Ти виграв
від Forest_cat– Ти виграв? – запитує Женя, знімаючи історію, та повертає камеру на Спартака.
– Нє, – відповідає другий, не підіймаючи погляду від екрану телефона.
– Ти брехло? – вже з посмішкою продовжує він та отримує схвальне покачування головою.
Голосний сміх заповнює купе, сторіс готова. Тепер ця мить їхнього щастя назавжди залишиться десь на просторах інтернету. Тільки вони вдвох, шахи та потяг Львів – Київ. Подорож на один день, і навіть на такий короткий час Спартак не хотів залишати цього хлопчика. А Женя був не проти поїхати з ним. Йому подобалося бути присутнім на таких заходах, він відчував гордість, мовляв: «Дивіться, це мій Спартачок, такий крутий та неймовірно розумний, він увесь мій». Перебувати на лекціях, квитки на які розкуповують менше аніж за годину, як привілейована людина, мати змогу завжди слухати Субботу наживо, кожен раз ніби наново захоплюватися його знаннями, почуттям гумору та вмінням так цікаво подавати дійсно складну інформацію. Він насолоджувався кожною миттю їхнього спільно проведеного часу.
Так було і сьогодні. Ще одна лекція для студентів. Увесь такий статний Спартак, в своєму звичному костюмі з ціпком та краваткою, начебто він переплутав сторіччя, та дуже багато корисної інформації. А найприємнішим було те, що ніхто навіть не здогадувався, як кілька годин тому, цей суворий чоловік, в чорному светрику, відмовлявся вилазити з обіймів і збиратися до університету.
– Нумо, сонечко, вставай, – сидячи на дивані в номері каже Євген.
– Якщо ми полежимо ще кілька хвилин, я не спізнюся. Будь ласка, не рухайся ще хоч трохи, – Спартак лежав на колінах хлопця і не був готовий навіть розплющити очі.
Це були ті миті, коли відмовити було просто не можливо. Нічний потяг, через який вони лягли далеко за дванадцяту, та ранній підйом. Вечірній стрім Спартака, та кілька клієнтів зранку. Здається цей чоловік ніколи не втомлювався, але прямо зараз, він лежить колінах Жені та просить ще хоч трохи часу спокійно насолодитися спокоєм, насолодитися затишком, насолодитися ними.
Суббота відчував безпеку і міг дозволити собі бути настільки розслабленим, майже беззахисним, тільки з ним. І доки Спартак тихо посапував, тримаючи за руку товариша, Євген просто дивився, дивився та насолоджувався.
***
А зараз вони в потягу, у двох, повертаються додому. Партія в шахи була зіграна, а годинник показував майже дванадцяту ночі. Але спати ніхто не збирався.
– Ти сьогодні в своєму пальті, наче той Снейп, розходжував немов в мантії. Увесь такий діловий і розумний, – не припиняв сміятися Євген.
– Вас варто покарати, Поттер, – з, неочікуваною, серйозністю відповів Спартак.
– Пане професор, маю до вас одне запитання. А на якому курсі Поттер, а то раптом ми з вами закон порушимо.
– Які хтиві думки переслідують вас. Мінус 10 балів ґріфіндору, аби ваші думки в подальшому були зосередженні на навчанні.
– Ви зловживаєте повноваженнями, професор Снейп, – сказавши це Женя показово схрестив руки на грудях та надув губи.
Суббота засміявся з цієї по-дитячі наївної дії. Дивлячись на це Янович більше не зміг дотримуватися свого образу «обіженки», і на його обличчі з’явилася така рідна усмішка. Вони знову сміялися і ніхто не міг заборонити їм це.
– Але я дійсно кожен раз як в перше дивуюся твоїй привабливості. Красивий, розумний так ще й смішний. Що ж тобі не пощастило так… – все ще з посмішкою на обличчі сказав Женя.
– В сенсі, ти про що?
– Ну, певно ти міг обрати будь-кого, когось краще, розумніше, серйозніше. А ти обрав мене.
– Господи, це хто кого ще обрав. Я там, де я хочу бути, з найважливішою для мене людиною. Не знецінюй мої почуття і мій вибір, а головне не знецінюй себе. І взагалі, іди сюди, буду відпрацьовувати обіцяне, – все це було сказано з серйозним обличчям, тому хлопець навіть не думав суперечити.
Янович пересів на місце навпроти, поряд з товаришем. Спартак посунувся до вікна і постукав рукою по верхній поверхні стегна. І Женя, на скільки це було можливо, зручно вмостився на колінах другого. Блондин запустив свою руку в такі рідні та знайомі кучері і почав перебирати, гратися та намотувати на пальці.
– Дякую тобі, за те що поїхав зі мною, я ціную це, – опустивши погляд на друга, сказав Спартак.
– Я знаю, Спартачок, знаю, – він повернув голову та, спершись на стіл, припіднявся й дотягнувшись до обличчя хлопця, залишив майже невагомий поцілунок на кінчику носа Субботи. А той, розплившись в теплій посмішці, в боргу не залишився. Нахилився та цьомнув в лоб.
Це були ті миті, дорожчі за усі блага світу. Жодних хвилювань та напруги, хтивості та страсті. Лише щире почуття, яке заповнювало усе тіло, затягало у вир такої приємної невідомості та насолоди. Почуття, яке неможливо обсантиметрити, і навіть Спартак не міг його повністю пояснити для себе.
Це була їхня мить, це було їхнє почуття, це було їхнє щастя. Щастя, пам’ятати про яке буде тільки це купе і звичайно ці двоє.
Дякую за фанфік. Є проблеми з пунктуацією. Слово “пальто” ми не склонюємо, це слово іноземного по
одження “у цьому пальтО”
В українській мові слово пальто склоняється, пунктуаційні помилки перевірю, дякую за коментар)