та надали прихисток. Потерпіла попросила чоловіка мовчати про це, брехати навіть слідству, до поки вона не виїздить з країни»

Підошва чорного взуття Євгена вже торкнулася льоду, а він все йшов далі. Суббота спостерігав за кожним кроком.

– Коротше кажучи, пані Янович за кордоном, у Нідерландах.

– У Нідерландах… – повторив автоматично старший. – Стоп, що? У Нідерландах? Жива?! – парубок повернувся на підборах чоботів, втратив рівновагу і падаючи розбивав кригу під собою. Холодна вода обпікаючими обіймами приймала хлопця. Спартак наче підлетів, окуватно допомагаючи Жені встати.

– Добре що ти, дурбецило, не далеко відійшов, а то була б пригода у спадок від матері. Швидко треба йти в Лісничий будинок!

Взявши Женю за холодну, мокру руку, Спартак повів його до занедбаної хати, що була в тридцяти метрах від них. Він притискав холодну долонь до свого темного пальто, намагаючись ніби зігріти. Біля будинку були дрова, тому блондин не гаїв часу, відправивши Женю відмикати двері (ключі в Субботи були, бо він планував зайти в середину, але не при таких обставинах), сам почав їх набирати, щоб потім розтопити піч. Звісно, з піччю були проблеми, не те щоб парубок до цього мав справу з розтопленням старих приміщень таким способом. В перші два рази вологі дрова взагалі не горіли, потім наче почало виходити, але все ж таки час від часу густий чорний дим заставляв Спартака чхати. Через пів години вже чувся приємний хрускіт та цокіт Женіних зубів.

Суббота нарешті всівся. Звісно з Яновича були зняті мокра курточка та джинси, зараз він вже сидів закутаний в пальто товариша, судомно видихаючи від холоду.

– Наступна річ, яку нам треба обговорити – те що сталося учора – обійнявши товариша сказав блондин.

– Мені раніше брехали про те що кохають і ініціатором жарту була Ліза. Я подумав, що якщо ти з нею водишся, то вона і тебе підговорить.

– Настільки ти про мене жахливої думки?

– Ні-ні, це тупо, вибач, боже…

– Не вибачайся. З того дня, як я переступив поріг твого дому сталося дещо жахливе, плюс – ти маєш травматичний досвід і скоріш за все депресію. Іншими словами, такі висновки – максимально логічна продукція твоєї виснаженої психіки. Гарна новина в тому, що це можна корегувати. – Обійми стали тіснішими а блакитноокий заховав свій ніс десь між складками пальто та шиєю Яновича.

– Тоді…я люблю тебе.

Піднявши обличчя, вираз якого був доволі серйозним, Суббота промовив:

– Обіцяй мені що ти будеш над цим працювати, ніякого пручання від психотерапії чи візиту до нарколога…

– Нарколога?

– Ти алкаш, Янович. – брови блондина мимоволі піднялись.

– Я? Ні!

– Пообіцяй. – шепіт теплим повітрям долинув до вух.

– Обіцяю.

– І я тебе кохаю, Жень.

«1 грудня, четвер»

Спартак хазяйновито розкладав їжу по тарілкам, поки Янович вибирав фільм, під який вони будуть вечеряти. Атмосфера першого дня зими віддавала спокоєм, вперше за довгі роки. Теплу тишу перервав дзвінок у двері, на що старший відреагував з подивом. На порозі стояв кур’єр з фірмовою коробкою, просячи відмітити посилку як отриману в додатку телефона.

Янович влетів на кухню і старим ножем розрізав клейку стрічку, розпаковуючи отримане. В той час його хлопець методично, ніби не помічаючи цього, розливав чай по чашках.

– Годинник? Це годинник! Такий самий як у мене. – В руки попався аркуш паперу, де охайним почерком було написано якийсь текс. – А це що?

«Привіт, синку

Ти мене вибач, що стала причиною твого горя, і батька, якщо можеш, теж, пробач йому його хвороби. Учора мені надійшов дзвінок від твого товариша, який розповів що ж коїлося з моїм хлопчиком останні п’ять років. Зараз я все поясню.

В ту ніч в мене був план – за гроші (сховані в годиннику) виїхати з тобою за кордон. Знайомі в аеропорту, друг з машиною та лісник чека сигналу, заздалегідь створений фальшивий паспорт та закордон.паспорт вшиті в світер – все було готово до найменших дрібниць, але доля не була б царицею жорстоких жартів, якщо б не зруйнувала все мною побудоване. Коли я діставала гроші з годинника, він мене помітив. Тікаючи з усіх ніг я не змогла тебе забрати, бо в цей раз він не блефував у погрозах вбити мене. І як наляканий олень, я бігла до лісничого. Так як він мене чекав – міг вчасно побачити моє падіння в крижану воду – звідки мене дістав.

Я знаю, що це не компенсує травму, якої тобі завдали, але все таки, синку, хай стрілки твого годинника не спиняються.

З любов’ю, мама.»

– З першим днем зими, Янович.

Кінець

Від автора: Вибачте, що все таки розтянула написання. Наврядчи я матиму настрій писати ще, але, зробимо таку маніпуляцію над моєю совістю: ви набираєте тут 85 лайків, а я пишу новий максі про те, де Спартак маньяк. Він вбиває людей, які його не поважають, вважаючи їх за свиней (ідея з серіалу “Ганнібал”). Дякую за увагу!))

Р.s: мотиватиром дописання фанфіку став тг канал “Спарженята|подкаст терапія” ( https://t.me/sparjenyata )